39. Естетичні ідеали акмеїзму. Риси художнього світу і поетики Ахматової. («Довкола жовтий вечір ліг»…)

Акмеїзм – це напрям, що зародився в російській поезії в 1910 р. як альтернативний символізмові в момент його кризи і розколу. Це був час,  коли «поетична молодь уже чітко усвідомлювала, що далі танцювати на її символічному канаті над прірвою всесвіту не тільки ризиковано, але й даремно, оскільки глядачі, яким надоїли сонця й зірки з картону, наліплені на чорному коленкорі символічного неба, стали позіхати і розбігатися. Акме – з грецької, що означає вищий ступінь чогось, колір, квітучу пору. Таким чином, акмеїзм означав повне сили квітуче життя, апогей, вищий розвиток, акмеїста – творця, першопрохідця, що оспівує життя у всіх його виявах… На щиті у акмеїстів було написано: ясність, простота, утвердження реальності життя».

Ідеалом людини акмеїсти називають «первозданного Адама», якого вони хотіли бачити життєрадісним, безпосереднім і мудрим. Звідси у акмеїстів сміливість називати речі своїми іменами, а також мужній, тверезий погляд на речовий, матеріальний світ.

Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій XX сторіччя, що пов’язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови. Одна з поезій багатогранної творчості А. Ахматової є вірш «Довкола жовтий вечір ліг». Його головна героїня, яка очікує своє кохання. Але очікування це не радісне і світле. Це скоріше біль і самотність. Це прагнення побачити свою долю, свою рідну людину, заглядаючи в очі кожному зустрічному. Це небажання кожен раз розуміти, що все не те, не так і не туди. Любов, яка приходить – це відчай, тому що все пізно, душа вже втомилася. Вірш «Довкола жовтий вечір ліг» читається саме з цих мінорних позицій, але при бажанні його можна читати і як вірш-радість, вірш-свято. А ще ця поезія – нерозділена любов або любов, у якої немає і не може бути втілення, смутку , печалі, безвиході.  «Дай мені юнь ту сутужную» Образ: Передусім незвичність образу у тому, що це — жінка, і хоч перед нами добре знайома тема — тема кохання, проте вона представлена з точки зору жінки, яка здебільшого сама була предметом поетичного поклоніння.) Ліризм поетеси має якийсь специфічно камерний характер. Але найголовніше, що він абсолютно позбавлений чоловічої агресії. Про це переконливо свідчить хоча б те, що «ні прутиком, ні трояндою //Не буду в садах Отця». Про це ж свідчить і неповторна інтонація ахматовської поезії — неповторність жінки і неповторність таланту.

40. Філософсько-естетична концепція футуризму. Основні мотиви і особл. Віршування в ліриці в.Маяковського.

Футуризм- відгалуження модернізму, авангардистська течія 10—30-х років XX століття. Виникла вона в Італії у 1909 році. Автором першого маніфесту футуристів був поет Філіппо Томмазо Марінетті (1876—1944 рр.). Футуристи виступали проти літературних традицій. Вони закликали знищити музеї і бібліотеки, звільнити Італію від професорів і археологів. Старій культурі, яка, за їх словами, оспівувала лінощі думки й бездіяльність, футуристи протиставили нову, що возвеличувала зухвалий натиск, стройовий крок, небезпечний стрибок, ляпас і мордобій. Італійські футуристи підтримували ідеологію фашизму. Вони закликали до жорстокості і насильства, заявляли, що без жорстокості нема мистецтва, без агресивності нема шедеврів. Футуристи виступали проти психологізму в літературі, бо психологія, мовляв, вичерпана до дна і на зміну їй прийде лірика неживої матерії. На їх думку, розпечене дерево або залізо викликає сильніші переживання, ніж усмішка чи сльози жінки. Вони прагнули зруйнувати межу між образом і побутом, мистецтвом і життям. футуристи проводили деструкцію лексики, закликали іменники ставити, як вони спадають на думку, відмінити прикметник, який затримує динаміку сприйняття, "тоді голий іменник постане у всій красі", викинути з мови стерті образи та "линялі" метафори, з'єднувати слова без службових слів. Футуристи шокували публіку заумною мовою, підкреслюючи, що не шукають розміри в підручниках, бо кожен рух породжує новий ритм. Предметом естетизації футуристів була машина, техніка, наукові винаходи.

Творчість Маяковського і по сьогоднішній день залишається визначним художнім здобутком російської поезії поч. XX ст. Проблема гуманізму — одна із центральних проблем раннього Маяковського. І водночас, незважаючи ні на що, навіть у період найвищого злету футуристичного епатажу, Маяковський завжди залишався романтиком, самотнім, ніжним, людиною, котра здатна до співчуття і котра розуміє цінність «найменшої піщинки живого. А ви змогли б?" (1913 р.)У цьому вірші вирізняється лексика двох видів:1) слова, що змальовують світ буденності, позбавлений будь-якої мети (фарба, склянка, жерстяна риба, будень);2) слова, які символізують існування іншого світу - прекрасного й духовного (ноктюрн, флейта, океан, поклики).Тому у творі основним є конфлікт двох світів - бездуховного і духовного. Ліричний герой переживає недосконалість дійсності як свою особисту драму і як поштовх до дії. Він незадоволений міщанською буденністю, тому прагне все змінити силою своєї волі, творчості, фантазії. Але героєві не досить того, що він сам бунтує проти застарілого й недосконалого, йому треба, щоб усе людство розпочало боротьбу з бездуховністю, міщанством, вульгарністю. Питання, що його поет виносить у назву і фінал твору. ("Ноктюрн зіграти ви зуміли б на флейті водогінних труб?")не потребує відповіді - воно риторичне, але вимагає дії. Це питання поділяє людей на ситих, байдужих і тих, хто здатний зробитибуденне життя новим, яскравим, несподіваним. Послухайте!" (1914)В.Маяковський звертається до теми призначення людини, сенсу її земного та зоряного існування і стверджує, що особистість не проживе без краси, яку створюють диваки-поети.Послухайте!\Коли вже зорі запалив хтось –\Отже, в цьому потреба велика?\Отже - хтось бажає, щоб зорі світили?\Отже - хтось-таки називає ці плювочки перлинками?Ліричний герой вірша - саме такий поет, для якого немає часових і просторових меж, він вривається до Бога, він причетний до засвічування зірок. Водночас відчуваються його самотність, беззахисність "беззоряна мука" непорозуміння, гостра потреба у мрії, красі, зірках. «Лілічко! Замість листа" (1916)Вірш присвячений Лілі Брік, яку В.Маяковський дуже любив і до якої повертався у різні періоди свого життя. Але твір виходить за межі біографії поета, набуваючи узагальнюючого значення, оскільки в ньому порушується вічна тема - кохання.Ліричний герой вірша - сильна особистість. Автор порівнює його з биком, слоном, але цей сильний "дикий звір" підкоряється одному-єдиному погляду і дотику руки коханої. Він схиляється перед нею, тому що окрім її любові для нього "немає сонця" і "немає моря", і лише один звук дає йому радість - "дзвін любимого імені".