Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходупокладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

6. Суб’єктом суспільного розвитку є особистість, що виступає як соціальний вияв кожної людини. Найглибші витоки ролі особистості у суспільстві закладені в її суспільній природі, в ЇЇ нерозривному зв’язку з соціальними спільнотами, соціальними відносинами.

Активна роль особистості у суспільстві виражається у тому, що у сфері виробництва людина постійно вдосконалює знаряддя праці і накопичений досвід; у сфері соціальній людина, відчуваючи вплив інших людей, сама постійно впливає на всі існуючі відносини; у сфері політичній можливості виявлення активності більш багатоманітні; у сфері духовного життя активність людини у засвоєнні, створенні та вдосконаленні духовних цінностей цілком очевидна.

Таким чином, у всіх сферах життя людина, особистість відіграє активну роль. Особливе місце у соціальній філософії займає проблема видатних та історичних особистостей. В оцінці їхньої ролі в історії ми маємо надзвичайно велику амплітуду коливань - від думки Б. Рассела про те, що якби сто найвидатніших Людей Європи були вбиті в дитинстві, то вся світова історія склалася б по-іншому, ніж це було насправді (що є абсолютизацією ролі видатних особистостей в історії, формою прояву волюнтаризму) до погляду видатного історика Франції Моно, який вважав, що хоч більшість істориків і звикли звертати виключну увагу на блискучі та голосні прояви людської діяльності, на великі події і великих людей, але необхідно зображати швидкі і повільні рухи економічних умов та соціальних установ, що становлять справді неперехідну частину людського розвитку і впливають на роль особистостей у розвитку суспільства, діалектику об’єктивних умов та індивідуальних особливостей у діяльності видатної історичної особистості.

Практична № 8

1. Слово «культура» похідне від латинського «cultura» (обробіток, догляд, розвиток) і спочатку означало у Стародавньому Римі обробіток землі, працю землероба. Але надалі це слово почало вживатися в іншому, переносному значенні – «освіченість», «вихованість».

Римський мислитель Цицерон вже вживав поняття «культура душі», він вважав, що філософія є «культурою розуму». Отже, за Цицероном, філософія є культурою тому, що як і у випадку із землеробством, обробляє розум для його удосконалення.

Важливою тут є думка, що культура, з одного боку, є діяльністю ізперетворення людиною природи (землеробство), а з другого – засобомудосконалення духовних сил людини, її розуму (філософія).

Розглядаючи ораторське мистецтво як найбільш повний вияв культури, Цицерон вбачав у ньому засіб звеличення, самоутвердження людини – культурарозвиває людину, і в цьому, на думку римського філософа й державного діяча, полягає її головна функція.

Отже, поняття культури:

· вказувало на вміння і майстерність, які виявляє людина у своїй діяльності,

· процес виховання «культури душі».

Широко вживаним поняття культури стає в епоху Просвітництва, коли культура тлумачиться як:

· штучне, породжене людською діяльністю перетворення природи,

· вищий прояв людського буття, пов'язаний передусім з людським духом.