Практична № 9

1. Цінність — значимість, яку люди надають речам, явищам і яка складає основу ставлення до них (вибору, надання переваги тощо). Цінність наявна лише в актах оцінки, коли вибирають, вибудовують ієрархічну структуру цінностей. Цінності мотивують поведінку людей. Проблему цінностей досліджували неокантіанці (Ріккерт), М. Вебер, М. Шелер та ін.

Цінність – це поняття, яке вказує на людську, соціальну і культурну значимість певних явищ і предметів діяльності.

Цінність є особливим типом світоглядної орієнтації людини, уявленнями, які склалися в тій чи іншій культурі про ідеал, моральність, добро, красу. Будь-які події та явища в природі, суспільстві, житті індивіда сприймаються ним не лише за допомогою науково обґрунтованих теорій, а й пропускаються через призму власного ставлення до них. Залежно від цього виділяють дві групи цінностей:

– матеріальні – це знаряддя і засоби праці, предмети і речі безпосереднього споживання;

– духовні – це ідеї, теорії, думки: політичні, правові, моральні, естетичні, філософські, релігійні, екологічні тощо.

Залежно від ціннісного ставлення людини до світу цінності визначаються як "предметні" та "суб'єктні".

"Предметними" цінностями виступає все розмаїття предметів людської діяльності, суспільних ВІДНОСИН та включених до їх кола природних явищ як об'єктів ціннісного відношення. Вони оцінюються В плані добра і зла, істини чи хибності, краси чи потворності, допустимого чи забороненого, справедливого чи Несправедливого тощо.

"Суб'єктні" цінності – способи та критерії, на основі яких проводяться самі процедури оцінки відповідних явищ, закріплюються в суспільній свідомості і культурі, виступаючи орієнтирами діяльності людини. Це – настанови й оцінки, вимоги й заборони, цілі та проекти, які відображаються у формі нормативних настанов.

Можна виділити деякі цінності, які, беззаперечно, є загальнолюдськими:

– цінність людського життя;

– смисл життя, добро, справедливість, краса, істина, свобода тощо;

– цінність природи як основи життєдіяльності людини, запобігання екологічній кризі, збереження навколишнього середовища;

– відвернення загрози термоядерної війни;

– забезпечення свободи, демократизації усіх сфер ЛЮДСЬКОЇ життєдіяльності – економіки, політики, культури тощо.

2. Найважливіша функція соціальних цінностей - грати роль критеріїв вибору з альтернативних способів дій. Цінності будь-якого суспільства взаємодіють між собою, будучи принциповим змістовним елементом даної культури.

Відношення між культурно зумовлюється цінностями характеризується двома такими рисами. По-перше, цінності за ступенем їх суспільної значущості складаються в певну ієрархічну структуру, підрозділяючись на цінності більш і менш високого порядку, більш бажані і менш бажані. По-друге, відносини між цими цінностями можуть бути як гармонійними, взаємно підкріплювальними, так і нейтральними, навіть антагоністичними, взаємовиключними. Ці відносини між соціальними цінностями, складаючись історично, наповнюють конкретним змістом культуру даного типу.

Основна функція соціальних цінностей - бути мірилом оцінок - веде до того, що в будь-якій системі цінностей можна виділити:

• те, що предпочитается найбільшою мірою (акти поведінки, що наближаються до суспільного ідеалу, - те, чим захоплюються). Найважливішим елементом системи цінностей є зона вищих цінностей, значення яких не потребує будь-яких обгрунтуванні (те, що понад усе, що ненарушимо, свято і не може бути порушено за жодних обставин);

• те, що вважається нормальним, правильним (як надходять у більшості випадків);

• те, що не схвалюється, засуджується і - на крайньому полюсі системи цінностей - постає як абсолютне, самоочевидне зло, яке не допускається ні за яких обставин.