Розділ 2. Фізико-географічнахарактеристикапівденних областей україни

1. Рельєф місцевості.

Степова зона в межах України простягається з південного заходу на північний схід країни більш ніж на 1 тис. км - від низовий р. Дунай до південних відрогів Середньоросійської височини. Її ширина складає близько 100 км на заході і 300 км на сході, а на довготі Перекопського перешийка -450 км. Тут розташовані: Донецька, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області, а також південні райони Кіровоградської, Луганської, Харківської областей і рівнинна частина Автономної Республіки Крим. Загальна площа степової зони становить близько 220 тис. кв. км або 36,5% території країни.Територія степової зони в Україні є рівниною з возвеличеною північно-східною частиною, яка утворена Донецьким кряжем (м Могила-Мечетна: 367 м н.р.м.) і Приазовської височиною (м Бельмак- Могила: 324 м н .у.м.). Рельєф північній частині середнехвильовий, покритий густою мережею ярів, балок і неглибоких, але широких річкових долин; на півдні він стає типово рівнинним.Найбільш поширеними ландшафтними елементами південної України є суфозійні форми рельєфу - степові блюдця і поди діаметром від 30 м до 12 км. Серед них слід виділити: Агайманскій, Чапельський, Сиваський, Генічеський та інші. Площа таких знижень зазвичай перевищує 30 км² при глибині від 2 до 4 м. Вони поширені в Арбузинському, Березанському, Веселіновском районах Миколаївської, Голопристанському, Каланчацькому, Чаплинському районах Херсонської, Мелітопольському, Токмацькому, Приазовському районах Запорізької областей і в інших місцях. Одним з найбільш значних вважається Каменський під в Херсонській області, який має 40 км в довжину і понад 15 км в ширину.Поди є важливими водозбірними структурами південного степу. Тому після сніжних зим або після злив вони перетворюються на тимчасові озера, котрі можуть стати смертельними пастками для зайців та інших звірів. Раніше поди були покриті ковильно-луговими і тіпчаково- ковильнимі степами, але після невдалих спроб їх землеробського використання, вони були покинуті і стали покладами. Відомо, що деякі з подів були розорані ще в 1914 р, а в 1953-1957 рр. їх розорали вдруге. Тому, незважаючи на зовнішній степової вигляд деяких з них, рослинні угруповання ціх геоморфологічних структур мають дуже збіднену рослинність. Раніше водойми, що утворилися в подах, в маловодних районах межиріччя р. Молочної та р. Дніпра були важливими місцями водопоїв для диких і свійських тварин. Зараз же, завдяки використанню деяких з подів в якості резервуарів для скидання води з іригаційних систем, вони відрізняються від навколишніх ландшафтів гідрофільной рослинністю, зарості якої служать укриттям для лисиці, єнотовидного собаки, дикого кабана та інших звірів.Найбільш південні райони степової зони зайняті Причорноморської низовиною. На півночі її найбільша висота досягає позначки 160 м н.р.м., а поблизу моря вона не перевищує 2 м. За допомогою Перекопського перешийка ця низовина з'єднується з Північно-Крьшской рівниною.На захід від Перекопу розташоване незамерзаюче Чорне море, а на сході - Азовське, яке в деякі годи покривається льодом на 2-4 місяці. Часто морські льоди, які слабо відвідуються людьми, використовують для денного відпочинку зайці і лисиці. В результаті морської абразії на крайньому півдні степової зони утворилися своєрідні довгі і вузькі півострова, які називають «косами». В Азовському морі це: Бердянська, Білосарайська, Обіточна, Степанівська, Крива і Федотова, а в Чорному - Кінбурнська (120 кв. км) і Тендерівська коси. Найбільш значною з них в Україні є Арабатська стрілка, яка має 115 км в довжину і 0,3-7,5 км в ширину. Ще в 1100- 1200 рр. вона поєднала Кримський півострів з материковою частиною, відокремивши затоку Сиваш від Азовського моря (Геогр. знціклопедія, 1989).Більшість морських кіс використовується для рекреації, а деякі з них (Обіточна, Кінбурнська), а також п-ів Джарьшгач (5605 га) і півострів Бірючий (7732 га) відіграють важливу роль в мисливському господарстві України. У XIX і початку XX ст., через високого рівня Азовського моря, Бирючий був островом, однак зараз він з'єднаний з материком Федотової косою, лише окремі ділянки якої затоплюються під час сильних штормів. Всі морські коси і острова в недалекому минулому були облесени і зараз разом із заповідником «Асканія Нова» деякі з них є важливими осередками проживання і розведення європейської лані, європейського муфлона, а також асканійського благородного оленя. У степових районах України в минулому був добре розвинений природний травяной рослинний покрив, під яким утворилися чорноземи. Він сформувався в умовах дефіциту вологи, що призвело до панування на межиріччях трав'янистої засухоустойчивой рослинності. Максимум фітомаси тут утворювали дерновинні злаки (житняк, келерія, ковила, типчак). При просуванні з півночі на південь в степовій зоні можна було спостерігати різнотравно-типчаково-полинові,тіпчаково-ковиловіі полинно-типчакові степи.У 70-роки активізувалися роботи по створенню лісових насаджень на Обіточної косі, площа яких до кінця XX ст. склала 436 га. Для залісення тут використовували близько 30 видів дерев і чагарників, хоча в суворих екологічних умовах вижили всі. Серед них: лох вузьколистий і лох сріблястий, скумпія шкіряна, тамарикс четнрехтичінковий, тополя чорна, шефердія срібляста, в'язи: граболістний або берест, гладкий і корковий, а також акація біла. Однак всі вони дуже сильно пошкоджені благородними оленями, чисельність популяції якого була особливо значною в період з 1988 по 1992 роки. Найбільше від ціх копитних діставалося і дістається вязам, молоді гілки, кора і листя котрих є улюбленим кормом у багатьох частинах ареалу благородного оленя. Багато років тому на Обіточну косу проник східний ломонос. Як і інші ліани, цю рослину як підпірок застосовують різні види дерев, але особливо часто лох. 0бвівая його стовбур, ломонос формує зарості, котрі нагадують альтанки діаметром 2-3 м з дахом (рис. 1.4). Цімісця, як у спекотні дні, так і під час дощу або сильного вітру, часто вибирають для відпочинку благородні олені. Пагони ломоноса також стали важливими кормом для ціх звірів.Таким чином, протягом XX ст. лісорослинні умови існування диких тварин на півдні України дуже змінилися. До теперішнього часу майже дві третини степової зони розорано, а близько 77% її території використовується для отримання сільськогосподарської продукції (табл. 1.5).

Таблиця 1.5.

Характеристика території степових областей України (тис.га)

Область	Загальна площа	Сільського сільського угіддя	Пашня		Площа лісів
			всього	% від загальної площі
Одеська	3330	2562,7	2081	62,5		72,6
Миколаївська	2450	2003,3	1716	70,1		23,0
Херсонська	2856	1908,6	1712,2	60,0		45,0
Запорізька	2718	2246,3	1944	71,5		42,8
Дніпропетровська	3190	2518	2155	67,6		78,9
Донецька	2650	2037	1686	63,6		94,2
Луганська	2670	1888	1458	54,6		155,8
Всього	19864	15163,9	12752,2	64,2		512,3

Широке впровадження в регіоні озимих зернових культур, котрі витіснили своїх диких родичів і дають більше половини врожаю зернових країни, істотно поліпшили зимові кормові умови зайця-русака, кабана, козулі та інших копитних. В середині 60-років XX ст. в сівозмінах істотне значення придбали багаторічні бобові трави, зокрема, еспарцет і люцерна. У той же час, рівнинний рельєф степових ландшафтів визначив домінування великих орних масивів (80-200 га і більше), засіяних монокультурами. Це сприяло підвищенню рівня механізації робіт в землеробстві і скорочення витрат людської праці, але призвело до руйнування основних біотопів та підвищенню рівня смертності багатьох тварин. Систематичне використання земель під обмежений набір культур сприяло винос з грунту значної кількості поживних речовин, що зажадало компенсації за допомогою мінеральних і органічних добрив. Їх надмірне використання в недалекому минулому стало також причиною отруєння і загибелі великої кількості мисливських тварин.

2. Клімат.

Своєрідність природи Степовий Украіни обумовлено особливостями клімату, котрий тут дещо м'якше, ніж в сусідніх степах Східної Євразії. На її території спостерігається високая концентрація теплових ресурсів, тривалість вегетаційного періоду і найменша вологість повітря в країні. Середня температура січня в межах всього регіону коливається незначно - від мінус 3 ° в Одеській області до мінус 9 ° в Луганській, а липня, відповідно, від + 20 ° - до +24 ° С.Суттєве значення для тварин має тривалість безморозного періоду, котрий становить 208 днів на заході і 138 на північному сході, а також вегетаційного - 210-150 днів. Річна сума опадів коливається від 300-350 мм в Причорномор'ї до 550 мм на Донецькому кряжі, причому їх максимум припадає на першу половину літа. На більшій частині степової зони число днів з опадами становить 120-140 днів, а в приморських районах - близько 100. У зв'язку з зливовим характером, в деякіроки за добу може випасти їх значна кількість - 104 мм (Дніпропетровськ), 106 (Луганськ) , 156 (Херсон), 163 (Болград), 189 (Асканія-Нова). Для всього регіону характерна дуже високе випаровування, що не бувае нижче, ніж 900-1000 мм в рік (Географічна енціклопедія, 1989-1991).Навесні і взимку часто дмуть сильні східні вітри, котрі на морском узбережжі стають причиною нагона води. При цьому можуть затоплюватись великі площі: знижені ділянки суші, коси і острова. В результаті таких локальних повеней взимку 1969/70 рр. на півострові Бірючому загинуло кількасот благородних оленів, а восені 1997 м - більша частина поголів'я європейського муфлона. Іноді сильні вітри призводять до виникнення пильних бур, котрі переносять значну кількість почви, створюють золови форми рельєфу, знищують посіви і знижують родючість почви. Вельми трагічними для сільського та мисливського господарства Украіни виявилися пильні бурі 1960 і 1969 рр., котрі по площі охоплення території і заподіяною убнткам перевершили всі попередні в XX ст. У 1969 р. при посиленні східного вітру до 28-35 м/сек., а в Приазов'ї - більше 40 м/сек., сталося сильне вивітрювання верхнього шару почви і її перенесення на велику відстань. У період з 1 січня по 29 лютого інтенсивної повітряноїерозії було охоплено 14 південно-східних областей України площею 250 тис. кв. км. При цьому швидкість руху бурі перебильшувала 300 км/добу в західному напрямку і більш, ніж 100 км - у північному. В результаті накопичення значної кількості грунту в полезахістних лісосмугах і садах сформувалися високі земляні вали, котрі іноді досягали верхівок дерев. Це значно поліпшило екологічні умови борсука, лисиці і єнотовидного собаки, котрі стали охоче використовувати такі місця для створення виводкових і тімчасових нір. Пильні бурі також негативно вплинули на зайця-русака, оскільки вони знищили багато посівів озимих культур, котрі зараз є основнимі кормами цього виду взимку.Степова зона України відрізняється своєрідним плином кліматичних сезонів. Перш за все весна починається на південному заході степової зони - в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях. Тут вже в кінці лютого температура повітря часто переходить через 0°С і снежньш покрив повністю зникає. На південному сході, в Луганській, Донецькій та на сході Запорізької областей зто відбувається в першій половині березня. Кліматичні особливості веснинадают великий вплив на успішність розмноження і виживаємість молодняку всіх мисливських звірів. Головноюподією в умовах швидкого потепління є відновлення вегетації озімьіх культур і малокількістних ефемерів, котрі збереглися на схилах балок, а також на узбережжях деяких річок і лиманів. Це відбувається після третьої декади березня, хоча деякі рослини під снігом можуть залишатися зеленимі протягом усього зіми. Слід звернути увагу на те, що характерною регіональної рисою зтого періоду є короткочасне, майже щорічне повернення холодів із заморозками і снігопадами. Така погода призводить до загибелі великої кількості зайчат першого виводка. Крім того, весняні морози, котрі можуть досягати -5-10°, пошкоджують квіти дуба і таким чином негативно впливають на врожай жолудів. А в багатьох лісах півдня саме жолуді є улюблене зимове і ранньовесняними кормами дикого кабана.Завершальний зтап весни триває з третьої декади квітня до останніх чисел травня, але і він може супроводжуватися опаснимі для новонарождених животних похолодання. Наприклад, 8-9 травня 1998 р температура повітря знизилася на південному заході степової зони до -5°, а на північному сході - до мінус 11°С. Це згубно позначилося на плодоносінні оріхових, черешневих і яблуневих садів; на великих просторах вимерзли виноградники, посадки картоплі, і взагалі постраждали всі сільськогосподарські і лісові культури. Крім безпосередній його шкоди, котрі такі кліматичні аномалії наносять господарству, вони значно знижують врожайність всіх кормовьіх рослин, поедаемих дикими і свійськимітваринами. Літо на півдні дуже жарке і тривале. Нерідко липневі і серпневі температури досягають 40°, при цьому часто пересихають невеликі річки, котрі є головнимі джерелами прісної води для диких звірів. Під впливом випаровування, в них дуже збільшується концентрація солей. Якщо в нормі мінералізація поверхностних вод коливається від 500 до 1000 мг/л, то в засушлівироки вона зростає в кілька разів. На півночі степової зони, де переважають карбонатно-кальціеві води і річкова мережа добре розвинена, цього не спостерігається. Для крайнього півдня з хлоріднимі і сульфатно-натріевимі водами, липень-вересень є періодом гострого дефіциту прісної води, що бувае причиною локальних міграцій кабанів, косуль та інших звірів. Намагаясь втамувати спрагу, ратичні потрапляють у численні зрошувальні канали, котрі мають слизькі бетонні стінки, і гинуть в них.Висихання і обміління водойм надають негативний вплив на звірів водно-болотного комплексу. У цей час житла бобра і ондатри стають доступними для хижаків, а самі тварини вимушені в пошуках потрібних угідь мігрувати по суші, де вони особливо вразливі. Це призводить до загибелі значної частини звірів. У меншій мірі від літніх посух страждають видра і норка. У повоєнні роки на півдні України досить тривалою була посуха 1946 р яка знищила посівизернових та інших культур, і тому стала причиною голоду 1947 г. За останні 43 роки (1970-2013 рр.) Найбільш сильна посуха, котра охопила більшу частина України, Молдови і південно-західних районах Росії, відзначалися в 1972 і 1975 рр.

Осінь в південній Україні є самим коротким сезоном і починається в жовтні; з середини цього місяці після перших заморозків спостерегається листопад. Вересень в цьому регіоні звичайно дуже теплий, під час якого, наприклад в 2012 р, температура повітря в Одесі коливалася в межах 19-28, в Луганську - 19-30, а в Запоріжжі - 19-27°. Однак у вересні 2013 р незважаючи на інформацію кліматологів про всесвітній потепління клімату, з 1 вересня началось поступове але неухильне похолодання, внаслідок чого температура воздуха в Донецьку, Запоріжжі та Луганську опустилася до 9-10, в Одесі - до 14- 1 8, а в Херсоні - до 11-17°С. Така холодна погода на півдні країни раніше була зареєстрована в 1901 р. Перехід від осені до зими звичайно виражен нечітко, оскільки морозна погода на початку сезону дуже нестійка, а сніг випадає лише в грудні. Вкрай рідко (1963/64 рр.), На більшій території степової зони з випаданням першого снігу в середині листопада може встановитися постійний сніговий покрив. Звичайно в Придунав'ї сніг лежить всього 30 днів на рік, на Приазовській нізмен- ності - близько 40, в районі Донецького кряжу - близько 80, а в отдельньїе годьі (1965-1966, 1973-1974, 1999-2000) взагалі може бути відсутнім. Зимові морози нетривалі, але вони забезпечують наявність на водоймах льодоставу, хоча такі великі річки, як Дніпро, Южньїй Буг, Дністер і Дунай замерзають не кожний рік. Нерідко в середині зими спостерігаються тривалі відлиги з туманом і ожеледицею. Під час їх, найчастіше в приморських районах, сніговий покрив може зникати повністю, і оголений грунт піддається впливу наступаючим слідом за відлигою морозів. Внаслідок такої погоди, часто виникає ожеледиця з утворенням щільного крижаного насту, що призводить до загибелі посівів озимих культур - важливих зимових кормів оленячих, зайця-русака та робить неможливим їх поїдання. Особливо катастрофічними були зими 1953/54, 1984/85, 1986/87 і 1997/98 рр. Кримські степи характеризуються менш континентальним кліматом: температура січня звичайноне перевищує 0 °, липня - плюс 22°, а річна амплітуда становить всього 20 градусів. З листопада по квітень тут можливі заморозки, але число днів з морозом становить 60-70 на рік, а в деякі зіми бувають короткочасні хуртовини (Географічна енциклопедія, 1989-1991). Саме тут спостерігаються самі кращі екологічні умови для зайця-русака та відзначається найбільша щільність його населення в нашій країні.На півдні України спостерігаються, як дуже теплі, так і дуже холодніроки. Дивно теплим видався 1990 рік, під час якого безморозний період, наприклад, в м Мелітополі (Запорізька обл.) тривав 284 дні. Самим холодним був 1948 рік, протягом якого було всього 156 днів з позитивними температурами. Таким чином, можна констатувати, що кліматичні умови для диких звірів в степовій зоні є цілком приятливі, проте посухи, неперіодичні снігопади з щільним сніговим покровом і ожеледицею, різке зниження температури при сільних вітрах, котрі викликають затоплення морського узбережжя і пильні бурі способні нанести значний збиток популяціям багатьох мисливських звірів.