- •Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.
- •Основні відомості з історії становлення та розвитку сучасної української літературної мови.
- •Основи культури української мови. Мова і культура мовлення в життя професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.
- •Форми колективного обговорення професійних проблем. Мистецтво перемовин. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада. Дискусія.
- •Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування
- •Культура усного фахового спілкування. Особливості усного спілкування.
- •Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.
- •Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.
- •Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •Невербальні засоби спілкування.
- •Становлення наукового стилю:
- •План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування і реферування наукових текстів.
- •Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови: сфера вживання, призначення, жанри реалізації, мовні особливості.
- •Основні ознаки публіцистичного стилю.
- •Словники у професійному мовленні. Типи словників. Електронні словники.
- •Класифікація мовних норм, типові порушення мовних норм у фаховій мові.
- •Орфоепічні норми. Особливості артикуляції голосних і приголосних звуків української мови. Засоби евфонії.
- •Евфонія
- •Чергування приголосних звуків при словозміні та словотворенні.
- •Акцентуаційні норми. Характеристика наголосу в українській мові. Паралельне наголошення.
- •Орфоепічні норми: правопис складних іменників, прикметників, прислівників.
- •Орфоепічні норми: правопис і відмінювання українських та іншомовних прізвищ, імен і по батькові.
- •Орфоепічні норми: правопис службових частин мови
- •Орфоепічні норми: правопис слів іншомовного походження. Явище полісемії. Особливості вживання синонімів, омонімів, паронімів, антонімів. Типові випадки порушення лексичних норм.
- •Вживання запозиченої лексики. Англіцизми в сучасній українській мові.
- •Міжмовні омоніми як перешкода у професійному спілкуванні. Канцеляризми. Діалектизми.
- •Морфологічні норми сучасної української мови. Творення відмінкових форм іменників.
- •Творення форм ступенів порівняння прикметників.
- •Морфологічні норми вживання займенників у діловому мовленні.
- •Відмінювання числівників.
- •Творення особових і часових форм дієслів. Тенденції сучасного утворення дієприкметників, дієприслівників.
- •3) Творення дієприслівників
- •Словотвірні норми української мови. Утворення відтопонімічних іменників, прикметників. Вживання присвійних прикметників.
- •Синтаксична нормативність мовлення. Побудова словосполучень: складні випадки керування іменників, прикметників, дієслів.
- •Особливості побудови простих речень: порядок слів у реченні, інверсія, вживання однорідних членів, відокремлених членів речення.
- •Пунктуаційні норми: розділові знаки у простому ускладненому реченні.
- •Пунктуаційні норми: розділові знаки у складному реченні.
- •Українська термінологія в професійному спілкуванні. Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (іх – перша половина хіх ст.).
- •2. Період другої половини хіх ст. – початку хх ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка
- •Термін та його ознаки. Способи творення термінів.
- •Термінологія обраного фаху. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники.
- •Способи творення термінів. Нормування, кодифікація, стандартизація термінів.
- •Українські електронні термінологічні словники.
- •Теоретичні проблеми термінознавства та лексикографії.
- •Риторика і мистецтво презентації. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Мистецтво аргументації.
- •Переклад як вид мовленнєвої діяльності.
- •Форми і види перекладу.
- •Класифікація документів. Національний стандарт України. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів. Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа.
Основні відомості з історії становлення та розвитку сучасної української літературної мови.
Історія кожної мови якнайтісніше пов'язана з історією її носія.
До сьогодні остаточно не визначено питання щодо по¬ходження української мови. Існує дві концепції.
Відповідно до першої, українська мова, як і російська, й білоруська, формувалася в надрах давньослов'янської мови, а потім відбувся їх розподіл на самостійні мови.
Згідно з іншою концепцією, українська, російська та білоруська мови розвивалися безпосередньо з пізньопраслов'янских діалектів УІ-УІІ століть самостійно й незалежно одна від одної.
Відомо багато поглядів на проблему походження української мови. За теорією Ю. Шевельова, у розвитку української мови виділяються чотири періоди від часу розпаду праслов'янської мови:
протоукраїнська мова (VII—XI ст.),
староукраїнська (XI—XIV ст.),
середньоукраїнська (кінця XIV — початку XVIII ст.) і
нова українська мова.
Різне бачення загальної картини формування східно¬слов'янських мов свідчить про творчий пошук істини, особ¬ливо важливий для національно-мовної свідомості українців, чия мова в історичному минулому не раз зазнавала утисків і заборон, насильницької асиміляції в інтересах тих держав, до складу яких входила Україна.
Сучасна українська літературна мова почала формуватися в 19 столітті. Її започаткував І. Котляревський творами "Енеїда", "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник". В цих творах письменник використав київсько-полтавську селянську говірку.
Вирішальна роль у становленні сучасної української літературної мови належить Т. Шевченкові. Він поєднав народно-розмовну мову з засобами українського фольклору і старослов'янськими елементами урочистого стилю, пов'язаними з біблійною тематикою.
Зросійщення (або полонізація) вищої верстви українського суспільства гальмували творення зразкового варіанта української мови. Україномовна освічена верства народу на території підросійської України в кінці XIX ст. була ще нечисленною й обмежувалася переважно середовищем митців. Ця обставина зумовлювала й орієнтацію літераторів на селянство як головного свого читача.
Творчість Лесі Українки, І. Франка, М. Коцюбинського піднесла літературну мову на вищий рівень, збагатила її словниковий склад, розширивши його науковою, виробничою, суспільно-політичною лексикою, удосконалила засоби образного виразу. Окремо слід відзначити внесок цих письменників, особливо Івана Франка, у справу формування публіцистичного і наукового стилів української мови.
Розглядаючи історію української літературної мови у XIX ст., не можна оминути заборонену в радянському мовознавстві тему існування в цей час двох її територіальних варіантів – західно-українського і східно-українського, що було неминучим наслідком політичного поділу країни.
Завдяки реформам Франца Йосифа українська мова у 1867 р. здобула статус однієї з краєвих мов, що давало можливість вживати її в місцевому урядуванні, судочинстві, на транспорті, в торгівлі, у різних сферах культурного життя міста та селянських громад. Саме в цьому регіоні у другій половині XIX ст. почало розвиватись українське шкільництво, було відкрито кафедру української мови у Львівському університеті, з'явились україномовна преса й книговидання.
Остаточне утворення спільної для всієї України літературної мови на засадах діалектної многоосновности, органічного поєднання елементів різнодіалектного походження відбулось у 20-х роках XX ст., в добу "українізації".