- •Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
- •Мова як суспільне явище. Основні функції мови. Тенденції розвитку української літературної мови на сучасному етапі.
- •Основні відомості з історії становлення та розвитку сучасної української літературної мови.
- •Основи культури української мови. Мова і культура мовлення в життя професійного комунікатора. Комунікативні ознаки культури мови.
- •Форми колективного обговорення професійних проблем. Мистецтво перемовин. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада. Дискусія.
- •Техніка і тактика аргументування. Мовні засоби переконування
- •Культура усного фахового спілкування. Особливості усного спілкування.
- •Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні.
- •Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні. Становлення і розвиток наукового стилю української мови. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки.
- •Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
- •Невербальні засоби спілкування.
- •Становлення наукового стилю:
- •План, тези, конспект як важливий засіб організації розумової праці. Анотування і реферування наукових текстів.
- •Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови: сфера вживання, призначення, жанри реалізації, мовні особливості.
- •Основні ознаки публіцистичного стилю.
- •Словники у професійному мовленні. Типи словників. Електронні словники.
- •Класифікація мовних норм, типові порушення мовних норм у фаховій мові.
- •Орфоепічні норми. Особливості артикуляції голосних і приголосних звуків української мови. Засоби евфонії.
- •Евфонія
- •Чергування приголосних звуків при словозміні та словотворенні.
- •Акцентуаційні норми. Характеристика наголосу в українській мові. Паралельне наголошення.
- •Орфоепічні норми: правопис складних іменників, прикметників, прислівників.
- •Орфоепічні норми: правопис і відмінювання українських та іншомовних прізвищ, імен і по батькові.
- •Орфоепічні норми: правопис службових частин мови
- •Орфоепічні норми: правопис слів іншомовного походження. Явище полісемії. Особливості вживання синонімів, омонімів, паронімів, антонімів. Типові випадки порушення лексичних норм.
- •Вживання запозиченої лексики. Англіцизми в сучасній українській мові.
- •Міжмовні омоніми як перешкода у професійному спілкуванні. Канцеляризми. Діалектизми.
- •Морфологічні норми сучасної української мови. Творення відмінкових форм іменників.
- •Творення форм ступенів порівняння прикметників.
- •Морфологічні норми вживання займенників у діловому мовленні.
- •Відмінювання числівників.
- •Творення особових і часових форм дієслів. Тенденції сучасного утворення дієприкметників, дієприслівників.
- •3) Творення дієприслівників
- •Словотвірні норми української мови. Утворення відтопонімічних іменників, прикметників. Вживання присвійних прикметників.
- •Синтаксична нормативність мовлення. Побудова словосполучень: складні випадки керування іменників, прикметників, дієслів.
- •Особливості побудови простих речень: порядок слів у реченні, інверсія, вживання однорідних членів, відокремлених членів речення.
- •Пунктуаційні норми: розділові знаки у простому ускладненому реченні.
- •Пунктуаційні норми: розділові знаки у складному реченні.
- •Українська термінологія в професійному спілкуванні. Історія і сучасні проблеми української термінології.
- •1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (іх – перша половина хіх ст.).
- •2. Період другої половини хіх ст. – початку хх ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка
- •Термін та його ознаки. Способи творення термінів.
- •Термінологія обраного фаху. Нормування, кодифікація і стандартизація термінів. Українські електронні термінологічні словники.
- •Способи творення термінів. Нормування, кодифікація, стандартизація термінів.
- •Українські електронні термінологічні словники.
- •Теоретичні проблеми термінознавства та лексикографії.
- •Риторика і мистецтво презентації. Поняття про ораторську (риторичну) компетенцію. Публічний виступ як важливий засіб комунікації. Мистецтво аргументації.
- •Переклад як вид мовленнєвої діяльності.
- •Форми і види перекладу.
- •Класифікація документів. Національний стандарт України. Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків документів. Оформлювання сторінки. Вимоги до тексту документа.
Форми колективного обговорення професійних проблем. Мистецтво перемовин. Збори як форма прийняття колективного рішення. Нарада. Дискусія.
Важливу роль у діловому житті людини відіграє колективне обговорення проблем. До форм колективного обговорення проблем відносяться:
• нарада;
• дискусія;
• мозковий штурм;
• переговори.
Ділова нарада – найефективніша форма колективного обговорення питань і прийняття рішень. В цьому виді спілкування поєднуються різні жанри: ораторський монолог; діалог, мозковий штурм, дискусія.
Залежно від задач, які мають бути вирішені на нараді, можна виділити такі типи: інформаційна нарада; нарада-інструктаж; проблемна нарада або “мозковий штурм”; нарада – конференція.
Підготовку до наради фахівці рекомендують почати з визначення її необхідності.
Далі слід чітко сформулювати тему і мету наради, розробити порядок денний
Слід визначити і якісний характер аудиторії. Як правило, на нараду запрошуються ті співробітники, посадові особи, які компетентні в питаннях, що будуть обговорюватися.
Оптимальна тривалість спільної розумової діяльності великої кількості людей – 40-45 хвилин. Слід встановити регламент наради (до 7 хвилин на виступ).
Наради слід починати точно у встановлений час. Головуючий повинен зайняти своє місце за 3-4 хвилини до початку. На початку головуючий повинен запитати, чи немає у присутніх пропозицій, зауважень щодо змісту, регламенту, складу учасників наради.
Дискусія – це публічний діалог, в процесі якого виявляються і протиставляються різні точки зору, позиції. Метою дискусії є вияв істинної думки, пошук правильного рішення.
Ставлення ведучого до різних типів мовців має бути диференційованим. “Сильному” слід ставити складні запитання; до “їжака” звертатися за роз’ясненнями; “сором’язливим”, “незацікавленим”, “мовчунам” – давати можливість висловитися в першу чергу, ставити нескладні запитання, підтримувати в них впевненість у своїх силах; “агресору”, який критикує всіх і все, одразу ставити запитання: “А що ви пропонуєте?”; “марнослівному” – тактовно нагадувати про регламент; з “великою шишкою” уникати прямої критики, застосовувати техніку “так, але”; “адвокату диявола”, який спеціально ставить запитання, що ведуть у глухий кут, блокує дискусію, слід переадресовувати його ж запитання, акцентувати увагу на провокативності його заяв.
Ведучий на початку дискусії оголошує тему, обґрунтовує її, виділяє предмет спору.
Деякі правила ведення дискусії
• Потрібно чітко розмежовувати питання, які є предметом дискусії і які не слід обговорювати.
• Не допускати перетворення дискусії у з’ясування особистих стосунків.
• Можна переконувати, але не можна принижувати опонентів.
• Зберігати спокій і врівноваженість у спорі.
• Критикувати без роздратування і злості, але й не вибачатися за критику, тому що це не ознака ввічливості, а вияв невпевненості у своїй правоті.
• Програвати і перемагати гідно. При поразці не сердитися, і не бути розгубленим. При перемозі залишатися спокійним і скромним. Давати можливість опонентам “зберегти обличчя”.
Мозковий штурм – це метод колективного розв’язання проблеми, який забезпечується особливими прийомами. Мозковий штурм покликаний знайти якомога більше ідей, за допомогою яких можна вирішити дану проблему.
Перемовини - обговорення певного питання з метою з'ясування позицій сторін або підписання угоди. Вони проводяться на різних рівнях, з різною кількістю учасників, можуть мати як неофіційний, так і протокольний характер.
Збори як форма прийняття колективного рішення
Поширеною формою колективного обговорення ділових проблем є збори - зустріч, зібрання членів якої-небудь організації, що проводяться з метою спільного обміну думками з певного питання, яке хвилює громадськість.
За складом учасників збори поділяються на: відкриті - зібрання членів якої-небудь організації із запрошенням сторонніх осіб; закриті - зібрання членів якого-небудь колективу чи організації без сторонніх осіб. Виділяють окремо ще урочисті збори - зібрання з нагоди відзначення певних урочистостей чи історичних дат.
Збори готуються заздалегідь, і що ретельніше, то кращим буде їх результат.
Збори складаються з таких етапів:
1. Підготовка зборів: зазвичай займається робоча група, члени якої зацікавлені в результаті.
2. Висвітлення проблеми та її обґрунтування. Керує зборами голова або президія, яку обирають учасники. Доповідає авторитетна особа, яка добре володіє предметом обговорення і вміє кваліфіковано його викласти.
Пам'ятаючи про регламент, доцільно розподілити час для виступу з доповіддю. Фахівці рекомендують близько 10-12% загального часу, відведеного для доповіді, присвятити вступові, 4-5% - висновкам, а решту - основній частині.
3. Обговорення проблеми.
4. Ухвалення рішення. Рішення складається з двох частин: констатування (виклад ситуації) та ухвалення
