4. Національні релігії

Розпад суспільства на класи спричинив зміну релігійної діяльності людей, а на місце давніх релігій прийшли нові. Вони виникали серед представників одного етносу або кількох етнічних груп, обʼєднаних однією державою. Тому їх називають національними релігіями. Порширені також назви традиційні або місцеві релігії.

До національних релігій належать:

• іудаїзм

• конфуціанство

• даосизм

• синтоїзм

• індуїзм

• джайнізм

• ведизм

• сикхізм

• зороастризм тощо.

Іудаїзм (юдаїзм) сповідють понад 200 млн. осіб. Іудаїзм виник у 1700 р. до н.е. на території Палестини. Нині цю релігію сповідують переважно євреї. Найбільша кількість віруючих – у Ізраїлі та США. Провідні ідеї іудаїзму викладені у Старому Завіті та Талмуді («Коментарі до старозавітних книг»). Іудеї поклоняються єдиному Богу – Яхве (Ієгові). Священна книга – Тора (Книга законів), яку на переконання іудеїв продиктував пророку Моїсею сам Бог.

Історія іудеїв починається з Авраама (у 1700 р.до н.е.), який отримав тору на горі Синай. Пророком є Моісей, який є лише вчителем, але є надія на пришестя Месії, який постраждає за людей і встановить царство Боже. Виникнення і розвиток іудаїзму можна прослідкувати в Старому Завіті.

Упродовж століть іудаїзм суттєво змінився. Ще в часи вигнання іудеї почали збиратися в синагогах, які завжди орієнтовані на храмову гору в Єрусалімі. Службу править равин, кантор або один з парафіян. Равин не є священником, а є лише вчителем.

Основні напрямки іудаїзму: ортодоксальний іудаїзм, консервативний іудаїзм, іудаїзм хасидів, реформістський іудаїзм.

Конфуціанство сповідує понад 1 млрд. осіб. Ця релігія за своєю суттю ближче до філософського вчення. Конфуціанство являє собою по суті зібрання етичних норм і правил, спосіб життя на Землі. Засноване в Давньому Китаї відомим вченим, філософом Конфуцієм у 6 ст. до н.е. він обʼєднав уже існуючі обряди, правила і норми поведінки для кожної соціальної групи. Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуманізм, повагу до батьків і старших, доброчинність, знання, прощення тощо.

Конфуціанство нині є національною релігією в Китаї.

Даосизм виник на початку нашої ери, хоча його коріння можна прослідкувати до 2000 р. до н.е. Нині його сповідують близько 30 млн. осіб переважно в Китаї. Провідною ідеєю даосизму є те, що людина та природа підкоряються всезагальному і всерегулюючому закону – дао («шлях»). Ідеологія даосизму сповідує пасивність поведінки. Одне з головних питань даосизму – досягнення довголіття за допомогою фізичних вправ та дієт.

Синтоїзм («синто» - шлях Богів) – суто національна релігій Японії. Сформувався у VІ- VІІ ст.. н.е. в процесі розвитку первісних родоплемінних вірувань. Нині його сповідує понад 90 млн. осіб. Засновників немає, писань немає, але є багато легенд та історій. Визначальна ідея синтоїзму – природні стихії, надприродні сили, обожнювання людей.

Поклоняються Камі – сукупному уявленню про богів. Камі – це все, що існує, це деякий божественний розум, що пронизує Всесвіт. Головна Камі – Богиня Сонця Аматерасу. Є Бог ЄОсвіти – Тенману, війни та воїнів – Хачиман, Боги рису – Інарі тощо. Головні світа: Новий рік, пора збору врожаїв рису.

З 1946 р. синтоїзм не офіційно не є державною релігією Японії, але серед населення Японії він досі сповідують синтоїзм. Синтоїзм нині є «домашньою релігією» японців. Ритуали відбуваються у власному будинку або в громадських місцях.

Індуїзм – найдавніша з національних релігій Індії. Його сповідують понад 700 млн. осіб. Індуїзм є монотеїстичною релігією, прихильники якої вірують у єдиного Бога – Брахму (абсолютний Дух), який є першопричиною усього існуючого, чистим розумом, чистим абсолютом. Брахма – це весь світ, що оточує людину і це внутрішній світ людини.

Брахма керує світом у трьох іпостасях:

• Брахма (творець)

• Вішну (хранитель)

• Шива (руйнівник)

В основі релігії – вчення про карму (долю)– моральний закон про непорушні причино-наслідкові звʼязки між справами людини та її майбутнім життям. Крім того визнається перевтілення (сансара) людини в різні образи в різних життях. Спасіння від перевтілень досягається шляхом самоспоглядання (медитації). Кінцеве визволення від самсари – Мокша – вища релігійна мета кожного індуїста.

В одному з вчень прописаний поділ людей на касти, які зберігаються і донині (хоча ця догма індуїзму в Індії в наш час визнана незаконною).

Джайнізм – одна з давніх релігій і Індії. Виникла раніше буддизму (у VІ- V ст.. до н.е.) Засновник – Вардхамана Махавіра, відомий як Джина («переможець»). Нині поширений в індійських штатах Раджастан, Ґуджарат, Махаратша.

Джайнізм – не теїстична релігія. В ньому немає Бога, немає Вищої Суті, що керує всіма процесами.

Принципи джайнізму: ненасильство, правдивість, поміркованість, чесність, стримування від матеріальних цінностей, стримування уподобань тощо.

Джайни вірять, що всі матеріальні предмети мають душу. Вважають, що Всесвіт ніким не створений, а існує вічно. Всесвіт складається з двох незалежних і вічних начал – живого (джива) та неживого (аджива). Вони між собою повʼязані кармою. Ціль джайна – не Бог, а просвітлення і свобода від перероджень (мокша).

Ведизм – релігійне віруванні давніх індоарійців, які жили на півночі Індії. Основні постулати викладені у Ведах («знання»), написаниз в кінці ІІ – на початку І тисячоліття до н.е.). Веди містять теологічні тарктати, релігійні гімни, молитви, міфи тощо.

Сикхізм («сикх» - учень) – одна з найбільш молодих релігій світу, що виникла у 1499 р. як наслідок містичного досвіду Нанака у Північній Індії на території сучасного Пакистану. Це фактично пізньореформаторська течія індуїзму. Засновник – Ґуру Нанака, індус, який хотів звільнити релігію від ритуалів, церемоній тощо. Вважав, що спасіння досягається справами. Ґуру обʼєднав іслам та індуїзм у нове вчення. Він проповідував поклоніння єдиному Богу, виступав проти кастової нерівності, відстоював принципи не насилля. Після нього жили і проповідували ще 9 Ґуру, які розвивали цю релігію. Священна книга – Ґуру Ґрантх Сахиб – поетичний збірник гімнів, написаних різними Ґуру. За межами Індії послідовники сикхізму живуть у Великій Британії та Канаді.

Зороастризм – монотеїстична стародавня релігія. Її послідовників ів різних країнах називають по-різному (зардонти, маздаїсти, парси, гебри тощо). Заснований на вченні перського пророка Заратуштри («Зороастр»), який жив близько 1 тис. р. до н.е. та визнава єдиного Бога, пришестя Спасителя, воскресіння мертвих, Суд Божий, вічне життя (запозичив ідеї у іудеїв). Вчення записано у 17 гімнах – Гатах. Найбільш характеран риса зороастризму – дуалізм – боротьба двох сил – добра і зла.

Зороастризм був поширений в стародавні часи і в епоху середньовіччя в країнах Близького Сходу, був державною релігією Ірану до його завоювання арабами. Нині зороастризм поширений в Індії (м. Мумбаї), Ірані, Пакистані, Іраці, Туреччині.

5. Світові релігії

Світові релігії — монотеїстичні релігії, які в процесі свого історичного розвитку подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх.

Вони розвиваються впродовж історії людської цивілізації, містять загальнолюдські надетнічні цінності, охоплюють значну частину людства та на їх основі утворюються так звані «нові релігії».

До світових релігій належать буддизм, християнство та іслам. Деякі вчені відносять до світових релігій також індуїзм як такий, що виник на початку другого тисячоліття до народження Христа.

Світові релігії сповідють близько 5 млрд. осіб:

• буддизм сповідують понад 1,4 млрд. осіб

• іслам – близько 1,6 млрд. осіб

• християнство – понад 2 млрд. осіб (в т.ч. католиків – понад 1,1 млрд. осіб)

В ієрархічній структурі світових релігій за формою просторової організації виділяють: глобальні, регіональні та локальні релігії.

Структура світових релігій

Форма просторової організації	Світові релігії
	Буддизм	Християнство	Іслам
Глобальні	Буддизм	Християнство	Іслам
Регіональні	махаяна тхеравада	католицизм православʼя протестантизм	сунізм шиїзм хариджизм суфізм ахмадія
Локальні	ламаїзм	лютеранство англіканство реформаторство пресвітеранство адвентизм баптизм тощо	сунітські мазхаби шиїтські секти (імаміти, ісмаїлісти та ін..)

Головні риси світових релігій:

1. Виникнення у зв'язку з радикальними історичними змінами. Здебільшого це був перехід до розвинутішої соціально-економічної формації (укладу життя), що нерідко супроводжувалося централізацією внутрідержавного життя.

2. Космополітичний, пропагандистський характер, орієнтація на всіх людей. Незалежно від статі, соціального стану, національної та расової приналежності, всі вони вважаються рівними перед Богом і такими, що потребують спасіння.

3. Відмова від специфічної обрядовості, яка розмежовує людей різних національностей. Але певні непринципові відмінності в обрядових дійствах існують.