Розділ iіі. Творчі особистості і мистецтво краю кінця хіх – хх століття

3.1.Графіка. Творчість Галини Захарясевич

Г.Захарясевич (1910-1970) належить до тих нечисленних талановитих художників в українському мистецтві, які намагалися внести нові вартості та національний колорит у свою творчість. Вона та її старші посестри в мистецтві – Олена та Ольга Кульчицькі, Я. Музика, С. Гебус-Баранецька – відкрили для нас і для мистецького процесу першої половин XX століття естетичні вартості багатовікової художньої практики українського народу. Швидше за інших вони глибоко відчули красу і цінність народної творчості. Закохані в її барви, форми, декоративні ритми, пізнали її життєдайність для майбутнього розвитку української культури. Збагативши народним елементом свою творчість, зуміли найти нові відтінки краси професіонального мистецтва.

Як засвідчує творчість Г. Захарясевич, постать О. Кульчицької як людини, митця і громадянина була дуже близькою їй. [11; 507] Цінні надбання таланту видатної художниці, її мистецькі пошуки ставали не раз відправним пунктом у артистичних змаганнях Г. Захарясевич. Вона, як О.Кульчицька, також здобувала художню освіту у Відні, у Вищій школі прикладного мистецтва (Кунстгеворбешулле) при Академії мистецтв (1931-1936), яка давала різнобічні фахові знання, розвивала талант своїх вихованців у багатьох напрямках, прищеплюючи їм глибоке відчуття та розуміння високої естетичної культури. Україна конче потребувала такого роду митців, бо в тій ділянці прикладного мистецтва панував повний застій, наскрізь міщанські патріархальні смаки, незважаючи на те, що тут існували великі потенціальні можливості для використання багатющих історично сформованих художніх ремесел, яких не торкалася ще творча уява художника-професіонала та експериментатора. [11; 508] Г. Захарясевич, високоосвічений митець, була серед піонерів використання народних джерел як основи для формування національних ознак українського професіонального мистецтва, що особливо в Західній Україні орієнтувалось на тогочасні європейські зразки. [11; 508] (Рис.III.1.1.)

Художниця була підготовлена до такого глибокого розуміння цінності народного мистецтва. Чистоту естетичних народних ідеалів винесла майбутня майстриня з середовища бойківського села Рахині, що на Підкарпатті, де народилася в родині греко-католицького священника Л. Захарясевича. У великій пошані в сім’ї були українські традиції. Діти виховувалися вимогливо в національному дусі, їм з малку прищеплювалися почуття честі та людської гідності, високої мети служіння Богові, людям і народові.

Побутова культура, народні звичаї, декоративні барви та щедрість народного мистецтва, чарівність і фантастична тектоніка архітектури дерев’яних церков та їх інтер’єри, що були справжніми сільськими музеями, краса оточуючої природи – все це витончило вразливі душу дівчини, розбудило незвичну чутливість до прекрасного та бажання стати митцем. Маючи різноманітні обдарування, вона довго шукала себе і свого призначення в творчій праці. Мала небуденний літературний хист: писала вірші,оповідання та філософські казки, мала дар конструктивного мистецтва, що зважило на її рішення навчатися архітектурного мистецтва у Львівській Політехніці та нахилі до дизайнерського проектування. [11; 509 ]

Володіла оригінальним голосом, який у свій час удосконалювала у Львівській консерваторії, де пощастило їй вчитися у всесвітньо відомої української співачки – С.Крушельницької. З часу знайомства з Великою Соломією у Відні їх єднали щира дружба, спільність поглядів на призначення мистецтва. Спілкування з такою визначною особистістю серйозно вплинуло на творчість художниці та її народне спрямування.

На її релігійні погляди мало вплив не тільки родинне середовище, а й гімназія сестер Василіянок, в якій вона вчилася. [11; 520 ] З ініціативи сестер-монахинь учениці організували своїми силами музей народної вишивки, збирали колекцію культового та народного мистецтва, займалися рукоділлям. Можна сказати, що Г .Захарясевич з дитинства «виросла» в греко-католицькому храмі – в цьому осередку духовності мистецької культури, своєрідному музеї, де в довершеному синтезі співіснували різноманітні зразки художньої творчості народу – настінні розписи та іконопис, іконостасна різьба, ткані та вишивані рушники, хоругви, фелони,скатертини та покривала, а також і стародавні церковні книги у прекрасних оправах, з мініатюрами чи гравюрами, які дівчинка з цікавістю оглядала, ще не вміючи навіть читати.

Захарясевич знала кілька іноземних мов, цікавилася літературою медициною, східною філософією, добре знала етнографію та фольклористику – одним словом, була художницею-інтелектуалкою з широкими творчими зацікавленнями. Але найбільш повно їй вдалося виявити себе в прикладному та образотворчому мистецтві, навіть десь на межі схрещення цих двох видів мистецтва. Треба сказати, що основи такого універсального творчого мислення Г.Захарясевич ще з шкільної лави Львівської української гімназії сестер Василіянок, яку закінчила у 1927 році.

Після закінчення академії у Відні Г. Захарясевич живе і працює деякий час у Варшаві, де знайомиться зі своїм майбутнім чоловіком Ю.Липою, який перебував на еміграції. У Варшаві художниця активно займається працею (1936-1942). Це, мабуть, найщасливіші роки її життя: розквітнув новими гранями її талант, її тішить родинне життя, взаємна любов та взаєморозуміння, радість материнства – все це розбуджувало її натхнення та енергію творчої уяви. Тільки туга за Україною, рідною землею мучила її і настійно кликала на батьківщину. І тільки-но така можливість настала, вона негайно скористалася нею та переїхала разом із родиною у 1942 році в Галичину, у місто Яворів на Львівщині, в околиці якого її чоловік одержує працю лікаря. Перед від’їздом з Варшави робить перший підсумок своєї кількарічної праці, організовуючи в своїй невеличкій майстерні персональну виставку. На ній експонує понад 117 творів різного характеру, що засвідчили її значну творчу спроможність та активність у багатьох жанрах мистецтва.

[11; 523 ]

Вплинуло на особисту і творчу долю молодої художниці також знайомство та одруження з Ю. Липою (1900-1944) – видатним українським вченим-медиком, громадським діячем та письменником, поетом та великим патріотом України. [11; 510 ] (Рис.III.1.2.) Він ходив із Південної України, з Одещини, із родини українського інтелігента І. Липи – провідного діяча УНР 1908 року, який в 1920-х роках емігрував у Галичину. Трагічна доля Ю. Липи, жорстоко закатованого енкаведистами у 1944 році, остаточно заважила на життєві долі художниці.

Вона зазнала тяжких поневірянь і переслідувань як дружина «ворога народу», цькувань та приниження, всякого замовчування її творчості, обмеження її можливостей як митця. Останнє, мабуть, перживала найболючіше. Розбита і безпорадна, цілком не пристосована до життєвої боротьби, вона разом із двома дітьми була залишена на ласку долі. Як підстрелена чайка, намагалася рятувати себе і дітей, шукали опорив людях, хоч не завжди її знаходила.

Десь на самому дні своєї душі, в своїй безмежній любові до людей знаходила сили до життя і терпіння. Сама в тих скрутних моментах приходила людям на допомогу. Про її гуманне ставлення до людей свідчить той факт, що її було обрано в 1950-х роках до міської ради народних депутатів.

У тій трагічній життєвій ситуації шукала забуття в своєму мистецтві, що не раз ставало бальзамом для зраненої душі. [11; 511] Все частіше замикалась в собі в стінах своєї маленької майстерні, поступово нищило її горе, щоденні нестатки, боротьба за існування;вона багато курила, часом заглушуючи свій біль келихом вина, і тоді, здавалося на мить, була здатна малювати казкові мотиви, ніби спогади про давно минулі літа ясноокого свого дитинства чи юності. Життя ставало щораз тяжче, сили виснажувалися, танули… В її творчості тоді оживали віра в перемогу добра і справедливості, без якої не може жити жоден справжній художник, який творить не стільки для сьогодення скільки для майбутнього. Ця віра зігрівала її теплом до кінця життя. А ще підтримували її нечисленні друзі, вірні шанувальники її таланту, які не раз приходили з допомогою, котру не все радо приймала горда натура художниці. Серед тих людей слід згадати добрим словом мистецтвознавця І.Гургулу та С.Чехович, Н.Якимович, Л. Мокрівську, молодих художників Б.Сойку і М. Кипріяна, В. Черкаса, В. Вітрука і особливо С. Вокрій-Гнатенко. Остання чимало спричинилася для пропаганди творчості Г.Захарясевич-Липи як на Укараїні, так і за кордоном. Будучи заступником директора Українського музею в Нью-Йорку, допомагала виданню творів майстрині тощо. [11; 512] Завдяки ентузіазмові нечисленних друзів вдалося організувати невелику персональну вистаку творів художниці після її сметрі (1970) у залах Спілки художників у Львові, а згодом у 1986-му, - в Музеї українського мистецтва;виставки мали належний художній рівень, але пройшли майже непомітно, без особливої реклами.

Проходили виставки, і знову все надовго затихло, охоплюючи громадськість облудним забуттям та байдужістю. Твори художниці, на жаль, неможливо в повному обсязі сьогодні зібрати. Вони розпорошились у невідомих напрямках, чимало осіло в приватних збірках, чимало перевезено за океан. Вперше у більш повному обсязі ознайомилась наша громадськість з творчістю художниці у квітні-травні 1990 року, коли львівська громада відзначала одноразово круглі ювілейні дати – 120-річчя І. Липи (1870-1923), 90-річчя Ю. Липи (1990-1944), 80-річчя Г. Захарясевич. [11; 514 ]

Знайомство з донькою художниці М. Липою-Гуменецькою, яка поділилася своїми незабутніми спогадами про матір, а також щире визнання та загальний інтерес громадськості до таланту майстрині змусили нас до певних роздумів, узагальнень та аналізу того феномена творчості Г. Липи, ще донині не цілком до кінця усвідомленого нами.

Як художниця з широкою мистецькою освітою її приваблювала образотворча стихія, хотілося висловитися про відчуте й передумане. Але любов та знання праці в матеріалі підказували їй нові підходи до форми і композиції, до виражальних художніх засобів. Вона володіла різними графічними техніками, живописними засобами, прекрасно відчувала виразність лінії та гру кольорових плям, що горіли в її творах, як дорогоцінні самоцвіти. Вміла оригінально поєднати сюжетну композицію з техніками прикладного мистецтва, зокрема такою як «батик». Сама в цій екзотичній техніці старовинного розпису Далекого сходу дуже вільно почувала себе художниця, вправно володіючи його таємницями, успішно пристосувавши цю техніку розпису на шовку до своїх творчих задумів і українських традицій. Розпис по батику використовувала різнопланово, як в камерних станкових мініатюрах, що нагадують кольорову графіку, невеликі сувенірні мініатюри, так і в проектах текстильних виробів; вона також робила успішні спроби використати цю техніку у монументальних розписах української етнографії (наприклад, її батикове оформлення сценічного втілення поеми Т.Г.Шевченка «Гайдамаки» ще до сьогодні не сходить зі сцени театру ім. Заньковецької). [11; 515 ]

Починання художниці в ділянці художнього текстилю в техніці «батик» справедливо заслуговує узагальнення та належного продовження як напрям сучасної декоративної тканини, яка при всій модерній структурі мусить мати і національні риси та характер. Це особливо необхідно нам врахувати в час відродження мистецької культури.

Художниця працювала олівцем, тушшю, гуашшю і темперою, малювала аквареллю та різними комбінованими техніками. (Рис.III.1.3.) Виконувала з захопленням проекти для різних текстильних виробів, робила ескізи орнаментів для гаптів , вишивок, набійок; в її творчому доробку є проекти для виробів із благородних металів – золота і срібла, ювелірних зразків, прикрашених емаллю, інтарсією, проекти тиснення на шкірі тощо. Вона виконувала ескізи художніх меблів, костюмів дрібних галантерейних предметів (шкатулки, папіросниці, торбинки, шалики, хустки, кептарики і т.п.). Майстриня виявляла надзвичайно багату фантазію та невичерпну уяву, працюючи в рекламно-промисловій графіці (товарні знаки, упаковка), в мистецтві екслібрису, в книжково-ілюстративній та оформлюваній графіці. [11; 516] Виконувала плакати, книжкові обкладинки, палітурки для видань свого чоловіка Ю.І.Липи в галузі політики, історії, народної медицини, фітотерапії, робила ілюстрації до своїх власних літературних спроб, дитячих казочок («Казка про сміливого Дзюдика»). Трансформувала в графіці цілий ряд улюблених нею творів української класики, зокрема «Лісову пісню» Л.Українки та І.Франка «Каменярі». Твір цей служив темою для створення цілого циклу графічних композицій, переведену у текстильну техніку «батик». Ця робота є оригінальним надбанням образотворчої франкіани, має риси монументального узагальнення, незважаючи на цілком невеликий розмір цих творів.

Найцікавішими в доробку майстрині стали праці присвячені фольклорним мотивам, які й визначають стильову спрямованість її творчості. Перед нами розгортає художниця неповторний світ фольклорних образів, що віддзеркалюють морально-естетичні закони народного життя, сповнених поетичного забарвлення, витвореного в народному середовищі впродовж віків. [11; 517]

Народна пісня вабила її своєю чистотою, багатогранним змістом, мелодійністю. Г.Захарясевич могла б сміло оформити своїми творами цілу антологію фольклорної пісні, настільки часто вона зверталася до пісенного багатства України, тим самим пропагуючи його, звертала увагу на естетичну цінність, утверджувала його безсмертя. Лише перелік проілюстрованих пісенних мотивів склав би цілий список – «Три дівоньки, як ті рибоньки», Там Василько сіно косив», Ой під гаєм, гаєм», «Ой Семене, Семене…», «За городом качки пливуть», «Ой ходила дівчинонька бережком.

Часто бувало, що до одної пісні художниця створювала цілу низку композицій, які передавали діалектику розповіді, нанизуючи немов намисто, куплет за куплетом. Майже кожен рядок пісні стає мотивом для нової уявної сценки циклів «Ішла баба на весіллє». Цю жартівливу пісню з галицького Поділля художниця записала з уст С. Крушельницької. Художниця присвятила пам’яті своєї великої вчительки і наставниці серію невеликих мініатюр на батику, які свідчать про образне багатство українського фольклору і про прекрасне відчуття його майстринею. [11; 518] Оригінальний рисунок у стилі народного примітиву, дуже характеристичного в своїй психологічній основі, засвідчує, що на його основі можна було б знайти виразну мову українського мультиплікаційного кіно або дитячої книжки. В тих ділянках художниця завжди мріяла працювати.

Більшість її праць були призначені репродукування поліграфічним способом як художні поштові листівки. Деякі з них були надруковані і здобули велику популярність та прихильність глядача, виразно виділилися своїм артистичним смаком серед продукції такого роду. Поздоровні святкові листівки народного та релігійного характеру Г.Захарясевич стали бібліографічною рідкістю і вельми високо цінуються філокартистками. (Рис.III.1.4.)

Унікальне значення мають в українській графіці роботи художниці за мотивами різдвяного фольклору – щедрівок, колядок, віншувань тощо; їх можна поставити за художнім рівнем із листівками таких відомих українських графіків, як С. Гординський, Е. Козак, П. Ковжун та інші («Добрий вечір тобі, пане господарю», «Ой як то було світа початку», «Ой у саду, саду, саду-винограду», «По садочку павоньки ходять»).

Численні проекти листівко так і не побачили світ у застійний період, час суворої заборони релігії і пов’язаних з нею народних звичаїв. [11; 519] Тільки нещодавно побачила світ чудова серія графічних робіт Г. Захарясевич за мотивами відомої стародавньої коляди «Бог предвічний…».Сувенірне видання у вигляді букетика було видане в США (Нью-Йорк, 1988р.). Стилізовані графічні композиції влучно доповнені заставками та орнаментальними ініціальними буквицями на зразок старовинних церковних книг. У своїй сюжетній композиції художниця охоче вплітала шрифтові надписи, тексти пісень, добре володіючи шрифтовими елементами, надаючи їм національного колориту.

Як бачимо, значне місце в зацікавленнях майстрині займав традиційний християнсько-релігійний образ, який вона не завжди вирішувала строго канонічно, а доповнювала власною уявою, життєвими спостереженнями народу, з нього черпала натхнення. Як глибоко релігійна людина вкладала в ці сюжети повагу і задушевний настрій, вони звучали як її поетична молитва, звернена до Бога («Різдво», «Йордан», «Розп’яття», «Страшний суд», «Задушні дні», «Христос во славі», «Мадонна з квіткою» та інші).

Художниця не відкидала церковного та релігійного мистецтва, а пильно вивчала його і сама пробувала небезуспішно працювати в тій ділянці, відчуваючи потребу стильового оновлення церковного мистецтва XX століття. Це відчувається у ряді її ескізів для іконостасу, начерків до картин на біблійну тематику, в численних вищезгаданих листівках, а також у найцікавішому страсному циклі «Хресної дороги». Художниця мріяла перевести композиції цього циклу, що ілюстрували 14 етапів дороги Христа на Голгофу в малюнок на склі, який був традиційним на Гуцульщині. [11; 521 ] Чистота колористики, звучна декоративність, графічна чіткість контуру гуцульської ікони на склі захоплювали художницю, і вона намагалася в батику наблизитися до художнього ефекту цих ікон як зразків народної малярської творчості.

Слід також нагадати, що Г. Захарясевич була авторкою проекту хоругви Марійської дружини українських студенток у Львові, проектувала також ритуальний фелон та ризи для святішого владики Йосифа Сліпого на основі орнаментики українського бароко тощо.

Незрівнянна народна мудрість, що відкладалася віками у скарбницю казок та міфів, постійно стимулювали буйну уяву художниці, викликали до життя нові задуми. Вона охоче малювала казкові, повні алегоричного змісту образи, глибоко відчуваючи їх символічні сутність, дидактику та мораль («Русалка», «Дід водяник», «Вітрик і хмарки», «Радісне пекло», «Звірки на леваді»).

Творчість Г.Захарясевич споріднена в дечому з поезією І.Антонича. Її з поетом єднає багато спільного – і походження, і виховання старослов’янською обрядовістю поганських часів, і мажорне життєпоклонство, і відчуття щедрого, пантеїстичного буяння рідної природи. [11; 522 ]

Чимало паралелей до творів художниці можна було б знайти у поезіях Антонича зі збірки «Зелена Євангелія», «Привітання життя». Антонич був поетом її молодості, творчість якого сприяла світоглядному становленню митця та її естетичних поглядів.

Про цю виставку схвально відгукнулася тогочасна преса, відзначали її художній рівень мистецька критика та фахівці. У невеликій статті Й.Ружицький, професор Інституту пластичних мистецтв, відзначає притаманний художниці рішучий декораційний потяг, що виразно помітний навіть у її нарисах з природи, як рівно ж глибока артистична культура, що виявляється особливо в обсязі колористики. Одначе, на жаль, як пише дослідник до цих прикмет треба віднести перебільшене нехтування рисунком на користь барв і композиційних вимог. Праці Г. Липи заслуговують на зацікавлення ширших кругів громадянства. Ця перша виставка творів художниці давала вагомі надії на успішний розвиток її творчих здібностей в майбутньому і багатогранну творчість у різних ділянках прикладного та образотворчого мистецтва.

Більш як півстоліття розділяє нас від тієї першої виставки художниці, що організована була поза межами України. Та батьківщина, куди так мріяла повернутися, на жаль, прийняла її неласкаво, доля готувала їй страшні випробування, в яких розбилися мрії, а багатьом творчим планам художниці ніколи не судилося здійснитися. [11; 524 ]

В останні роки свого життя художниця Г.Захарясевич, немов передчуваючи завершення свого творчого шляху, наполегливо працювала над сюїтою, яку присвятила улюбленій Гуцульщині. Представляє вона сім завершених творів, об’єднаних між собою одною ідеєю, розмірами, композиційними засобами, колористичною гамою. «Число сім – число життя», - любила повторювати художниця, схильна до романтичної містики. Тож не випадково свою любов до рідного краю закодувала у семи частинній образотворчій сюїті «Гуцульщина», в якій чітко та багатогранно виявлені найкращі риси її таланту, синтез її естетичних принципів та ідейних уподобань. Серія цих творів звучить, як величальна багатоголоса мажорна народна коломийка, як хвала на честь Гуцульщини – краю чудових мужніх людей і творців краси. Вона передовсім присвячена народним майстрам, які представляли найтиповіші риси мистецької культури Карпат та історії краю («Троїсті музики», «Різьбяр», !Ткаля», «Трембітарі», «Писанкарка», «Цимбаліст», «Букураші», Довбуш спить», та інші).

Малюнки, виконані на шовку з ювелірною делікатністю, акуратністю та довершеністю, засвідчують віртуозне володіння батиковим розписом. [11; 525 ] Тут у чітко організованій композиції, декоративних деталях та колориті відчувається, як художниця використала в багатогранному синтезі, поєднуючи елементи пейзажу та архітектури, інтер’єру та елементів побуту, матеріальну та духовну культуру гуцулів. В основу композиції ніби лягають традиції прославлених гуцульських кахлів; тут відчутне захоплення та знання художницею кераміки і різьби, писанкового розпису, гуцульських тканин та килимів тощо. Тут же художниця немов зблизька аналізує красу та глибинні символічні основи орнаментики, семантику орнаментальних мотивів, так тісно поєднаних із самою навколишньою природою Карпат: ритмом гірських ландшафтів, шпилястих ялиць, бурхливих хвиль гірських потоків… Все це говорить про повнокровне відчуття художницею традицій народного мистецтва і вміння черпати з нього безмежні вітальні сили для творчого переосмислення його естетичних концепцій.

Христина Саноцька, письменниця пише про Г.Захарясевич: «Художниця володіє лінійним у своїй основі реалістичним рисунком, чітким, простим і ясним. Образи трактуються наближено до народних лубкових зображень». [11; 526]

Колорит у цій серії побудований на гармонійно підібраних контрастах, локально та площинно покладених чистих барвах. Декоративною домінантою звучить червоний колір,що асоціюється з зеленими лугами полонин та чистим погідним небом. Декоративний ефект створюють ажурні графічні деталі, взяті з давніх писанок: гільця та олені, рибки та смерічки, сонечка та смерічки, сонечка та клинці, кривулі та хвильки; органічно вплітаючись в образну канву, вони доповнюють розповідь символічними знаками, що беруть свій початок у сивій давнині, в трипільській культурі мальованої кераміки, тим самим підкреслюють глибоке коріння українських національних традицій.

Заслуговують на увагу інші твори, що своєю довершеністю та характером близькі до гуцульських мотивів, - «Колискова», «Лемкині», «Материнство» та ряд інших, навіяних народним життям, яким завжди щиро цікавилась художниця.

Життя і творчість художниці майже не досліджені.

«Свіча життя Г.Захарясеви» лунає святковий концерт в селі Рахині до 105-ї річниці Г.Захарясевич та 115-ї річниці Ю.Липи. Саме в цьому селі промайнули перші 10 років життя майбутньої художниці, та пісні, які закарбувалися в її свідомості на все життя. Своє покликання найшла в прикладному та образотворчому мистецтві.

Починаючи з 50-х рр. вона активно займається розписом тканини, досконало володіє технікою розпису батик. Майже все життя працювала на Львівщині промкомбінаті бригадиром цеху художнього оздоблення тканини.

Рахинці шанують пам'ять своєї землячки: іменем Г. Захарясевич названа вулиця, де знаходилась колишня резиденція, а пізніше початкова школа, в сільській бібліотеці облаштовано світлиця про її життя і творчість, на фасаді Будинку культури сала Рахині встановлено пам’ятну дошку. На вечері пам’яті були представлені копії робіт та публікації про життя і тернистий шлях відомого подружжя.¹

Не можна пропустити крізь очей не прочитавши «Кольоровий світ Г. Захарясевич». ² Мало хто знає, що Галина була нашою землячкою, донька місцевого пароха і відома українська художниця, чиї полотна зачаровували Європу й Америку, однак Україна навіть через два десятки років незалежності не має змоги ні побачити ні оцінити їх.

У своїх роботах Г.Захарясевич відображала чудовий світ образів, мрій. Її твори – то дивовижна країна, в якій володарюють любов та ніжність, неможливе за мить стає дійсним, а те, чого не бачать усі, - реальним, зникає тонка грань між минулим і теперішнім і майбутнім.

Тож таким митцем, як Г.Захарясевич треба народитися. Це талановита, митець-патріот, художник високої культури з виразним національним спрямуванням своїх зацікавлень. Полотна Г.Захарясевич зачарували Європу й Америку, однак Україна навіть дерез два десятки роки незалежності не змогла побати, ні оцінити їх.