11. Війна більшовицької Росії проти унр у 1919: передумови, хід, наслідки.

Доба Директорії характерна значним погіршенням міжнародного становища України, оточеної з усіх сторін ворогами. На заході стояли польські війська, які переважали українські кількісно та якісно. Після повалення гетьманату негайно посилився рух радянських військ в Україну. На південно-східному кордоні зростали російські антибільшовицькі сили під командуванням А.Денікіна. У грудні 1918 р. Антанта, насамперед Франція, висадила в Одесі й інших чорноморських портах 60-тисячну армію.

За умов, що склалися, український уряд не мав підтримки. Німецька й австро-угорська армії, які, згідно з мирним договором з Четвірним Союзом, зобов'язувалися охороняти Україну від більшовицької окупації, були нездатні до боротьби.

Використавши важке становище Директорії, більшовики організували другий похід на Україну. Уряд УНР звертався із запитами щодо воєнних заходів Москви. На них він отримав лицемірну відповідь, що на Україну наступає не військо РСФРР, а воюють між собою війська української радянської влади й Директорії. У січні 1919 р. УНР з усіх боків оточили вороги. З півночі та сходу почали наступати більшовицькі війська. Над Україною нависла смертельна небезпека. 16 січня 1919 р. Директорія оголосила війну Радянській Росії. 24 січня на всій території УНР було введено воєнне становище. Червоноармійські частини після важких боїв біля Харкова, Полтави, Катеринослава, Чернігова зайняли з допомогою отаманів Н.Махна і Д.Терпила, які перейшли на їх бік, майже всю Лівобережну Україну.

5 лютого 1919 р. радянські війська вступили до Києва. Директорія перебралася до Вінниці. У сер. лютого 1919 р. все Лівобережжя було в руках більшовицької армії. У цій ситуації В.Винниченко заявив про свій «відхід від політики». Обов'язки голови Директорії взявся виконувати Симон Петлюра.

Під натиском радянських військ Директорія 6 березня переїхала з Вінниці до Проскурова. Сили її слабнули, а командування Антанти, не надаючи реальної допомоги, висувало щораз нові вимоги. У квітні 1919 р. українське військо та залишки державного апарату опинились у Галичині. Всю Наддніпрянщину зайняли більшовики. Проте їх становище в Україні було дуже непевним. Озброєні селянські маси, яким більшовики не дозволили ділити панські землі, не хотіли задарма давати хліб для вивезення в Росію. Навесні 1919 р. в Україні почалися масові повстання (з 1 квітня по 19 червня 1919 р. - 338 повстань), в основному селянські.

У серпні 1919 почався спільний похід Армій УНР і УГА проти більшовиків під командуванням генерала М. Юнакова і В. Курмановича. Українські сили після завзятих боїв на Подільському відтинку зайняли Вінницю (12.8), Хмельник, Янів, Калинівку, Старокостянтинів(14.8), згодом Бердичів (19.8),Житомир (21.8), і 31.8 українські частини сер. відтинку увійшли у Київ. Однак, у той самий час до Києва увійшла і Добровольча Армія А. Денікіна. Щоб не допустити до конфлікту з ними українські частини залишили Київ.

Наслідки: 1 вересня 1919 року у Варшаві військова делегація УНР на чолі з полковником П.Липком (сотники Мшанецький, Рудський, Луцький, Магаляс) підписала договір про перемир'я з Польщею терміном на 1 місяць. Отже, події 1919 року ще раз підтвердили, що політичні сили, які діяли в Україні, не маючи опори на широкі маси населення через згадані політичні прорахунки, не змогли протистояти більшовикам. Останні ж, роблячи висновки зі своїх помилок і не рахуючись із втратами, спромоглися здолати як внутрішній опір, так і наступ Денікіна.