18.2. Види офшорного підприємництва
В економічній науці, в правознавстві і в повсякденній практиці виокремлюють три різновида використання офшорних центрів. Вони включають як цілком легальні способи з точки зору податкового законодавства, так і адміністративно заборонені і навіть злочинні.
По-перше, вони використовуються без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли мова йде про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може слугувати функціонування в офшорному центрі американського банку (або його відділення), котрий цілком залишаеться платником податків в казну США. Зрозуміло, що таке використання офшорного центру повністю вкладається в рамки закону.
По-друге, можливе використання офшорних центрів з вигодою для платника і в той же час відповідає закону. Прикладом може слугувати звільнення від податків, яке надається в офшорних центрах компаніям на певний період з метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, в яких найчастіше й функціонують ці центри.
По-третє, можна вести мову про використання таких центрів в процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), що застосовується з метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп або індивідуальних осіб. Такі дії спираються на використання прогалин у податковому або адміністративному законодавстві або здійснюються в розрахунку на труднощі передавання владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність та тяганину при проведенні такої процедури.
По-четверте, особливою категорією використання офшорних центрів визнається шахрайство, яке є злочинним діянням. Цей факт, за допомогою якого платник податку незаконним шляхом прагне ухилитись від накладеного на нього зобов’язання сплачування податків, наприклад, шляхом недекларування доходів. Такі дії переслідуются законом.
Вищевикладене відноситься до класифікації використання офшорних центрів з юридичної й моральної (аксіологічної) точок зору.
З організаційно-правового та фінансово-економічного боку, а також з практико-юридичної точки зору зазвичай виділяються три основні способи використання офшорних центрів:
трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі і продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персонала;
маніпулювання міжнародними угодами;
використання ротаційних компаній.
Одним з найпоширеніших способів використання офшорних центрів є трансферт прибутку за допомогою заниження або завищення цін. Механізм переказу прибутку полягає в штучному маніпулюванні цими цінами. Так само можна маніпулювати витратами на утримання персонала, фіктивно занижуючи або підвищуючи їх. Іншими словами, витрати в процесі обігу товарів і послуг, а також витрати на утримання персонала можуть бути диференційовані для певних контрагентів, об’єднаних міжнародними діловими зв’язками. Ступінь взаємозв’язку суб’єктів, що перебувають в офшорних центрах, залежить від організаційно-юридичної форми таких суб’єктів. Основними з них є такі:
Торговельна компанія. Сама її назва не повинна заводити в оману. У дійсності ця фірма може займатися чим завгодно. Вона може видавати газету, займатися фотознімками для реклами, проводити семінари, бути посередником у продажу нерухомості, брати участь у продажу страхових полісів, виготовляти автомобілі чи імпортувати банани – все це можна робити за посередництвом торговельної компанії. Цілі мережі компаній такого типу зареєстровані в Андоррі, Ліберії, на Кіпрі, в Гонконзі та в інших офшорних центрах. Усі вони користуються привілеями, наданими там торговельним компаніям. Проте ці компанії не лише виступають як посередники, але й займаються виробництвом товарів і послуг.
Холдингова компанія. Ці компанії пов’язані з володінням акціями, цінними паперами або нерухомістю. Вони також використовуються для ведення торговельної діяльності або пасивного управління грошовими вкладами. В офшорних центрах органи влади не звертають уваги на те, чи відповідає діяльність або організаційна форма компанії її назві. Як вже зазначалось раніш, холдингові компанії користуються в офшорних центрах, особливо в нетипових, значно більшими привілеями, ніж торговельні фірми.
Довірчий фонд. Ці фонди створюються з метою отримання прибутку шляхом скупування і розпорядження цінними паперами, торгівлі нерухомістю, використовуючи для цих операцій гроші вкладників. Клієнтами цих фондів, як правило, є іноземці. Враховуючи гіркий досвід минулого, ряд європейських країн, а також США запровадили спеціальні правила і застереження, які захищають своїх громадян від потенційних втрат, що виникають внаслідок вкладання грошей в сумнівні довірчі фонди.
Дочірня страхова компанія. Нерідко фірми, що мають багато страхових зобов’язань, зіштовхуються зі складною проблемою. Якщо вони пробують зекономити на страхових внесках, створюючи власні резерви на покриття витрат, то такі резерви обкладаються великими податками. Якщо ж вони застрахоаують себе на 100% можливого ризику в інших страхових компаніях, то витрати на ці цілі будуть величезними. Крім того, ризик буває такого розміру, що важко взагалі знайти страхову контору, яка б його застрахувала, наприклад, такий, як відповідальність видавців газет за розміщувані в них тексти. В той же час вирішення даної проблеми зазвичай вбачають у тому, що замість пошуку стороннього страховщика створюють свою власну компанію в офшорному центрі, в якій страхова діяльність обкладається низькими податками.
Судоходна компанія. Власники суден були першими серед тих, хто поклав початок офшорному бізнесу. Це сталося ще тоді, коли британські моряки для прориву морських блокад, ембарго і заборонів піднімали на своїх караблях прапори інших країн, щоб безперешкодно увійти в порти призначення. Тим самим вони переставали бути підданими британській короні. Вигоди зміни прапора були успішно використані в часи “сухого закона” в США і незлічених обмежень у мореплавстві в період між Першою і Другою світовими війнами. Першою серед країн зручного прапора ввела пільговий режим приписки суден і оподаткування фрахтових операцій Панама (1925 р.). Нині загальновизнаними гаванями зручного прапора є Кіпр, Гібралтар, Ліберія, Антигуа, Багами, Бермуди, Каймани, Мальта, Нідерландські Антіли, Шрі-Ланка та інші держави й території. Елементи режиму зручного прапора застосовуються у відкритих суднових регістрах Норвегії, Данії, Німеччини, острова Мен, Люксембургу, Канарських островів (Іспанія), Мадейри (Португалія), Кергелену (Франція), Гонконгу, Сінгапуру та Філіппін. Більшість країн зручного прапора є також офшорними центрами.
Судноплавна компанія, яка зареєстрована в офшорному центрі або в країні зручного прапора, отримує численні й досить істотні пільги. Судновласникам гарантується швидка і спрощена реєстрація іноземних суден як в самій країні зручного прапора, так і в її зарубіжних консульствах на тимчасовій та постійній основі. Судновласникам-нерезидентам надається, до того ж, можливість швидкої та безперешкодної перереєстрації в морському регістрі іншої країни, а також можливість паралельної реєстрації суден. Судноплавній компанії дозволено тут вільне наймання членів екіпажа з нерезидентів країни приписки суден, але деякі переваги при найманні віддаються громадянам країни приписки судна. Від судноплавної компанії тут не вимагають неухильного дотрмання всіх норм міжнародного регулювання мореплавства. Місцеві органи влади зазвичай охороняють анонімність директорів та інших посадових осіб судноплавних компаній і гарантують охорону конфіденціальності їхніх комерційних операцій. Головною є перевага зареєстрованих тут судноплавних компаній – вони звільняються від усіх місцевих податків на доходи, отримані за межами країни реєстрації. Замість податків вони сплачують досить помірний реєстраційний та річний збори залежно від водотоннажності і призначення суден.
Авіалінії. Такий же самий, як і у випадку з морськими суднами, діє в офшорних центрах порядок реєстрації авіаліній. Інколи під назвою авіалінії власник реєструє власний літак. В окремих же випадках така авіалінія взагалі не має жодного літального апарата, а фіктивна авіалінія реєструється лише для того, щоб її власник через зобов’язуючі міжнародні розпорядження міг користуватися скидками для себе та своєї родини в придбанні квитків для польотів літаками інших авіаліній.
Офшорний банк. На міжнародному рівні існує правило, у відповідності з яким отримання згоди на заснування банку зумовлене дотриманням таких вимог:
володіння капіталом;
підтвердження законним шляхом наявності необхідної професіональної кваліфікації;
бездоганна репутація.
Офшорні центри в таких випадках не докучають засновникам банків такими скрупульозними вимогами. Адміністрація центрів не вбачає нездоланних перешкод ні у відсутності бездоганної репутації, ні в надто низьких фінансових резервах майбутнього банка. Тут спостерігались і такі випадки, на щастя нечисленні, коли надавалась можливість заснувати банк, взагалі не вкладаючи в нього капітал. Іншими словами, тут ми маємо справу з торжеством принципу, котрий сформулював персонаж Бертольда Брехта в “Тригрошовій опері”: “…пограбування банків слід залишити любителям, професіонали ж повинні засновувати банки і керувати ними”. До офшорних центрів, які створюють особливо благодатне середовище для такого роду “банків”, відносяться Ангілля, Гренада, Монтсеррат і Сент-Вісент.
Траст. Це – правовідношення, через яке одна особа (засновник) передає у власність іншій особі (довірчому власнику, трасту) яке-небудь майно або право з покладанням на нього зобов’язань по управлінню такою власністю від свого власного імені як незалежного власника для одержання вигоди на користь третіх осіб (вигодоотримувачів, бенефіціарів).
Якщо з яких-небудь причин одна особа отримує майно або права будь-якого роду для вилучення вигоди на користь власника або третьої особи, не будучи спеціально призначеним довірчим власником, то такі відносини називаються передбачуваним трастом.
Характерною ситуацією, яка ілюструє механізм заснування траста, може бути така. Хитромудрий мільярдер приймає рішення про те, що не залишить своє майно законним спадкоємцям, оскільки це призвело б до необхідності сплати податка на спадщину, який у багатьох країнах досить високий. Замість цього мільярдер створює в офшорному центрі фонд, в який переказує гроші. Одного зі своїх друзів призначає керівником цього фонда. Інститут траста сформувався в Англії й набув широкого розповсюдження в США. Меншою мірою ідея створення таких трастів користується популярністю на європейському континенті, тому що тут глибоко укорінились побоювання відносно того, що неможливо повністю виключити труднощі повернення коштів, переказаних в офшорні центри.
Офшорний університет. Все, що було сказане стосовно перерахованих форм підприємницької діяльності в офшорних центрах, можна також віднести і до університету. Його можна створити тут без дотримання обов’язкових у більшості країн спеціальних умов і вимог, дешево і без сплати податків. Важко спеціально виділити, який з цих центрів особливо придатний для таких починань. Водночас нема і застережень, які забороняли б створення в офшорних центрах компаній, відносно мають назву “університет”. Проте навіть у такій респектабельній країні, як Швейцарія, в кантонах, які не мають спеціальних розпоряджень, відносно вищих навчальних закладів, можливе створення університету на дуже вигідних для його засновників умовах.
Розмаїтість форм підприємницької діяльності, дозволених в офшорних центрах, полегшує їх взаємне поєднання і цілеспрямовану взаємозалежність. Усе це дозволяє на основі аналізу внутрішніх і світових цін маніпулювати ними, домагаючись отримання вигоди за рахунок несплати податків. Переказ (трансферт) прибутку може бути здійснений шляхом продажу товарів і послуг компанією, яка має резиденції в країні з прогресивним оподаткуванням, своїй філії, що знаходиться в офшорному центрі, за цінами нижчими від фактичної вартості. Філії здійснюють подальший перепродаж цих товарів за більш високими цінами. Механізм дії такого трансферта ілюструє рис. 18.1.
Продаж
Перепродаж
Країна з прогресивним Офшорний
оподаткуванням центр
Рис. 18.1. Схема механізму трансферту
Для ілюстрації наведеної на схемі ситуації може слугувати такий приклад. Материнська компанія А продає товар вартістю 1000 дол. своїй дочірній фірмі Б за заниженою ціною – всього за 500 дол. Робить це вона тому, що її філія – фірма Б зареєстрована в офшорному центрі, де товари взагалі не обкладаються податком. У подальшому фірма Б перепродає цей товар за його реальною ціною – 1000 дол. Яка вигода від такої махінації? Припустимо, що компанія А, яка розташована в країні з високим оподаткуванням, повинна сплатити податок висотою в 50%. Продаж товара фірмі Б і його подальший перепродаж дозволяє отримати сукупний виграш, що дорівнює 750 дол. “Економія” внаслідок втечі від податку за допомогою використання офшорного центра дала 250 дол., отриманих дочірньою фірмою Б. Якби така махінація проводилась, минаючи офшорний центр, то виграш при оподаткуванні в 50% становив би лише 500 дол.
Маніпулювання витратами товарообігу може відбуватись шляхом переказу до філії, розташованої в офшорному центрі, складових частин певного продукта (наприклад, комплектуючих деталей якого-небудь механізма) за ціною нижчою від ціни складеного з них товару, після чого філія компанії продає цей товар за більш високу ціну. Трансферт прибутку можна здійснити також шляхом штучного зниження або підвищення витрат на утримання самої компанії. Основними витратами на її утримання є: витрати обслуговування підприємств, відсотки по позиках, інші платежі, наприклад, за ліцензії, за використання патентів тощо. Витрати обслуговування – це різного роду платежі – заробітна плата, допомоги, відшкодування збитків, оплата приміщень, витрати на дослідження, всякого роду винагороди, витрати на транспорт та рекламу.
Переказ прибутку до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється в такий спосіб, що компанія з резиденцією в країні з прогресивним оподаткуванням надає своїй філії послуги за цінами, які значно перевищують ринкові ціни. Так само придбання патентів, ліцензій, товарних знаків тощо відбувається за цінами, які перевищують загальновизнані ціни. Так здійснюється переказ прибутку до компанії з резиденцією в офшорному центрі.
Виділенння позик також може бути використане для підвищення витрат компанії, розташованої в країні з високим рівнем податків. При наданні позик, здійсненому в загальновизнаних нормах міжнародного бізнесу, материнською компанією найчастіше виступає та, яка бере в позику капітал у своїх філій, розташованих в офшорних центрах. Обслуговування боргу може бути зручним приводом для переказу прибутку від материнської компанії її філіям залежно від того, чи сплачує боржник високі відсотки по позиках у порівнянні з ринковими чи низькі.
Трансфер прибутку відбувається тоді, коли компанія з резиденцією в країні з високим прогресивним оподаткуванням виплачує значні відсотки філіям, розташованим в офшорних центрах. Така операція призводить не лише до трансферу відсотків по позиках в офшорні центри, а й до зменшення прибутку материнської компанії, яка підлягає оподаткуванню за високими ставками. Іноді переказ прибутку від материнської компанії до філії, розташованої в офшорному центрі, здійснюється таким чином, що перша здійснює оплату товарів і послуг, закуплених другою. Нарешті, трансфер прибутку здійснюється і в такий спосіб, коли материнська компанія оплачує послуги, які взагалі не були надані її філією з резиденцією в офшорному центрі, а були лише сфабриковані документи, що підтверджують роботу з надання цих послуг.
Ротаційна компанія
Ще однією різновидністю підприємницької діяльності в податковій гавані є ротаційна компанія. Виникнення і саме існування цього виду бізнесу нерозривно пов’язане зі специфікою існування офшорних центрів. Тільки юрисдикція таких центрів може забезпечити умови й гарантї функціонування ротаційних компаній.
Функція цих компаній, більшість яких існує на папері, тобто фіктивно, полягає в “перекиданні” грошових коштів або цінних паперів з країни в країну, причому часто все це супроводжується створенням ілюзії, нібито відбувається зміна власників грошових сум або цінних паперів.
Такі фіктивні компанії нерідко привласнюють собі досить елегантні назви. В Ліхтенштейні вони іменуються “головними резидентами”, в Ліберії – “нерезидентськими корпораціями”, в карібських міні-державах – “міжнародними компаніями”, що повинно означати, що їх дяльність відбувається не на місцевому рівні, а в міжнародному масштабі. По відношенню до них також використовується термін “поштова скринька”, як дослівний переклад з німецького Briefkasten, який можна почути в англосаксонських країнах. Але багатьом бізнесменам, які використовують офшорні центри, ця назва не подобається, оскільки вона їм здається “нереспектабельною” і вони віддають перевагу іншим термінам. А відтак для означення ротаційної компанії застосувується назва “звільнена компанія”, тобто фірма, яка не обтяжена прибутковим податком. Така назва набула популярності в Гібралтарі. А на Філіппінах і в країнах Південно-Східної Азії найпопулярнішим визначенням фіктивних компаній став термін “компанія-резиденція”. Нарешті, найчастіше вживаним терміном стає “ротаційна” (або передаточна) компанія.
Її використання індивідуальними платниками податків, як і фірмами, стало однією з розповсюджених форм втечі від податків у міжнародному бізнесі. Розглядаючи її в цілому, можна відзначити, що ця компанія засновується фізичною або юридичною особою, яка залишається в країні з високим рівнем оподаткування. Вона характеризується такими рисами:
Засновник ротаційної компанії – незалежно від того, чи є він фізичною або юридичною особою, володіє в ній усім пакетом акцій або більшою їх частиною, завдяки чому здійснює над нею повний контроль.
Ротаційна компанія повинна бути розміщена лише в офшорному центрі, оскільки її створення дозволяється лише місцевим законодавством. Її податкова незалежність повинна бути повною, це означає, що всі можливі податки або інші збори вона повинна сплачувати тільки в офшорному центрі. Ця компанія набуває в загальних рисах юридичної форми фінансової компанії і підпадає під мінімальні формальні обмеження.
Виключно важливе значення надається джерелам, з яких ведуть своє походження її доходи, а також цілі, яким вона слугує. Доходи компанії можуть виникати в країні ініціатора її створення, в країні її головного акціонера або в третій країні.
У певних випадках вона повинна бути іноземною компанією, яка не займається діяльністю в офшорному центрі і отримує доходи за межами центру, оскільки лише в описаній ситуації вона може скористатися податковими привілеями.
Головною метою ротаційної компанії є зведення до мінімума тієї частини прибутку, яка підлягає оподаткуванню. Головним методом проведення такої операції залишається спрямування доходів, отримуваних за межами офшорного центру, на рахунки ротаційної компанії, зареєстрованої в цьому центрі. Ця процедура найчастіше включає надання ротаційній компанії послуг як у матеріальній сфері, так і шляхом маніпулювання цінними паперами, ліцензійними правами та об’єктами інтелектуальної власності. Тут мова часто йде про операції, які недоступні для контролю з боку податкових відомств, оскільки в ряді випадків податковим службам буває дуже важко встановити, чи справді дані операції були компанією проведені. Компанії цього типу використовуються також в операціях купівлі-продажу.
У згаданих випадках отримана вигода дорівнює різниці між рівнем оподаткування в країні розташування ротаційної компанії і рівнем оподаткування, якому міг бути підданий прибуток у країні джерела доходу.
Головний акціонер
Ротаційна компанія
контроль
доходи
Рис. 18.2. Схема функціонування ротаційної компанії
Одна із сфер, у якій найчастіше використовуються ротаційні компанії, - це надання послуг. Діяльність компанії полягає тут в розпорядженні правами, зокрема: використання або продаж ліцензій, нової технології (ноу-хау), авторських прав або товарних знаків. У формі ротаційних компаній також виступають різноманітні консалтингові компанії. Провідні компанії такого роду діяльності користуються допомогою адвоката, юридичного радника або створюють власні бюро, що займаються лише адміністративною діяльністю.
Щоб уникнути податків і одночасно позбутися турбот з податковими службами, ротаційні компанії не можуть повністю займатися виключно фіктивною діяльністю. Адже насамкінець можна пересвідчити і докопатися, чи є оплачені послуги реальними чи фіктивними і чи обгрунтовані отримані компанією доходи. А відтак компанія змушена демонструвати реальну господарську діяльність, доводити, що вона носить справжній, а не уявний характер, і тим самим її функції не обмежуються лише однією роллю “поштової скриньки”.
Ротаційна компанія може бути також надто зручною і корисною в угодах купівлі-продажу, коли вона є однією з ланок в добре продуманому ланцюгу фінансових або торговельних угод. Вона може виступати посередником у купівлі якого-небудь товару за дорученням материнської компанії і в подальшому перепродажу його філіям, залишаючи частину прибутку в офшорному центрі. У більшості випадків через ці центри проходять лише одні накладні та інші документи, що є “підтвердженням” діяльності ротаційної компанії. Серед компаній, які використовують таку форму втечі від податків, нині спостерігається тенденція надавати своїй діяльності більш достовірного характеру шляхом передачі ротаційним компаніям зобов’язання проводити який-небудь мінімальний обсяг реальної діяльності (наприклад, упаковки, наклеювання етикеток або складування товарів). У сфері суто фінансової діяльності ротаційні компанії зазвичай набувають форми холдингу. Принципи його зв’язку з ротаційними компаніями показано на рис. 18.3.