Гондурас

В

1000 ййй 1000

Рис. 18.5. Механізм дії «шопінгу податкових угод» у випадку іноземної позики

Щоб постійно (або багаторазово) уникати від податку у джерела доходу, як це було у випадку з американськими позичальниками, створюються фінансові компанії. Творцями їх найчастіше виступають багатонаціональні корпорації. Створені ними фінансові компанії відкривають свої філії в офшорних центрах, улюбленим місцем для ного є Нідерландські Антили. Філії фінансових компаній залучають у вигляді позик величезні грошові суми в третіх країнах (часто це вони роблять на ринках євродоларів), а запозичені гроші переказують у вигляді позик своїм материнським компаніям у США.

Американська компанія не підлягає оподаткуванню при виплаті відсотків по позиках своїм філіям, розташованим на Антильських островах, тому що між США і Нідерландськими Антилами укладено договір про уникнення подвійного оподаткування. Водночас відсотки, що виплачуються тими ж філіями третім країнам, також не підлягають оподаткуванню у джерел доходу, оскільки в офшорному центрі на Антилах такого податку не існує. В результаті учасникам процедури «шоппінг податкових угод» доводиться сплачувати єдиний податок – це податок на суму, яка становить різницю відсоткових ставок між позикою, отриманою антильською філією, і наданою в кредит тією самою сумою грошей своїй материнської фірмі. Ставка такого податка, який стягується офшорним центром на Антилах, надзвичайно низька.

Аналогічним чином ухиляються від податку у джерела доходу фірми, які займаються наданням патентів, ліцензій і товарних знаків і отримують за це різні види доходів. Ті самі виплати, які перераховуються компаніями безпосередньо мешканцям інших країн (що володіють правами на надані в користування патентами, ліцензями тощо), підлягають оподаткуванню за досить високими податковими ставками (близько 30% прибутку). Сплачування таких податків американські фірми можуть уникнути шляхом заснування холдингової компанії в Нідерландах. Ця компанія наділяється правами власника патентів, ліцензій, товарних знаків тощо і можливістю надання права користування ними в США. Доходи, які надходять зі США за це, завдяки укладеному між США і Нідерландами договору про уникнення подвійного оподаткування, підлягають оподаткуванню лише в Нідерландах. Разом з тим в цій країні холдингові компанії сплачують мінімальні податки.

Крім того, інвестиції в США можуть бути здійснені за посередництвом холдингової компанії, створеної в тих же Нідерландах будь-якою неамериканською корпорацією. Така холдингова компанія без особливих труднощів може заснувати свою філію в США. На основі договора між США і Нідерландах дивіденди, що виплачуються американською філією на користь материнської холдингової компанії, оподатковуватимуться податком у джерела в розмірі 5% замість 30%, які виплачують фірми відповідно до внутрішнього законодавства США.

У тому випадку, коли нідерландська компанія відкриває свою філію на Антилах, вона отримує можливість виплачувати їй дивіденди без обкладання їх податком у джерела доходу відповідно до умов податкової угоди, укладеної між двома державами (Нідерландами та Антильськими островами). Описана стратегія проілюстрована на рис. 18.6. [25, с. 408 ].

Х

Офшорний центр, який не уклав податко-вих угод

Б

Філія

(США)

А

Холдинг

(Нідерланди)

Контроль Контроль

В

Філія

Нідерландські

Антили

Рис. 18.6. Схема стратегії ухилення від сплати податків

Проблема боротьби зі зловживаннями, пов’язаними із системою «шоппінга податкових угод», набуває зростаючої злободенності. Ця боротьба ускладнюється і тією обставиною, що багато держав уклали договори про уникнення подвійного оподаткування з офшорними центрами. Простіше всього було б відмовитися від укладення подібних договорів та інших податкових угод з ними. Але в реальному житті таку заборону в міжнародному масштабі ввести нелегко, оскільки самий факт появи податкових гаваней зумовлений складним переплетінням економічних, геополітичних та історичних умов.

Протягом останніх років проти практики «шоппінга податкових угод» дедалі активніше виступає ряд держав і міжнародних організацій. Особливо енергійно протестує проти подібних махінацій і зловживань умовами договорів про уникнення подвійного оподаткування міністерство фінансів США. Воно виступає з вимогами і рекомендаціями не підписувати нових податкових угод, переглядати чи розривати вже підписані договори, які дозволяють третім країнам одержувати з них вигоду в сфері оподаткування. Однак через значну кількість і велику відмінність податкових систем у світі практично неможливо розробити універсальну модель положень (клаузули), яка обмежувала б можливості для зловживання умовами податкових угод. Податкові відносини окремих країн повинні розглядатися і розцінюватися індивідуально. Сучасна система оподаткування у джерела дохода потребує вдосконалення і модифікації.

Дедалі більшого поширення набуває застосування в міжнародних договорах оптимального “антишоппінгового” (anti- treaty shopping) пункта (клаузули). В ньому передбачено розірвання податкової угоди однією із сторін-учасниць договора, якщо вона наведе докази, що інша сторона нездатна дотримуватись умов цього договора.

Передбачаються також в податкових договорах виняткові положення і правила, які стосуються лише певних форм компанії. Прикладом можуть слугувати податкові угоди між Францією і Люксембургом, а також між Люксембургом і США відносно холдингових компаній. Подібні ж положення містять в собі і договори між Францією і Мальтою, а також між Кіпром і Францією щодо судноплавних компаній.

У цілому ж слід підкреслити, що на сьогоднішній день податкові адміністрації зацікавлених держав не розробили ефективних методів боротьби зі зловживанням в рамках «шоппінгу податкових угод», а отже, і способів боротьби з іншими формами несплати податків. Деякі держави, уклавши договори про уникнення подвійного оподаткування, передбачили в їхніх текстах застереження, які мають на меті відвернення злочинного використання умов таких договорів. Наприклад, Рада Швейцарської Федерації в 1962 р. видала декрет, який містить положення, спрямовані проти зловживань податковими угодами. Зловживання змістом міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування стали предметом важливих судових рішень, схвалених у 1990-х роках.

Договори про уникнення подвійного оподаткування укладені в інтересах платників податків. Їхні умови і постанови роблять сторони-учасниці договора привабливими для інвесторів з погляду зору фінансових зобов’язань. Якщо їх розглядати з такого боку, то укладення цих договорів можна вважати спробою обмежити використання підприємцями офшорних центрів у непорядних цілях.

Використання договорів про уникнення подвійного оподаткування під час вже згадуваного «шоппінгу податкових угод» – це не саме погане явище, що стосується офшорних центрів. Стійкий негативний резонанс відносно цих територій також визваний тим, що тут постійно виникають скандали, пов’язані із відмиванням “брудних” грошей.

* Не слід змішувати поняття “офшорний центр” і “вільна економічна зона”. Хоча з точки зору формально логічного смислу офшорні центри можна розглядати як різновидність “вільної економічної зони” (оскільки у них спільною є “родова” ознака – низькі податки або їх повна відсутність), але водночас між цими поняттями існує істотна відмінність. Вільні економічні зони орієнтовані на залучення продуктивного капіталу, який приносить доходи як власникам цього капіталу, так і засновникам офшорних центрів. Джерела ж цих капіталів знаходяться за межами офшорних центрів.

381