4) Принцип поширеності в межах фразеологічних одиниць мови;

принцип облігаторності аксіологічної маркованості; 6) їх "ключовий” характер для духовності певного лінгвокультурного «реалу. Якщо перші п'ять принципів є прозорими за своєю сут­ністю, то шостий заслуговує на особливу увагу. "Ключові слова" належать до тієї унікальної для кожної культури лексики, через ику етнос самоідентифікується як колектив носіїв національної мови, що певним чином відчуває, мислить, сприймає та оцінює навколишню дійсність. Зрозуміло, що слова такого типу не ста­новлять замкненої остаточної множини, а вибір і кваліфікація міх чи інших слів як "ключових" пов'язані з неабиякими труд­нощами, оскільки природа їх сублогічна, вони виступають своє­рідним конденсатом колективного позасвідомого. Припустив­ши, що "ключові слова" в семантичному просторі мови й куль- іури відіграють роль своєрідних кванторів, центральних точок, що організують великі культурні шари, ми дійдемо висновку про те, що "в тілі мови" це має відбиватися частотністю концеп­ті, їх повторюваністю в емоційній або етичній мовних сферах, 1\ "розробленості" у фразеологічній системі мови, вживаності в популярних піснях, назвах фільмів, вистав, книг. На думку І . Вежбицької, мста аналізу подібної культурно маркованої лск- гпки полягає не в тому, щоб довести властивий їй ключовий ха­рактер, а в тому, щоб у результаті здійсненого дослідження "... спромогтися сказати про дану культуру щось суттєве і нетри­віальне” [Вежбицкая 1996, с. 283]. Якщо вибір слів зроблено не­коректно, їх аналіз не дозволить нічого з'ясувати стосовно особ­ливостей культури того чи іншого етносу.

"Ключові слова культури", у яких знайшли своє найповніше нідображення особливості національного характеру і сприйняття гніту, вже не раз ставали предметом етнолінгвістичного й куль­турологічного дослідження [Арутюнова 1994, 1999; Вежбицкая 1996, 1999; Воркачёв 2001; Радзієвська 1991, 1999; Шмелёв

1999. 2002]. Концепти, що належать до унікальних понять етні­чної культури, - не лише невід'ємний атрибут національних лі­тератур, вони й дотепер постійно виникають у повсякденному мовному спілкуванні, будучи концентрованим вираженням ду­ховно-емоційного досвіду певного етносу.

2. СПІВВІДНОШЕННЯ ТЕРМІНІВ "КОНЦЕПТ", "ПОНЯТТЯ", "ЗНАЧЕННЯ"

З огляду на вищезазначене, можемо з'ясувати модус взаємо­відношень між "поняттям", "значенням" та "концептом". Слід зазначити, що проблему диференціації цих термінів вважають однією з "...найскладніших і найдискусійніших у теоретичному мовознавстві сьогодення" [Маслова 2004, с. 35]. І далі: "... термін "значення" переміщується на периферію лінгвістичних дослі­джень, поступаючись місцем іншому - "концепт", так до кінця і не з'ясувавши стосунків з ним" [Маслова 2004, с. 37]. Проте та­кому дещо песимістичному погляду на "справу про концепт" можна протиставити прості логічні міркування.

По-перше. Виходячи з того, що значення є "наївним" або спрощеним, "побутовим" поняттям^I про певну річ або явище, можна взагалі обмежитися розглядом специфіки співвіднесенос­ті поняття і концепту. Враховуючи факт їхньої паралельності, суміжності і перетину, спробуємо віднайти, у термінах лінгво- синсргетики, їхні "точки біфуркації".

Перша (і найсуттєвіша!) відмінність полягатиме в тому, що поняття, будучи сукупністю суттєвих ознак пізнаваного об'єкта дійсності, є універсальними логічними категоріями. Концепти ж як ментальні утворення можуть містити не тільки суттєві, а й несуттєві ознаки, окрім того, це, на відміну від понять, націона­льно-специфічні утворення, зміст яких складається з усіх наяв­них знань про певний об'єкт дійсності.

Друга відмінність полягатиме у засобах експлікації (маніфес­тації, вербалізації) поняття і концепту. Поняття передається, як правило, словом або сталим словосполученням (пральна маши­на). Засобами ж "мовного покриття" концептів виступають оди­ниці не тільки лексичного, а й морфемного, фразеологічного, синтаксичного мовних стратумів.

Третя опозиція полягає у тому, що не кожне поняття є конце­птом. Можливість стати концептами надається виключно тим поняттям, які є значущими для певної культури, у яких сконцен- ірована культурна пам'ять народу. Безсумнівно, між концептами і поняттями не існує глухих мурів: за певних умов (особливо у удожньо-поетичному дискурсі) цілком можливий перехід ПО­НЯТТЯ до сфери концептів.

По-четверте. Як справедливо зауважує акад. Ю.С. Степанов, концепт і поняття суть терміни різних наук: термін "поняття" традиційно використовується у формальній логіці та філософії, пімчасом "концепт" є терміном математичної логіки, а в науці сьогодення поширив своє функціонування на культурологію та лінгвістику [Степанов 1997, с. 40].

Щодо співвіднесення термінів "значення" та "концепт", вони і яжіють до різних усвідомлень природи й функцій мови у рам­ках структурної (внутрішня лінгвістика) та антропологічної мо- нтнавчих парадигм (зовнішня лінгвістика) з їх принципово від­мінним категоріальним апаратом, внаслідок чого порівняння цих термінів видається не зовсім коректним, хоча й можливим (див. попередні міркування з цього приводу у Лекції 1.).

На думку Р. Фрумкіної, концептуальний рівень має бути чіт­ко протиставленим семантичному, мовному [Фрумкина 1998,

і. 70-71]. Численні праці Г. Вежбицької, виконані на матеріалі річних мов, наочно демонструють особливості категоризації різ­ними мовами загальнолюдських концептів (ДРУЖБА, СВОБО­ДА, ГНІВ, СМУТОК та ін.), що зумовлюється різними "культу­рними сценаріями" (термін Г. Вежбицької), притаманними від­повідним етнічним спільнотам.

Таким чином, підсумовуючи, можна сказати, що концепт - це культурно марковане багатомірне поняття, яке об’єктиву­ється різноярусними мовними засобами. Частина концептуаль­ної інформації може залишатися не експлікованою на мовному рівні, існуючи у психіці людини у вигляді образів, картин, схем - невербальних ментальних структур, одиниць універсального предметного коду (УІ7К)².