Правові акти, що регулювали діяльність адвокатури. Створення Спілки адвокатів України. Органи адвокатського самоврядування у цей період

Закон СРСР «Про адвокатуру в СРСР» відносив низку питань до компетенції республіканських Положень про адвокатуру. Наприклад, випадки утворення колегій адвокатів в містах, організація й порядок діяльності юридичних консультацій, права й обов’язки завідувача юридичної консультації визначаються Положенням про адвокатуру союзної республіки. Заходи впливу, порядок накладення, зняття й оскарження дисциплінарних стягнень визначаються Положенням про адвокатуру союзної республіки. Порядок обрання і компетенція президії колегії адвокатів та деякі інші питання знайшли своє відображення в новому Положенні про адвокатуру УРСР, затвердженому Верховною Радою УРСР 1 жовтня 1980 p., яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки, розширило види юридичної допомоги громадянам. У ньому зазначалося, що адвокатура сприяє охороні прав і законних інтересів громадян та організацій, здійсненню правосуддя, додержанню і зміцненню законності, вихованню громадян у дусі точного й неухильного виконання законів, дбайливого ставлення до народного добра, додержання дисципліни праці, поваги до прав, честі та гідності інших осіб.

Нормативно-правове регулювання діяльності адвокатури

Положення про адвокатуру підкреслило її особливий статус (добровільне об’єднання осіб, які займаються адвокатською діяльністю), встановило порядок формування колегій адвокатів на території республіки. Вони створювалися за заявою групи засновників — громадян чи юридичних осіб; пропозиція про це надсилалася до Міністерства юстиції України, яке в разі згоди подавало її у виконавчий комітет для затвердження і реєстрації.

Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом, який існував і до цього, були створені також обласні та Київська міська колегії адвокатів. У 1980 р. в Україні діяло 25 обласних і одна міська колегії адвокатів, які налічували 4186 осіб. Крім того, законодавством передбачалося, що за згодою Міністерства юстиції можуть діяти міжтериторіальні та інші колегії (наприклад, Ін’юрколегія). Але ця норма мала декларативний характер. У деяких регіонах республіки робилися спроби відкрити «паралельні» колегії адвокатів, але Міністерство юстиції не давало на це згоди і лише на початку 90-х років було створено ще одну колегію в Київській області поряд з існуючою.

Положення про адвокатуру УРСР залишило без змін структуру органів колегії адвокатів. У Положенні відновлено норму, згідно з якою президія обиралася шляхом таємного голосування, що відповідало демократичним основам організації адвокатури й забезпечувало свободу волевиявлення адвокатів. У Положенні вказано, що президія має широкі повноваження, а її діяльність будується на основі колективності керівництва, гласності, регулярної звітності перед членами колегії, широкого залучення адвокатів до роботи президії.

З метою зміцнення кадрів і поліпшення якості їхньої роботи в ст. 15 Положення передбачено вищі вимоги до осіб, які приймаються в члени колегії адвокатів: ці громадяни повинні мати вищу юридичну освіту й стаж роботи за спеціальністю юриста не менш як два роки.

Новим є також і правило, за яким прийому може передувати проходження випробувального строку тривалістю до трьох місяців. І якщо результат випробування виявиться незадовільним, президія колегії виносить рішення про відрахування претендента.

Як зазначалося, випускників юридичних вузів, які не мали належного стажу практичної роботи за спеціальністю юриста, приймали в колегію лише після успішного проходження стажування. Керівництво роботою стажерів і контроль за їхньою підготовкою до самостійної діяльності здійснювала президія колегії адвокатів. Положення конкретизувало й розширило перелік прав та обов’язків адвокатів при наданні ними юридичної допомоги громадянам і організаціям.