3.2. Сучасні методики та технології подолання заїкання

У логопедичних заняттях із заїкуватими школярами на сьо­годні використовуються в основному методичні рекомендації, зап­ропоновані для роботи з дітьми дошкільного віку (для молодших школярів) чи з підлітками і дорослими (для старших школярів). Наприклад, Н. Чевельова у своєму посібнику пропонує систему виправлення мовлення у заїкуватих школярів 1—4 класів у процесі ручної діяльності. Принципово вона мало відрізняється від запро­понованої раніше системи логопедичних занять із заїкуватими

дошкільниками. Змінюється в основному тут лише вибір і складність виробів, що пропонуються для роботи зі школярами. Відповідно навчальним чвертям автор виділяє чотири періоди послідовних логопедичних занять:

1. супровідного мовлення;

2. завершального мовлення;

3. мовлення, що випереджає;

4. закріплення навичок самостійного мовлення.

Заняття по виправленню мови заїкуватих дітей у процесі руч­ної праці автор вважає за можливе проводити на шкільному і поліклінічному логопедичному пунктах. ¥ спеціальних школах доцільно використовувати й уроки ручної праці. Автор вважає не­обхідною при виправленні заїкуватості роботу з батьками дитини, його вчителем.

Система логопедичних занять із заїкуватими школярами в умо­вах логопедичного кабінету поліклініки, спеціалізованого чи стаціонарного санаторію, запропонована В. Селіверстовим, теж принципово мало відрізняється від викладеної вище комплексної методики занять із заїкуватими дошкільниками. Зміни в ній пов’язані лише з більш старшим віком дітей, з рівнем їхнього роз­витку, що вимагає від логопеда більшої опори у своїй роботі на свідому активність самих дітей. Логопедичні заняття пов’язують­ся з програмним навчанням дітей у школі (різні предмети, різні класи та ін.), з особливостями формування їхньої особистості до підліткового періоду.

А. Ястребова у результаті дослідження стану розвитку усно­го і писемного мовлення заїкуватих школярів 1-4 класів за­гальних шкіл знайшла різний рівень загального розвитку мов­лення. Залежно від рівня мовленнєвого розвитку авторка умовно виділила дві категорії дітей. До першої категорії вона віднесла заїкуватих дітей з високим і нормальним мовленнєвим розвитком. Ці діти не відрізнялися від школярів з нормальним мовленням.

До другої категорії ввійшли заїкуваті з елементами загального недорозвинення мовлення, у яких спостерігався недостатній фо- нетико-фонематичний і лексико-граматичний розвиток. Вивчен­ня особливостей мовленнєвого розвитку в цих дітей проходило на фоні загального недорозвинення мовлення, тобто супроводжува­лося, крім розладу темпу мовлення, обмеженим запасом слів, уяв­лень, понять, недостатньою навичкою звукового складу слова, спе­цифічними недоліками вимови, явищами аграматизму в усному і писемному мовленні.

Система логопедичних занять А. Ястребової створена для заїкуватих школярів другої категорії. Автор виділяє 3 періоди у навчанні цих учнів.

• Перший період: уточнення і розширення пасивних знань дітей у галузі мовлення, здійснюване як шляхом організації цілеспрямо­ваних спостережень учнів над звуковим аспектом мовлення, так і в процесі активних вправ в упорядкуванні його темпу і плавності.

Зміст логопедичних занять першого періоду становлять різно­манітні вправи, що сприяють:

1. упорядкуванню темпу, ритму і плавності мовлення;

2. розширенню й уточненню словникового складу і запасу уяв­лень і понять;

3. оволодінню граматичним складом мовлення;

4. розвитку і закріпленню навичок звукового і морфологічного аналізу слова.

• У другому періоді занять активізуються отримані учнями знання в галузі мовлення і закріплюється навичка плавного, ритмічного і виразного мовлення на більш складному мовленнєво­му матеріалі, з використанням більш складних видів вправ. Лого­педична робота будується з метою подальшого розширення слов­никового складу, запасу уявлень і понять.

• Третій, заключний, період занять допомагає закріпити навич­ки правильного, вільного Ловлення. У цей період продовжується робота над звуковим та інтонаційним аспектами мовлення, вису­вається вимога усвідомленого використання учнем знань з фоне- тико-фонематичпого. лексико-граматичного й інтонаційного складу мовлення та навички плавного, виразного мовлення в будь-якій життєвій ситуації.

Отже, стан усного і писемного мовлення заїкуватих школярів з елементами загального недорозвинення мовлення дозволяють ав­тору вважати основними напрямами логопедичної роботи такі:

• цілеспрямований і всебічний розвиток основних взаємодію­чих компонентів мовлення (фонетики, лексики, граматики) у про­цесі роботи над його темпом і плавністю;

• тісний взаємозв’язок мовленнєвого матеріалу логопедичних занять зі змістом програми з української мови у початковій школі;

• розвиток активності дітей.

Спеціалізована допомога заїкуватим підліткам і дорослим у нашій країні забезпечується в системі охорони здоров’я: в логопе­дичних кабінетах і стаціонарах психоневрологічних диспансерів та лікарень.

Складність клінічної картини заїкуватості у підлітків та дорос­лих висуває на перший план у комплексному подоланні заїкува­тості медичні заходи. Це істотно впливає на місце, роль і специфіку логопедичної роботи із заїкуватими. Тому, у даний час все частіше ця робота позначається як «йоготерапія», «логопсихотерапія».

Особливостям логопедичної роботи із заїкуватими підлітка­ми і дорослими присвятили свої дослідження багато науковців:

І. Абелєва, Л. Андронова, Л. Голубєва, А. Євгенова, М. Кісельова,

А. Лубенська, М. Мерліс, Ю. Некрасова, Н. Синиціна, М. Смірнова, М. Хватцев, А. Шембель, В. Шкловський та ін.

Методика усунення заїкуватості у підлітків в умовах медично­го стаціонару, розроблена співробітниками ДНДІ вуха, горла і но­са під керівництвом професора С. Ляпідевського, містить шість ос­новних етапів логопедичної роботи:

1. підготовчий (2-3 дні);

2. настановний (вступна конференція, спеціальний інструктаж у плані психотерапії);

3. максимальне обмеження мовлення (10-14 днів);

4. активна перебудова мовленнєвих навичок (3-4 тижні);

5. закріплення правильних мовленнєвих навичок (3-5 тижнів);

6. заключний етап (випускна конференція, спеціальний інс­труктаж).

Власне мовленнєві заняття із заїкуватими за цією методикою починаються з настановного етапу, коли хворі на Заїкання вчаться на позитивних прикладах тих, хто лікувався до них, та отримують стимул до власного лікування. На етапі максимального обмежен­ня мовлення заїкуваті перебувають у (повному режимі мовчання 3-5 днів, а в інші 7-9 днів — відносного мовленнєвого спокою. Під керівництвом логопеда вони опановують мовлення разом з лого­педом, напіввідображеним і відображеним мовленням, а потім і невеликі фрази, необхідні для побуту у відділенні. У цей же період із заїкуватими проводяться вправи на постановку дихання та ар­тикуляційна гімнастика.

Етап активної перебудови мовлення характеризується введен­ням мовленнєво-ручного режиму, роботою над діалогом, тобто пи­тально-відповідним мовленням, бесідами на задану гему, невели­кими самостійними переказами на вільну тему. Має місце тут і мовленнєва практика, завдання якої — закріплення отриманих на­вичок самостійного мовлення у різних ситуаціях.

На заключному етапі (випускна конференція за участю батьків і друзів, персоналу що обслуговує та ін.) підлітки відповідають на питання аудиторії чи декламують, читають уривки з художніх творів, грають невеликі сценки з п’єс, роблять доповіді.

Описуючи багаторічний досвід логопедичної роботи з доросли­ми заїкуватими в поліклінічних умовах, А. Євгенова і М. Смирно- ва поділяють логопедичні заняття за формами мовленнєвої робо­ти (у порядку ускладнення її) на три періоди:

• перший період (14 занять): артикуляційні і дихальні вправи; рахункова зарядка; питання і відповіді; нескладне спілкування; ко­роткий вірш (напам’ять).

• другий період (12 занять): мовна зарядка; читання; виклад прочитаного; розповідь на запропоновану тему; практика розмов­ного мовлення; об’єднані заняття.

• третій період (12 занять): невеликі доповіді; робота з ху­дожнім матеріалом (вірші, художня проза); драматизація, екс­курсії (індивідуальні і групові); звіти тих, хто лікуються, як особ­лива форма мовленнєвої роботи.

Згодом ця методика була удосконалена: введені значні елемен­ти раціональної психотерапії, переглянутий мовленнєвий ма­теріал для занять, обґрунтована опора на самостійну роботу дорос­лих заїкуватих над своїм мовленням та ін.

Авторами нової методики рекомендується починати роботу із заїкуватими з підготовчих вправ по техніці мовлення: зі спеціаль­них дихальних, голосових і артикуляційних вправ, при цьому по­передньо засвоїти пам’ятку для заїкуватих і мовленнєві правила, яких надалі необхідно дотримуватись.

Мовленнєві вправи для корекції заїкуватості будуються у плані поступового ускладнення структурних компонентів мовлення. Тут передбачається: робота над голосними звуками; робота над слова­ми (з наголошеним голосним на першому, другому, третьому, чет­вертому складах); робота над фразами (що починаються зі слів з початковим голосним, приголосним звуком; фрази з однією, дво­ма, трьома дихальними паузами). Далі в послідовному усклад­ненні мовленнєвих вправ впроваджується робота над піснями; віршованою мовою (казки у віршах, вірші, байки); читанням; зау­чуванням текстів напам’ять; переказуванням прочитаного тексту; повідомленнями на задану тему; текстом драматичних творів. Після цього впроваджується практика розмовного мовлення (діалоги-сценки, телефонні розмови, мовні ігри).

У зв’язку з підвищеним інтересом до вивчення психологічних особливостей заїкуватих в останні роки постала необхідність у ло­гопедичній роботі психотерапевтичного впливу. У системах лого­педичної (логонсихотераневтичної) роботи з підлітками і дорос­лими Л. Андронової, А. Лубенської, М. Мерліс, Ю. Некрасової,

В. Шкловського та ін. знаходять своє місце і суггестивиі форми психотерапії (імперативне навіювання, аутотренінг, самонавіюван­ня, гіпноз).

У розробленій В. Шкловським комплексній системі подолання заїкуватості об’єднані логопедичні заняття й активна психоте­рапія, що поєднує використання різних варіантів суггестивних форм з роботою щодо перебудови порушених відносин особис­тості. Вся робота проводиться в тісному контакті логопеда, лікаря- психотерапевта і невропатолога.

Курс лікування заїкуватості (2,5-3 місяці) автор поділяє на п’ять етапів:

1. підготовчий (діагностичний);

2. перебудова патологічних мовленнєвих навичок і порушень відносин особистості;

3. закріплення досягнутих результатів;

4. диспансеризація і профілактика;

5. санаторно-курортне лікування.

Підготовчий (діагностичний) етап триває 10-15 днів. У цей час проводиться вивчення хворого невропатологом, дефектологом і психотерапевтом; вивчаються анамнестичні та клінічні дані, намічаються психотерапевтичні і логопедичні заходи, призна­чається медикаментозне лікування.

На етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і пору­шених відносин особистості (від 1 до 1,5 місяців) проводяться лого­педичні заняття із нормалізації дихальної, голосової функції, вироб­лення мовленнєвих «еталонів» і т. д. Одночасно починається аутогенне тренування і раціональна психотерапія. Потім (протягом 15--20 днів) проводиться сеанс навіювання у бадьорому стані. Після сеансу починається активна логопедична робота. ГІри цьому велике значення мають сеанси гіпнотерапії, самонавіювання і раціональної психотерапії, спрямовані на закріплення досягнутих результатів.

Розглядаючи комплексний вплив на заїкуватих як сукупність логопедичної і психотерапевтичної роботи, В. Шкловський на цьому етапі логопедичну роботу підрозділяє на дві частини: підго­товчу та активне тренування плавного і злитного мовлення. У пер­шу частину включаються:

1. корекція дихання, регістру і тембру голосу;

2. вироблення правильного ритму і темпу мовлення;

3. оволодіння «еталонами», «формулами» мовлення;

4. виявлення потенційних мовленнєвих можливостей заїкува­тих.

Нормалізація у хворого мовленнєвого дихання і голосу, темпу мовлення, оволодіння «еталонами» — усе це є основою для нас­тупної суггестивної і раціональної психотерапії.

У другій частині логопедичної роботи закріплюються навички злитного мовлення до його автоматизації; заїкуваті навчаються різним прийомам, які допомагають подолати мовленнєві труд­нощі, які виникають, зміцнюється впевненість у своїх силах. Плав­не, злите мовлення досягається вправами в проголошенні ряду го­лосних звуків, потім цифр, окремих фраз і т. д. У випадках, коли не вдається досягти повної нормалізації мовлення, впроваджуються вправи на мовлення разом з логопедом та відображене мовлення тощо. Логопедична робота проводиться поряд з активною суггес- тивною психотерапією.

Мовленнєвим заняттям протягом дня слід приділяти не менше 3-4 годин (кожне заняття по 10-45 хвилин мовленнєвого трену­вання).

Психотерапевтична робота на етапі перебудови патологічних мовленнєвих навичок і порушених відносин особистості має важ­ливе значення й різні форми. Раціональна психотерапія вира­жається у вигляді індивідуальних і колективних бесід. Вона допо­магає пояснити хворому причини заїкуватості, розкриває значення і необхідність активного ставлення і цілеспрямованості для успішного лікування заїкуватості.

Гіпнотерапія починається на 3-4-й день після початку активно­го тренування мовлення. Проводиться спочатку три рази на тиж­день, а потім раз у 7-10 днів. Під час навіювання, крім формул за­гально-заспокійливого характеру, приділяється увага нормалізації емоційно-вольової сфери і діяльності артикуляційно-голосового і дихального апарату. Гіпнотерапія у ряді випадків є гарною підго­товкою до проведення сеансу навіювання у бадьорому стані.

Сеанси аутогенного тренування також починаються рано, тому що потрібен тривалий час для одержання необхідного ефекту. Стійкість й успішність результатів більшою мірою залежить від старанності та суворої систематичності проведення вправ.

Навіювання у бадьорому стані — психотерапевтичний сеанс, при проведенні якого можуть використовуватися різні прийоми: бесіди, які проводяться при сильному емоційному напруженні хворих, що закінчуються імперативним навіюванням; імперативне навіювання у бадьорому стані з додаванням демонстративних мо­ментів. Сеанс проводиться з групою — 6-8 осіб, він заздалегідь призначається на визначений день, який особливо очікується хво­рими, тому що він є переломним етапом у лікуванні.

Самонавіювання — не пасивне промовляння формул, а активне прагнення добре говорити. Воно проводиться 2-3 рази на день. Хворий повинен вміти викликати уявлення про те, як він добре розмовляє, без заїкуватості: вдома, у навчальному закладі, на ро­боті та в інших ситуаціях. Особливо важливий сеанс самонаві­ювання перед сном.

На етапі закріплення досягнутих результатів (він продовжуєть­ся місяць) проводиться тренування мовлення у звичайних для хворого життєвих обставинах. Подолання мовленнєвих труднощів у повсякденному житті, виховання мовленнєвої активності і зміцнення у свідомості віри в можливість самостійно справитися з труднощами мовлення в найважчих ситуаціях — основний зміст третього, заключного етапу лікування заїкуватості.

Системи реабілітації для заїкуватих підлітків розроблені, го­ловним чином, для медичних установ. Це пов’язано з тим, що при реабілітації заїкуватих підлітків велике значення мають різні види психотерапевтичної допомоги, включаючи і гіпнотичний вплив.

На сьогодні у спеціальній педагогічній літературі пропонується сис­тема реабілітації для заїкуватих підлітків, розроблена М. Буяновим, Б. Драпкіним, Є. Богдановою, Н. Жихаревою та ін.

Пропонована система реабілітації складається з тісної взаємодії трьох основних напрямків: психотерапевтичного, логопедичного, психологічного — ці впливи проводяться на фоні загальнооздо­ровчого лікування за допомогою лікарських препаратів, лікуваль­ної фізкультури, фізіотерапії.

Особливе місце в цій системі займає психотерапія, що включає як загальну, так і приватну: раціональну, суггестивну і трудотерапію.

Якщо загальна психотерапія використовується при заїкува­тості як у дітей, так і у дорослих, та складається зі створення пози­тивного емоційного фону навколишнього оточення, то приватна психотерапія в основному проводиться, починаючи з підліткового віку. За допомогою раціональної терапії підлітку пояснюються причини його мовленнєвої патології, послідовно і поступово вихо­вується адекватна оцінка своїх можливостей і адекватне ставлен­ня до себе і мовленнєвого дефекту. За допомогою цього виду пси­хотерапії відбувається виховання особистості заїкуватого підлітка з метою переосмислення своєї позиції щодо мовленнєвого дефек­ту, свого положення серед однолітків, своїх можливостей, вибору професії, створення родини.

У процесі суггестивної терапії, що проводиться зазвичай у бадь­орому стані, заїкуватим підліткам навіюються думки про мож­ливість повного рятування від мовленнєвої патології, про пов­ноцінність і самоцінність особистості підлітка, про його власне вміння зробити своє мовлення плавним у будь-якій ситуації, про його здатність регулювати свій емоційний стан і поведінку і т. п.

Одним із важливих методів суггестивної терапії, що застосо­вується при заїканні у підлітків, є аутогенне тренування.

Велике значення в реабілітаційній роботі з підлітками приді­ляється методу колективної психотерапії. З огляду на особливості соціалізації заїкуватих підлітків, у цьому виді психотерапії розви­вається ствердження ролі підлітка в колективі однолітків, обгово­рюється і затверджується думка про необхідність погоджувати свої дії з колективом, героїчні приклади поведінки з життя літера­турних героїв у процесі колективної психотерапії стають зразком для наслідування.

Бібліотерапія в підлітковому віці залишає глибокий слід, допо­магає підліткам у формуванні особистості.

Проведення так званих функціональних тренувань у процесі шкільного уроку, відвідування музею, читального залу* участь у дискусіях дозволяє підліткам використовувати нові мовленнєві і психологічні стереотипи в ситуаціях, що раніше їх травмували і провокували заїкуваті сть.

Логопедична корекція заїкуватості підлітків передбачає на пер­шому етапі формування техніки мовлення, що містить у собі пос­тановку дихання, голосу і роботу над артикуляцією. Навчання бу­дується на матеріалі спрощених форм мовленнєвих завдань. Логопедична робота проводиться одночасно з психотерапією.

На другому етапі логопедичної корекції використовуються зас­воєні форми техніки мовлення на більш складному мовленнєвому матеріалі: читання текстів та їх переказ. На цьому етапі особлива увага приділяється також розумінню підлітками змісту тексту. На логопедичних заняттях відпрацьовується матеріал, який підліток потім буде відповідати у школі на уроках.

На третьому етапі логопедичної роботи проводиться автомати­зація нових навичок мовлення і використання їх у різних видах мовленнєвої діяльності, а також і в спонтанному мовленні у різних ситуаціях спілкування. Особлива увага приділяється вихованню психологічної стійкості до мовленнєвих та інших труднощів, раціональному подоланню стресових ситуацій.

Загальний комплекс заходів щодо реабілітації заїкуватих вклю­чає роботу з родиною. Протягом усього курсу реабілітації батьки підлітка можуть відвідувати логопедичні заняття, регулярно одер­жувати звіти логопеда про роботу з підлітком, його успіхи й труд­нощі. Батьки повинні знати, які вимоги необхідно пред’являти до мовлення підлітка.

Система комплексної медико-педагогічної реабілітації дорослих, проведена в умовах стаціонару і розроблена колективом «Лабора­торії патології мовлення» під керівництвом Н. Асатіані, має свої відмінні риси. В основу даної системи лікування заїкуватості покла­дений підхід, розроблений Н. Власовою Курс реабілітації включає комплекс медико-педагогічних заходів, що містять медикаментоз­ний, психотерапевтичний, логопедичний та логоритмічний вплив.

Перед початком курсу лікування проводиться збір анамнезу. З цією метою заїкуватим за місяць розсилаються спеціальні анкети, що дає велику попередню інформацію про кожного заїкуватого.

При надходженні заїкуватих до стаціонару проводиться док­ладне медичне і логопедичне обстеження, в результаті якого здійснюється диференційована діагностика і визначається план індивідуальної роботи із заїкуватим у рамках комплексного меди- ко-педагогічного методу.

Курс реабілітації в умовах стаціонару триває 45 днів і підроз­діляється на кілька етапів.

• Підготовчий етап (5-7 днів). На цьому етапі з метою змен­шення патологічних навичок у перший тиждень перебування в клініці організується «режим мовчання» і режим «обмеження мовлення», на фоні яких починають проводити психологічні, пси­хотерапевтичні і логопедичні заняття.

• Етап активної терапії (20 днів). На цьому етапі проводяться систематичні колективні й індивідуальні заняття з логопедом, спеціалізоване аутогенне тренування, індивідуальна психотерапія і медикаментозне лікування.

• Етап активних тренувань (10 днів). На цьому етапі вводяться функціональні тренування, під час яких пацієнти тренують своє мовлення за межами стаціонару (розмова на вулиці з перехожим, по телефону, у магазині тощо). Всі лікувальні впливи спрямовані на реалізацію мовленнєвого спілкування пацієнтів у різних ситу­аціях, що ускладнюються.

• Заключний етап. Цей етап включає підготовку пацієнтів до більш складної для них мовленнєвої ситуації — публічного виступу перед багатолюдною аудиторією, що проводиться у вигляді концертної програми. Усі ланки комплексного лікувально-педа­гогічного впливу спрямовані на підготовку пацієнтів до цього серйозного мовленнєвого іспиту.

Перед випискою зі стаціонару кожний із фахівців проводить з пацієнтами індивідуальну бесіду, в ході якої даються рекомендації з подальшої самостійної роботи пацієнтів. Логопедична робота, передбачена даною системою, базується на поетапному відпрацьо­вуванні різних видів мовлення: разом з логопедом, відображеного, читання віршів і прози, питально-відповідного і спонтанного.

Проводиться робота з постановки діафрагмального дихання, подовження тривалості фази видиху, розвитку навичок раціональ­ної голосоподачі, артикуляції, розім гку просодичних компонентів мовлення.

Важливе місце в системі займає логопедична ритміка.

При психотерапевтичному впливі більший акцент робиться на методиках, що стимулюють активність пацієнтів, а саме на раціональній психотерапії та спеціалізованому аутогенному тре­нуванні.

Ця система передбачає проведення реабілітаційної роботи з урахуванням клінічної різнорідності пацієнтів. Так, з пацієнта­ми, що страждають невротичною формою заїкуватості, прово­диться масивна психотерапевтична робота, що у процесі логопе­дичної роботи набуває характеру ускладнених функціональних тренувань поза стінами стаціонару, а в умовах логопедичного кабінету використовується метод моделювання різних ситуацій спілкування.

Для пацієнтів з неврозоподібною формою заїкуватості основ­ним напрямом логопедичної роботи є нормалізація рухових мов­леннєвих стереотипів, розширення словникового запасу і розви­ток мовлення як засобу спілкування. Ці пацієнти більшою мірою мають потребу в індивідуальних логопедичних заняттях.

Тож, особливістю даної системи комплексного медико-гіеда- гогічного впливу на дорослих заїкуватих є обов’язкова дифе­ренціація заїкуватих з урахуванням клінічної належності, а також застосування всього арсеналу комплексного медико-педагогічного методу психотерапії, лікарської терапії, логопедичних і лого- ритмічних занять, функціональних тренувань, індивідуальних, групових і колективних занять, лікувальної фізкультури, фізіоте­рапії і загально зміцнювального лікування.

Особливу систему соціореабілітації заїкуватих запропонувала Ю. Некрасова (1985, 1992), яка характеризується цілеспрямова­ним впливом на особисті сні характеристики заїкуватих, у ході якого проводяться спостереження за результатами використаних логопсихотерапевтичних впливів, їх дозування.

Структура системи представлена таким чином: пропедевтич­ний етап, сеанс емоційно-стресової психотерапії й етап активної логопсихотерапії.

У ході пропедевтичного етапу у заїкуватих формується захоп­леність майбутньою роботою, збільшення інтенсивності «позитив­них психічних станів».

На другому етапі основним прийомом є сеанс емоційно-стресо­вої психотерапії. У процесі сеансу відбувається посилення нега­тивних проблемних і позитивних оздоровчих психічних станів. Основна мета сеансу — здійснення первинної роботи з початкової реконструкції особистості (М. Дубровський). Сеанс проводиться у складній ситуації публічного виступу. Після сеансу емоційно- стресової терапії у заїкуватих з’являється новий психічний стан, що дозволяє їм з довірою й інтересом включитися в активну ло- гопсихотерапію.

На третьому етапі здійснюється перевиховання особистості заїкуватого, завдяки використанню бібліотерапії, символотерапії і кінезотерапії. У цей період заїкуваті навчаються навичкам саморе­гуляції і технікам мовлення. Активно використовується парадок­сальна дихальна гімнастика за А. Стрельниковою.

Результатом реалізації системи, запропонованої Ю. Некрасовою, є розвиток у заїкуватих потреби творчого сприйняття життя, своїх проблем і свого мовлення. У них з’являється можливість са­мостійно вирішувати свої проблеми, цим досягається основне зав­дання цієї системи.

Система комплексної реабілітації заїкуватих, запропонована Л. Арутюнян, визначається автором, як комплексна методика стійкої нормалізації мовлення при заїканні. Корекційна робота проходить за трьома напрямами: