Нанесення на карту цілей, орієнтирів та елементів бойового порядку
Під час виконання бойового завдання, командирам підрозділів необхідно вміти наносити на карту (схему) цілі, орієнтири, елементи бойових порядків та інші об’єкти, які не позначені на ній.
Способи нанесення на карту (схему) цілей, орієнтирів та елементів бойового порядку:
окомірно за найближчими орієнтирами;
за напрямом і відстанню до об’єкта;
за перпендикуляром і створом;
прямою засічкою;
компасною засічкою;
за прямокутними координатами;
прокладкою компасного ходу.
Вибір способу залежить від бойової обстановки, місцевості, характеру об’єкта, погодних умов, наявності в машині віддалеміра і кутомірного пристрою.
Окомірно за найближчими орієнтирами. На зорієнтованій карті (схемі) розпізнають найближчі до об’єкта орієнтири, оцінюють відстань до об’єкта і кути на нього від орієнтирів і, відповідно до масштабу карти (схеми), наносять об’єкт на карту.
За напрямом і відстанню до об'єкта. Наносять на карту з точки стояння, яка точно визначена за картою. На зорієнтованій карті за допомогою лінійки прокреслюють напрями на об’єкти, які необхідно нанести. Потім за допомогою приладів спостереження або яким-небудь іншим способом визначають відстані до об’єктів, відкладають їх на прокреслених лініях у масштабі карти і отримують місцезнаходження об’єкта на карті.
За допомогою баштового кутоміра або компаса. Напрями на об’єкти визначають, якщо за умов обстановки картою користуватись неможливо.
Спочатку визначають полярні координати об’єктів, а потім наносять їх на карту. Полюсом служить точка стояння, а полярною віссю - напрям на віддалений орієнтир або напрям магнітного меридіана.
За перпендикуляром і створом. Цей спосіб використовується під час руху поздовж якого-небудь лінійного орієнтира. Визначають об’єкт, який необхідно нанести на карту, продовжують рух до тих пір, поки об’єкт не опиниться в напрямку, перпендикулярному до лінійного орієнтира. Потім визначають на карті точку стояння, відстань до об’єкта, яку відкладають у масштабі карти на перпендикулярі, і наносять об’єкт на карту.
Під час руху уздовж лінійного орієнтира в бойовій машині, перпендикуляр на об’єкт можна визначити за допомогою кутомірного пристрою, якщо встановити відлік на його шкалі 15-00 або 45-00.
Прямою засічкою. Полягає у візуванні і кресленні напряму з двох - трьох точок стояння, позначених на карті; на ціль або орієнтир (мал. 11). Для цього в кожній точці стояння орієнтують карту способом за напрямом на орієнтир. Потім під час прямого візування креслять напрям на ціль. Перетин двох напрямів і буде місцем знаходження цілі.
Вірність засічки завжди необхідно перевіряти проведенням третього напряму. Якщо трикутник помилок має сторони, не більші за 2 мм, то ціль, яку шукають, буде в центрі. Якщо сторони трикутника більші, ніж 2 мм, необхідно провести напрям і з четвертої точки стояння. Найточніше визначити ціль можна, якщо на точці, з якої її визначають, будуть кути від 30° до 150°.
мал. 11. Нанесення цілі на карту прямою засічкою
Компасна засічка. За умов поганої погоди на точках стояння визначають магнітні азимути напрямів на об’єкт, переводять їх у дирекційні кути і наносять за ними на карту (прокреслюють на карті напрями) об’єкт.
За прямокутними координатами. Цей спосіб застосовується під час роботи з навігаційною апаратурою, яка має координатор цілі.
Прокладання компасного ходу. Цей спосіб застосовується на закритій місцевості або за умов обмеженої видимості. Вихідною точкою ходу повинен бути місцевий предмет (перехрестя доріг, просік, тощо ), який впевнено впізнається на місцевості і на карті.
На вихідній точці визначають за компасом азимут напряму руху, переводять його у дирекційний кут і прокреслюють на карті лінію напрямку руху. Рухаючись у цьому напрямку до першої поворотної точки, визначають відстань і відкладають її в масштабі карти на прокресленій лінії. Такі самі дії виконують під час руху до наступного повороту.
Якщо за погодних умов (дощ, сніговій, сильний вітер) картою користуватись неможливо, визначені магнітні азимути і відстані записують у блокнот. Потім за цими даними переводять магнітні азимути в дирекційні кути, наносять хід на карту і визначають на ній місцезнаходження об’єктів.
Цей спосіб застосовується також, якщо ціль виявлена в лісі або за інших умов, коли визначити своє місцезнаходження одразу неможливо. В цих випадках компасний хід прокладають у зворотній послідовності (мал. 12).
мал. 12. Нанесення на карту (схему) цілей прокладанням компасного ходу
Спочатку з точки спостереження №1 визначають азимут і відстань до об’єкта (цілі), а потім від точки №1 прокладають хід до точки №4, яку можна впевнено визначити на карті. В цьому випадку азимути на поворотних точках ходу переводять на зворотні, зворотні азимути - у дирекційні кути і за ними викреслюють на карті компасний хід від точки №4 на карті до об’єкта (цілі).
Середня помилка нанесення на карту об’єкта (цілі) цим способом складає приблизно 5% довжини компасного ходу.
Спосіб компасного ходу часто застосовують для нанесення на карту (схему) позицій свого підрозділу і переднього краю оборони противника. Хід прокладають від об’єкта, який надійно розпізнаний на карті і на місцевості, рухаючись поздовж переднього краю.
Цілевказання за картою.
Проводиться з метою визначення за картою і передачі засобами зв’язку даних про місцезнаходження цілей (об’єктів) на місцевості. Цілевказання повинна бути короткою, зрозумілою і достатньо точною.
Способи цілевказівки:
за квадратами координатної (кілометрової) сітки;
за прямокутними координатами;
за географічними координатами;
від орієнтира.
За квадратами координатної сітки. Вказується приблизне місцезнаходження цілі (об’єкта), коли достатньо знати лише в якому квадраті координатної сітки карти знаходиться ціль.
Квадрат, в якому знаходиться ціль (об’єкт), вказується цифровими підписами кілометрових ліній, перетином яких утворений його південно-західний (нижній ліворуч) кут.
Для вказання квадрата карти необхідно обов’язково додержуватись правила: спочатку назвати дві цифри, які підписані на горизонтальній лінії за внутрішньою (західною чи східною) рамкою карти, тобто координату X, а потім - дві цифри, які підписані біля вертикальних ліній за внутрішньою рамкою карти (північною чи південною), тобто координату Y. При цьому цифри карти пишуться і вимовляються вкупі, тобто без поділу на Х і Y. Крім того, у письмовому документі квадрат вказується в дужках після найменування об’єкта, наприклад: «Висота 213.8 (5808)» (мал. 13 б), а під час усної доповіді спочатку вказується квадрат, а потім найменування об’єкта, наприклад: «Квадрат 5808. висота 213.8.».
Якщо необхідно уточнити місцезнаходження цілі в квадраті, його уявно поділяють на 4 або на 9 частин, кожна з яких позначається у першому випадку буквами (мал. 13 а), а в другому - цифрами (мал. 13 д). У цьому випадку називають квадрат, в якому знаходиться ціль, і додають букву, або цифру, яка уточнює місцезнаходження цілі в квадраті, наприклад: «Ціль - міномет (5806-А)» або «Ціль - гармата (5408-9)».
За прямокутними координатами. Найбільш точний і найпоширеніший спосіб вказання місцезнаходження цілі. Визначені за картою координати цілі вказують, як правило, скороченими наприклад: Х=61 300; У=21 150.
За географічними координатами. Застосовується рідко і виконується за дрібномасштабними картами, на яких кілометрова сітка не проведена. Місцезнаходження цілей вказують широтою і довготою.
Від орієнтира. Спочатку називають об’єкт, а потім відстань і напрямок до нього від добре помітного орієнтира і квадрат, в якому знаходиться об’єкт, наприклад: «Командно-спостережний пункт - 2 км на південь від Ст. Гута (5604)» (мал. 13 г).
мал. 13. Цілевказівка за квадратами координатної (кілометрової) сітки.
3. Навчальне питання – «Підготовка до орієнтування і орієнтування під час руху та особливості орієнтування за різноманітних умов місцевості».
Підготовка до орієнтування під час руху.
Підготовка до орієнтування складається з:
вибору карти і підготовки карти до орієнтування;
підйому маршруту на карті;
визначення довжини маршруту і розподілу його на окремі ділянки;
визначення магнітних азимутів напрямів на ділянках складних для орієнтування за картою;
перевірки справності компаса та спідометра.
Вибір карти. Залежить від характеру маршруту і навколишньої місцевості, а також умов спостереження.
Картою масштабу 1:50 000 користуються під час руху за маршрутом у горах і по лісисто-болотистій місцевості, коли марш здійснюється переважно грунтовими дорогами і колонними шляхами, де швидкість руху обмежена. Ця карта забезпечує надійне орієнтування в містах і великих населених пунктах.
Карта масштабу 1:100 000 забезпечує надійне орієнтування на середньопересіченій місцевості, а також на маршруті, що прокладений дорогами різних класів. У зустрічному бою вона дозволяє здійснювати управління підрозділами та керувати вогнем.
Карту масштабу 1:200 000 використовують, головним чином, під час руху дорогами з твердим покриттям на відкритій, малопересіченій місцевості, бідній на орієнтири. Перевага карти полягає в тому, що аркушів цієї карти на ту ж саму площу порівняно з картою більшого масштабу потрібно менше. Крім того, на цій карті вказано відстані між населеними пунктами і перехрестями доріг.
Вибираючи карту для орієнтування на місцевості, необхідно пам'ятати, що на карті масштабу 1:100 000 деякі грунтові дороги не показано, а на карті масштабу 1:200 000 обов’язковими для нанесення є тільки автодороги з покриттям і без покриття.
Вибір і вивчення маршруту. Маршрут руху вибирають з урахуванням бойової обстановки, умов прохідності, захисних і маскувальних властивостей місцевості. Перевага віддається тому з варіантів маршруту, який проходить дорогами з твердим покриттям, на якому небагато великих населених пунктів, мостів, дамб і гребель, які можуть бути зруйновані або заміновані. Під час планування руху грунтовими дорогами особливу увагу слід звернути на їхній стан за умов поганої погоди.
Вивчення маршруту руху здійснюється у такій послідовності: уважно ознайомлюються з маршрутом і встановлюють характер і стан доріг; можливу швидкість руху за маршрутом і на окремих ділянках; перешкоди на маршруті і шляхи їх об’їзду; захисні і маскувальні властивості місцевості; умови орієнтування; наявність надійних орієнтирів. Особливо ретельно вивчають місця поворотів маршруту, перехрестя і розвилки доріг, в’їзди у населені пункти і виїзди з них. Протягом усього маршруту через 5-10 км вибирають контрольні орієнтири - найбільш стійкі об’єкти місцевості, які легко розпізнати при під'їзді до них та які добре видно з маршруту за наявних умов освітлення.
Підйом маршруту на карті. Виконується переривчастою, лінією коричневого кольору уздовж умовних знаків доріг, яка не повинна затемнювати їх. Довжину маршруту вимірюють через вісь умовного знака дороги, починаючи від вихідного пункту. До отриманої відстані від орієнтира до орієнтира додають поправку за рельєф місцевості і звивистість маршруту. Кінцевий результат записують у знаменнику зростаючим підсумком біля відповідних орієнтирів (мал. 14). Перед початком руху на вихідному пункті переводять відстані між орієнтирами в покажчик спідометра і записують їх у числівнику.
мал. 14. Підготовка на карті маршруту руху.