4. Недостатність або відсутність позитивного емоційного контакту з батьками

 Цей фактор може бути як наслідок:

—  небажання  чи  невміння  батьків  виконувати  функції виховання та контролю, що водночас є результатом низької педагогічної культури;

— вузькості духовних потреб та інтересів сім'ї, орієнтації на придбання речей як самоцілі, на самоствердження через демонстрацію

високого рівня споживання, його дефіцитних форм;

— подвійності моральних установок і цінностей сім'ї (одні —

для суспільства, інші — для внутрішньосімейних відносин);

— орієнтації на неповагу до таких моральних цінностей суспільства, як соціальна активність, соціальна справедливість, розподіл за працею та ін.;

—        об'єктивних   труднощів,     що       з'являються    у          зв'язку зі

структурною неповноцінністю сім'ї;

—  позицій гіперболізованої оцінки  і  захисту дитини,  в результаті   чого   формується   її   слабовілля, безвідповідальність, емоційна нестриманість, прояв слабкої волі;

— конфліктної атмосфери (постійна злоба у стосунках, сварки, агресивність, жорстокість у ставленні до інших тощо);

— звичної антисуспільної поведінки (пияцтва, аморальності тощо);

— різних правопорушень (побутового хуліганства, крадіжок тощо) когось із членів сім'ї та схилення до цього інших її членів.

Із метою зменшення чи анулювання дії фактора недостатності або відсутності позитивного емоційного контакту з батьками ефективними  в  діяльності  соціального  педагога-психолога  можуть бути: діагностика сім'ї і особливостей сімейного виховання; робота щодо подолання сімейних репресій та охорона прав дитини шляхом взаємодій із службами у справах неповнолітніх, органами опіки і опікунства; підвищення педагогічної культури та виховної активності батьків шляхом організації відповідних циклів лекцій та сімейних консультацій; допомога в розв'язанні сімейних конфліктів „дитина- батьки” на  основі випереджаючих консультацій, сімейної психотерапії, арттерапії, психодрами тощо.

5. Негативний соціально-психологічний статус у колективі

 Соціально-психологічний статус у колективі — наступний фактор, який стимулює адиктивну поведінку. В психологічному словнику негативний соціально-психологічний статус у колективі визначається як несприятлива позиція суб'єкта в системі міжособистісних стосунків, яка визначає його права, обов'язки, привілеї.

Шкільний колектив — явище подвійне. З одного боку — це функція педагогічних зусиль дорослих у тому, що проектується ними і розвивається під їх безпосереднім чи опосередкованим керівництвом. З іншого — учнівський колектив розвивається спонтанно, діти, задовольняючи свої комунікативні потреби спілкуються не тільки з дозволу та регламентації дорослих.

Така своєрідна подвійність колективу знаходить відповідне вираження у його структурі: офіційній, що визначається через задану

організаційну систему офіційного спілкування, і неформальну, що складається у процесі вільного спілкування дітей.

Для дітей і підлітків (у школі чи ПТУ) провідною є навчальна діяльність. Реалії життя показують, що збільшення об'єму навчального матеріалу, ускладнення його змісту негативно впливає на навчальний процес, характер педагогічного спілкування, породжуючи страх, невпевненість у собі, послаблення уваги, пам'яті, працездатності, зниження бажання і вміння думати самостійно, стимулює конформність поведінки.

Дослідження показують, що успіхи у набутті нових знань є джерелом радості тільки для одного учня з 6-7. Готовність вчитися добровільно (навіть якщо б не було контролю) спостерігалася лише у