2.4.Особливості правового статусу транснаціональних корпорацій.

За даними Доповіді Х сесії Конференції ООН з торгівлі та розвитку, що присвячувалась темі «Стратегія розвитку у все більш взаємозалежному світі: врахування уроків минулого для перетворення глобалізації в ефективний інструмент розвитку всіх країн та народів», у 2000 році у світі налічувалось приблизно 37 тис. транснаціональних корпорацій, що мають більш ніж 206 тис. філій по всьому світові. Зі 100 найбільших ТНК 38 базуються у Західній Європі, 29- у США, 16 – в Японії, інші в Австралії, Канаді, Фінляндії та інших індустріальних країнах. На сьогодні ТНК контролюють до половини світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі, 80% патентів та ліцензій на нову техніку та технології. Під контролем ТНК знаходиться 90% світового ринку пшениці, кави, кукурудзи, тютюну, залізної руди, 80 – чаю та олова, 75 – сирої нафти та натурального каучуку¹¹⁷. Така економічна могутність дозволяє компаніям істотно впливати на внутрішню та зовнішню політику держав, а також уникати контролю з їхнього боку. Країни, що розвиваються, стурбовані тим, що за допомогою ТНК країни-експортери капіталу встановлюють контроль за видобуванням природних ресурсів та управлінням ключовими галузями виробництва, іноді така стурбованість переростає у відкриті конфлікти. Тому проблема правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій - одна з найактуальніших в міжнародному приватному праві.

У вітчизняній літературі виокремлюється чимало ознак ТНК: це економічно єдина система; група самостійних, взаємно відокремлених підприємств; вони діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому полі, оскільки є суб’єктами національного права тощо¹¹⁸.

В зарубіжній літературі та практичній діяльності пропонуються більш конкретизовані критерії віднесення компаній до транснаціональних, так, за визначенням Комісії з транснаціональних корпорацій ООН, ТНК – це компанія, яка:

• включає одиниці (підрозділи) в двох або більше країнах, незалежно від юридичної форми і сфери діяльності;

• оперує у рамках системи прийняття рішень, що дає змогу проводити узгоджену політику і загальну стратегію через один або більше керівних центрів;

• має окремі одиниці (підрозділи) пов’язані спільною власністю таким чином, що одна (або більше) із них можуть впливати на діяльність інших (зокрема, розподіляти інтелектуальні та інші ресурси, відповідальність за результати функціонування і ін.).

Класифікація транснаціональних корпорацій може здійснюватися за багатьма критеріями. За структурними ознаками розрізняють інтернаціональні, багатонаціональні та глобальні корпорації.

Інтернаціональна корпорація – це національна домінуюча компанія із закордонними активами. Правовий режим цього типу ТНК передбачає господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах за допомогою утворення в них закордонних філій, структурних підрозділів (представництв) і дочірніх компаній. Вони становлять великий виробничо-збутовий комплекс, де право власності на акціонерний капітал мають виключно представники країни-засновника. Філії за кордоном створюються головним чином для забезпечення надійних поставок дешевої сировини або ринків збуту. Для цього типу ТНК характерне прийняття управлінських рішень переважно в материнській компанії, надання переваги співвітчизникам у закордонних філіях (до цього типу належить переважна більшість російських ТНК).

Багатонаціональна (мультинаціональна) корпорація– це міжнародна корпорація, що об’єднує національні компанії низки держав на виробничих та науково-технічних засадах. Багатонаціональна корпорація припускає великий ступінь незалежності під час проведення операцій у кожній із країн. (Прикладом такої корпорації є англо-голландський концерн «Royal Dutch Shell» зі співвідношенням капіталу 60:40.) З позиції міжнародного права прикметними ознаками цього типу ТНК є орієнтація, у першу чергу, на закордонні ринки, наявність багатонаціонального акціонерного капіталу, створення багатонаціонального керівного центру, комплектування адміністрації закордонних філій кадрами, що знайомі з місцевими умовами.

Глобальна корпорація– це корпорація, що інтегрує господарську діяльність, здійснювану в різних країнах. Така компанія проектує виріб чи схему надання послуг стосовно визначеного сегмента світового ринку або виготовляє в різних країнах складові частини одного виробу. Глобальні корпорації виникли у 80-і роки ХХ ст., і продовжують набирати сили. Найбільше до глобалізації тяжіють хімічна, електротехнічна, електронна, нафтова, автомобільна, інформаційна, банківська та деякі інші галузі промисловості та види діяльності. Глобальні корпорації є найновітнішим типом ТНК.

З метою визначення організаційо-правових форм важливим є поділ ТНК на холдингові (що засновані на акціонерній формі контролю) та нехолдингові, такі де взаємовідносини в об’єднанні будуються на засадах спеціальних угод.

Правове регулювання діяльності ТНК здійснюється на трьох рівнях: внутрішнє законодавство, двосторонні угоди та багатосторонні угоди.

Внутрішнє законодавство передбачає підпорядкування діяльності філіалів та дочірніх підприємств ТНК національному законодавству. В Україні відповідні норми містяться в Законах України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист іноземних інвестицій»¹¹⁹, «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження»¹²⁰, «Про концесії»¹²¹ та інших, а також низкою підзаконних актів, таких як Інструкція про порядок реєстрації представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності в Україні¹²² тощо.

Україна в процесі ринкової трансформації економіки зазнає дедалі більшого впливу світових процесів транснаціоналізації виробництва і капіталу. В першу чергу це стосується галузей, що найбільше інтегровані у світове господарство. Чи не найголовнішою такою галуззю є транспортування енергоносіїв до європейських споживачів, зокрема російського газу. Потужний інтерес транснаціональні корпорації виявляють і до інших галузей виробництва. Як свідчить світова практика, національний капітал здатний витримати конкуренцію з ТНК тільки в тому випадку, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові утворення, адекватні міжнародним аналогам, і може провадити активну зовнішньоекономічну політику¹²³. Тому завдання промислово-інноваційного розвитку української економіки передбачає утворення фінансово-промислових груп, у тому числі транснаціональних, які забезпечать розвиток базових технологій і створять умови для інтенсивного розвитку вітчизняної промисловості. Визначення мережі та здійснення організаційних заходів, спрямованих на утвердження таких структур розглядається як одне з ключових завдань Уряду України на найближчі роки¹²⁴. Чинне законодавство передбачає можливість створення ТНК, країною базування яких є Україна. Так, Закон України «Про промислово-фінансові групи»¹²⁵ встановлює правила, за якими створюються транснаціональні ПФГ.

Проте одностороннє регулювання діяльності ТНК має чимало недоліків, оскільки завдяки своїй організаційній структурі дані компанії здатні уникати контролю з боку однієї держави. Крім того, підрозділи ТНК реалізують політику головного підприємства, тому необхідно враховувати той, вплив, що здійснює законодавство країни їх базування. Нерідко країни-експортери капіталу намагаються поширити внутрішнє законодавство на підрозділи національної компанії, що знаходяться за кордоном. Найбільш типовим прикладом можуть слугувати США, де дана позиція закріплюється в теорії «транснаціонального права». У 1982 році Акт про управління експортом 1979 року був поширений на закордонні відділення американських транснаціональних компаній, що призвело до прийняття країнами-імпортерами законодавчих актів, спрямованих на зміцнення національного суверенітету. Рекомендації Організації Об’єднаних Націй щодо ТНК виходять з того, що як тільки філія багатонаціональної компанії створюється в іншій країні, закони країни базування припиняють свою дію і застосовується закони країни, що приймає¹²⁶.

Другий рівень регулювання складають двосторонні інвестиційні та інші угоди, що укладаються між зацікавленими державами. Такі угоди мають тенденцію до уніфікації, в них часто містяться майже однакові за змістом норми, хоча вони і не є ідентичними. Україною укладено більше 50 угод про сприяння та взаємний захист інвестицій, які гарантують сприятливі, стабільні і прозорі умови для інвесторів іншої країни.

Третім рівнем регулювання діяльності ТНК є міжнародні багатосторонні угоди, універсальне регулювання здійснюється під егідою ООН на підставі рекомендацій спеціально створених органів – Міжурядової комісії по ТНК і Центру по ТНК. У 1975 році ними був розроблений Кодекс поведінки ТНК, положення якого забороняють застосовувати дискримінаційні заходи по відношенню до партнера. ТНК повинні сприяти розвитку науково-технічного потенціалу країни, що приймає, надавати звіти про свою діяльність, виконувати вимоги фінансового та податкового характеру. Але Кодекс до цих пір не прийнято і головною причиною цього є розбіжності в питаннях правил націоналізації майна ТНК, юрисдикції врегулювання спорів та ін.¹²⁷

Чимало багатосторонніх міжнародних угод щодо ТНК є регіональними.

Особливе значення для України має правове регулювання діяльності, що здійснюється в рамках СНД. Конвенція країн СНД про транснаціональні корпорації була підписана 6 березня 1998 року у Москві, вона ратифікована Україною із застереженнями 13 липня 1999 року¹²⁸ і набула чинності 14 січня 2000 року. В Конвенції транснаціональна корпорація визначається як юридична особа (сукупність юридичних осіб):

- яка має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на територіях двох і більше Сторін;

- утворена юридичними особами двох і більше Сторін;

- зареєстрована як корпорація відповідно до цієї Конвенції.

Поняття "транснаціональна корпорація" включає в себе різні транснаціональні структури, у тому числі фінансово-промислові групи, компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства, акціонерні товариства з іноземною участю тощо.

Корпорація створюється добровільно як на основі міжурядових угод, так і іншим, не забороненим законодавством Сторін способом. Порядок реєстрації корпорації визначається законодавством держави - місця її реєстрації. За зобов'язаннями корпорації та/чи головного підприємства (центральної компанії), що виникли внаслідок участі в діяльності корпорації, учасники несуть відповідальність відповідно до законодавства Сторін, юридичні особи яких входять до корпорації. Оподаткування юридичних осіб, що входять у корпорацію, здійснюється за їх місцезнаходженням відповідно до законодавства держави - місця перебування.

На підставі зазначеної Конвенції в рамках СНД утворено декілька транснаціональних компаній, наприклад - транснаціональну фінансово-промислову групу з забезпечення експлуатації та ремонту авіаційної техніки цивільної авіації держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, Міждержавну фінансово-промислову групи "Граніт" тощо.

Починаючи з 40-х років минулого століття в юридичній літературі обговорюється питання про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єктності Обґрунтовується концепція міжнародного корпоративного права, що утворюється угодами корпорацій з державами. Британський науковець Б. Черг пропонує сформувати спеціальні правові системи, що складаються з договорів, які не регулюються національними нормами, а підпорядковуються міжнародному праву чи загальним принципам права. Проте більшість фахівців вважає, що договори, які укладаються між корпораціями та державами є цивільними правочинами і відносяться до сфери міжнародного приватного права, корпорації не можуть бути вилучені з-під дії національних законів.¹²⁹

Отже економічна могутність ТНК, їх вплив на світову політику обумовлює появу концепцій про визнання за ТНК міжнародної правосуб’єктності, формування міжнародного права корпорацій. Досить гострою є проблема боротьби між транснаціональною олігархією та національними державами. Тому регулювання діяльності ТНК має здійснюватися перш за все на міжнародному рівні, компанії діють відповідно до норм приватного законодавства і міжнародна юрисдикція за їх діяльністю має здійснюватися незалежно від їх бажання. Але на сьогодні проблема міжнародного регулювання діяльності ТНК не вирішена, оскільки не прийняті універсальні правила, а існуючі нормативні акти носять декларативний характер, бо не створені механізми їх реалізації. Ця проблема вимагає кропіткої роботи як теоретичної так і практичної¹³⁰.

Фізичні особи (індивіди) також не визнаються суб’єктами міжнародного права, хоча нині значна кількість міжнародно-правових норм спрямовується на забезпечення прав людини та громадянина. Це об’єктивно наділяє фізичних осіб певними суб’єктивними правами та обов’язками безпосередньо на підставі норм міжнародного права, тому в окремих випадках сучасне міжнародне право наділяє фізичних осіб окремими елементами міжнародної правосуб’єктності. Зокрема, це стосується таких випадків:

1) коли фізична особа звертається за захистом своїх прав до міжнародних судів, наприклад, до Європейського суду з прав людини. При цьому фізична особа (позивач) та відповідна держава (відповідач) мають рівні процесуальні права, а фізична особа наділяється на строк розгляду справи окремими імунітетами;

2) коли фізична особа притягається до міжнародної кримінальної відповідальності. Найчастіше ця відповідальність настає за злочини, які заподіюють шкоду міжнародному співтовариству в цілому (терористичні акти, геноцид, піратство тощо). Якщо ж винна особа притягається до кримінальної відповідальності не судом конкретної держави, а міжнародним судом (напр., Міжнародний кримінальний суд, Міжнародні трибунали по Югославії та Руанді) виникають врегульовані нормами міжнародного права відносини, в яких однією стороною є фізична особа-злочинець, а іншою – усе міжнародне співтовариство

.

Міжнародна торгівельна палата (МТП) — це одна з найбільш відомих неурядових економічних організацій універсального рівня та всесвітнього значення (створена в 1919 p.).До її складу входять понад 1500 національних торгівельно-промислових палат (інколи МТП позначають як «палату палат»), союзів підприємців і більше 6000 господарюючих компаній з більшості держав усього світу. Цілями МТП є сприяння розвитку міжнародних економічних зв'язків і усунення перешкод для цього, а також зміцнення всебічних контактів ділових кіл на міжнарод­ному рівні. Місце знаходження МТП - Париж.

Банк міжнародних розрахунків є своєрідною міжнародною фінансовою інституцією, значення якої не варто применшувати. Банк створено в 1930 р. зі штаб-квартирою в Берні, він має статус акціонерного товариства швейцарської юрисдикції, хоча вважається, що Банк є міжнародною юридичною особою. Членами цієї інституції є центральні банки 29 європейських та 5 не-європейських країн — США, Японії, Канади, Південної Африки та Австралії.

БМР, який можна назвати «центральним банком центральних банків», впровадив у життя співробітництво між центральними банками та певний контроль за діяльністю приватних транснаціональних банків. У такий спосіб БМР обмежує міжнародну спекуляцію та бере участь у підтримці певного міжнародного валютного порядку. Він діє також як повірений на користь своїх членів, здійснює міжнародні державні позики. Нарешті, він є центром експертизи, досліджень, переговорів та співробітництва найвищого рівня в галузі міжнародних фінансів. Ця інституція діє скромно, навіть конфіденційно, однак вона є показовою за природою міжнародного порядку цієї галузі: це змішаний порядок, в якому держави не повністю володіють ситуацією (центральні банки—члени БМР більш-менш незалежні від своїх урядів), яка хоча б частково регулює шкідливі наслідки конкуренції, одночасно даючи їй змогу розвиватися.

Слід підкреслити, що міжнародні неурядові організації економічного характеру самі безпосередньо операторами міжнародних економічних відносин не є, їх роль у МЕП пояснюється тим, що вони нерідко беруть участь прямо або опосередковано в процесі створення норм МЕП міжнародними міжурядовими організаціями. Ця участь набуває найрізноманітніших форм. Головне що цим формам не властивий політичний характер, хоча інколи вони можуть мати правотворчий характер, як, наприклад, у випадках з Міжнародною асоціацією авіаперевізників (ІАТА) або з МТП, яка формує норми та звичаї міжнародної торгівлі. У зв'язку з цим у доктрині не без підстав зазначається, що немає жодних сумнівів стосовно того, що майбутній розвиток міжнародної правової системи спиратиметься не лише на діяльність держав, а також дедалі більше на міжнародні організації, що створюються для подолання обмежень спроможності національних урядів ефективно вирішувати транснаціональні проблеми¹.

.

Поняття, ознаки та суть основних принципів міжнародного права

В ієрархічній структурі міжнародного права ключове місце займають його основні принципи. їх роль та значення як фундаментальної основи міжнародного права засвідчує вже той факт, що, базуючись на повазі суверенітету та рівноправності держав, виникло і саме міжнародне право35. Нині можна говорити про комплекс взаємопов'язаних та взаємообумовлених основних принципів, міжнародного права.

Головним універсальним джерелом, у якому знаходять своє нормативне закріплення основні принципи міжнародного права, є Статут ООН (у ньому визначені принципи діяльності ООН та її членів (ст. 2 Статуту ООН). Зміст указаних принципів розкритий у Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р. (у подальшому - Декларація про принципи міжнародного права), що проголосили сім основних принципів міжнародного права: незастосування сили або погрози силою; мирного вирішення міжнародних спорів; невтручання у справи, які входять до внутрішньої компетенції; співробітництва; рівноправності та самовизначення народів; суверенної рівності держав; добросовісного виконання зобов'язань за міжнародним правом.

Заключний акт наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) 1975 р., крім указаних принципів, як самостійні проголосив ще три: поваги прав людини; територіальної цілісності та непорушності кордонів. Проте, виходячи зі змісту п. З ст. 1 Статуту ООН, відповідно до якого ООН має своєю метою заохочення та розвиток поваги до прав людини, а також враховуючи загальне визнання цього принципу в Загальній декларації прав людини 1948 p., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 p., Міжнародному пакті про соціальні, економічні та культурні права 1966 р. та інших документах з прав людини, варто цей принцип віднести до основних принципів міжнародного права. Принципи територіальної цілісності та непорушності кордонів включені до Статуту ООН та Декларації про принципи міжнародного права як елементи інших принципів, що містяться в цих документах (про це йтиметься детальніше при розгляді кожного з них), а також визнані окремими Резолюціями ООН як самостійні принципи, у зв'язку з чим їх також потрібно віднести до основних принципів міжнародного права.

Зазначимо, що, крім основних принципів міжнародного права, що пронизують усе міжнародне право та всі його галузі, існують галузеві принципи міжнародного права, які знаходять своє відображення в окремих його галузях. У цьому розділі досліджено тільки основні, універсальні принципи міжнародного права. На особливості деяких галузевих принципів буде звернена увага в окремих розділах далі.

Основні принципи міжнародного права мають низку ознак. Зокрема, вони:

1. Є найбільш загальними та основоположними його нормами. Це означає, що вони регулюють найбільш важливі, ключові питання сучасних міжнародних відносин; вказані принципи є ядром сучасного міжнародного права, навколо якого будується вся система міжнародного права.

2. Є імперативними нормами jus cogens, які володіють вищою юридичною силою та відхилення від яких недопустиме. Всі інші норми міжнародного права повинні їм відповідати.

3. Містять зобов'язання erga omnes, а отже, вказані принципи стосуються всіх членів міжнародної спільноти та є для них обов'язковими.

4. Мають універсальну сферу дії, тобто поширюються на всі міжнародні відносини, які виникають між суб'єктами міжнародного права.

5. При тлумаченні та застосуванні є комплексними і взаємопов'язаними й кожен із них повинен розглядатися з урахуванням інших основних принципів.

Отже, основні принципи міжнародного права - це найбільш загальні, основоположні та імперативні його норми, котрі містять зобов'язання erga omnes, мають універсальну сферу дії і комплексний характер.