Інженерне забезпечення традиційно є дуже важливим в умовах бойових дій в населеному пункті. Військам доведеться діяти в умовах суцільних руїн, комплексних інженерних загороджень противника. Необхідно готувати психіку військовослужбовців до подолання таких перешкод під щільним вогнем противника. Крім того, успіх виконання бойових завдань у місті багато в чому визначається наявністю інженерних засобів мінування і роз­мінування та умілим їх застосуванням.

Особовий склад повинен бути морально готовим до тривалої відсутності їжі взагалі і гарячої їжі зокрема.

Застосування в міських боях зброї і бойової техніки має свої певні обмеження, обумовлені наявністю в зоні бойових дій цивільного населення, пам'ятників культури, релігійних споруд і екологічно небезпечних об'єктів.

Ці та інші психологічні особливості бойових дій військово­службовців у місті вимагають ретельної психологічної підготовки особового складу до найскладнішого виду бою, яким вважається бій у місті.

1.7. Інформаційно-психологічні акції підрозділів незаконних збройних формувань

Терористи в ході інформаційної війни під час Анти- терористичної операції на Сході України обрали наступальну тактику, ними спотворюються завдання і цілі операції, грубо фальсифікуються події.

Для проведення заходів інформаційно-психологічного впливу щодо підриву морально-психологічного стану (далі - МПС) наших військ члени незаконних збройних формувань (НЗФ) використовують широкий арсенал форм, де наявні два нерозривно зв язані між собою напрями: інформаційний і психологічний.

Основні форми інформаційного впливу НЗФ на підрлрділи Збройних Сил:

• друкована пропаганда;

• усна пропаганда;

• радіопропаганда;

• телевізійна пропаганда;

-Інтернет.

60

1. Друкована пропаганда - це форма інформаційного ииливу на протиборчу сторону, що здійснюється роз­повсюдженням друкарської продукції у вигляді листівок, газет, ма люнків, листів, пов'язок із гаслами, ворожими символами тощо з метою зниження МПС.

2. Усна пропаганда — це форма інформаційного впливу, що здійснюється на протиборчу сторону шляхом:

передачі через гучномовні пристрої (рупори, мегафони), ілсоби запису різних повідомлень і програм;

встановлення контактів і проведення індивідуальних (групових) бесід з метою зниження бойової активності, схилення ДО ВІДМОВИ ВІД виконання бойових завдань, дезертирства і здачі в полон.

При здійсненні індивідуально-психологічного впливу бойовиками використовуються підкуп, шантаж і залякування цивільного населення та військовослужбовців, схилення їх до дезертирства,

< пмуляції, виведення з ладу бойової техніки і зброї, спонука військовослужбовців орієнтуватися на збереження власного життя і здоров’я, а не на виконання бойового завдання.

3. Радіопропаганда - це форма інформаційного впливу на сили ворожої сторони, що здійснюється шляхом передачі до ефіру через військові і цивільні радіопередавачі спеціальних радіопрограм, а також шляхом входження в мережі бойового управління і канали зв'язку через військові радіозасоби.

4. Телевізійна пропаганда. В ході бойових дій на Сході України важливим засобом інформаційного впливу НЗФ на військовослужбовців та цивільне населення є телебачення. З цією мстою бойовикам вдалося “мобілізувати” під свої прапори російських і іноземних телевізійних кореспондентів.

5. Інтернет використовується НЗФ при підготовці терористичних актів, передачі інформації тощо. Основні способи використання Інтернету з метою сприяння НЗФ:

збір докладної інформації про цілі, що плануються для ураження або захвату, включаючи зображення місцезнаходження цілей і їх характеристики;

збір грошей для підтримки НЗФ з тим, щоб збагатитися на них після здійснення терористичного акту;

збір різних груп людей за характерними ознаками. За допомогою сайта в Інтернеті можна давати вказівки про час і місце проведення зустрічі, форми протесту або питання для вивчення;

61

здійснення нападок на окремих осіб, групи людей або компанії, а також для безпосереднього лобіювання тих осіб, хто ухвалює рішення. Вимагачі використовують Інтернет для вимагання грошей;

використання Інтернету НЗФ у рекламних цілях.

Інтернет також є засобом психологічного тероризму. Наприклад, НЗФ використовують його, щоб посіяти паніку, ввести кого-небудь в оману', розповсюдити чутки, а також для відправки повідомлень таємним чином.

Інший напрямом впливу НЗФ на військовослужбовців є психологічний, основні способи якого:

• обстріли (вогневі нальоти), що виснажують, і здійснення нападів;

-■ снайперська і мінна війна;

• влаштування засідок, диверсійні і терористичні акти;

звірства і жорстокість щодо полонених, знущання над тілами загиблих військовослужбовців;

• розвиток у місцевого населення ненависті, помсти і ворожості щодо військовослужбовців;

• захоплення і насильницьке утримання заручників з числа військовослужбовців і мирних громадян.

1. Обстріл (вогневим нальотам), що виснажують, і здійснення нападів застосовуються з метою підтримки постійної напруженості і вимотування особового складу підрозділів, завдання максимального матеріального і морального збитку, виклику підвищеної тривожності в діях військовослужбовців, спонукання командування до ухвалення додаткових заходів із забезпечення безпеки особового складу.

Обстрілу (вогневим нальотам) піддаються пункти тимчасової дислокації, базові центри військових частин, опорні пункти, сторожові застави, пости охорони тощо. Нальоти бойовики частіше здійснюють на пости, які є серйозною перешкодою для їх переміщень, що заважають проведенню транспорту, розташовані тактично невигідно, без вогневої підтримки і зв'язку з іншими постами.

Значне психологічне навантаження на наш особовий склад створюють раптові нальоти дрібних груп противника, які призводять до людських жертв і матеріального збитку. Не вступаючи в безпосереднє протистояння з нашими військами, бандити діють групами 8-10 чоловік, що включають гранатометника, снайпера, кулеметника і 7-8 автоматників.

62

2. Снайперська і мінна війна. Велику небезпеку для військ представляють снайпери НЗФ, які призводять до чималих ІПОДСЬКИХ жертв і здійснюють сильний психологічний вплив на особовий склад. Снайпери, як правило, є професіоналами. Вони детально планують свої дії, вибирають вигідні, малопомітні позиції на горищах, середніх або верхніх поверхах будинків (у кутових квартирах, звідки можна вести вогонь в декількох напрямах). Під прикриттям шуму бою вони вибирають і уражають найбільш важливі цілі, не розкриваючи при цьому себе. З метою знищення якомога більшого числа військовослужбовців снайпер іавдає поранення одному з них. При спробі його евакуації товаришами по службі він холоднокровно їх розстрілює. Цей спосіб отримав широке застосування при веденні бойових дій в ' Іечні і має великий психологічний вплив на особовий склад.

Із розгромом основних сил НЗФ і відновленням мирного життя, є висока вірогідність розгортання бойовиками мінної війни.

3. Організація засідок, диверсійні і терористичні акти ИЗФ. Організація і проведення засідок, несподіваний напад з укритого місця, подальше знищення особового складу вогнем здійснюють негативний психологічний вплив на військово­службовців. Практика показала, що бойовики вдало підбирають місце для засідки. Чисельність бойовиків для проведення засідок коливається від 10-15 чоловік до 100.

4. Звірства і жорстокість щодо полонених, знущання над тілами загиблих військовослужбовців травмують психіку особового складу. Жорстокість, що переходить у садизм, проявляють НЗФ щодо заручників у ході бойових дій.

5. Розвиток у місцевого населення ненависті, помсти і ворожості щодо військовослужбовців є засобом психологічного зиску на наш особовий склад. Ці дії набувають різних форм: поширення наклепу і чуток про “злочини” військовослужбовців, здійснення бойовиками у формі наших військовослужбовців провокацій щодо мирного населення тощо.

НЗФ застосовують нетрадиційний прийом збудження ненависті мирного населення до військовослужбовців. Із самого початку для ведення бойових дій ними вибираються адміністративні цеиіри і населені пункти, розраховуючи на те, що військовослужбовці ие (авдаватимуть ракетно-бомбових ударів по населених пунктах, де знаходяться мирні жителі. А у разі використання Збройними

63

Силами авіації й артилерії НЗФ отримають моральну і матеріальну підтримку мирного населення, постраждалого від заподіяного збитку. Це, безумовно, здійснює вплив на психо­логічний стан командування та особовий склад військ, обмежуючи їх у виборі засобів і тактики ведення бойових дій.

У ході бойових дій НЗФ розміщуються в житлових кварталах, у будівлях дитячих садків тощо. У цій ситуації військово­службовці не можуть використати усю свою вогневу потужність, що утруднює швидкість проведення Антитерористичної операції, викликає психологічний надлом військовослужбовців.

6. Захоплення і насильницьке утримання заручників з числа мирних громадян. Підступним прийомом психологічного впливу бойовиків на особовий склад військ і цивільне населення є захоплення та насильницьке утримання заручників з числа військовослужбовців і мирних громадян. Цей прийом НЗФ використовують для свого прикриття громадянами, як живим щитом, обміну їх на бойовиків, що потрапили в полон, або видачі за викуп. У бойових діях проти військовослужбовців бере участь велика кількість найманців, які відрізняються особливою жорстокістю щодо до місцевого населення, прагнучого покинути населені пункти, де діють бойовики. З мстою деморалізації військовослужбовців НЗФ також запрошують у район бойових дій політичних діячів, парламентерів, використовуючи їх для прикриття перегруповування своїх сил.

Підбиваючи підсумок, необхідно відзначити: дії НЗФ із про­ведення інформаційно-психологічних акцій показали, що вони спрямовані на зниження МПС як особового складу військ, так і мирного населення в районах виконання бойових завдань. Аналіз даних акцій НЗФ довів, що при їх умілому плануванні і проведенні створюються серйозні труднощі для успішного виконання бойових завдань особовим складом наших військ в екстремальних умовах. У цих обставинах командири, штаби, посадовці органів по роботі з особовим складом при організації підготовки і виконання бойових завдань повинні враховувати наявність сил і засобів інформаційно-психологічної боротьби у складі НЗФ. Життя переконливо довело, що необхідно вживати рішучих заходів щодо вивчення прийомів і принципів проведення НЗФ інформаційно-психологічних операцій, здійснювати заходи щодо їх попередження і запобігання.

64

1.8. Врахування психологічних особливостей воснно-польового побуту

Велика енциклопедія Кирила і Мефодія дає таке визначення побуту: “Побут - устрій повсякденного життя, невиробнича сфера, що включає як задоволення матеріальних потреб людей (у іжі, одязі, житлі, підтриманні здоров'я), так і освоєння духовних благ, культури, спілкування, відпочинок, розваги (суспільний, національний, міський, сільський, сімейний, індивідуальний побут)”.

Переносячи це визначення на воєнно-польовий побут, можна дати йому наступне визначення. Воєнно-польовий побут — це устрій повсякденного фронтового життя, не пов'язаний з безпосереднім вирішенням бойових завдань, що включає як задоволення матеріальних потреб учасників війни (в їжі, одязі, житлі, підтриманні здоров’я), так і освоєння духовних благ, культури, спілкування, відпочинок, розваги (фронтовий побут, побут військової частини, індивідуальний побут).

Воєнно-польовий побут’ складається і змінюється під впливом суспільних відносин у воюючому суспільстві, досягнутого рівня виробництва, виду бойових дій і використовуваних засобів збройної боротьби, культури командирів, характеру взаємо­відносин військовослужбовців, а також географічних, кліматичних та інших умов.

Воєнно-польовий побут відображає в матеріальній формі ставлення суспільства до воюючої армії і тому служить , своєрідною “больовою точкою” єднання армії і суспільства. Якщо в цій точці виникає неблагополуччя, воно швидко переноситься в сфери управління військами і бойової діяльності. Видатний психолог і соціолог Н.Н. Головін ще на початку XX ст. відкрив закон “розкладання армії від тилу до фронту”, в якому зафіксував цей феномен. Побут здійснює величезний вплив практично на всі сторони життя учасників бойових дій, на формування способу життя військових колективів і особи військовослужбовця, виконуючи найважливіші функції.

Відомий російський фізіолог Ю.П. Фролов, узагальнюючи досвід Першої світової і Громадянської війни в Росії (1918-1921 рр.), підкреслював: “Як би ідеально не був складений стратегічний

65

план, якою б високою не була мета війни, все ж таки недоліки і перебої в харчуванні повинні згубно відгукуватися на стані працездатності, а значить, і на кінцевому результаті всіх операцій. Те ж саме, зрозуміло, торкається й інших питань постачання, суміжних з питаннями харчування, а саме обмундирування, забезпечення взуттям і т.п.”. Він також указує на те, що відсутність регулярної пошти, до якої так звикла сучасна людина, поява газет, що розбирають події вже давно минулих днів замість того, щоб освітлювати теперішній момент, нарешті, відсутність даних про те, що робиться з домашнім господарством; нарешті, статева незабезпеченість, - все це, зрозуміло, є серйозним випробуванням для всякого, навіть найбільш стійкого бійця”.

Логічний аналіз, узагальнення, класифікація проявів побутових умов на війні й їх віддзеркалення в наукових дослідженнях дозволяють виділити наступні психологічні функції воєнно- польового побуту:

1. Споживацька функція полягає в здатності побуту задовольняти життєво важливі матеріальні і духовні потреби учасників бойових дій.

Візьмемо за основу для аналізу теорію ієрархії потреб А. Маслоу. Він запропонував всі людські потреби розташувати на п’яти зростаючих ієрархічних рівнях:

1. фізіологічні потреби (в їжі, питті, кисні, фізичній активності, сні, захисті від екстремальних температур, в сенсорній стимуляції, житлі, інтимних стосунках і продовженні роду);

2. потреби безпеки і захисту (в організації, стабільності, законному порядку, передбаченості подій і в свободі від таких загрозливих сил, як хвороба, страх, хаос);

3. потреби приналежності і любові (в любові, дружбі, при­належності до групи);

4. потреби самоповаги (у компетентності, упевненості, досягненнях, незалежності і свободі; у престижі, визнанні, репутації, статусі, високій оцінці інтими);

5. потреби самоактуалізації (у повному використанні своїх талантів, потенціалу особи).

Маслоу доводить, що потреби, розташовані на вищих ярусах ієрархії, як правило, не усвідомлюються і не “включаються”, поки не задоволені потреби нижчих рівнів. Фізіологічні потреби повинні бути достатньою мірою задоволені, перш ніж виникнуть потреби в безпеці. Чим нижче розташована потреба в ієрархії,

66

їм м вона сильніша і пріоритетніша. Пересічна людина в звичайних умовах задовольняє свої потреби наступною мірою: 85% — фізіологічні; 70% - безпеки і захисту; 50% — любові і приналежності; 40% — самоповаги; 10% — самоактуалізації. Тільки при досягненні 40% рівня самоактуалізації людина починає почувати себе щасливою. У незвичайних умовах (а до таких ми можемо віднести і війну) ця ієрархія може мінятися.

З цієї точки зору можна охарактеризувати вплив воєнно- польового побуту на задоволення потреб учасників бойових дій таким чином: побут на війні так чи інакше задовольняє всі ієрархічні рівні потреб військовослужбовця - потребу в їжі, житлі, комфорті, безпеці, входженні в соціальну групу, пошані, самореалізації.

Важливість своєчасного забезпечення учасників бойових дій якісним харчуванням і водою важко переоцінити. Наполеону, що досконально знав психологію солдата, належить своєрідна формула, що вказує на один із головних шляхів впливу на солдата в бойовій обстановці: “Шлях до серця солдата лежить через шлунок”.

Учасники війни нерідко відчувають голод, особливо при виконанні бойових завдань у відриві від свого підрозділу і частини (у засідках, на блокпостах, при рейдових діях, при веденні бойових дій в оточенні, відступі тощо). Причинами цьому є високі енерговитрати бойової діяльності, переважне перебування на відкритому повітрі, високі психічні навантаження, брак дійсно якісної їжі тощо. Проте з психологічної точки зору, незадоволеність в їжі в ході виконання бойових завдань і в періоди перерви між боями сприймаються й оцінюються по- різному. Постійне недоїдання військовослужбовців може інтерпретуватися як результат крадіжки тилових працівників, недостатньої уваги командного складу до потреб підлеглих тощо.

Не випадково погане забезпечення військ продовольством миттєво стає козирем у психологічних операціях противника.

У пошуках їжі військовослужбовці проявляють чудеса винахідливості (ловлять рибу, полюють, займаються пошуком продуктів тощо), а іноді переступають закон (крадіжка, грабіж). Як правило, в першу чергу на предмет їжі аналізуються посилки від рідних (“Що там смачненького? ”).

Окремо стоїть питання про вживання в бойовій обстановці спиртних напоїв. Жодна війна не обійшлася без горілки. Офіційні

67

мотиви її вживання різноманітні. Серед мотивувань вживання спиртного переважають:

• “за загиблих бойових товаришів”;

• “за здоров’я іменинників”;

• “за перемогу”;

• “від застуди”;

-“для відпочинку”;

• “за святкування”;

• “для сну”;

• “для розслаблення”;

• “для хоробрості” та ін.

Проте всі ці мотивування найчастіше приховують мотив відвернутися, уникнути травмуючих спогадів.

Давно доведено, що алкоголь украй негативно впливає на успішність бойових дій. Р.Е. Шумков на початку XX ст. писав: “Марні надії покладають на гармати. Гармати тільки тоді страшні, коли бійці, що управляють ними, морально і фізично сильні”.

Зацікавившись питанням про роль спиртного в життє­діяльності учасника бойових дій, Шумков об’єктивно, без упередженості, з єдиною метою - наблизитися до справедливого вирішення важливого питання як в особистому житті воїнів, так і в загальному погляді військового мистецтва на вживання алкоголю бійцями - досліджував цю проблему.

От як він описує результати свого дослідження: “Випив учасник бою чарку. У голові зашуміло, в очах з’явився туман, у вухах иовизначений шум, що заглушає ворожі постріли і розриви. Але Далі... просвистала куля, незабаром прогуділа інша, там третя, четверта... Вже при перших польотах куль туман в голові розсіюється. Трохи згодом хмелю в голові як не було. Людина в цих умовах швидше тверезіє, голова стає свіжішою, як у того, що не випив. Здавалося б, усе добре. Первинний хміль пройшов. Насправді цим все не закінчується. Після швидкого протверезіння, при свіжій голові і думках, розвивається фізична слабкість у всьому тілі. Будучи ослабленим, воїн погано володіє собою, швидше втомлюється і підкоряється рухам і вчинкам інших; швидше виявляються ознаки сграху і, не маючи в собі сил стримувати лякливу реакцію, своїм виглядом заражає сусідів. Ті починають хвилюватися і втрачати самовладання, дивлячись на свого товариша. У цьому стані підпилий швидше впадає в панічний

68

страх, такий небезпечний у бою. П’яний дивиться вперед “скляними” очима, а що твориться навкруги, він погано бачить і бічним зором не керується у своїх сповільнених і грубих діях. Алкоголь знижує витривалість і бойову діяльність, зіркість зору і слух, точність розрахунку, знижує самовладання..., сприяє виникненню страху і паніки. Алкоголік у бою першим прагне відстати, ухилитися, сховатися в безпечне місце, а при нагоді бігти. Ті, хто “вжив” перед боєм і одержав поранення, переносять їх значно гірше, ніж люди тверезі, що одержали такі ж поранення. Надалі лікування і загоєння рани відбувається повільніше і болючіше, ніж у тверезих”.

Таким чином, “алкоголь як напій, що знижує бойову силу в бойовій діяльності, повинен бути виключений і виведений з вживання, як сприяючий ослабленню бойових сил і віддаленню очікуваного успіху та перемоги”.

Недоліки в забезпеченні військ водою спричинюють серйозні збої в роботі психіки військовослужбовців.

Ефективність дій військовослужбовців на полі бою та їх психічний стан багато в чому визначаються якістю обмундирування.

< ісобливо важливими є такі властивості військового одягу, як хороший теплообмін, захист від дощу і вологості, легкість, зручність, міцність, маскувальні властивості, елегантність, модність. За рівних інших умов з двох супротивників, що зустрілися в бою, психологічну перевагу матиме той, хто виглядає молодцювато, зухвало. Якщо обмундирування під дощем вбирає вологу, стає важким, утруднює рухи, сохне протягом декількох діб, якщо черевики важкі, провокують лишай, якщо спорядження не дозволяє зручно розмістити носимі бойові засоби, це викликає смуток, досаду, розчарування і т.п.

Про важливість добротного обмундирування на війні творить те, що попри існування сильно емоційно забарвлених марновірств, військовослужбовці нерідко знімають обмундирування з убитих товаришів по службі і з противника.

Воєнно-польовий побут здійснює вплив на психічний стан військ через свою здатність або нездатність забезпечувати здоровий спосіб життя (достатній рівень активності, сон, особиста і групова гігієна, соматичне здоров’я й ін.).

Скупчення великого числа людей, обмеженість у використанні засобів особистої і групової гігієни, порушення правил розміщення військ на місцевості (недостатньо часте миття в лазні, прання натільної білизни, збої в санітарній обробці місць розташування

69

військ, туалетів і т.д.) сприяють масовому вошивлеиню військово­службовців, розмноженню комах (клопів, кліщів, тарганів, мух) і щурів і, як наслідок, - розповсюдженню інфекційних захворювань.

Так, під час бойових дій в Афганістані вошивість була поширена не тільки серед рядового, але і серед офіцерського складу радянської армії, має вона місце й у військових підрозділах, що брали участь в контртерористичній операції в Чечні. Вивести воші на війні повністю практично неможливо. Тому учасники бойових дій після відчайдушних спроб перемогти цього “ворога” упокорюються, вживаючи лише заходів щодо зменшення чисельності комах у своїй білизні.

Негативно впливають на самопочуття військовослужбовців мухи. Війна створює сприятливі умови для їх бурхливого розмноження. Мухи заважають відпочинку, сну, комфортному прийому їжі, відправі своїх природних потреб. Деякі учасники бойових дій в Афганістані відносять мух до самих негативних подразників. От як розповів один з учасників бойових дій про свої враження, пов’язані з мухами:

Бувало заходиш в туалет, а там - чорним-чорно від мух. Здається, що вони покривають стіни і підлогу в декілька шарів і із задоволенням харчуються лізолом, який, взагалі-то, їх повинен вбивати. Перший же крок усередину веде до того, що вся ця незчисленна рать злітає в повітря і атакує порушника їх спокою. Мухи намагаються залізти у вуха, ніс, очі, за комір, в рукави і навіть в штанини. Коли представиш, звідки вони тільки що злетіли, кулею вилітаєш з туалету. І чекаєш вечора, щоб вийти абикуди за кут і зробити “брудну справу”. А це, у свою чергу, веде до розмноження мух.

В умовах масового розповсюдження таких захворювань, як гепатит, тиф, дизентерія, муха, що сіла на хліб або іншу їжу, геть позбавляє апетиту. Особливо неприємні відчуття викликають мухи, що аж рояться на місцях колишніх боїв. Здається, що кожна з них тільки що злетіла з трупа і норовить залетіти тобі в рот”.

Нерідко туалети виносяться за межі територій польових таборів, що охороняються, і ходіння в них сприймається військовослужбовцями як небезпечне. Туалети у військових частинах, що брали участь в бойових діях в Афганістані, нерідко були спорудами із стовпів і мішковини, що закриває людину до поясу. Військовослужбовці, що відправляли природну потребу, переживали почуття дискомфорту.

70

Тим часом ще під час Першої світової війни в німецькій армії робилися туалети у вигляді одиночних кабін - чотирикутних ящиків, охайних, сколочених з дощок, закритих з усіх боків, з дуже зручним сидінням, збоку в яких робилися ручки для їх перенесення. Такі туалети розглядалися не тільки як убиральні, але і як місце, де можна усамітнитися і прочитати лист з дому, зняти ефект “відкритості” повсякденного воєнно-польового побуту.

Продовжуючи психологічний аналіз воєнно-польового побуту за допомогою теоретичних положень ієрархічної концепції А. Маслоу, необхідно підкреслити, що він повинен забезпечувати певний рівень безпеки військовослужбовців, безпеки не тільки від захворювань, обмороження, теплових і сонячних ударів, нападу небезпечних тварин і укусів отруйних комах, але і від противника. Військовослужбовець, завершивши участь в активних бойових діях, повинен мати можливість якісно відпочити і поспати, відчуваючи себе в безпеці. Особам, що не мають бойового досвіду, важко зрозуміти, що учасники бойових дій в перервах між боями із задоволенням використовують кожну можливість пограти у футбол, волейбол, доміно. Для того щоб відпочинок військовослужбовця був повноцінним, він повинен відчувати необхідну безпеку.

Побут сприяє розширенню психологічних можливостей військово­службовців, коли створює умови дня дружби, колективного відпочинку, об'єднання військових колективів, прояву різних здібностей (музичних, артистичних, спортивних і ін.) учасників оойових дій, прояву різних граней їх особистості, самореалізації як збройного захисника Вітчизни, громадянина і ін.

Війна не може відмінити найвищі і світлі, здавалося б, суто “мирні” аюдські відчуття. Тут знаходиться місце для щирої і чистої любові, палкої закоханості, “затяжних” любовних романів, весіль і розлучень, “похідно-польових” дружин і чоловіків і т.д. Деякі любовні стосунки емоційно переживаються не тільки їх учасниками, але і всіма, хто спостерігає за розвитком роману. Це здійснює в цілому позитивний вплив на моральний клімат у військових колективах.

Особливо виділяється питання про здатність воєнно- мольового побуту задовольняти сексуальні потреби людини, безумовно, це одна з базових потреб, що значною мірою визначає поведінку людини не тільки в мирний час, але і на війні.

71

Побут створює умови для прямого або непрямого задоволення цієї потреби. Залежно від якості побуту це задоволення може носити нормальний або відхильний характер. Якщо з побуту цілеспрямовано виключається все, що загострює сексуальну потребу (порнографічні й еротичні фільми, світлини і т.д.), це сприяє ії деякому загасанню, зміцненню терпіння військово­службовців. Зменшують статеві бажання учасників бойових дій можливості контактів і спілкування з жінками, які втілюють жіночу чистоту, вірність, відданість (матері, сестри, дружини бійців, представниці культури і мистецтва й ін.), вживання якісної іжі, солодощів, напоїв, сигарет, фізична робота, ігри, розваги і релігія, нічні полюції і помірний онанізм, можливість сексуальних контактів з жінками (медичні робітниці, спів­робітники банно-пральних комбінатів, кухонь тощо).

У тому випадку, коли сексуальні потреби військово­службовців повністю ігноруються, з’являються форми їх задоволення, що відхиляються, і патологічні (згвалтування, мужолозтво (педерастія), патологічний онанізм і ін.).

2. Комунікативна функція виявляється у здатності побуту формувати цілком певну систему спілкування і відносин військовослужбовців, встановлювати і підтримувати систему соціальних статусів. Побут багато в чому визначає ступінь спільності або роз'єднаності командирів і підлеглих, частоту зв’язків між ними, можливість контактів з жінками, рідними і близькими.

Якщо командири живуть безпосередньо з підлеглими, це псвною мірою психологічно об’єднує їх. Разом з тим це порушує імідж якоїсь “значимості” командира, наділенням його ще не до кінця розкритими підлеглими інтелектуальними, вольовими, управлінськими, бойовими й іншими якостями, завдяки яким він визнається безумовним лідером. Якщо ж відмінності в побутових умовах офіцерів і солдатів значно різняться, можливий прояв психологічної роз’єднаності. 3. Фрейд, наприклад, вважав, що Першу світову війну Германія програла саме через яскраво виражені побутові відмінності і психологічну роз’єднаність командного і рядового складу.

3. Рекреаційна функція пов'язана з можливістю побуту структурувати життєдіяльність військовослужбовців на війні, виділяючи в ній разом з бойовою активністю періоди "мирного життя" і тим самим забезпечуючи їх відпочинок, відновлення сил, витрачених у процесі рішення бойових задач.

72

Реалізація цієї функції безпосередньо пов'язана з режимом життєдіяльності військ (поєднанням періодів бойової активності і відпочинку) і умовами мешкання (житлові будинки громадян, нежилі приміщення адміністративних, спортивних установ і установ культури, кунги, спеціальні вагончики, бліндажі, землянки, перекриті щілини, печери, намети, курені, споруди з плащ-наметів і т.п.).

Сприйняття військовослужбовцями житлових умов в бойовій обстановці залежить, швидше, не від їх реальних властивостей, а від їх порівняння з житловими умовами різних категорій військово­службовців (генералів, офіцерів і рядових) і противника.

4. Функція гедонізму полягає в створенні можливостей для розваг, отримання насолоди учасниками бойових дій. Сюди входять концерти художньої самодіяльності і художніх колективів, зустрічі з діячами культури і мистецтва, перегляд художніх фільмів, організація роботи польових солдатських і офіцерських клубів і т.д.

5. Функція особистісного розвитку виявляється в наданні воєнно-польовим побутом можливостей для розвитку інтелект- і уальних, етичних, естетичних і інших якостей учасників бойових дій. Важливу роль в цьому відіграють діяльність польових бібліотек, радіообслуговування, забезпечення особового складу газетами і журналами, система політичного, бойового і правового інформування військовослужбовців та ін.

6. Психотерапевтична функція пов'язана із здатністю побуту знімати надмірну напругу, обтяжливі переживання і сумніви, продуктивно вирішувати міжособистісні конфлікти учасників бойових дій. Реалізації цієї функції сприяють організація телефонного зв’язку з рідними і близькими, безперебійної робош пошти, діяльності психологічної служби й ін.

Оптимізація психологічних властивостей воєнно-польового побуту можлива за допомогою:

1. попередньої психологічної підготовки військовослужбовців до життєдіяльності в побутових умовах воєнного часу;

2. підвищення здатності воєнно-польового побуту реалізувати свої психологічні функції.

Психологи підкреслюють, що для психологічної підготовки майбутніх бійців до бойової обстановки необхідно “чесно, відверто, правдиво і діловито познайомити воїнів з їх майбутньою діяльністю і обстановкою. Вони повинні виразно усвідомлювати, що війна не урочиста прогулянка, а суцільні тяготи похідної, сторожової служби з їх труднощами, позбавленнями, хворобами і втратами .

73

Психологічна підготовка припускає періодичні польові виходи частин і підрозділів, у процесі яких військовослужбовці адаптуються до умов воєнно-польового побуту. При цьому на короткий час створюється обстановка, яка за своїми негативними психологічними властивостями перевершує умови життє­діяльності в сучасному бою.

Досвід бойових дій, у тому числі і в ході проведення Анти- терористичної операції на Сході України, показує, що військово­службовці повинні навчатися виживанню в край несприятливих обставинах. Вони повинні вміти:

• будувати тимчасове польове житло з підручних матеріалів (курені, перекриті щілини, “нори” і т. п.);

• виживати в умовах екстремально високих і низьких температур;

• здобувати і знезаражувати воду;

• готувати їжу з продуктів сухого пайка;

здобувати і готувати їжу в умовах індивідуального і групового виживання;

• вживати рослини і комах, що традиційно не відносяться до харчових;

• добре відпочивати і спати за самонаказом тощо.

Безпосередньо в бойовій обстановці командири й інші

посадовці повинні вживати заходів щодо реалізації психо­логічних функцій воєнно-польового побуту (споживацька, комунікативна, рекреаційна, гедонізм, особистісного розвитку, психотерапевтична).

Особливо важливо піклуватися про харчування, тепло і можливість висушити промокле обмундирування. Надзвичайно позитивно впливають на самопочуття військовослужбовців польові лазні, що влаштовуються в похідних наметах, землянках, капітальних будовах тощо.

Таким чином, воєнно-польовий побут включає “иебойову життєдіяльність в бойовій обстановці”. Виконуючи конкретні психологічні функції, він є найважливішим чинником морально- психологічного стану і боєздатності військ, а значить - перемоги або поразки у війні. Оптимізація психологічних властивостей воєнно-польового побуту припускає попередню психологічну підготовку військовослужбовців до негараздів щоденного побуту в бойових умовах і цілеспрямовану роботу з реалізації його психологічних функцій.

74

1.9. Врахування психологічних чинників військових хитрощів, маскування, раптовості, марновірства, символіки і міфів у бойовій обстановці

■

Військові хитрощі, раптовість і маскування - найважливіші складові військово-психологічного мистецтва досягнення перемоги над противником. Вони дозволяють застигнути супротивника зненацька, змусити його непідготовленим вступити її бій (битву, війну), тобто паралізувати його волю і позбавити можливості чинити організований опір. Всякий шаблон або стара схема, всяка оперативна “сухість” і відсутність творчої винахідливості зводять нанівець воєнне мистецтво. Військова хитрість — антипод шаблонів, схем і штампів.

За своєю суттю військова хитрість, маскування, раптовість - цс суто психологічні феномени, що досягаються за допомогою тактичних і технічних засобів. Вони входять до системи заходів, що позначаються як “рефлексивне управління противником”. Управляти противником рефлексивно - означає активно впливати на процеси сприйняття ним бойової обстановки, дез­орієнтувати щодо її просторово-часових і дійових елементів, додавати потрібну спрямованість його мисленню з метою ухвалення апріорі програшних рішень.

Знання командирами, працівниками штабів всіх рівнів, офіцерами по роботі з особовим складом психологічних механізмів позначених явищ і закономірностей їх прояву в збройному протиборстві дозволяє цілеспрямовано вести підлеглих до бойових успіхів.

Російський психолог Р.Е. Шумков, що стояв біля витоків російської військової психології, підкреслював: “Якщо ми прагнемо до успіху на війні, якщо дійсно щиро бажаємо перемоги російській зброї в майбутньому... зневага питаннями, що вивчають силу бійців, що вивчають їх психофізіологічну природу, від якої залежить сила бійця і, отже, успіх на війні, непробачно і для військової справи навіть злочинно”.

Він указував, що необхідно систематично і ретельно шукати та досліджувати всі чинники, що визначають поведінку військовослужбовця в бойовій обстановці, якими б вони не були. І Іепередбачуваність бойових дій, зростання значення чинників

75

випадковості, збігу обставин, прагнення учасника бойових дій усвідомити логіку бойових подій, своє призначення на війні, свою долю, знайти форми захисного реагування активізують його духовне життя, звертають увагу до віри й інших стихійних форм збагнення буття.

Серед психологічних “пружин” людської активності на полі бою важливе місце займають марновірство, символіка і міфи.

Знання психологічних механізмів, функцій і форм марновірства, міфів і символів, домінуючих у офіцерів і солдатів, дозволяє правильно будувати систему психологічного забезпечення бойових дій частин і з'єднань.

Маскування - комплекс заходів, спрямованих на укриття своїх військ від спостереження противника. У маскуванні реалізується найважливіший закон війни: “Не виявив - не уразив”.

Маскувати - означає робити непомітними, невидимими для противника військові об’єкти. Це досягається за допомогою впливу на психічну діяльність противника з метою породити у нього ілюзії сприйняття. До таких ілюзій належать зорові, звукові тощо.

Під ілюзіями (від латин, іііияіо — помилка) сприйняття в психології розуміється неадекватне віддзеркалення сприйманого об'єкта і його властивостей.

Виникнення ілюзій сприйняття пов'язане з особливостями будови органів чуття і фізіологічної діяльності людини, процесів кодування і декодування інформації, ефектами контрасту, залежністю процесів сприймання від установок, мотивації, емоційних станів, особистісних якостей людини (етнокультурні особливості, світогляд, характер, самооцінка, минулий досвід, рівень інтелектуального розвитку, навіюваність, патологічні явища й ін.), присутність значущих людей тощо.

Штучне створення ілюзій сприйняття (маскування) переважно і полягає в цілеспрямованому усуненні відмінностей між фігурою (військовослужбовці, бойова техніка, зброя, польові укріплення, військові будови та ін.). і фоном (ділянки місцевості, акваторії, повітряний простір).

Окрім цього, ілюзії створюються за допомогою асиметричного розташування ліній, порушення закону перспективи, врахування залежності зорового сприйняття величини об'єкта від розмірів навколишніх предметів, врахування впливу взаємно перетинних ліній, порушення контурів об’єкта, закриття фігури і фону за допомогою різних засобів і ін.

76

Явні ілюзії, аж до повної втрати здібностей сприйняття учасників оойових дій, виникають при застосуванні засобів тимчасового іасліплення, оглушення, порушення нюху, прикриття об’єктів маскування спеціальними, непроникними для кожного виду і 11 остереження (безпосереднього або з використанням технічних засобів) засобами і т.п.

Основні методи маскування наступні.

1. Зниження контрастності між фігурою і фоном.

Використання маскувальних властивостей місцевості. Маску­вальними є такі властивості місцевості, як колір, відкритість- іакритість, наявність природних укриттів і т.д.

Забарвлення об’єктів під колір місцевості (середовища). Іабарвлення може бути однотонним (наприклад, білим — взимку,

, іро-жовтим - у пустелі, зеленим - у лісових регіонах, землистим - па рівнинах і т.д.), а також багатотоновим, деформуючим, що допускає візуальну зміну форми об’єкта за допомогою нанесення на нього і навколишню місцевість деформуючих колірних плям і піній. При цьому доцільно частину плями наносити на об’єкт, а пішу частину - на фон. Таке маскування на багатоколірному фоні ефективніше, ніж однотонне.

Спосіб маскування, при якому на маскований об’єкт наносяться плями, смуги різної форми і кольори, що змінюють його зовнішній вигляд і спотворюють контури, називається камуфляжем (від фр. - і (ітоц/іауе).

Розфарбовування середовища під колір маскованих об’єктів. V разі відсутності браку часу, виникнення достатньої кількості маскувальних засобів і необхідності розміщення військ на однотонній, специфічно забарвленій під колір бойової техніки, місцевості (наприклад, пустеля), можна маскувати бойові об'єкти шляхом забарвлення ділянок місцевості (тих, на яких розміщені об'єкти, і тих, на яких об'єктів немає).

Мімікрія - (від англ. тітісгу, від грец. тітікох - наслідувальний) у тварин і рослин один з видів протекційного забарвлення, форми і запаху, при якому тварина (рослина) схожа на предмети навколишнього середовища — рослини, на неїстівних або хижих і варин. У маскуванні - спосіб розфарбовування, конструктивних змін об’єкта, внаслідок яких він стає схожим на інші об’єкти, що не представляють інтересу для противника (наприклад, надання будівлі вигляду зруйнованого об’єкта).

77

2. Приховування об’єкта серед штучно створеної безлічі подібних, але не бойових, об’єктів. Тобто йдеться про створення деякої безлічі помилкових об’єктів, наявність яких утруднює противнику виявлення бойових об’єктів та їх знищення, а поразка всієї сукупності або неможлива, або безглузда.

Цей метод особливо широко застосовується при маскуванні великогабаритних цілей (бази, транспортні вузли, аеродроми, мости, переправи).

Для підвищення достовірності помилкових цілей необхідно вибрати місце розміщення справжньої бойової техніки, інженерних споруд і ретельно їх замаскувати, потім побудувати помилкові цілі і позначити їх “активність”. Це досягається за допомогою ведення артилерійського вогню окремими гарматами з хибних вогневих позицій, використання тракторів і іншої техніки для імітації шуму двигунів, брязкоту гусениць у місцях зосередження хибних танків поблизу від переднього краю, в хибних окопах повинні показуватися справжні солдати і вести вогонь.

Психологічним механізмом спрацьовування є така властивість сприйняття, як апперцепція, тобто залежність сприйняття об'єктів від минулого досвіду. Так, слухаючи роботу двигунів і брязкіт гусениць техніки, противник припускає, що йде переміщення танків, САУ й ін.

3. Створення звукового (шумового) хаосу. Шуми можуть використовуватися для маскування місцезнаходження військ, напряму їх переміщення. Так, записавши на плівку, наприклад, звуки техніки, що переміщається, і встановивши гучномовці так, щоб віщати у різних напрямах, можна ввести противника в оману щодо місця подій, що відбуваються.

4. Створення перешкод для сприйняття бойових об'єктів за допомогою масок (маскувальних мереж, екранів, кутових відбивачів, димів).

На думку китайських фахівців, наприклад, тільки використання димових завіс дозволяє досягти наступного результату: якщо прикривати димом ціль, то ефективність вогню знижується на 70-80%, а якщо димом засліпити противника, то ефективність його вогню може знизитися на 90%.

5. Тимчасове порушення роботи органів чуття противника і приладів спостереження, яке досягається за допомогою:

• засліплення за допомогою лазерної зброї, прожекторів і спеціальних пристроїв (особливо в нічний час), сльозогінпих газів тощо;

78

® оглушення за допомогою створення спеціальних звукових ефектів (наприклад, скидання з літаків бочок із спеціально виконаними отворами, використання сирен на літаках і оронетехніці та ін.);

® зниження нюху шляхом розповсюдження в місцях роз­ташування розвідорганів і спостерігачів противника нестерпних запахів, що різко підвищують пороги чутливості, та ін.

Маскування запахом застосовується також для посилення зорових і слухових ілюзій (наприклад, програвання плівки із записом звуків техніки, що переміщується, поєднується з роз­пиванням поблизу оборони противника дизпалива).

Військова хитрість є системою заходів щодо ціле­спрямованого нав’язування противнику помилкових уявлень про місце, час, масштабність і перспективи розвитку бойових дій і створення сприятливих умов для досягнення перемоги над ним. Вона ґрунтується на умінні створювати у ворога ілюзії мислення.

Враховуючи, що мислення осіб, які ухвалюють бойові рішення, іїсно пов'язано із сприйняттям бойової обстановки й аналогічно пов'язані ілюзії, що виявляються в цих пізнавальних процесах, то і військова хитрість безпосередньо пов'язана з маскуванням.

Фахівці виділяють дві основні форми військової хитрості - мрихованість і введення в оману. Прихованість вони розглядають як комплекс заходів щодо усунення або ослаблення ознак, що характеризують наявність, стан і діяльність військ.

Прихованість досягається, зокрема, і методами маскування. Разом з тим фахівці до способів її забезпечення відносять і такі “немаскувальні” заходи, як збереження в таємниці задумів, рішень і планів командування (шляхом обмеження джерел, через які може відбутися просочування інформації, шляхом проведення заходів, що попереджає цей витік), пильність військовослужбовців (загострене почуття відповідальності за збереження в таємниці секретних відомостей), дотримання дисципліни скритності (контроль виконання заходів маскування, порядку збереження в таємниці відомостей, що не підлягають розголошуванню).

Введення в оману трактується як нав'язування противнику помилкових уявлень про напрями розвитку і підготовки збройних сил, плани і наміри командування, про дійсне положення військ, їх забезпечення, характер, форми, способи й умови їхніх дій. Серед методів введення противника в оману є наступні: дезінформація (навмисне розповсюдження інформації про свої війська і наміри командування, що не відповідає дійсності), демонстрація й

79

імітація діяльності військ, бойової техніки та озброєння (показ противнику помилкових положення, стану, намірів військ), а також деформація об'єктів з метою їх маскування. Способами розповсюдження дезінформації є: засоби зв'язку, радіомовлення, телебачення, друк, розповсюдження помилкових документів, розпов­сюдження чуток через місцеве населення, навмисне роз­повсюдження “таємниць” і ін.

Наприклад, для імітації бойових дій (висадка десанту, танковий бій) з метою спонукання противника до невигідного для нього перегрупування сил можуть використовуватися шуми, записані на плівку або імітовані спеціально виділеними силами і засобами. За допомогою розповсюдження запахів (наприклад, з використанням хлорованої води) може імітуватися застосування отруйних речовин.

Маскування і введення противника в оману однією з основних цілей передбачає раптовість. Раптовість, за деякими оцінками, тією чи іншою мірою була в основі досягнення перемоги в 65% боїв.

З психологічної точки зору раптовість - це настання очікуваної події в неочікувані терміни. Раптовість у певному відношенні відрізняється від несподіванки. Несподіванка має місце у тому випадку, коли противник зовсім не передбачав можливість настання події. Вона може досягатися або на самому початку війни, коли ознаки підготовки противника до неї були відсутні повністю, або коли противник здійснює абсолютно неймовірний маневр і завдає удару там і тоді, де і коли, за законами логіки, він завданий бути не повинен (скажімо, атомне бомбардування американцями Хіросіми і Нагасакі в 1945 р).

Раптовість же має місце тоді, коли противник очікує на бойову подію (напад, наступ і т.п.), але прораховується в термінах. З психологічної точки зору раптовість полягає в створенні у противника ілюзій антиципації. Антиципація - здатність суб єкта діяльності в тій або іншій формі передбачати розвиток подій і результатів.

Аналіз наукових джерел дозволяє виділити основні форми раптовості. До них відносяться:

• раптовість часу настання бойових подій;

• раптовість місця настання бойової події;

• раптовість сили й інтенсивності бойової події, що відбулась;

• раптовість виду події і способу її настання;

80

• раптовість поєднання подій;

• раптовість характеру власної реакції на подію, що відбулася;

• раптовість наслідків від події, що відбулася.

Особливо хорошим підґрунтям для раптовості дій противника с шаблонність мислення командирів і діяльності штабів з планування бойових дій, прихильність тим самим схемам дій військ, наявність у командирів сталого способу реагування на стандартні ситуації в бойовій обстановці.

Таким чином, маскування, введення противника в оману й раптовість - атрибути сучасних війн. Знання їх феноменології, психологічних механізмів і основних форм необхідне:

командирам і штабам, щоб планувати бойові дії, передбачати і виявляти їх використання ворогом;

командирам і фахівцям по роботі з особовим складом для того, щоб здійснювати цілеспрямовану психологічну підготовку офіцерів і солдатів для практичного використання їх ефектів і протистояння хитрості противника.

Марновірство (букв. - суєтне, марне, тобто помилкове) - вірування, якому протиставляється дійсна віра, що формулюється у віровченнях розвинених релігій. З раціоналістичної точки зору всяка віра у надприродні явища.

Разом з тим марновірство — забобон, через який багато що з чого, що відбувається, представляється проявом надприродних сил, ознакою майбутнього. Деякі психологи вважають, що за своїм психологічним механізмом марновірство близьке до неврозу нав'язливих станів. Той факт, що з нав'язливими станами боротися шляхом переконання марно, пояснює високу живучість марновірств, навіть тих, які суперечать світогляду людей (наприклад, атеїстів). Інші фахівці ототожнюють марновірства із забобонами.

Дуже чітко й образно помітив природу марновірства Спіноза. Він підкреслював: “...Страх є причина, завдяки якій марновірство виникає, зберігається і підтримується”.

У зв'язку з цим представляється вірнішим виділити марновірство в самостійне явище, класифікаційно розмістивши його між забобонами, з одного боку, і неврозом нав’язливих станів з іншого.

Марновірство є своєрідним квазіресурсом, що розширює психологічні можливості учасника бойових дій. Воно дозволяє пізнавально упорядковувати, структурувати нез'ясовні, незрозумілі події, зв'язки між предметами та явищами, робить життя в бойовій обстановці більш передбаченим, що вимагає менших психічних витрат. Наприклад, людина, віруюча в “чарівну” силу талісмана,

81

може спати спокійніше, не випробовувати різного роду фобії, активно діяти в бою доти, поки талісман з нею. І навпаки, вона практично втрачає якості бійця у разі його втрати.

Цікава інформація

Про силу марновірства може свідчити наступний приклад з бойового життя інженерно-саперного батальйону 5 гвардійської мотострілецької дивізії, що діяла в Афганістані, розказаний одним з офіцерів: У заступника командира нашого батальйону по політичній

частині був чорний кіт, привезений з дому. Спочатку жартома, а потім серйозно офіцери повірили у те, що з появою кота успішність бойових дій особового складу підвищилася, припинилися нічні напади душманів на охорону, підвищився статус батальйону в дивізії і т.д. І ось одного разу кіт зник, і треба ж було так статися, що саме в цю ніч один з постів був обстріляний бандитами. Вранці командир батальйону виділив кращий підрозділ для пошуку і повернення “живого талісмана ”. Парадоксально, але факт: як тічьки кіт був знайдений, життя в батальйоні нормалізувалося ”.

Марновірство в бойовій обстановці виявляється у формах носіння амулетів і талісманів, передчуття, загадування, табу, обов'язкових для виконання звичаїв, обрядів, ритуалів, молитов, міфів, фаталізму і т.п. Використовуючи положення Тлумачного словника С.І. Ожегова, дамо визначення перерахованим феноменам.

Амулет - предмет, що носиться на тілі і вважається магічним засобом проти хвороби, нещастя. Дуже близьким до амулета за змістом є талісман.

Талісман - предмет, що приносить його володарю щастя, успіх. На відміну від амулета талісман більше орієнтований не на оберігання людини, а на збільшення його радості, щастя, добра, успіху і т.д.

Амулети і талісмани бувають “на всі випадки життя” й оберегами від конкретних нещасть. Як засоби оберегу амулети використовувалися учасниками бойових дій у всі часи.

Радянський психолог С.В. Захарік описує наступні види амулетів, які використовувалися радянськими військово­службовцями повітрянодесантних військ в Афганістані:

• текст з молитвою, вшитий в обмундирування (як правило, біля серця);

• поліхлорвінілові трубки, що прикріплюються на зап'ястя, в які вкладалися шматочки матерії з даними про себе;

82

• розряджений патрон із запискою (молитва; дані про себе і т.п.) і з ланцюжком, що зберігається на шиї або в кишені;

• браслет на зап'ясті з вигравіруваними даними про групу крові і резус;

• саморобні медальйони;

• наколки на лівій стороні грудей, передпліччя, зап'ястя або в паховій западині й ін.

У дослідженні С.В. Захаріка показано, що 95% опитаних воїнів-дєсантників вірили в силу амулетів і в необхідність їх носіння. 58,3% з них заявили, що за наявності медальйона вони відчувають себе впевненіше, спокійно, психологічно стійко.

Загадування - припущення про настання якої-небудь події у зв'язку з настанням або ненастанням іншої події. Загадування в бойовій обстановці тісно пов'язане з передчуттям. Так, воїн рахує злітаючи вгору ракети і загадує: “Якщо їх буде більше семи, залишуся живий”. Якщо ракет опинилося менше семи, то у нього виникає відчуття близької смерті. Незабаром воно може зникнути. Здавалося б, можна вольовим зусиллям не допустити загадування. Проте, як показує досвід, військовослужбовець як би заграє з долею, і це приносить йому тимчасове задоволення. У тому ж випадку, коли загадування завершується успішно, він одержує могутній ресурс спокою, упевненості в своїй невразливості, безстрашності.

Передчуття - відчуття очікування чого-небудь майбутнього і невідомого. По суті, передчуття є припущенням (допущення події, вірогідність появи якого ще невідома), доповненим відчуттям тривожного очікування. Підміна припущення передчуттям особливо часто здійснюється в обстановці небезпеки і нервової напруги. Багато воїнів передчувають поранення або смерть.

Молитва - текст, що вимовляється при зверненні до Бога, до святих. У бойовій обстановці використовуються не стільки канонічні тексти молитов, скільки молитви, що підказані мамою, бабусею, придумані самими військовослужбовцями. Нерідко це, власне, не молитва, а обіцянка Богу вірити в нього безрозсудно і бути його вірним рабом, якщо відбудеться або не відбудеться та або інша подія.

Звичай - традиційно сталі правила суспільної поведінки. Прикладом звичаю, що виявляється у формі марновірства, є правило, що існувало в Афганістані, — не допускати військово­службовців, що підлягають заміні найближчими місяцями, до участі в бойових діях.

83

Прикмета - явище, випадок, який у народі, соціальній групі вважається передвістям чого-небудь. Радянський соціолог Е.С. Сенявська наводить одну з прикмет, що існувала в одному з розвідувальних батальйонів, що діяли в Афганістані. “Якщо поранений, що знаходиться в стані, напівнепритомності, доторкнеться до своїх геніталій, означає: напевно, помре”.

Ритуал - порядок обрядових дій, церемоніал. У бойовій обстановці багато воїнів здійснюють ритуали при підготовці до бою. При цьому строго відстежується порядок виконання дій з підготовки зброї, спорядження, екіпіровки до зайняття бойової позиції, наявність тих самих елементів обмундирування або спорядження, зокрема тих, що давно непридатні до вжитку (наприклад, витертий до дірок тільник і т. д.).

У бойовій обстановці військовослужбовці нерідко здійснюють за певним алгоритмом елементи ритуальної поведінки (усмішка, сміх, глузування з себе, наспівування пісень з “ритуального репертуару”).

Обряд - сукупність дій (встановлених звичаєм або ритуалом), в яких утілюються які-небудь релігійні уявлення, побутові традиції. Особливо чітко дотримуються на війні обряди прийому поповнення, убування у відпустку, прощання із загиблими товаришами й ін.

Табу - заборона (світського або релігійного характеру), що накладається на яку-небудь дію, слово, предмет, вживання або згадку що неминуче спричиняють соціальні або “релігійно- містичні” санкції у вигляді покарання, хвороби або смерті.

У роки Великої Вітчизняної війни деякі льотчики і танкісти прагнули не фотографуватися перед боєм і охоче робили це після того, як завдання було виконано. Такою ж поганою ознакою вважалося голитися перед боєм. Воїни-десантники в Афганістані, готуючись до бойових дії, строго дотримувалися табу на фотографування, підшивання підкомірців, написання листів додому, вважали неприпустимим напрошуватися на бойове завдання.

Фаталізм (від латин. /сТо/і? - фатальний,/ашт - фатум, доля) - уявлення про невідворотну зумовленість подій у світі; віра в без- особистісну долю (античний стоїцизм), в незмінне божественне призначення (особливо характерне для ісламу). Багато учасників бойових дій рятуються від травмуючих роздумів про майбутнє за допомогою віри у те, що все вирішує доля, яка надає людині лише один конкретний випадок, коли вона може загинути, в інших же випадках смерть обійде її стороною. Фаталізм на війні піднесений до рівня певного світогляду.

84

Цікава інформація

Е.С. Сенявська виділила і класифікувала марновірство і прикмети, що існували під час війни в Афганістані, запозичені з досвіду минулих війн, частково видозмінені й доповнені “саме афганськими”:

• система табу (заборон) на певні дії напередодні бойових операцій (не голитися, не надягати чисту білизну, не дарувати нікому своїх речей, не розмовляти на певні теми);

• виконання певних ритуалів після повернення з бойових операцій ( “повернувся в частину - подивись у дзеркало”);

• традиції і звичаї відносно загиблих (не позичати ліжко, не прибирати речі і фотографію протягом 40 днів, традиційний третій тост; не носити речі загиблого, нічого не брати з мертвих, не показувати на собі місце, куди ранили іншого, тощо);

• зберігання амулетів і талісманів (не обоє язково релігійних , тіволів, хоча часто талісманами служили ладанки і натільні хрестики);

• молитви (не обов’язково традиційні, часто - у кожного своя);

• колективні звички, вироблені за принципом доцільності і надалі закріплені традиціями бойового підрозділу;

• додання яким-небудь (як правило, що виходить за рамки статутів і інструкцій) раціональніш діям додаткового містичного навантаження, обґрунтування;

• традиції, властиві певному військовому колективу, часто пов’язані із

військовою спеціальністю. __

Значущими механізмами регуляції поведінки учасників бойових дій є міфи і символи. Міф (від грец. туї кок — переказ, оповідь) - оповідання про богів, духів, обожнюваних героїв і першопредках, що виникло в первісному суспільстві. У них переплетені ранні елементи релігії, філософії, науки і мистецтва.

У бойовій обстановці вони можуть виникати як спонтанно і передаватися по каналах неофіційної комунікації (“солдатський телеграф”), так і цілеспрямовано формуватися органами психо­логічного забезпечення.

У військах деколи складається ціла система міфів. Вивчення показує, що до найбільш популярних тем міфів на війні відносяться наступні теми:

• про близьке закінчення війни (“у стані противника зріє незадоволеність, яка виллється в бунт, революцію”; “Генеральна асамблея ООН ухвалить рішення про...”);

85

• про швидку перемогу (“у війну вступлять ... і тоді..."; І "завершується розробка суперзброї, яка...”; “тепер, коли командувачем став...” тощо);

• про розгром великих угрупувань супротивника;

• про безприкладні подвиги військовослужбовців своєї армії.

Міфи, згорнуті в своєму змісті, максимально узагальнені, зведені

в ранг суспільної або групової цінності, стають символами.

Символ (грец. зутіюіоп - знак, сигнал, ознака, прикмета, застава, пароль, емблема) - знак, пов'язаний з наочністю, що позначається їм, так, що сенс знаку і його предмет представлені тільки самим знаком і розкриваються лише через його інтерпретацію. Наприклад, орден «За мужність» мало що означає сам по собі, але, будучи віддзеркаленням подвигу, він набуває всіх властивостей символу.

Символом на війні стають подвиги товаришів по службі, почесні звання, приналежність до певної соціальної групи (наприклад, Героїв України), конкретні перемоги своїх військ, І бойові прапори військових частин, окремі командири і т.д.

Враховуючи те, що символи сприймаються як соціальна цінність, привабливі і заразливі в емоційному відношенні, порушують бажання володіти ними, входити до соціальної групи володарів і, отже, здатні продукувати мотиви бойової поведінки і підвищувати бойову активність військовослужбовців. Командирам, офіцерам но роботі з особовим складом слід уважно вивчати ті, що спонтанно виникли, і штучно створювати бойові символи.

Слід упроваджувати в повсякденне бойове життя ритуали, які трансформували б фрустрацію, тривогу, відчай (пов'язані, наприклад, з неуспішним боєм, загибеллю бойових товаришів і т. д.) у відчуття лютої ненависті до ворога, пристрасне бажання помститися, страх (що виникає, наприклад, при очікуванні бою) - у високий наступальний порив. Ефективними засобами таких трансформацій є такі ритуали, як клятви на могилах бойових товаришів, мобілізуючі мітинги перед боєм і ін.

Таким чином, ми з вами бачимо, що бойова поведінка військовослужбовців є дуже різною. В її мотивацію разом з широкими соціальними, груповими й індивідуальними мотивами вплетені марновірство, суб'єктивні продукти осмислення міфів і символів воєнного часу. Знати і враховувати психологічні механізми й ефекти їх прояву - означає багато в чому вміти управляти бойовою активністю військовослужбовців.

86

Знання командирами, працівниками штабів всіх рівнів, фахівцями но роботі з особовим складом психологічних механізмів вище­вказаних явищ і закономірностей їх прояву в збройному проти­борстві дозволяє цілеспрямовано вести підлеглих до бойових успіхів і правильно будувати систему психологічного забезпечення оойових дій частин і з’єднань.

1.10. Девіантна поведінка на війні

Питання про дєвіантну (відхильну) поведінку на війні не однозначне, складне для точного психологічного, етичного і правового аналізу і непопулярне як предмет психологічного дослідження. Це обумовлено загальними причинами, що ' Гримували розвиток вітчизняної психології війни, але особливо ідеологічними догмами та стереотипами. Впродовж багатьох років після 1917 р. вважалося, що радянський солдат не допускає відхилень у поведінці на війні. А якщо вони і мають місце, то іільки як виняток і, отже, не складають актуальну проблему наукового дослідження.

Проте проблема відхилення на війні дуже важлива, оскільки під деяких девіантних вчинків нерідко залежить життя багатьох військовослужбовців і успіх бойових операцій (наприклад, від зради). Інші відхилення здійснюють пригнічуюючий (наприклад, самогубства) або розкладаючий (наприклад, мародерство) вплив па учасників бойових дій. Треті руйнують психічне здоров'я воїнів, дезорганізують їх взаємодію (пияцтво, наркотизм), унаслідок чого значно зростає бойове навантаження на добросовісних учасників бойових дій (дезертирство, симуляція тощо).

Як відомо, під девіантною поведінкою в психології прийнято розуміти систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві соціальним нормам (правовим, етичним) або нормам психічного здоров’я. Проте, з одного боку, війна в суспільній свідомості сама по собі належить до ряду явищ, що відхиляються від норми. При цьому як норма виступає мир. З іншого боку, на сьогоднішній день дуже слабко сформульовані і не знайшли абсолютного розповсюдження положення про норму поведінки на війні.

87

Існує декілька уявлень про норму поведінки:

1. Норма як типова (усереднена) поведінка, характерна для більшості представників даної соціальної групи, визнається в цій групі як прийнятна. Ця норма одягається в зручну і деколи елегантну упаковку, що містить в собі механізм соціального прощення за відхилення. Найбільш відомими з таких “фантиків” є: “на війні як на війні”, “війна все спише” та ін. Дослідження показує, що така норма практично завжди виникає у військових колективах і служить потужним засобом неформальної регуляції поведінки військовослужбовців у бойовій обстановці. У підрозділі, де нормою поведінки є колективізм, всякі тенденції до егоїзму, самоізоляції жорстко засуджуються, а нерідко піддаються груповим санкціям. У підрозділах, слабко підготовлених до ведення бойових дій, морально дезорганізованих, ніхто не виставить претензій воїнові, що допустив боягузтво. Ясно, що таке розуміння норми не може служити для офіційної оцінки поведінки військовослужбовців у воєнний час.

2. Норма як оптимальна поведінка, що забезпечує стійке соціальне і професійне функціонування людини і групи в конкретних умовах. Безумовно, таке трактування норми функціональне, але лише в ідеальному військовому підрозділі, в ідеальній армії. Насправді весь досвід бойових дій свідчить про те, що людина не може стійко функціонувати як бездоганно налагоджена машина, що підкоряється надвимогам протягом нескінченно тривалого часу і в умовах граничних навантажень.

Реальність життя така: жодна з воєн не обходилася без най- грубіших і найжорстокіших відступів від правових і моральних норм, вироблених «мирним» суспільством.

3. Норма як відсутність неприпустимих відхилень від встановлених законом, суспільною і груповою мораллю схем, моделей, правил поведінки. Коли йдеться про девіації воєнного часу офіційно, то найчастіше як норма використовується цей, третій варіант.

Нормальною в бойовій обстановці вважається поведінка,

яка здійснюється в правовому просторі, орієнтована на основні етичні настанови воєнного часу, не вносить дезорганізацію у діяльність колективу і не ставить під загрозу життя і здоров'я самого суб'єкта поведінки і товаришів по службі.

88

Девіантна поведінка різноманітна, багатозначна. Залежно від того, які норми порушуються або не виконуються військово­службовцем у воєнний час, його поведінка може кваліфікуватися як:

1. асоціальна поведінка, що пов'язана з невиконанням перш за все правових, моральних, культурних норм, але що не переступає межу закону. Дане визначення дуже тісно пов'язане з поняттям протиправної поведінки;

2. антисоціальна поведінка - це поведінка, що спрямована проти суспільства, його інтересів, грубо порушує його правові і моральні вимоги. Це поняття близько сходиться з поняттям делінквентної поведінки;

3. делінквентна поведінка — кримінальна, злочинна поведінка.

Девіантну поведінку необхідно чітко відмежовувати від

поведінки аномальної. Аномальна поведінка пов'язана з від­хиленням від норми психічного здоров'я. Якщо психічно хвора людина найчастіше не усвідомлює можливі згубні наслідки своєї поведінки, то девіант у більшості випадків усвідомлює свої дії та їх можливі наслідки, але через різні причини (боязкості, байдужості, і юшуку особистої вигоди й ін.) здійснює девіантний вчинок.

Готовність людини до девіантних вчинків по-різному пояснюється представниками різних наукових традицій і шкіл у психологи. Представники біогенетичного підходу пояснюють її і іесприятливою спадковістю. Прихильники психоаналізу пов язують і іричини девіацій з дефектами раннього розвитку особи, апологети біхевіоризму - з недоліками соціального навчання. Швидше за все, в девіації виявляються як дефекти особистісного розвитку, так і помилки виховання, що поєднуються з несприятливою ситуацією.

Загальна класифікація девіацій воєнного часу, побудована на підставі їх спрямованості, може мати такий вигляд (схема 1).

З рисунка видно, що мають місце своєрідні групи девіантних вчинків, що переслідують різні цілі. Так, одні з них орієнтовані на отримання девіантами особистої вигоди у вигляді задоволення ідеологічних потреб, реалізації ідеологічних, етнічних і релігійних настанов, отримання матеріальної винагороди від противника, зміни в сприятливий бік умов свого існування, збереження життя й ін. До цієї групи девіацій можна віднести боязкість, зраду, добровільну здачу в полон, мародерство.

89

ДЕВІАЦІЇ ВІЙСЬКОВОГО ЧАСУ
		' ^
Спрямовані на отримання особистої вигоди: 1.зрада; 2.здача в полон супротивникові; З.боязкість; 4.мародерство	Спрямовані на ухилення від бойових дій: боязкість; дезертирство; членоушкодження; симуляція; самогубство; пияцтво і наркотизм		Спрямовані на агресію: вбивство командирів і товаришів по службі; агресивна поведінка по відношенню до населення

Іншу групу відхилень складають вчинки, спрямовані на ухилення від участі в бойових діях з метою збереження життя, здоров’я, за ідеологічними, релігійними та іншими міркуваннями. Це, перш за все, дезертирство, симуляція нездатності участі в бою, скалічення членів, пияцтво, наркотизм і самогубство.

У третю групу включені девіації, пов'язайі з агресивними проявами особи і спрямовані на вирішення тих або інших особистісних проблем за допомогою насильства над місцевім населенням, вбивства товаришів по службі і командирів тощо.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація має свої недоліки і обмеження, проте навіть просте перерахування цих психологічних феноменів відкриває командирам, військовим психологам цілий світ психологічного життя армії в бойовій обстановці, указує напрями профілактичної і психокорекційної роботи.

Розглянемо докладніше основні види девіантної поведінки.

Боягузтво — поведінка, в процесі якої під впливом страху зневажаються як етичні, так і моральні норми, створюється загроза життю, соціальному статусу суб'єкта, активності або безпеки інших людей.

Боягузтво є незалежною девіацією, що виявляється в само­стійному припиненні бойової активності і зайнятті безпечного укриття або залишенні поля бою. При цьому одним із психо­логічних механізмів реалізації поведінки виступає самозаспокоєння за типом: “Будь що буде, головне - вижити”. Боязкість може також бути причиною або фоном інших видів відхильної поведінки: дезертирства, самогубства, вбивства товаришів по службі і командирів тощо.

90

Боягузтво не тотожне страху. Страх на війні відчувають практично всі психічно здорові люди. Проте обставини бойової обстановки, бойове завдання, внутрішньогруповий розподіл бойових функцій, можливі трагічні наслідки й інше не дають учасникові бойових дій права підкорятися страху.

Боягуз же ігнорує решту всіх спонукань, своє минуле і майбутнє, долі товаришів по службі, результат бою і віддається страху до останку.

Дезертирство в більшості відомих визначень окреслюється як самовільне залишення військової служби або ухилення від призову в армію. З психологічної точки зору дезертирство є способом виходу з гострої внутрішньоособистісної кризи шляхом вкрай конфліктного розриву із звичніш соціальнім оточенням, його нормами, що припускає настання соціальних санкцій.

Причинами дезертирства можуть стати різні обставини - від боягузтва, психологічної і професійної непідготовленості до бойових дій, до гіпертрофованого бажання “допомогти мамі заготовити сіно .

Своєрідною формою дезертирства є невмотивована відмова військовослужбовця брати участь у бойових діях, у виконанні конкретного бойового завдання.

У разі “спрацьовування” в груповій поведінці військово­службовців психологічних законів натовпу, можливе масове залишення ними поля бою. Особливо гостро і масово дезер­тирство виявляється в періоди загального зниження морально- психологічного стану військ, різкого падіння військової дисципліни, зниження популярності війни і зростання антиармійських настроїв у суспільстві, тривалих невдач (поразки, великі втрати) в збройному протиборстві з противником.

Наголошується, що як своєрідні каталізатори масового дезертирства виступають негативні явища в національних і соціальних відносинах, в області матеріально-побутового і бойового забезпечення й управління військами. Масові дезертирства мали місце в армії Наполеона в 1812 році після втечі французьких військ із Москви, в армії Росії - після революційних подій 1917 року і практично у всіх воюючих арміях в роки Першої і Другої світових війн. За останні роки участі в бойових діях у В'єтнамі з армії США дезертирували майже 43 людини з кожної тисячі воїнів.

Враховуючи величезну шкоду, що завдається дезертирством навіть окремих військовослужбовців морально-психологічному стану військ, їх боєздатності, у всіх арміях світу вживаються найжорстокіші заходи щодо його попередження та припинення (аж до розстрілу).

91

	Цікава інформація
Наприклад, аналіз випадків скоєння військовослужбовцями ЗС РФ дезер- тирств, проведений російськими фахівцями, дозволяє зробити висновок про те, що в структурі зареєстрованих злочинних військових відхилень на тимчасовому відрізку з 1991 по 2004 роки домінуючим є дезертирство ( (рис. 1).
46
36
26	/ \
16 -
6 -	“
4,5	^ Ухилення від військової служби Нестатутні відносини
4	*
3,5
3	/ \
2,5
2 -
1,5 -	—^ 4—^— 4,4 ф
1 -
0,5 -
0 -1 , ,
	т, їм ■» їм їм їм ,т ,м ,м 20„„ 200Т^^2 2Ш ж ' (прогноз Рік А- Зловживання посадовими обов’язками Перевищення службових повноважень
Рис. 1. Співвідношення зареєстрованих злочинних військових відхилень, скоєних військовослужбовцями ЗС РФ за 1991-2004 рр. (у розрахунку на 10 тис. військовослужбовців^

92

Порівняльний аналіз числа зареєстрованих злочинних військових відхилень дозволяє відзначити, що частка випадків дезертирств залишається достатньо високою в загальній структурі злочинності в період ведення бойових дій. Наприклад, у 1993 році кожне друге злочинне відхилення, здійснене у збройних силах РФ, було пов'язане з дезертирством, скоєним військово­службовцями за призовом. З графіка динаміки видно, що пік здійснення даного виду відхилення приходиться на 1994 - 1995 роки, який пов'язаний з початком першої чеченської війни. Прагнення реалізувати свою потребу до виживання, зберегти собі життя спонукало значну кількість військовослужбовців до здійснення даного виду відхилення.

Тільки в період 2004—2006 років в американській армії було підмічено близько 5 тис. випадків дезертирства і звернень до урядів інших країн з проханням надати їм статус біженців з метою уникнути кримінальної відповідальності у США.

Психологічними «пружинами» зради найчастіше виступають ідеологічні, релігійні розбіжності, різні образи, відчуття ненависті, і ірезирства, помсти, а також прогнозування переходу до противника як вигіднішого в матеріальному, моральному та інших відношеннях. Зрада може полягати в повідомленні противнику стратегічно і тактично важливої інформації, проведенні акцій саботажу, диверсій тощо.

Добровільна здача в полон є одним із різновидів зради. Психо­логічними чинниками здачі в полон противникові виступають різні фактори, наприклад: особисті переконання, релігійна віра, впевненість в перемозі противника, ненависть, відчай, боягузтво, конфлікти з командирами і товаришами по службі, неприйняття норм і цінностей, незадоволеність соціальним статусом, психічне захворювання й ін.

Скалічення членів полягає в завданні військовослужбовцем самому собі травм, поранень і каліцтв, що дозволяють уникнути або припинити участь у бойових діях.

Найчастіше головною причиною завдання самому собі ушкодження є боягузтво, хворобливе переживання за свою долю. При цьому обираються такі способи завдання собі шкоди, щоб вони значною мірою не перешкоджали життю і діяльності в

93

мирних умовах. У цих девіаціях часто виявляється логіка «меншого із зол», тобто врятування життя за рахунок каліцтва. Основні різновиди нанесення собі каліцтв: самоотруєння, самозараження, самообмороження тощо.

Завдання самому собі каліцтв військовослужбовцем здійснюється шляхом поранень себе самим або товаришем по службі в ті частини тіла, пошкодження яких призводить до обов'язкової демобілізації, але дозволяє більш-менш соціально і професійно функціонувати в мирних умовах. Цей спосіб уникнення участі у війні досить давній.

Цікава інформація

Американський психолог Р. Габріель описує технологію здійснення цього відхилення під час в'єтнамської війни СІЛА. “В роки війни у В єтнамі, — зазначає він, — в деяких портах, звідки відбувалася відправка людей і техніки до В’єтнаму, була виявлена та арештована ціла група хірургів за розповсюдження і продаж інструкцій для новобранців, де рекомендувалося як можна уникнути відправки в район бойових дій. Один із способів полягав у тому, щоб “випадково’’ прострілити собі ногу”. Він же наводить відомості про те, що під час Другої світової війни виявився феномен, названий «пораненням на мільйон доларів». Його суть зводилася до бажання солдата отримати незначне, безпечне для життя поранення, що дозволяє йому демобілізуватися або евакуюватися в тил і при цьому не вважатися боягузом, який не виконав свій військовий обов’язок.

В одній із частин радянських військ, що діяли в Афганістані, швидко виявилася тактика симуляції офіцера А.: перед кожним виходом на бойову операцію він “випадково” ламав один із пальців правої руки. Причому ці нещастя ” так і не дозволили А. за весь термін служби брати участь у серйозній бойовій операції.

Не менш витонченим способом завдання самому собі каліцтв є самоотруєння. Його суть зводиться до замаскованої під бойову поразки отруйними речовинами, свідоме нанесення на власне тіло або прийом усередину нелегальних доз бойових хімічних препаратів, що дозволяють отримати травму, пов'язану з подальшою евакуацією з поля бою. Приклади таких девіацій зазначалися ще в роки Першої світової війни, коли солдати різних армій наносили на своє тіло за допомогою спеціальних паличок невеликі дози іприту, що викликали утворення виразок і

94

всю симптоматику бойового ураження ОР. За деякими даними, таким чином бойові лави покинули тисячі військовослужбовців.

Самозараження полягає в добровільному зараженні самого себе вірусами хвороб, що вимагають тимчасової евакуації з поля бою або повної демобілізації. Таке зараження здійснюється шляхом навмисного контакту з інфекційними хворими без дотримання заходів особистої гігієни. Існують і витонченіші способи самозараження. Деякі учасники бойових дій в Афганістані відзначали, що окремі військовослужбовці, хворі на гепатит, зуміли зробити на цьому своєрідний «навар». Вони продавали свою сечу охочим заразитися цією інфекцією.

Не менше винахідливості, терпіння і, як не дивно, волі, вимагає такий спосіб завдання самому собі шкоди, як самообмороження. Суть його полягає в тому, що солдат виставляє на лютий мороз, найчастіше вночі, одну із своїх кінцівок і чекає доти, поки процес обмороження набуде характеру травми. При цьому доводиться долати жорстокі муки, проте мета, поставлена дєвіантом, виправдовує засоби.

Широке коло способів ухилення об'єднане під назвою «симуляція неможливості участі в бойових діях». Можна виділити наступні різновиди симуляції:

• симуляція соматичних захворювань;

• симуляція психічних захворювань;

• симуляція виходу з ладу бойової техніки і зброї;

• псевдосанітарія;

• псевдоманевр і ін.

Стисло зупинимося на їх характеристиках.

Симуляція соматичних захворювань полягає в постійному відтворенні вивчених симптомів захворювання, що дає можливість симулянтові на якийсь час або назавжди припинити свою участь у бойових діях або у виконанні найбільш небезпечних бойових завдань. Такі військовослужбовці регулярно скаржаться на різні болі, на неймовірну слабкість, на запаморочення й ін. Воші практично “прописуються” в медичних пунктах, вимагають глибокого обстеження, направлення в госпіталь тощо. У товаришів по службі створюється образ такого воїна як хронічно хворої людини. Йому поступово перестають довіряти відповідальну і складну роботу та поступово виключають із числа учасників активних бойових дій.

95

Факти симуляції психічних захворювань наголошувалися ще в стародавні часи, а в роки Першої і Другої світових війн набули масового характеру. Зокрема, багатьма дослідниками наголошувався той факт, що симулянти швидко «вираховували», які симптоми вважалися лікарем конкретного полку показниками психічного розладу, і навчалися переконливо демонструвати їх. Таким чином, виходило, що залежно від теоретичної орієнтації лікаря полку з його частини демобілізовували на психічних підставах осіб, які демонстрували однакові симптоми.

Не менш давнім видом симуляції неможливості брати участь у бою є імітація виходу з ладу бойової техніки і зброї. Так, ще в далекому Середньовіччі наголошувалися факти “перерізання тятиви на арбалетах”, у пізніший час виводилися з ладу особиста зброя, гарматні системи і бойова техніка. Досвід показує, що багато учасників бойових дій в Афганістані і Чечні особисто зустрічалися з цим явищем.

Свого часу ще Наполеон звернув увагу і жорстоко викорінював такий вид симуляційної поведінки, як псевдосанітарія. Суть його полягає в тому, що симулянти використовують для залишення поля бою факт поранення товариша по службі. Як правило, знаходиться декілька чоловік, охочих евакуювати постраждалого товариша в тил. Свідки стверджують, що іноді деякі з них вважають за необхідне винести з поля бою і речі пораненого. Кількість таких “санітарів” може досягати десяти і більше чоловік.

Нерідко в бойовій обстановці можна зустріти симулянтів, що використовують такий прийом ухилення від колективних дій у бою, як псевдоманевр. Як правило, коли після бою починається уточнення, де був у процесі виконання бойового завдання такий симулянт, він малює картину його тактично грамотного розташування на вигідній позиції, ефективного бойового контакту з противником, по суті, врятування бойових товаришів від смерті. Насправді в бою він не брав участь, а відсиджувався в безпечному місці. Досвід Афганістану і Чечні свідчить про те, що нерідко такі симулянти повертаються з поля бою з повним комплектом боєприпасів, тобто не витративши жодного патрона.

Жорстоке ставлення до населення, особливо нелояльного щодо військ, є питанням вкрай складним для етичної оцінки. Якщо викори­стовувати критерії мирного часу, то, безумовно, неадекватну, не викликану конкретними діями мирного населення жорстокість слід віднести до девіантної поведінки. Проте змінена система цінностей і моральних критеріїв, що формується в учасників війни,

96

ніби виводить агресію до нелояльного населення з переліку девіацій. Особливо це характерно дня випадків, коли населення веде активну партизанську, диверсійну боротьбу, здійснює терористичні акти проти військ. Як правило, вдень бойовики є мирними жителями, а вночі - диверсантами, терористами, партизанами, підпільниками.

Жорстокі розправи над населенням, яке так або інакше сприяє ворогові, мали місце у всі історичні епохи. Так, якщо вірити переказам, при узятті Трої, греки-тріумфатори страчували всіх осіб чоловічої статі старше десяти років, а ті, хто залишився в живих, тобто жінки і діти, були продані в рабство. Аналізуючи причини жорстокості щодо мирного населення на війні, фахівці відзначають, що однією з основних причин цього є ірреальність, невловимість образу противника-некомбатанта — снайпера, терориста. Вони стверджують, що страх під прицілом снайпера створює психічний зсув, перенесення образу ворога з неусвідо- млюваного снайпера на реальні несприятливі чинники. Проти них мимоволі випліскується дратівливість, агресивність, злість.

Нерідко як об’єкт такої агресії виступає той, хто найбільш асоціюється з образом невидимого противника. При цьому важливу роль відіграють ситуативні чинники. Наприклад, якщо перед бойовим рейдом або “зачисткою” мав місце випадок упіймання снайпера-жінки, від рук якої загинули декілька військовослужбовців, то агресія мимоволі орієнтується на жіноче населення. Якщо ж у замаху на воїнів брали участь підлітки, то агресія може адресуватися цій групі цивільного населення.

Безумовно, важливу роль у формуванні жорстокого ставлення до населення має і загальне озлоблення людей на війні.

Дана форма відхилення на війні дозволила російським фахівцям провести типологію військовослужбовців, учасників бойових дій у Чечні. В основу типології були покладені такі підстави, як: “ставлення до мирного населення” і “ставлення до бойовиків”. За виділеними підставами була визначена типологія військовослужбовців.

Вибір даної підстави для типології дозволить відповісти на питання наукового припущення, що ж є генератором виникнення відхилень військовослужбовців в бойовій обстановці ?

Таким чином виділено три типи військовослужбовців:

перший тип - “агресивні” - військовослужбовці, пристосовані до бойової обстановки, жорстоко ставляться і до бойовиків, і до мирних жителів;

97

другий тип - “професіонали” - даний тип військовослужбовців характеризується жорстким ставленням до противника, в бою спрямовані на перемогу і лояльні до мирних жителів;

третій тип - “пацифісти” - військовослужбовці, що доброзичливо ставляться і до бойовиків, і до мирного населення.

Типологія військовослужбовців, що мали відхилення в поведінці, представляється умовною внаслідок того, що можливі і проміжні типи особистості військовослужбовців цієї категорії. Проте отримані результати в ході проведеного психологічного дослідження під­тверджують наявність розподілу військовослужбовців за ставленням до противника і мирного населення.

Статистичний аналіз типів військовослужбовців дозволив російським фахівцям зробити висновок, що їх значна частина (67%) однаково жорстоко ставиться як до бойовиків, так і до мирного населення, тобто дві третини опитаних військово­службовців висловили думку про те, що вони в принципі готові застосовувати насильство до мирного населення. Ці військово­службовці націлені на досягнення успіху в бою, проте при цьому вестимуть бойові дії, не зважаючи на те, що в зоні бойового конфлікту знаходиться мирне населення (вони його просто не бачать). Майже всіх мирних жителів вони вважають посібниками бойовиків і, часто не маючи можливості віддати належне “невловимому” противникові, вони виплескують свою агресію на мирне населення. їм властиві допити мирних жителів із застосуванням методів приниження і насильства, привласнення чужого майна, викрадання людей тощо.

Додаткові бесіди з цим типом військовослужбовців дозволили з'ясувати, що вони відчували певний страх перед тим, що мирні жителі їх можуть зрадити, вистрілити в спину. Хоча з більшістю з них таких ситуацій не траплялося, вони вірять у такі випадки з чуток, які поширюють їх товариші по службі.

Певна частина військовослужбовців (28%) здатна розділяти бойовиків і мирних жителів. Дана категорія відноситься до такого типу військовослужбовців, як «професіонали», - вони непримиренні до противника і мотивовані на перемогу.

Дослідження показали наявність військовослужбовців (3%), які не розцінюють бойовиків як противника і ставляться до мирного населення лояльно. Група даних військовослужбовців відносяться до такого типу, як “пацифісти” - це потенційні зрадники, перебіжчики тощо (рис. 2).

98

Рис. 2. Розподіл типів військовослужбовців-учасників бойових дій за ставленням до бойовиків і мирних жителів (%)

Суб’єктивно оцінюючи свій емоційний стан, більш ніж 70% опитаних російських військовослужбовців - учасників бойових дій у Чечні в ході спілкування з мирним населенням відзначають негативні емоції різного ступеня глибини, серед яких присутні нервозність, образа, ненависть і бажання мстити, тобто емоції, що практично виключають саму можливість позитивного спілкування.

Власний емоційний стан як рівний і спокійний оцінили 20% військовослужбовців. На хвилювання і нервозність різної сили вказали 46% учасників опитування. Ще 14% воїнів відзначили глибокий негативний емоційний настрій, ненависть, бажання мстити тощо. 2/3 військовослужбовців при спілкуванні з мирним населенням випробовували виражені емоційні переживання, які, безумовно, впливають і на спотворення сприйняття опонентів і,

кінець кінцем, на хід спілкування.

Окрім емоційних реакцій у ході дослідження фіксувалися переживання і думки військовослужбовців. Проявами, що найбільш часто зустрічаються, були:

• страх, тривога, побоювання з приводу можливих негативних наслідків спілкування з мирним населенням для життя і здоров я

військовослужбовців - 40%; ^ ... _ог._0/

• недовіра до мирного населення, його слів і обіцянок - 20 /о.

99

Аналіз представлених даних дозволяє підтвердити припущення про високе емоційне напруження більшості контактів і існуючої психологічної установки вираженого обопільного неприйнятга у сторін.

Особливістю спілкування з мирним населенням є те, що контакти з ним, з одного боку, інструментально необхідні, а з іншого - психологічно малопривабливі для військовослужбовців, в яких закладено одразу декілька суперечностей:

• суперечність між необхідністю виконати бойове завдання і

не перевищити при цьому “силовий мінімум”. Міркування про адекватність використання сили не раз піднімалися і на суд громадськості, і ставали предметом вивчення різними

контролюючими органами правомірності дії військ;

суперечність між самоідєнтифікацією військово­

службовцями себе, як представника суто силової структури, і необхідністю виконувати функції, визначені вимогами гуманізації взаємин з мирним населенням;

• суперечність між виниклою необхідністю спілкування з мирним населенням і недостатністю знань про звичаї, традиції народу.

У зв язку з цим 71 % учасників опитування вказують на невизначеність ситуації (дилема “воювати-спілкуватися”, а якщо спілкуватися, то як, оскільки неясні питання технології).

На небезпеку ситуації, пов'язаної із спілкуванням з мирним населенням, вказали 22% військовослужбовців. Наявність вказаних нижче позицій доповнює загальну картину спілкування військово­службовців з мирним населенням: нестача інформації, необхідної для повного розуміння ситуації, — 39%; інтелектуальна (соціо- культурна) складність - 17%; дефіцит часу на ухвалення правильного рішення - 17%.

Цікава інформація

Учасниками дослідження відмічено, що їм вдалося добитис. позитивних результатів у ході спілкування з мирним населенням завдяю наступним умовам:

- наявності особистого досвіду позитивного спілкування - 88%; знанню національних і психологічних особливостей мирного населення -

• інтуїції військовослужбовця — 37%;

• попередньому аналізу ситуації- 29%;

• досвіду інших військовослужбовців - 11% (рис. 3).

100

100%

80%

60%

40%

20%

0%

1. Наявність особистого досвіду позитивного спілкування.

2. Знання національних і психологічних особливостей мирного населення.

3. Інтуїція військовослужбовця.

4. Попередній аналіз ситуації.

5. Досвід інших військовослужбовців.

6. Інші умови.

Рис. 3. Розподіл умов досягнення успіху позитивного спілкування з мирним населенням (%)

Мародерство є девіацією, що полягає в пограбуванні трупів.

В основі мародерства можуть бути різні причини. Однією з них є прагнення заволодіти давно і гостро бажаною річчю. Іншою причиною є загальна тенденція особистості девіанта до наживи. Третя пов'язана з цікавістю щодо володіння “річчю з війни”. Четверта - криється в прагненні девіанта психологічно зафіксувати перемогу, перевагу над поверженим противником. П’ята - обумовлена такими соціально-психологічними явищами, як традиція і мода накопичення особистих “трофеїв”. Загальною умовою, що сприяє розвитку цього відхилення, є відсутність дисципліни у військах, що перетворює війну на грабіж.

Пияцтво - надмірне вживання спиртних напоїв, що не досягло рівня фізичної залежності організму від алкоголю. З психо­логічної точки зору є явищем своєрідної компенсації, спробою психологічно вимкнутися з ситуації смертельної небезпеки, подолати страх, забути про втрати.

Вже в період російсько-японської війни алкоголізм і алкогольні психози зайняли провідне місце в структурі психічної захворюваності солдатів і офіцерів, відтіснивши на другий план неврози, що переважали в мирний час, і прогресивний параліч. Відмічено зростання числа хворих з алкогольною патологією у міру того, як війська все більше грузли в затяжній, не популярній серед населення війні.

101

Розвитку пияцтва на війні певною мірою сприяє офіційна позиція військового керівництва з цього питання, наприклад, систематична видача особовому складу спиртного “для сміливості”, “для зняття напруженості” й ін. У роки російсько-японської війни Г.Е. Шумков дуже ретельно і сумлінно досліджував вплив алкоголю на бойову ефективність і встановив вкрай згубні наслідки вживання спиртного перед боєм. Зокрема, ним наголошувалося, що вже в перші хвилини бою в осіб, що вжили алкоголь, виникає почастішання дихання, з’являється загальна слабкість, тремтіння кінцівок, порушення уваги, сприйняття, емоційних процесів і ін. Такий боєць бачить лише малу частину поля бою, не може вести прицільний вогонь по противникові, не здатний точно регулювати свої дії тощо. Тому проти пияцтва в бойовій обстановці ведуть активну боротьбу практично у всіх арміях світу.

Настрій у сп’янілих украй нестійкий. Безмежна любов до всього людства і кожного його представника окремо, несподівано і часто без видимих для тверезої людини причин змінюється на люту ненависть і садистську жорстокість навіть щодо найближчого друга або однополчанина.

У мирний час ця безпідставна злість вкладає в руки простого обивателя найчастіше кухонний ніж, іноді сокиру або щось більш екзотичне типу сковорідки або консервного ножа. Серед військово­службовців конфлікти, що виникли під час спільних вживань, іноді закінчуються стрільбою.

Цікава інформація

Відомий випадок трагічної загибелі групи радянських офіцерів, що поверталися з фронту у вересні 1945 року. Ситуація була звичною до банальності і нічим не провіщала кривавих подій. Після розпивання пляшки горілки на шість чоловік один з офіцерів несподівано став щось бурмотіти, немов би заглибився собі. Через декілька хвилин він вихопив пістолет і майже впритул розстріляв тих, хто сидів у купе, після чого затихнув і не чинив ніякого опору патрулю. На допитах і при проведенні військово-медичної експертизи ця людина, що пройшла, у повному розумінні слова, вогонь і воду, не тільки не могла пояснити свою поведінку, але і взагалі не могла нічого пригадати з того, що відбулось. Він украй важко переживав загибель товаришів по службі, в числі яких був і його кращий друг. Комісія за участю психіатрів розцінила цей випадок як патологічне сп ’яніння.

102

Реакція на алкоголь є різною не тільки у різних людей, але і іавіть у тієї самої людини. Залежить вона від того, що, коли, з ким пили і чим закусили. Окрім дози, впливають характер суміші різних напоїв, послідовність їх прийому (від пива до спирту або навпаки), тип закуски, зокрема її консистенція. Важливий навіть настрій, в якому починається прийом спиртного, оскільки від нього залежить формування тимчасових зв’язків в корі головного мозку і рівень ряду гормонів і ферментів в крові, що впливають па швидкість розкладання алкоголю.

Що ж відбувається з людиною після того як вона “прийняла па груди”, “заклала за комір”, “промочила горло”, “цюкнула”, “смикнула” тощо? Про порушення розумових процесів вже говорилось.

При концентрації алкоголю в крові 1 грам на літр (позначається 1% і називається “проміле”, тобто 1/10 відсотка) час реакції на слуховий подразник збільшується в 4 рази і складає замість 0,19 секунди майже 0,8 секунд. Дуже сильно знижується слух, чим, зокрема, пояснюються надмірно гучна розмова захмелілих, гучна музика у святковій компанії.

Вже при невеликих концентраціях алкоголю в крові погіршувалися окомір і відчуття простору через порушення бінокулярного зору. Сповільнювалися відповіді про взаємо- розташування окремих предметів, що знаходяться на одному рівні з оптичною віссю ока, але на різній відстані. Чим більше ісількість випитого, тим всі ці явища проявляються різкіше, в очах починає двоїтися. Про влучну стрільбу в такому стані, звичайно, і мови не може бути.

Вважається, що спиртне покращує апетит. Після стопки горілки з’їсти можна значно більше і за * кількістю, і за асортиментом, часом навіть таке, що без горілки не з’їси.

І Іасправді не в апетиті справа. Алкоголь знижує смакову і нюхову чутливість, гальмує відчуття насичення через спазмування розтягнутого шлунка, що нерідко призводить до дуже небажаних наслідків у вигляді блювоти.

Більшість перерахованих змін відбуваються у здорових, помірно звичітих до алкоголю чоловіків після прийому близько 100 мл спирту, що відповідає 250 г горілки, або еквівалентній кількості іншого спиртного напою. Суміш напоїв різних класів (наприклад, горілки з пивом, портвейну з коньяком) діє на

103

організм набагато гірше, оскільки блокується відразу декілька зон кори головного мозку, кожна з яких вибірково чутлива до певного напою.

Найпростіший спосіб зменшити вплив алкоголю на організм - більше цукру у будь-якому вигляді (аж до торта і цукерок) і більше води (будь-якої солодкої, але негазованої). Фанти, тоніки, спрайти, що містять вуглекислий газ, так різко прискорюють всмоктування алкоголю, що зводять нанівець “витверезну” здатність і води, і цукру. Саме наявність вуглекислоти пояснює швидке захмеління від шампанського.

Схоже на цукор діє кухонна сіль. Саме тому обов'язковою прикрасою столу служать солоні огірочки, квашена капуста, кілька, оселедець, червона риба, ікра (залежно від смаків і доходів).

Існує помилка, що для того, щоб не сп'яніти, ще на початку застілля або незадовго до нього треба з’їсти шматок вершкового масла або випити декілька ковтків рослинного. Є люди, які із задоволенням проробляють ці профілактичні процедури і навіть з деяким позитивним ефектом. На жаль, широкій публіці невідомо, що найбільш сильним засобом, що зв’язує алкоголь, є крохмаль, простіше кажучи, звичайна варена або смажена картопля. На другому місці - м’ясо (тобто білки), а жири, зокрема вершкове масло і сало, тільки на третьому.

Всі ці продукти, спожиті обов’язково до спиртного, зв'язують алкоголь, утворюючи так звані “алкоголяти” (тому відвіку культура пиття припускає запивати їжу, а не заїдати пиття), чим створюється так званий дефіцит алкоголю, який складається з непоправного і тимчасового.

Хороша щільна закуска здатна зв’язати до 40% випитого спиртного. Легко збільшити непоправний дефіцит, якщо до цього ще додати яку-небудь слабку кислоту на зразок лимонної або яблучної (можна навіть столовий оцет), які утворюють із спиртом нешкідливі в усіх відношеннях харчові ефіри. У житті це - шматочок лимона після чарки коньяку, маринований огірочок або шматочок оселедця під оцтом після стопки горілки. За бажанням можна добитися того, що від випитого стакана в організмі залишиться не більше чарки.

Майже кожен випробував або чув про те, як у разі несподіваної небезпеки відбувається миттєве протверезіння. Пояснюється це просто. У стресовій ситуації викид великої дози

104

гормонів (зокрема, адреналіну) приводить до різкого руйнування алкоголю, що бродить по судинах, і дійсного протверезіння. Проте воно, як правило, короткострокове, а після вирішення конфліктної (екстремальної) ситуації наступає новий виток сп'яніння, не слабкіше попереднього.

Так що ж отримає боєць, прийнявши «100 грамів» перед атакою? Та, по суті, нічого! Мала доза буде зруйнована або ще до атаки порадреналіном (гормоном “тривожного очікування”) або адреналіном (гормоном “активної дії”) відразу після початку бою. Велика доза (250-300 мл) викличе звичайне сп’яніння.

Пити доведеться натщесерце. Адже їсти перед атакою не можна, оскільки поранення в живіт при повному шлунку - гарантована смерть або відразу від шоку, або через пару днів від перитоніту? (запалення очеревини). Горілка натщесерце всмоктується швидко, перші ознаки сп’яніння з’являться хвилин через 10-15, максимум, через годину-півтори. Відбудуться вищеописані зміни: від нестійкості настрою до порушень зору, слуху і координації рухів.

Вважається, що сп’яніння може послужити профілактикою шоку, оскільки спирт, як наркотик, дійсно входить до складу протишокової рідини. Слід тільки пам’ятати, що в даному випадку “профілактика” може більше зашкодити, ніж допомогти.

Абсолютно інша справа - прийом алкоголю по закінченні ст ресової ситуації, зокрема після бою. Для людини дуже небажане тривале збереження внутрішньої напруженості без можливості виплеснути емоції і спалити енергію дією. Люди емоційні, які покричать і заспокояться, зберігають своє здоров'я за рахунок руйнування чужого. Стриманий же гнів, невисловлені начальникові емоції завдають удару в першу чергу по серцю, залишаючи на ньому кожного разу маленький, але цілком реальний рубчик. У такій ситуації зміна настрою, властива алкоголю, неможливість логічно мислити, навіть безпричинна смішливість захищають нас зсередини. Алкоголь допомагає розслабитися. Саме тому “бойових 100 грамів” видавалися після бою і діставалися тим, хто плигни вся живий.

У невеликих дозах спиртне сприяє боротьбі організму з інфекцією, але не тому, що вбиває мікроби, як при митті рук хірургом перед операцією. Алкоголь - це неспецифічний адаптоген, тобто речовина, що допомагає пристосуватися до несприятливих умов середовища, впливаючи на центральну нервову систему і гормональний обмін.

105

Багато існує хибних думок щодо зігріваючої спроможності спиртного. Насправді відбувається черговий обман організму. Людині здається, що їй жарко через розширення периферичних судин. Збільшення тепловіддачі без необхідного енергетичного підживлення приводить до швидкого спалювання “на спирту” глюкози крові, виведенню її з тканин і органів, зокрема з серцевого м'яза, поступовому зниженню обміну речовин, засипанню і загибелі.

Узагальнення і виводи кожен вільний зробити сам. Треба лише пам’ятати, що, по-перше, “все - ліки і все - отрута, вся справа в дозі”, по-друге, “всьому свій час і своє місце” і, по-третє, як говорив А.В. Суворов, “до бою пити - убиту бути”.

Наркотизм (аддиктивна поведінка) - поведінка, що характе­ризується психічною залежністю від психоактивних речовин. Тобто це той рівень вживання наркотичних препаратів і речовин, за якого у людини ще не сформувалася фізична залежність від них.

У дослідженнях фахівців доведено, що аддиктивна поведінка складала близько 50% всіх психічних дисгармоній, що фіксувались у радянських військах, які діяли в Афганістані. Істотне місце в загальній картині психічних порушень вони займали і в період бойових дій російських військ у Чечні.

Проведене опитування учасників бойових дій у Чечні показало, що однією з основних причин поширеності цього виду відхилень є прагнення учасників бойових дій понизити рівень тривоги (52% військово­службовців) (рис. 4).

Цікава інформація

3; 24%

,4; 4%

1; 52%

2; 20%

1. Мотиви знизити рівень тривоги. 3. Мотиви гіперактивації.

2. Мотиви отримати задоволення. 4. Інші мотиви.

Рис. 4. Розподіл мотивів військовослужбовців щодо вживання наркотичних речовин у бойовій обстановці (%)

106

№ з/п	Канали придбання наркотиків	Відсот
1	Пересилаються поштою	4%
2	Викрадаються з санітарної частини	10%
3	Виготовляються кустарно	22%
4	Дістаються у цивільних	51%
5	Привозяться родичами в/сл.	%
6	Інші канали	5%

Необхідно відзначити, що самостійне виготовлення наркотичних речовин теж припускає спілкування з тими, хто збуває первинну сировину, яка так само знаходиться, як правило, у місцевих жителів.

Вже на етапі комплектування військ виникає проблема раннього виявлення осіб, схильних до зловживання алкоголем, вживання наркотичних засобів, лікарських препаратів, токсичних речовин, оскільки перебування їх в лавах Збройних Сил, особливо в період участі в бойових діях (миротворчих операціях) представляє потенційну загрозу боєздатності підрозділів, є джерелом провокацій для решти військовослужбовців. Окрім чисто соціальних і медичних аспектів, наркоманія у військах створює серйозні передумови для надзвичайних подій і створення аварійних ситуацій із непередбачуваними наслідками. Так, водій, що накурився анаші, тільки через порушення зорово-просторового

107

сприйняття представляє більшу небезпеку, ніж горезвісний “п’яний за кермом”.

При цьому причинними чинниками зловживання можуть виступати: легкість придбання наркотиків, приклад товаришів по службі, напружена бойова обстановка.

Підтвердженням даного висновку є результати дослідження аддиктивної поведінки військовослужбовців у ході бойових дій в Чечні, де серед них виявлялися випадки ситуативного зловживання алкоголем і гашишем, вживання промедолу з індивідуальних аптечок, а також наявних в них антидотів. Прийом останніх іноді призводив до розвитку психозів інтоксикацій. Практично всі аддикти мотивували прийом дурманних засобів прагненням зняти внутрішню напругу, “на якийсь час забутися”, відзначаючи при цьому відсутність на тлі наркотичної інтоксикації власне ейфоричного ефекту і переважання симптомів оглушеності. У районі інтенсивних бойових дій до прийняття алкоголю як “стрес протектора вдавалися 92-98% військовослужбовців, тоді як в частинах, виведених на відпочинок або тих, що чекали введення в бій, цей показник складав 12-24%.

Таким чином, аддиктивні розлади, що формуються в умовах театру бойових дій, в значній частині випадків мають виразну сгресогенну природу. Інтенсивний стресогенний вплив бойової обстановки призводить до розвитку в осіб з підвищеною стрес- вразливістю афективних (головним чином, тривожно-де­пресивних) порушень, щодо яких аддикгивна поведінка є вторинною і виконує до певного моменту захисно-пристосовну функцію, блокуючи на якийсь час стресову симптоматику і попереджаючи запуск важчих регістрів.

Проте стратегія захисту від стресу в цих умовах спочатку є неконструктивною, такою, що знижує боєздатність, збільшує ризик кримінальних дій, швидко приводить адцикта до дезадаптації в мікросоціальному середовищі, духовного і фізичного само­руйнування.

Не менш актуальна проблема аддиктивних розладів серед військовослужбовців при поверненні їх до умов мирного часу. Трудність адаптації до мирного життя, що має місце одразу після повернення із зони воєнного конфлікту, глибока розбіжність між уявленнями про мирне життя і реальностями, з якими доводиться стикатися, стають причиною масштабної алкоголізації, яка, у свою чергу, часто передує зловживанню наркотиками. При цьому колишні учасники бойових /дій прогресивно втрачають соціальний статус.

108

Після проведеного стаціонарного лікування, у випадках нетривалих ремісій щодо вживання наркотиків у військово­службовців відзначається наявність “боротьби мотивів”. При огляді аддикти повідомляють про відсутність інтересу до навколишнього світу, відчуття “порожнечі”, ‘ вакууму , власної “непотрібності’, “нудного життя”, про “нерозуміння” з боку оточуючих. Настрій, як правило, характеризується як понижений, іужливий. Посилення “тяги’ супроводжується дратівливістю, т ривогою, імпульсивними діями. Наркомани цей стан найчастіше характеризують як “депресію”.

На жаль, через складні економічні умови в країні масові лабораторні обстеження військовослужбовців, що застосовуються н арміях інших країн, неможливі, тому основними методами виявлення адциктів залишаються: оцінка психофізіологічного стану, бесіда, огляд і спостереження, вивчення анамнезу і документів.

Медико-психологічне обстеження військовослужбовців, що переслідує завдання виявлення контингенту військовослужбовців із аддиктивною поведінкою, відрізняється від традиційного медичного. Воно доцільне в період проходження загального медичного обстеження, в тісному контакті представників медичної служби з лікарями-психофізіологами, психіатрами і психологами. Це диктується проблематичністю самостійного проведення останніми деяких обстежень (наприклад, повний тілесний огляд), а медична служба частин, поліклінік і госпіталів, вирішуючи свої завдання — виявлення хворих, — може ігнорувати важливі для медико-психологічної діагностики ознаки.

Так, загальний фізичний стан, різні шкірні дефекти, шрами, особливо рубці на передпліччях, стан вен, сліди ін’єкцій, хронічний нежить і ін., а також пояснення обстежуваного з приводу їх появи можуть надати вичерпну інформацію про соціально-побутове не благополуччя, деякі звички, специфічне коло спілкування, неадекватні типи реагування, наявність у минулому суїцидних спроб або демонстративних реакцій, вживання токсичних або наркотичних засобів (наприклад, сліди опіків між пальцями на руках можуть свідчити про куріння обстежуваним анаші; характерні яскраво-червоні губи на блідому обличчі - “маска клоуна” - зустрічаються в опіоманів; язик, обкладений коричневим нальотом, буває в осіб, що зловживають димедролом, або після поїдання сухого меленого маку тощо).

109

Особливий інтерес представляють татуювання і, звичайно, роз’яснення, частіше нещирі, обстежуваного з приводу обставин їх появи і значення. Вони можуть дати уявлення про пристрасті: “наркологічні’ - стрілки, що вказують у вену, квіти маку, півмісяці і зірочки, павуки і шприци; “перстні” з білим “каменем” і розділеними на три сектори, білим лапчастим хрестом на чорному полі; абревіатури “Л.О.Н.”, “шахти” - кружечки із стрілками у верхній третині згинальної поверхні передпліччя, “траси” - крапки по ходу вен; татуювання з малюнками або

написами в області ліктьового згину можуть мати функціональну спрямованість - приховувати сліди ін’єкцій.

Слід також звертати увагу на характерні мовні звороти і специфічні жаргонні вирази (анаша - “план”, “дичка”, “драп”, “плекс”, “травичка”, “дурь”, “грудочка”, “сторчок”, “кізяк”, сіно”, “афганка”, “індичка”; технічно чистий опій - “бляшка”; молочний сік опійного маку - “апіїн”; макова соломка - “опера”, ханка ’; кокаїн — “зоряний пил”, “біла леді” тощо; шприц — “машина”, “баян”; різні стадії і стани при наркотичному сп’янінні - ‘хвиля”, “прихід”, “волокуша”, “кайф”, “прочухан” і ін.

Вбивство командирів і товаришів по службі — крайній спосіб усунення перешкоди на шляху збереження або піднесення особового статусу девіанта.

Такі вбивства найчастіше відбуваються тоді, коли командир або товариш по службі виступає для девіанта як своєрідна зовнішня інстанція совісті провини, моральний судця, що заважає реалізувати будь-які аморальні або такі, що відхиляються від соціальної норми, цілі.

Самогубство на війні — явище особливе і важко- пояснювальне. По суті, воно є формою інфантильної втечі з психо- травмуючої ситуації.

Сам факт того, що за ситуації, коли при бажанні можна практично у будь-який час розлучитися з життям героїчно, “на виду”, залишивши по собі добру пам’ять, людина вибирає інший варіант смерті - засуджуваної по вірі і моралі, - складний, суперечливий і важкий для осмислення. Адже нерідко людина зводить рахунки з життям саме через страх смерті. Тобто, боячись бути вбитою, людина кінчає життя самогубством. Безумовно, є безліч інших причин, через які людина на війні здійснює самогубство. І їх коло вельми широке: від боязні бути

ПО

викритим в боягузтві, зраді, некомпетентності, скоєному злочині до страждань, викликаних подіями, що відбулися із значущими ііюдьми за тисячі кілометрів від лінії фронту. Але практично завжди пусковим механізмом суїциду є наявність такої внутрішньо- чсобистісної кризи, яку людина не може вирішити всіма наявними в її розпорядженні засобами і яка переживається як могутня емоційна драма. Конфліктна ситуація стає суїцидо- пебезпечною, коли військовослужбовець усвідомлює її як внсокозначущу, гранично складну, а свої можливості щодо її вирішення недостатніми. Слід мати на увазі, що однією з причин с.уїциду на війні є психічне захворювання військовослужбовця, що створює помилкову суб'єктивну картину кризової ситуації.

І Ірийнято виділяти наступні різновиди суїциду:

• істинний (усвідомлений, “твердий”, запланований, ціле­спрямований);

• афективний (що виник під впливом раптової гострої психо- і равмуючої події);

• демонстративний (помилковий, розрахований “на переляк значущих осіб, що не передбачає зведення рахунків із життям).

Цей поділ доволі умовний, адже на війні будь-яка суїци- дальна поведінка містить у собі деякий демонстративний аспект, розрахований на підкреслення причини, що викликала його. Не випадково тут особливо чітко виділяються фази, що передують самому суїциду, — суїцидальні думки, суїцидальні настрої, суїцидальні наміри й ін., за якими суїцидальна поведінка може бути своєчасно виявлена командирами, військовими психо­логами і товаришами по службі.

Братання з противником є досить екзотичною формою відхилень бойової поведінки, що полягає в одиночному або масовому входженні в мирний контакт із противником. У явищі братання виявляються такі психологічні феномени, як:

• непомірна втома від війни і прагнення хоча б на короткий мас розслабитися;

• інтуїтивні дії протестного характеру, спрямовані проти непопулярної в солдатських масах війни;

• соціально-психологічне розшарування між командним і рядовим складом;

• вирішення побутових проблем (обмін предметами побуту, речами, сувенірами тощо, що отримати іншим способом солдатові украй скрутно);

111

- результати розкладаючої інформаційно-психологічної дії органів психологічної війни противника або внутрішніх політичних релігійних і інших сил що знаходяться в активній опозиції до війни, та ін. Особливо широке розповсюдження братання набуло в роки Першої світової війни 1914—1918 рр.

Сексуальне питання на війні здатне набувати особливо гострих рис і породжувати девіації у вигляді насильства над жіночою частиною населення (особливо на території противника), а також мужолозтво. Мужолозтво може застосовуватись у вигляді насильницького зниження статусу військовослужбовця “опускання” за дійсну або уявну провину (наприклад, відмова від участі в бойових діях).

Таким чином, поведінка людини на війні характеризується не тільки героїчними вчинками, що прославляють воїна, і само­пожертвуванням, але і негативними проявами людської природи, проявами пороків виховання, деструктивним впливом соціальних і бойових ситуацій.

Знання видів і форм прояву девіацій дозволяє вести їх ціле­спрямовану профілактику і викорінення.

Психологічний аналіз відхильної поведінки військово­службовців в бою, дозволяє зробити висновок про те, що це негативне явище постійне присутнє в бойовій обстановці. Тому оперативна діагностика, попередження, профілактика і мінімізація відхилень у поведінці військовослужбовців в бойовій обстановці є одним з головних завдань.

У сучасній воєнно-науковій літературі існують різні підходи і підстави класифікації заходів і засобів запобігання та боротьби з відхиленнями в поведінці військовослужбовців. Такими під­ставами є: рівень, цілі і завдання їх застосування, масштаб розповсюдження, ступінь дії, суб’єкт і об'єкт управління тощо.

Управляти процесом мінімізації відхильної поведінки військово­службовців в бою не означає поставити за мету формування ідеального типу військовослужбовця, який би за різних умов і за будь-яких обставин не здійснив відхилення. Здійснення управлінської дії на відхильну поведінку військовослужбовців має на меті цілеспрямовану дію органів військового управління на умови життєдіяльності військовослужбовців, їх ціннісні орієнтації, а також діяльність і поведінку.

Як свідчать дані військово-психологічного дослідження, проведеного російськими фахівцями, необхідність управління

112

мінімізацією відхилень у поведінці військовослужбовців викликана, по-перше, загрозливими наслідками відхилень військовослужбовців у бою (зрив виконання бойового завдання, агресія з боку мирного населення), і, по-друге, його складним характером розвитку.

Аналіз відхильної поведінки військовослужбовців в бою свідчить про те, що це явище має достатньо виражений і складний характер розвитку. Воно визначене значною кількістю різних причин, обставин і чинників, що, у свою чергу, припускає комплексну і системну управлінську дію.

Можливість управління процесом мінімізації відхилень в поведінці військовослужбовців у рамках військової організації обумовлена:

а) наявністю штатних управлінських структур у Збройних ('плах;

б) значним числом наукових розробок в області управління соціально-психологічними процесами і явищами у Збройних (‘илах.

Збройні Сили представляють складну, багаторівневу систему і володіють значним організаційно-адміністративним потенціалом, який припускає наявність управлінських структур і кадрів, що виконують функції управління військовою організацією.

Стратегічним напрямом у боротьбі з відхиленнями в і юведінці військовослужбовців є мінімізація. Чому ж все-таки не можна иикорінити це негативне явище, що постійно присутнє в повсякденному житті діяльності військ? Обґрунтуванням зміни поглядів на проблему боротьби з явищем, що вивчається, повинні стати наступні наукові принципи:

по-перше, багато в чому соціально-психологічна природа цього явища до кінця не вивчена, і тому із стовідсотковою достовірністю припустити його розвиток неможливо;

по-друге, існуюча теорія гармонії соціально-психологічних систем дозволяє стверджувати, що в будь-якій соціально- психологічній системі є місце для 6-7% дисгармонії;

по-третє, загальним постулатом функціонування військової організації є утилітарне ставлення до дефектів: не їх заперечення, а використання для аналізу і виключення причин браку.

Аналіз ряду робіт військових вчених, присвячених проблемам управління негативними соціально-психологічними явищами і процесами у Збройних Силах, дозволяє зробити висновок про те, що концепція управлінської діяльності з попередження відхилень

113

у поведінці військовослужбовців досі не сформована. Існуючі підходи визначення суті і змісту діяльності органів військового управління, спрямовані на мінімізацію соціально-психологічного явища, що вивчається, недостатньо повно враховують особливості його розвитку в бойовій обстановці.

Враховуючи ці обставини, під управлінням процесом мінімізації відхильної поведінки військовослужбовців в бойовій обстановці розуміють цілеспрямовану діяльність органів військового управління, направлену на активну психологічний вплив на особу військовослужбовця в бойових умовах, який б перешкоджав здійсненню відхилень у поведінці, з метою зменшення його кількісних показників на користь виконання бойового завдання.

Проблеми, пов’язані з мінімізацією відхилень військово­службовців у бою, диктують необхідність врахування органами військового управління мотиваційних критеріїв, направлених на формування позитивних мотивів військовослужбовців відносно виконання своїх службово-професійних обов’язків у бойовій обстановці. Як показують результати соціально-психологічних досліджень в області професійної мотивації, порушення військової дисципліни, здійснення злочинних відхилень багато в чому пов’язані з п несприятливою динамікою і спрямованістю.

Формування професійно спрямованої мотивації військов­ослужбовців проводиться за двома напрямами:

вдосконалення знань, навичок і умінь військовослужбовців відповідно до вимог, що пред'являються бойовою діяльністю;

• створення психологічних умов для підвищення самооцінки військовослужбовцями професійної (бойової) компетентності.

Здійснення першого напряму проводиться за допомогою методу професійного тренінгу. Основними його завданнями є наступні:

• формування окремих видів бойової діяльності;

• стимулювання умінь взаємодії з іншими людьми в ході бойової діяльності;

• формування прийомів володіння емоційними станами в бойовій обстановці.

Основними методами підвищення самооцінки військово­службовцем професійних можливостей є, по-перше, демонстрація зразків для наслідування. Такими зразками є досвідчені, авторитетні, такі, що показують високі успіхи в бою військовослужбовці. Причому чим більше спільного у військовослужбовця і “моделі”, чим сильніше ідентифікація (ототожнення) з “моделлю”, тим

114

сильніше діє цей механізм. Спостерігаючи за моделлю , військовослужбовець бачить, що “модель” демонструє певний рівень бойової компетентності, певні знання, навички й уміння, і це забезпечує успіх у бою. Переконання військовослужбовця в гому, що і він володіє подібними якостями та не гірше підготовлений, збільшує його упевненість у своїх здібностях і є мотивуючим чинником.

По-друге, моделювання бойових ситуацій, показ військово­службовцям прикладів наполегливості і стратегій подолання труднощів у бойовій обстановці. Цей метод припускав демонстрацію військовослужбовцям конкретних шляхів подолання професійних утруднень, стратегій професійного вдосконалення. Дієвим способом є розповідь досвідченого офіцера (учасника бойових дій) або досвідченого фахівця, що має бойовий досвід, про труднощі бойової обстановки і конкретні шляхи щодо їх подолання. Практика показує, що моделювання бойових ситуацій здійснює сильніший вплив на мотивацію бойової діяльності, ніж звичайна демонстрація професійних знань, умінь і навичок.

Однією з психологічних умов вдосконалення мотивації бойової діяльності військовослужбовців є розвиток мотивації професійного самовдосконалення. Ця робота має бути направлена на розвиток у військовослужбовців потреб у самовдосконаленні, свідомого зацікавленого ставлення до поглиблення своїх військово- професійних знань, вироблення навичок, умінь ведення бою.

В основі спонуки військовослужбовців до професійного само­вдосконалення лежить усвідомлення суперечності між професійно- значущими якостями, що є у військовослужбовця, і вимогами військово-професійної діяльності. Тому доцільним пред­ставляється дати можливість військовослужбовцям переконатися в наявності розузгодження рівня їх підготовленості до бою і нових вимог бойової обстановки, а потім надати допомогу в усвідомленні своїх можливостей і виробити індивідуальну стратегію самовдосконалення в процесі професійно-бойової діяльності.

Всі перераховані методи припускають наявність зворотного зв’язку про успіхи та виконання військовослужбовцем своїх професійних обов’язків. Під впливом такого зворотного звязку військовослужбовці надалі будуть схильні докладати зусиль і багато працювати заради досягнення професійних успіхів. Оцінка старшим начальником бойових дій підлеглих значно впливає на

115

самооцінку не тільки офіцера, але і солдата, сержанта, під її впливом формується відчуття упевненості, що, у свою чергу, позитивно відбивається на боєздатності військовослужбовця і підвищує його професійні прагнення. Крім того, подібна оцінка професійних успіхів військовослужбовця сприяє формуванню його авторитету в колективі, створюючи сприятливу соціально- психологічну атмосферу для бойової діяльності. Оцінка повинна бути, перш за все, об’єктивною і відповідати заслугам, старанності військовослужбовця, адекватно відображати результати його бойової діяльності.

Психологічні дослідження дозволили визначити найбільш ефективні стратегії самовдосконалення військовослужбовців у процесі бойової діяльності.

Перша стратегія - вироблення чіткої системи вимог, що висуваються до військовослужбовця як військового професіонала. Вона, по-перше, дозволяє військовослужбовцям уникати виконання не властивих для службово-бойової діяльності обов'язків, що припиняє їх професійне й особисте зростання; по-друге, дає можливість скоректувати військовослужбовцям професійну самооцінку; по-третє, конкретні і чіткі вимоги у вигляді деякої еталонної моделі, ролевого очікування сприятимуть активізації роботи з самовдосконалення.

Друга стратегія припускає формування необхідних знань, умінь і навичок роботи з професійно-бойового самовдосконалення! Вибір цієї стратегії обумовлюється тим, що значна кількість військовослужбовців не знає психологічних механізмів рефлек­сивного мислення, змісту і логіки процесу професійного само­вдосконалення, основних його методів і прийомів, а також не володіє досвідом вирішення завдань, що виникають у бойовій обстановці.

Третя стратегія - постійне визначення військово­службовцям перспективних завдань, що ведуть до подальшого вдосконалення службово-бойової діяльності.

Четверта стратегія є створенням умов для розвитку у військовослужбовців самостійності і творчості в ході бойової діяльності. Прагнення військовослужбовців до професійного самовдосконалення і реалізації творчого потенціалу при вирішенні бойових завдань часто стикається з обмеженою мірою свободи в професійній діяльності, однотипністю вирішуваних завдань. У даному ключі представляється доцільним створення для військовослужбовців ситуацій вільного вибору, можливості відчути

116

самостійність у професійній діяльності, оскільки відчуття постійної регламентації і контролю значно ослабляє інтерес військовослужбовців до процесу професійно-бойового само­вдосконалення і з часом призводить до уникнення відпові­дальності і самостійного ухвалення рішень.

Система зовнішньої мотивації і стимулювання активності військовослужбовців складається з різних аспектів непрямого і прямого впливу на суб’єкт управління і припускає:

а) створення оптимальних умов проходження військової служби;

б) цілеспрямований виховний вплив;

в) систему заходів морального і матеріального стимулювання.

Процес мотивації поведінки військовослужбовців припускає

використання органами військового управління системи різних стимулів як матеріальних, так і моральних. За достатньо складних сучасних матеріально-економічних умов функціону­вання військової організації забезпечити своєчасну і достатньо високу оплату військової праці військовослужбовця не пред­ставляється можливим. Тому велике значення для не­матеріального стимулювання набуває гнучка система пільг і заохочень військовослужбовців. Практика показує, що основними мотивуючими пільгами для військовослужбовців є:

а) навчання за рахунок військової організації;

б) надання короткострокових відпусток з виїздом на батьківщину;

в) заохочення військової праці і визнання його цінності для військової організації;

г) дружелюбність і довірливе ставлення до військово­службовців з боку командирів;

д) надання творчої свободи при виконанні військово- службових завдань.

Перераховані вище стимули дозволяють зробити висновок, що через мотивацію військовослужбовців можна добитися значного зниження відхилень військовослужбовців у бою. При цьому необхідно враховувати наступні рекомендації:

по-перше, в умовах низького ступеня задоволення потреб за допомогою оплати військової праці для військовослужбовця природно виконувати свої військово-службові обов'язки заради задоволення вищих (психологічних) потреб: у визнанні, пошані, успіху тощо. Домінуючими стимулами в цьому випадку висту­патимуть стимули моральні;

117

по-друї е, не слід удаватися до силового управління за допомогою страху і погроз, Якщо є загальні цілі в управлінні діяльністю військовослужбовців, включаються внутрішні його стимули, які значно сильніше за зовнішні. Проте це не знімає можливості застосування санкціонуючих методів для зміцнення військової дисципліни і правопорядку в підрозділах і частинах;

по-третє, військовослужбовець зацікавиться загальними цілями тільки в тому випадку, якщо він у процесі досягнення загальних цілей зможе реалізувати свої особисті, вибравши їх як спосіб задоволення своїх потреб.

Іншим напрямом мінімізації відхилень в поведінці військово службовців в бойовій обстановці є розвиток у них особистісно- психологічного потенціалу.

Оскільки виконання бойового завдання припускає вибір конкретної стратегії поведінки (нормативної або відхильної), тому реалізація особистісно-психологічного потенціалу у військово­службовців дозволить робити цей вибір у бік нормативної поведінки і тим самим мінімізувати відхилення.

Аналіз наукової літератури показав, що таку категорію, як особисіісно-психологічний потенціал”, відносять до внутріш­нього потенціалу¹ особистості. Особистісно-психологічний потенціал повинен дозволити військовослужбовцеві утримати свою поведінку в нормативних рамках за допомогою розвитку розумового процесу і особистого досвіду.

Найбільш поширеним методом формування нормативної поведінки військовослужбовців є позитивне підкріплення. Слід зазначити, що як позитивне, так і негативне підкріплення підсилюють вірогідність виникнення реакції. Позитивні підкріплюючі стимули припускають пред’явлення чогось, а негативні підкріплюючі стимули — видалення чогось у даній ситуації. Позитивне підкріплення - основний метод зміни поведінки військово­службовців, умови його застосування полягають в наступному:

• підкріплення повинне бути індивідуально значущим;

підкріплення повинне застосовуватися систематично і негайно, слідом за нормативною стратегією поведінки військово­службовця;

• зв’ язок між нормативною стратегією поведінки військово­службовця і використовуваному при цьому підкріпленні повинний бути достатньо чітким.

118

Підкріплення нормативної стратегії поведінки військово- і иужбовця в бою необхідно здійснювати безпосередньо (за допомогою реальних підкріплюючих стимулів - подяка, коротко­строкова відпустка, матеріальна винагорода, державна (відомча) нагорода тощо) або побічно (за допомогою символів, жестів). Крім того, підкріплення може бути опосередкованим, коли військово­службовці спостерігають за ситуаціями, коли воїни, що вибрали нормативну стратегію поведінки, отримують за це винагороду. Проте методом позитивного підкріплення слід користуватися дуже обережно, оскільки в окремих випадках це може призвести до небажаних ефектів. Наприклад, військовослужбовець у відповідь на еуїцидальну спробу може отримати нагороду — підвищену увагу і турботу з боку командування, усунення від несення служби тощо.

Багато підкріплюючих стимулів, таких, як похвала або прояв цікавості, командири мимоволі використовують у ході повсяк­денного життя. Разом з тим метод підкріплення припускає цілеспрямоване його застосування з метою вибору військово­службовцем нормативної поведінки й ослаблення або усунення ненормативних її форм.

Застосування методу позитивного підкріплення припускає декілька етапів.

Перший етап полягає в проведенні ідентифікації підкріплюючих стимулів. Для цього необхідно з'ясувати, що саме є підкріплюючими стимулами для конкретного військовослужбовця. Також можна запропонувати військовослужбовцеві скласти шкалу «приємних подій» або список умов, що поліпшують настрій.

Соціально-психологічні дослідження показали, що під­кріплюючі стимули військовослужбовців співвідносяться з т рьома життєво важливими сферами:

• взаємодія (відносини);

• переживання, несумісні з депресією (агресією);

• дії, що підвищують самооцінку за допомогою відчуттів адекватності і компетентності (успіх, визнання найближчим оточенням, улюблене заняття тощо).

Другий етап пов’язаний із спонукою військовослужбовців використовувати підкріплюючі стимули кожного разу при діях, що відповідають їх цілям.

З метою формування нормативної стратегії поведінки доцільно використовувати накопичувальну систему балів, які після накопиченої певної кількості переростали б в нову якість.

119

Позитивні бали можуть нараховуватися за: добросовісне

виконання обов’язків в караулі, внутрішньому наряді, проявлену ініціативу в бою, високі результати в навчанні тощо.

Експериментальна робота показала, що при застосуванні накопичувальної системи балів відхилення в поведінці військово­службовців експериментальної групи істотно зменшилися. Проте услід за відміною накопичувальної системи бального під­кріплення було виявлено збільшення відхилень у поведінці. У зв'язку з цим доцільно поступово зводити нанівець бальне під­кріплення, замінюючи його похвалою і самопідкріпленням.

Програма позитивного підкріплення нормативної поведінки військовослужбовців повинна включати роботу з об'єктами військового управління, наприклад, навчання командування, офіцерів органів по роботі з особовим складом процедурам підкріплення.

Психологічна реабілітація осіб із початковими проявами стрес-провокаційних аддиктивних розладів повинна носити комплексний поетапний характер і ґрунтуватися на усуненні стресогенних афектних порушень шляхом нетривалого застосування психофармакологічних препаратів і формуванням конструктивної стратегії подолання стресу. Необхідне навчання релаксації, упевненості в собі, мистецтву володіти собою, способів зниження і ривожності й адаптації до нових умов професійної діяльності, зокрема і бойової обстановки.

Особлива увага повинна приділятися профілактиці ад­диктивних розладів серед учасників бойових дій. Недоцільно евакуйовувати військовослужбовців з адциктивною поведінкою до тилових лікувальних установ, зважаючи на небезпеку епідемії нарко- спрямованого синдрому евакуації”, а також передчасно діагно­стувати наявність наркологічної патології. Після курсу лікарської і поведінкової терапії поблизу від передового району ці особи підлягають поверненню в частину, де їм за допомогою військових психологів і військових лікарів повинна бути забезпечена система підтримки з метою подальшої стабілізації ремісії.

Реалізація перерахованих основних медико-реабілітаційних заходів можлива лише за умов істотної реорганізації штатних структур психіатричної допомоги, посилення її медичними психологами, психофізіологами і психотерапевтами, з максимальним наближенням її до передових районів.

Припинення наркотизації й алкоголізації у військово­службовців, що особисто беруть участь у бойових діях, можливо

120

лише тоді, коли усувається стресогенна ситуація або змінюється ставлення до неї самого аддикта. В умовах бойової обстановки реальним, зазвичай, є останній із названих варіантів. Саме цей напрям, достатньо складний і трудомісткий, повинен складати суть психокорегувальних заходів.

Разом з тим у військовослужбовців можливе припинення і попередження хронізацїї наркоманичного процесу суто медичними методами при застосуванні доступної, своєчасної й ефективної детоксикації і психопрофілактичної роботи з особами, що потребують наркологічної допомоги. Детоксикація повинна бути забезпечена безпосередньо в бойових умовах наркологами “першого контакту” і в спеціалізованих лікувальних установах в умовах планової навчально-бойової діяльності. Психо- ирофілактіку доцільно проводити при виведенні контингенту з вогнища конфлікту в рамках широкої реабілітаційної програми (наркологи “другого контакту”). Добровільне звернення військово­службовців по наркологічну допомогу не повинне супро­воджуватися організаційними висновками. Хворих на наркоманію з вираженими психічними порушеннями необхідно виділити в самостійну групу пацієнтів, що потребують поглибленого обстеження і спеціалізованого лікування.

При цьому психокорегувальні заходи проводяться у напрямі актуалізації переживань, пов'язаних із втратою соціального статусу і раціоналізації особистих позитивних перспектив.

Психологічна підтримка спрямовується на актуалізацію тих, що є, і створення додаткових психологічних ресурсів, що забезпечують активні дії військовослужбовців на полі бою. Вона надається в профілактичному плані (з метою попередження розвитку негативних психологічних явищ) всім військово­службовцям, а з метою психологічної корекції застосовується стосовно осіб із симптомами непатологічних і патологічних психогенних реакцій.

Своєрідною експрес-методикою, що дозволяє у бойовій обстановці виявляти осіб, які потребують підтримки, може служити класифікаційна сітка, запропонована російськими фахівцями. Відповідно до неї до непатологічних (фізіологічним) невротичних явищ відносяться реакції на бойовий стрес (адаптаційні реакції). Вони виявляються в підвищеній емоційній напруженості і психомоторних змінах, викликаних страхом (паніка, відхід з поля

121

Назва групи способів

Зміст способів психологічної підтримки /

Комунікативні

Вербальні: а) доведення до військовослужбовців мобілізуючої інформації: переконання за типом “ми справлялися і не з такими завданнями, справимося і з цим”; б) навіювання за типом: “Ти впораєшся з цим! — у тебе достатньо сил”; у) підкріплення за типом: Орел! , Так тримати!”; г) психологічне зараження настроєм за типом: “Мужики ми чи ні?”, “Десантники не відступають!”; д) жарти, накази, погрози тощо. Візуальні; контакт очима; схвалюючі жести і міміка. Тактильні: дотики, потиск руки, поплескування по плечу, “струшування” тощо. Емоційні — знаходження поряд з тим, хто потребує підтримки в скрутну хвилину, спів­переживання, дружня усмішка. Особистий приклад_активних і рішучих дій. Підтримка діями і вогнем, пригощання сигаретою, водою тощо. Спонука військовослужбовця виконати один з експрес- прийомів психічної саморегуляції, заснованих на зміні типу дихання і тонусу скелетної мускулатури.

122

Назва групи способів

Зміст способів психологічної підтримки

Організаційно- діяльнісні

Припинення або послаблення інтенсивності дії психо- травмуючих чинників бойової обстановки - виведення військовослужбовця в безпечне місце; ліквідація або блокування джерел травматизації. Попередження контактів військовослужбовців 3 особами, що піддалися деморалізації. Тверде управління діями підлеглих, відвернення їх від психотравмуючих чинників, постановка чітких зйвдань на продовження бойових дій з типу: “Рядовий Петренко! Противник справа, за автобусом, що горить. Знищити!”. Або: “Петренко! Подивися на Бойка. Він робить правильно. Роби як Бойко!” тощо. Перестановка військовослужбовців, що підсилює ефект позитивного психологічного впливу на тих, що мають потребу. У крайніх випадках при неможливості воїнів продовжувати бойові дії через невгамовний тремор видати мінімальну дозу седативних засобів.

Бойова обстановка висуває жорсткі вимоги до засобів психо­логічної підтримки. Вони, по-перше, повинні бути простими і доступними для застосування. По-друге, результат їх дії не може носити відстрочений характер (не більше 3-5 хвилин). По-третє, вони не повинні викликати побічних явищ (наприклад, сонливість). Цим вимогам відповідають експрес-методи психічної саморегуляції і ряд фармакологічних засобів, перевірених в процесі бойових дій військ.

Бойові дії показали, що потреба військовослужбовців у психологічній підтримці особливо гостро відчувається в період з 1-ї по 5-у добу і після ЗО діб участі в бойових діях. Саме в цей час наголошувалося більше число відхилень у поведінці бійців.

Загальними для всіх учасників бойових дій заходами психологічної підтримки повинні бути: ведення строгого

контролю за тривалістю і якістю сну; раціональне чергування активної діяльності і відпочинку; проведення культурно- дозвільних і інформаційно-виховних заходів.

Отже, як ми бачимо, існує великий клас поведінкових схем, що відхиляються від моральних і правових норм та визначають поведінку учасників війни. Кожна з них має власні і загальні причини, внутрішню логіку, функцію, але головне, що їх об'єднує в окрему категорію, — це анормальність вчинків і психічна повноцінність їх суб'єктів.

123