5. Розпад колоніальної системи та формування нової структури світового господарства

Країни, що розвиваються, утворилися внаслідок розпаду колоніальної системи. До них належать колишні колоніальні, напівколоніальні та залежні країни Азії, Африки і Латинської Америки. Нині їх налічується приблизно 150 (із 210 країн світу). У цих країнах проживає понад 50 % населення планети.

Спільними економічними ознаками, які властиві народному господарству переважної більшості слаборозвинутих країн, притаманні кожному елементу економічної системи (технологічному способу виробництва, відносинам економічної власності, господарському механізму). Такими ознаками є:

1) низький рівень розвитку продуктивних сил (в тому числі засобів виробництва, що ґрунтуються на ручній праці, зосереджених переважно в сільському господарстві);

2) монокультурний характер розвитку сільського господарства і гіпертрофований розвиток окремих галузей, що працюють на експорт;

3) багатоукладність економіки з переважанням тих укладів, що ґрунтуються на натуральній формі господарювання;

4) панування докапіталістичних форм власності;

5) наявність окремих форм державного втручання в економіку (державного підприємництва, перерозподілу частини національного доходу через державний бюджет, державного регулювання);

6) надзвичайно низький життєвий рівень більшості населення.

7. Економічний потенціал сша після 2 світової війни

Після смерті Ф. Делано Рузвельта 12 квітня 1945 р. президентом Сполучених Штатів за крнституцією став віце-президент Г. Трумен. На той час він не мав ні авторитету, ні досвіду у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх проблем.

Трумену довелося розробляти політичну стратегію країни у досить стислі строки. Уряд Трумена потурбувався про адаптацію до мирного життя демобілізованих військовослужбовців та ухвалив закон, найменований "Солдатським біллем про права". Колишні солдати й офіцери дістали суттєві пільги у царині освіти, в отриманні кредитів і відкритті свого бізнесу. Прагнучи уникнути масового безробіття, що загрожувало (за прогнозами, 8 млн осіб), серйозних соціальних конфліктів, адміністрація Трумена розробила систему заходів, шо дістала гучну назву "справедливий курс" (за аналогією й водночас на відміну від "нового курсу" Ф. Рузвельта). Цією назвою й заведено позначати діяльність адміністрації демократів до початку 50-х рр.

Намічалися заходи з відвернення інфляції іг різкого підвищення вартості життя, однак у процесі переведення промисловості на рейки мирної економіки не пощастило уникнути зниження прибутків більшості американців. Спостерігалося зростання безробіття й цін. Якщо під час війни страйки було заборонено, то у повоєнний час вони знову поновилися. Зростав вплив профспілок, що налічували у своїх лавах понад 15 млн душ. Адміністрація Трумена намагалася вберегти країну від хаосу страйкового руху і прийняла низку важливих законів.

У 1947 р. було прийнято закон Тафта—Хартлі (Національний закон про відносини робітників і підприємців). Новий закон суттєво обмежував право робітників на страйк. Страйки державних службовців було зовсім заборонено. Також заборонялися організовані страйки солідарності. Запроваджувалася система примусового арбітражу в особливо загрозливих трудових конфліктах.

Після Г. Трумена президентом США став лідер республіканської партії генерал Д. Ейзенхауер, знаний полководець другої світової війни. Його політика в царнні економіки полягала в обмеженні державного регулювання і втручання у справи бізнесу. За час правління президента Д. Ейзенхауера (1953—1960 рр.) покращилося матеріальне становище великої кількості людей: більше половини американців за рівнем доходів стали середнім класом, який має власні будинки, автомобілі тощо. Популярною стала ідея "суспільства загального благоденства".

"Ера Ейзенхауера" збіглася з розгортанням науково-технічної революції, що виявилась у зростанні нових галузей економіки, докорінному перетворенні старих галузей, у масовому впровадженні автоматизації та електроніки, другого покоління ЕОМ.

А втім, у 1950—1960 рр. стало помітним відставання темпів зростання економіки США від інших розвинених країн. Якщо у США середній щорічний приріст ВНП у цьому десятиріччі дорівнював 3,2% (у Великій Британії ше нижче — 2,7%). то в Італії — 5, Японії — 8,2, у Західній Німеччині — 8,6%. У листопаді 1960 р. було офіційно оголошено, що золоті запаси США дорівнюють 18 млрд доларів, тобто опинилися на найнижчій позначці після 1940 р. Хоча в 50-ті рр. обсяги виробництва основних галузей виробництва були досить великими, проте цей рівень не був постійним, почастішали спади.