- •Робоча програма дисципліни
- •1 Структура модулів дисципліни
- •2 Зміст лабораторних занять
- •3 Зміст самостійної роботи
- •4 Система оцінювання знань
- •1 Лабораторна робота № 1 Розв’язання задач на топографічній карті
- •Основні теоретичні положення.
- •1.1 Плани. Карти. Умовні позначення. Масштаби
- •1.3 Орієнтування лініій
- •1.2 Визначення прямокутних і географічних координат точок на карті
- •1.3 Побудова профілю по заданій лінії аб
- •1.5 Номенклатура карт
- •1.5 Визначення площ
- •Порядок виконання роботи і звітність
- •Лабораторна робота № 2 Горизонтальне ситуаційне знімання місцевості
- •Основні теоретичні положення
- •2.1 Будова т-30, 2т-30
- •2.2 Вимірювання горизонтальних кутів
- •Порядок виконання роботи і звітність
- •2.3 Обчислення координат точок теодолітного ходу.
- •2.4 Побудова плану
- •Порядок виконання роботи і звітність
- •Контрольні запитання
- •Лабораторна робота №3 Планово-висотні методи вимірювань
- •Основні теоретичні відомості
- •3.1 Будова нівеліра н-3
- •3.2 Виконання технічного нівелювання на станції
- •3.3 Робота на станції при тахеометричному зніманні
- •Порядок виконання роботи і звітність
- •Контрольні запитання
- •Перелік рекомендованих джерел
- •Додаток а
- •Додаток б
- •Додаток с Вихідні дані для лабораторної роботи № 2
- •2 Горизонтальні кути та горизонтальні проекції довжин сторін
2.3 Обчислення координат точок теодолітного ходу.
Теодолітний хід являє собою систему ліній, які утворюють замкнений чи розімкнений полігон. Кути такого ходу вимірюють теодолітом, а сторони - стальною мірною стрічкою, рулеткою або віддалеміром. Після завершення польових робіт приступають до обчислювальної обробки теодолітних ходів, в результаті чого отримують прямокутні координати вершин ходів.
Результати обробки заносять у відомість обчислення координат точок теодолітного ходу . Записи у відомості здійснюють чорнилом акуратно, без виправлень. Відомість обчислення координат точок теодолітного ходу наведена в додатку 2 .
Кутову нев’язку обчислюють за формулою
(2.1)
де
-
сума виміряних внутрішніх кутів полігону;
n - кількість кутів полігону.
Якщо
(2.2)
де t - точність зняття відліку з горизонтального круга теодоліта, то кутова нев’язка розподіляється з протилежним знаком між виміряними кутами
(2.3)
Поправки округлюють до десятих долей мінути.Контроль вирівнювання кутів здійснюють за формулою:
(2.4)
Дирекційні кути сторін полігону можна одержати за формулами:
для правих кутів
(2.5)
або
для лівих кутів
(2.6)
якщо відомий дирекційний кут вихідної сторони.
У процесі обчислення можливі випадки, коли дирекційний кут будь-якої сторони виявиться більшим 3600. Тоді від нього необхідно відняти 3600 і продовжувати обчислення. В результаті послідовного обчислення дирекційних кутів сторін полігону при завершенні обчислень повинен бути отриманий дирекційний кут вихідної сторони.
Горизонтальні проекції di виміряних довжин сторін полігону обчислюють за формулою
(2.7)
де
-
кут нахилу відповідної сторони.
Далі приступають до обчислення приростів координат та нев’язок за формулами:
(2.8)
і
(2.9)
На
основі
та
обчислюють
абсолютну лінійну та відносну нев’язки
за формулами:
(2.11)
(2.12)
де
-
периметр полігону.
Значення x та y обчислюють з точністю до 1см.
Якщо відносна нев’язка не перевищує встановленої допустимої величини, то нев’язки та розподіляються з протилежними знаками між відповідними обчисленими приростами координат пропорційно довжинам відповідних їм сторін шляхом введення поправок
(2.13)
Контроль обчислень здійснюють за формулами:
(2.14)
В результаті обчислень знаходять виправлені прирости координат:
(2.15)
причому
.
(2.16)
Величину
допустимої відносної нев’язки
теодолітного ходу встановлюють залежно
від призначення ходу, його форми та умов
місцевості. Як правило, вона становить
.
Далі обчислюють координати вершин полігону, використовуючи формули:
(2.17)
починаючи від вихідної вершини з відомими координатами. В результаті послідовного обчислення координат вершин полігону повинні бути обчислені відомі вже координати вихідної вершини. Значення координат вихідної вершини є контролем обчислень.
