5. Історична урбаністика.
Історична урбаністика – галузь соціогуманітарного знання, що досліджує історію розселень, поселень, локаційних процесів, урбанізаційних хвиль; пропонує класифікаційні критерії, які створюють науковий фундамент для віднесення того чи іншого населеного пункту до категорії міст і для поділу міст на певні категорії; вивчає урбанізацію як історичний процес підвищення ролі міста у розвитку суспільства – процес, що викликає зміни у соціальній і демографічній структурі суспільства, культурі, способі життя, психології, а також концентрацію форм спілкування.
У фокусі уваги історичної урбаністики перебуває весь спектр проблем, що стосуються міського способу життя:
від дослідження закономірностей переходу від традиційних (доіндустріальних) до урбаністичних (індустріальних і постіндустріальних) форм міського життя
до вивчення різних типів міських культур,
простеження еволюції соціокультурної стратифікації міського простору, систем управління містами і міського самоврядування, специфічності міської ментальності.
Дослідницький фокус історичної урбаністики концентрується переважно на питаннях визначення неповторних рис окремих міст, які викристалізувалися в процесі їхньої тривалої чи короткої історії та формування системи урбанізаційних атрибутів – від фортифікаційних і культово-релігійних до соціальних і архітектурно-планувальних.
Історична урбаністика намагається аналізувати міста в їх цілісності – як специфічні соціокультурні феномени із власними фазами розвитку, в широкому політичному й ідеологічному контексті.
Історична урбаністика має яскраво виражений міждисциплінарний характер, оскільки урбаністичні процеси досліджуються, крім істориків, політологами, економістами, географами, демографами, екологами, фахівцями з теорії управління, культурології, соціальної психології та багатьох інших дисциплін. Історична урбаністика намагається опанувати величезний досвід міського розвитку, осягнути сутність міста як соціокультурної цілісності.
Предметом історичної урбаністики є історичне дослідження міста.
Перші теоретики урбанізму – французькі історики О.Тьєрі та Ф. Гізо визначали місто на основі розрізнення промислового і аграрного виробництва. Їх основна ідея полягає в тому, що виникнення міст знаменує собою зародження нового соціально-політичного, а в подальшому і економічного ладу, що історія міста є історією боротьби буржуазних відносин з феодальним укладом.
У марксизмі наголос робився на відокремленні ремесла від землеробства.
У культурології увагу привертають насамперед особливості міського ландшафту.
В економічному і політичному сенсі місто розглядалося М. Вебером, який вважав можливим говорити лише в тому разі, якщо місцеве населення задовольняє суттєву частину свого щоденного економічного попиту на місцевому ринку, причому значною мірою предметами, виробленими або купленими для збуту місцевим населенням. Кожне місто в цьому сенсі є «ринковим місцем», «ринковим поселенням».
