2. Поняття історії і її предмет дослідження.

Що таке історія?

Це питання, задане в різні часи, різним людям і за різних обставин, отримає різні відповіді:

• маленька дитина буде розповідати історію Червоної шапочки;

• лікар буде розповідати про історію хвороби;

• жінка може розповісти про «жахливу історію» яка трапилася з нею в магазині, а чоловік, про не менш «жахливу історію» під час відпочинку на курорті;

• літні люди згадають про минулу молодість;

• фізик почне розповідати про видатних вчених минулого – Ньютона, Резерфорда або Ейнштейна, а філософ про Сократа, Аристотеля або Канта;

• дембель буде говорити про «героїчні історії» пригод під час служби;

• студент розкаже «правдиву історію» про складання іспиту коли він нічого не знав, але викрутився.

Ці, на перший погляд, міркування не мають прямого відношення до визначення сутності історії, проте вони розкривають головну сутність поставленого питання. Історія – поняття багатозначне, що охоплює надзвичайно широке коло явищ дійсності і життєвих ситуацій.

Багатозначність терміну визначається його походженням.

Історія з грецької histor – людина, що розглядає юридичні суперечки може бути визначено як широке поняття – «дослідження», «розшукування». В цьому сенсі історією можна було б назвати будь яку аналітичну діяльність, сутність якої у дослідженні реальності, що розвивається у часі і пошук істини, яка також піддається змінам. І попри те, що історія завжди розглядалася як одна з ключових наук, що вивчає людство вона ніколи не претендувала на статус єдиної науки.

Об’єктом вивчення історії є минуле. Визначення історії як науки про минуле є очевидним, проте в сьогоденній історіософії ця сентенція піддається переоцінці. М. Блок підходив до історичного дослідження з позиції, що «Сама думка, що минуле як таке здатне бути об’єктом науки, абсурдна», а У. Люси вважав, що «ототожнення історії з минулим неприпустиме».

Минуле охоплює занадто широкий масив явищ, полій і процесів, щоб бути об’єктом вивчення однією наукою. Зрозуміло, що минуле, яке взято в усіх його проявах, не є предметом виключно історичного дослідження, так само як воно не є виключним об’єктом філософії, соціології, геології, географії, культурології тощо.

Об’єктом історичної науки можна рахувати лише людське суспільство в усьому багатоманітні його минулого, в його розвитку і змінах.

Саме успільство – бо історія разом з соціологією, культурологію, філософією, етикою належить до соціальних наук – наук про суспільство.

Саме суспільство минулого - бо історія досліджує соціальну реальність, що перестає бути сьогоденням.

Саме людське суспільство - бо історія є наука про людину, вона досліджує минуле суспільства як процес, що творить людина, вияв і результат людської діяльності, людської суб’єктивності.

Історія розглядає минуле крізь мережу координат, що задає параметри простору і часу і вже в силу цього роблящих безперспективним будь-яку спробу аналізу соціальної реальності як нерухомої, такої, що не розвивається, незмінної.

Визначивши предмет історичної науки – людське суспільство ми можемо побачити цікавий парадокс в термінології. Адже об’єкт науки і сама наука позначаються одним терміном – історія. Тобто

• минуле людського суспільства називається історією,

• проте і наука, що вивчає це минуле теж називається історією.

Співпадіння термінів парадоксальним образом поєднується з фактом вирішальним для розуміння специфіки історичної науки – специфіки, яка надає історичному дослідженню безсумнівний драматизм.

В чому полягає драматизм? Історик позбавлений можливості спостерігати об’єкт вивчення безпосередньо.

• Минуле суспільство відділено від нього часом – іноді тисячоліттями.

• Воно не дано йому у повному обсязі, у багатстві реалій, багатоманітності соціального життя.

• Воно завжди доходить до нього у спотвореному вигляді, де різниця полягає лише в ступені і мотивах спотворення.

Проблема верифікації (перевірка теоретичних положень шляхом експерименту) результатів історичного дослідження, встановлення їх дійсності, обґрунтування методів аналізу є надзвичайно гострою. У ХХ ст. вона набула хворобливої гостроти, бо була піднята на рівень обговорення питання про принципову можливість пізнання минулого, про межі і кордони історичного знання.