Тема 17. Читання мовчки

ВИНО З ТРОЯНД

На неї задивлялися навіть дідугани, і вже рідко який хлопець не мі­ряв очима з голови до п'ят. В одних у зорі світилося захоплення, в других— неприхована хіть, а треті милувалися нею як шедевром краси. Коли вона кидала чорні коси на пружні груди і пливла селом з сапою на плечі, хлопці божеволіли. Приходили боязко до її воріт і натхненно говорили про кохання, а вона тільки слухала і мовчала. Ніхто не насмілювався тор­кнутися її, мов боявся осквернити дотиком красу. Вона ніким не гордува­ла і ніколи не ганила, а тільки прохала, прощаючись:

— Не ходи до мене більше. Добре?

І в тернових очах було стільки благання, що ніхто не зважувався їй заперечувати. Минало в хлопців оп'яніння від краси, закохувалися вони в звичайних кирпатих і гостроносих дівчат, а Ольга ставала для них при­ємною згадкою.

Андрій ніколи не зважувався підійти до неї. Та й куди йому, кульга­вому горбаневі, було сікатися, коли й не такі, як він, од неї гарбузи кача­ли. Вона часто ловила його погляд на собі і завжди у відповідь світилася привітністю, але він вбачав у тому образливу жалісливість.

Хлопці ставали трактористами і шоферами, йшли в льотчики і мо­ряки, а він і мріяти про це не міг. Він копирсався в колгоспному саду, а вдома розводив квіти.

До квітів принадився, відколи померла мати. В його садибі не росла ніяка городина, лише виноград, яблуні, вишні і квіти, квіти. І могила ма­тері з ранньої провесни аж до бабиного літа квітувала, мов клумба.

Він дарував розкішні букети нареченим, і всі були йому вдячні, і всі шанували його, а йому ж хотілося випити хоч краплю кохання.

—Чи й мені ти подаруєш букет на весілля? — запитала якось Оль­ га, коли в саду трусили яблука.

Він мало не отерп від несподіванки, але мовив:

• Ти вибереш сама, які захочеш. — Потім він посміливішав і ска­ зав: — У мене їх дуже багато. І ще, коли захочеш, до твого весілля я зроблю вино з пелюсток троянди.

• Вино з троянди? — здивувалася дівчина. — Таке й вигадаєш.

• Не віриш? — захвилювався він. — Те вино — як ніжність. Коли прийдеш тю квіти, покуштуєш.

І він зашкутильгав до куреня, куди його кликав сторож.

Андрій чомусь вірив, що Ольга прийде по квіти. Він виглядав її ко­жен вечір. Його збентеженість помітили навіть сусідські хлопчаки, які щовечора щебетали на подвір'ї. Це були вірні Андрієві друзі і надійні охоронці його квітів та саду. Того, хто насмілювався зірвати без дозволь бодай гроно винограду чи квітку, піддавали безпощадному остракізмові Його цькували так настійливо і жорстоко, як це можуть робити лише діти.

Ці голомозі квітникарі вечорами, як мухи, обсідали Андрія. Він роз­повідав їм, що бачать у снах квіти, як вони перешіптуються з сивими зо­рями, вигадував казки про дивовижні краї, де квіти не тільки пахнуть, але й розмовляють, і ходять, і граються в піжмурки, а в'януть лише тоді, коли в тій країні з'являється хоч одна нещаслива людина.

• Квіти люблять щасливих. У нас від нещасть вони не в'януть, а плачуть. Ви бачили, скільки вранці на них роси? Ото їхні сльози. Хто ро­сяного ранку знайде незаплакану квітку, той буде дуже щасливий.

• А ви знаходили незаплакану квітку?

• Ні, я не знаходив, та, мабуть, і не знайду...

Висіло над ними добре і щире небо, і малюкам здавалося, що всіяне воно не зорями, а квітами і що посадив ті дивовижні квіти дядько Андрій.

Ольга прийшла в неділю зранку. Вона була така прекрасна, що від­разу якось похнюпились квіти, а господар відчув себе нікчемою і не знав, де подітися.

—Це правда, що суха квітка, знайдена росяного ранку, віщує щас­тя? — запитала вона в Андрія.

Язик у хлопця прикипів до піднебіння, очі застигли від подиву.

• Хто...Від кого ти чула про це?

• Я приходила до тебе вчора ввечері і слухала, що ти казав дітям. Так то правда чи ні?

––Ні. То я сам вигадав. — Андрій заховав очі в кущ півоній. Ольга зітхнула.

• Жаль, що я не вмію так гарно видумувати.

«Для чого тобі це? — дивувався хлопець. — 3 тебе досить тієї вро­ди, якою наділила мати. А в мене... Що я робитиму, коли зрадять мене ще й ті химерні вигадки?»

Перегодом вони сиділи в заплетеній хмелем і диким виноградом альтанці і смакували вино з троянд.

• Ти дуже гарний хлопець, Андрію, — мовила Ольга.

• Ти хотіла сказати, що я непогана людина? — перепитав.

—Я хотіла сказати те, що сказала, — засміялася Ольга і без усякого зв'язку стала побиватися: — Мені багато кажуть, що я гарна і тому мене люблять. Гадають, мені приємно від того. А хіба я винна, що я гарна? Хі­ба моя врода — це я?

Вона грайливо перекинула коси зі спини на груди.

—Я хочу, щоб хтось полюбив мене, а не мою красу, чорні брови та рожеві щічки. — Вона помітила, що Андрій хоче вклинцювати своє сло­во, і заговорила ще швидше: — Що та краса? Вітри видублять шкіру, до­щі змиють рум'янець! Натягаєшся ящиків на токах, попогнеш спину на

буряках — де та й врода дінеться...

Вона замовкла, і Андрій не знав, що сказати.

• Ну, скажи, Андрію, коли висушить мене праця та негода, чи буду любою для того, що спокусився красою?

• Не знаю, Ольго, — щиро зітхнув хлопець. — Не знаю, хто і зміг не любити отаку!

• Я не весь вік такою буду, Андрію, — мовила сумно. — Так мені можна нарвати квітів?

Андрій кивнув головою, і дівчина побрела в барвисте живе озеро. Вона ходила між квітами, а за нею ходили його закохані очі. Ольга прискіпливо обдивилася чи не кожну пелюстку і вернулася до альтанки з порожніми руками.

— Мені жаль рвати їх, — соромливо зізналася. — Вони такі гарні. Краще я зайду іншим разом. Добре?

Він іде з нею до хвіртки і мовчить. Дівчина виходить на вулицю, і дивлячись у синій неспокій його очей, тихо каже:

—А до весілля ти неодмінно приготуй вино з троянд...

(910 слів, за В. Симоні

Завдання

Варіант І

1. Усі захоплювалися:

а) розумом дівчини; б) красою дівчини;

в) очима дівчини; г) співом дівчини.

2. До Ольжиних воріт хлопці приходили:

а) боязко; б) сміливо; в) з квітами; г) з надіє

3. Дівчина ніким не гордувала, а тільки прохала, прощаючись:

а) «Приходь з квітами»; б) «Не ходи до мене більше»;

в) «Не гай зі мною даремно часу»; г) «Забудь про мене».

4. Хлопці закохувалися у звичайних дівчат, а Ольга ставала для н* а) приємною згадкою; б) неприємною згадкою; в) ідеалом кохання; г) недосяжною зіркою.

5. Ольга часто ловила погляд Андрія на собі і завжди у відповідь світилася привітністю, а він вбачав у тому:

а) сподівання на взаємне кохання; б) повагу і ввічливість дів в) образливу жалісливість; г) душевну доброту Ольги.

6. Андрій вдома розводив:

а) кроликів; б) голубів; в) городину; г) квіти.

7. Андрій дарував:

а) вірші дівчатам; б) букети нареченим;

в) вино з троянд; г) голубів на щастя.

8. Андрій запропонував Ользі до її весілля зробити:

а) красивий букет: б) вино з пелюсток троянд;

в) квітник у її дворі; г) красивий вінок з квітів.

9. Щовечора на Андріевому подвір'ї щебетали:

а) соловейки; б) різні пташки; в) діти; г) ластівки.

10. Андрій розповів дітям, що хто росяного ранку знайде незаплакану квітку, той:

а) довго буде жити; б) буде дуже багатий;

в) буде дуже здоровий; г) буде дуже щасливий.

11. Ольга хотіла, щоб:

а) Андрій часто з нею спілкувався;

б) хтось полюбив її, а не її красу;

в) її суджений був красенем;

г) Андрій подарував усі квіти з саду.

12. Вислів «заховав очі в кущ півоній» означає:

а) втік; б) знепритомнів;

в) заплакав; г) засоромився.

Тема: 18. Культура мови і мовлення

Що входить в зміст цього поняття? Тут виділяється кілька ознак, яким повинна відповідати гарна мова: логічна послідовність, точність, правильність, ясність, чистота, виразність, різноманітність і багатство мовних засобів, естетичність.

Першою умовою логічності мовлення є логічність мислення, логічність міркувань як етапів розгортання думки. Вміння дисциплінувати своє мислення, міркувати послідовно, спиратись на попередні етапи думання, розвивати наступні, шукати джерела і причини явищ, висувати положення (тези), давати обґрунтування і пояснення фактам, вмотивовувати висновки - все це необхідні умови логічності мовлення, а значить, і високої культури його. Адже без культури думання не може бути культури мовлення. Видатний український письменник Олесь Гончар писав: „Убога стилістика найчастіше є породженням убогої думки”. Другою умовою логічності мовлення є знання мовцями мовних засобів, за допомогою яких можна точно передати предмет думання і саму думку про нього, якими можна забезпечити смислову зв’язність мовлення, уникаючи, таким чином, суперечливості у викладі матеріалу. Тобто кожен мовець повинен володіти не тільки логікою мислення, а й логікою викладу думки.

Точність мовлення досягається вмінням узгоди знання матеріалу зі знанням мови, тобто вибрати найточнішу для даної ситуації форму відповіді чи розповіді.

Правильність – це насамперед правильне, не перекручене розуміння понять, термінів, якими передаються ці поняття, доречне їх вживання, зв’язок думок і понять у єдину теорію, ясність викладу. Правильною є відповідь, в основі якої істинні знання (наукові, об’єктивні, достовірні).

Ясність мови визначається як її зрозумілість і забезпечується точністю та логічністю.

Чистота мови уявляється нам передусім як відсутність у мові чужих їй елементів.

Виразність є ознакою культури мови всіх стилів.

Різноманітність і багатство мови можна вважати однією ознакою, бо різноманітність – це наявність неоднорідних за змістом, значенням, формою, забарвленням одиниць. А багатство мови – це наявність у ній низки різноманітностей.

Одним з показників культури мови є естетичність. Вона спирається на всі попередні ознаки: точність, логічність, чистоту, доречність, лаконічність, виразність, різноманітність, образність, які у взаємодії і пропорційності створюють гармонію усного чи писемного тексту. Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови і не викличе почуття естетичного задоволення.

Естетика щоденної практичної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Почуття естетичного задоволення викликається ввічливим, дотепним розмовним мовленням.

Усне й писемне мовлення, тобто жива мова і текст, завжди мають нести в собі ознаки певного стилю, підстилю, жанру, типу мовлення. Це сприяє ефективності мовного спілкування, сприймання й порозуміння.

Мову треба сприймати як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника й помічника в суспільному житті.

Своє мовне вдосконалення розуміти як благородний мовний вчинок і поширювати це розуміння серед колег, близьких людей, особливо серед дітей, юнацтва.

30