Право і мораль
Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлює і охороняє держава.
Мораль – це сукупність правил поведінки, які культивуються у суспільстві, існують в масовій свідомості людей і відображають загальновизнані у ньому погляди на добро і зло, честь і гідність, обов’язок і справедливість і, таким чином, виступають критеріями у ставленні людей один до одного і до суспільства.
На відміну від норм права, які встановлюються або санкціонуються державою і яка забезпечує їх виконання та вживає заходів щодо порушників цих норм, норми моралі виступають стихійно сформованим і загальновизнаним відображенням потреб та інтересів суспільства чи окремих його груп. Отже, і право і мораль є правилами поведінки, що врегульовують суспільні відносини, що врегульовують суспільні відносини, і у цьому вони збігаються. Крім того, право і мораль спрямовані на врегулювання суспільних відносин. А головне їх призначення – вплив на свідомість та поведінку людей і формування стандартів їхньої поведінки.
Але право і мораль істотно вирізняються:
мораль виникає одночасно з виникненням суспільства, а право виникає на певному етапі його розвитку, – з появою держави;
норми права встановлюються спеціальними державними органами від її імені, а норми моралі формуються у суспільстві стихійно;
правові норми висловлені у правових актах, а норми моралі існують лише у свідомості людей;
мораль врегульовує всі аспекти суспільних відносин, а право – лише найважливіші з них;
дотримання норм права у разі необхідності забезпечується примусовою силою держави, а дотримання норм моралі забезпечується силою авторитету самих цих норм, силою громадської думки і заходами громадського впливу;
порушення правових норм зумовлює особливі, передбачені законом наслідки – правові санкції, а порушення норм моралі зумовлює громадський осуд та заходи громадського впливу.
Незважаючи на ці відмінності протиставляти право і мораль не слід, оскільки у суспільній практиці вони тісно взаємодіють і взаємодоповнюють одне одного. Так, правові норми завжди приймаються і застосовуються з врахуванням тих морально-етичних принципів, що існують у даному суспільстві, а шляхом додержання правових норм забезпечується і соціальна справедливість, яка є основою морально-етичних норм.
Існують різні типи правових систем (правові сім’ї):
континентальна (романо-германська) – сформована на основі римського права і діє у країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні;
англосаксонська (прецедентна) – діє в англомовних країнах (Велика Британія, США);
система мусульманського права;
правова система Індії;
правові системи Далекого Сходу (Китаю і Японії);
правові системи Африки.
Джерела та форми права
Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма мусить бути змістовною, тобто містити певний текст, виражений юридичною мовою, і мати певне смислове навантаження. Якщо норма не вміщена в певну форму, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.
До зовнішньої форми права відносять:
нормативний акт;
правовий звичай;
правовий прецедент;
нормативний договір.
Правовий акт – це офіційний письмовий документ, виданий уповноваженим органом у встановленій формі, який містить правові норми, що врегульовують певну групу однорідних суспільних відносин.
Ознаками нормативного акту є:
видається уповноваженими органами держави або народом шляхом референдуму;
містить нові правові норми або скасовує чи змінює старі;
має чітко формулювати права та обов’язки осіб, на яких він поширюється;
має форму письмового акта-документа і його обов’язкові реквізити;
публікується у визначених законом офіційних джерелах.
Правовий прецедент – це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов’язковим правилом для розв’язання подальших аналогічних випадків.
Правовий звичай – це звичай, який у практиці суспільних відносин існував як неписане правило незалежно від волі держави, але з часом був санкціонований (узаконений) державою і став офіційним правилом.
Нормативний договір – це договір, у якому висловлена узгоджена воля кількох суб’єктів правовідносин, що врегульовує відносини між ними, а іноді стає обов’язковою і для інших суб’єктів цих відносин.
Основними структурними елементами правових актів є: преамбула, статті, глави, розділи, частини.