1. Адміністративна відповідальність має публічний державно-обов'язковий характер.

Проявляється це в тому, що проступок за будь-яких умов, навіть коли він спрямований проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охорона якого - мета і функція держави. Будучи похідним від державної волі, адміністративне переслідування, осудження і покарання (коли є для того достатні фактичні та юридичні підстави), не тільки право, а й обов'язок держави, який здійснюється органом адміністративної юрисдикції від імені держави і незалежно від волі і бажання зацікавлених у справі осіб (наприклад, потерпілого). Державні органи не можуть займати сторонню позицію, або ж упереджене щодо конкретної особи ставлення. Відповідні дії кваліфікують як службові злочини, зокрема бездіяльність, перевищення влади та ін.

2. Наявність юридичних повноважень у органів, наділених правом адміністративного покарання.

Право на покарання складається з:

• виявлення у діянні повного зовнішнього складу проступку, що закріплено у нормах КУпАП (йдеться про встановлення фактичних і юридичних підстав застосування відповідальності); наявність винної особи та досягнення нею віку, який надає можливість застосувати адміністративну відповідальність; можливість застосування покарання в конкретному випадку, тобто відсутність причин, що його унеможливлюють (строк давності, смерть, неповноліття, крайня необхідність, необхідна оборона, помилування, скасування акта, що встановив адміністративну відповідальність);

• відсутність щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови про застосування адміністративного стягнення за той самий проступок або кримінального переслідування за те саме діяння; - наявність процесуальних умов, до яких належать: компетентність посадової особи, що порушує адміністративне переслідування, компетентність органу адміністративної юрисдикції, виконання встановлених законом для адміністративного переслідування формальних вимог.

3. Адміністративна відповідальність має репресивний характер.

Це положення полягає у тому, що керуючись власною самосвідомістю, компетентна інституція накладає на винного певні обмеження матеріального чи фізично-морального характеру, у виді та обсязі, визначеними санкцією статті КУпАПу, за якою і відбувається кваліфікація діяння. Такі обмеження є негативними для суб'єкта, котрий їх зазнає, а отже такий дискомфорт детермінує особистісне аксіологічне репозиціонування та сприяє превентуванню потенційно-можливих актів деліквенції.

4. В адміністративній відповідальності знаходять відображення обидва аспекти правової відповідальності: позитивна (абсолютна) та ретроспективна.

Перша, яка є безособовою, регламентується адміністративно-правовими нормами взагалі як обов'язок (правовий, соціальний) виконувати норми права, їх приписи, нести відповідальність за порушення таких, підлягати (добровільно чи примусово) дії адміністративних санкцій. Це ініціативне спрямування відповідальності виховує почуття права, морального обов'язку, внутрішньої потреби виконувати правові Приписи, заборони.

Ретроспективна відповідальність є відповідальністю за адміністративний проступок, тобто за вже вчинене діяння.