4.Теорія фірми Гелбрейта

Ще один альтернативний погляд на природу фірми прийнято пов’язувати з ім’ям відомого американського економіста Гелбрейта. За Гелбрейтом, крупні корпорації не є ані підприємницькими ані капіталістичними інститутами. Замість цього вони обслуговують цілі бюрократичного, корпоративного управлінського апарату. Групи, які приймають рішення в крупних корпораціях – це так звана техноструктура, яка складається з вчених, інженерів, професійних менеджерів. Власники крупного бізнесу втратили контроль над ним через посилення складності сучасного ділового та технологічного світу. Головний інтерес техноструктури полягає у збереженні власних робочих місць а тому і в збереженні та розвитку самих компаній. Проте часто зростання компаній забезпечується не за рахунок впровадження нових продуктів, а за рахунок нав’язування споживачам за допомогою реклами традиційної продукції.

Фірми намагаються мінімізувати ризики і через це неохоче йдуть на впровадження нових продуктів, та насправді фірми нерідко погано слугують не тільки їх власникам, а й споживачам.

5.Теорія фірми Коуза

У 1937 році була опублікована, згодом «Природа фірми», в якій автор поставив два запитання:

1.Чому у вільній економіці взагалі існують фірми?

2. Чому все виробництво не здійснюється однією великою фірмою?

Шукаючи відповідь на ці запитання Коуз ввів поняття трансакційних витрат, які в широкому розумінні включають всі витрати, пов’язані організацією обміну(витрати на пошук партнерів, укладання та підтримка угод з ними)

За Коузом, фірми та ринок являють собою альтернативні способи здійснення тих самих обмінних операцій. Якщо на ринках виробництво координується через ринкові обмінні трансакції, то всередині фірм цю саму функцію здійснює підприємець. Таким чином визначальною ознакою фірми є заміщення цінового механізму.

Фірми виникають тоді, коли їх ієрархічна організація забезпечує здійснення тих самих трансакцій з меншими витратами ніж це міг би зробити ринок.

Проте, починаючи з певного моменту, подальше розширення кола трансакцій, які здійснюються всередині фірми, може виявитися занадто витратним. Звідси випливає, що процес зростання фірм триватиме доти, поки витрати на проведення додаткових трансакцій в межах фірм не стануть перевищувати витрат и на проведення цих самих трансакцій у ринковий спосіб.

Таким чином, вибір між фірмою та ринком, або між тим: зробити самому чи купити, диктується зрештою співвідношенням витрат на здійснення трансакцій в одному та іншому випадку.

Тема 3.Виробничі засоби

1.Поняття, склад, структура і оцінка основних засобів

Для вир-ва будь-якого виду продукції необхідна наявність і взаємодія 3-ох елементів: засобів праці, предметів праці і живої праці.

Засоби праці і предмети праці являють собою засоби вир-ва, що, беручи участь у виробничому процесі в натуральній і вартісній формі, в сукупності складають речовинний зміст виробничих фондів. Залежно від специфіки характеру, участі у виробничому процесі і засобу обороту виробничі фонди поділяються на основні та оборотні

Основні фонди(ОФ) — це засоби праці, які мають вартість, функціонують у виробничому процесі тривалий час, не змінюючи при цьому своїх форм і розмірів, а свою вартість переносять на вартість готової продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань.

Основні фонди поділяються на виробничі та невиробничі. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального вир-ва підприємства. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі вир-ва, задовольняючи соціальні потреби працівників підприємства: житловий фонд, будинки відпочинку, медичні заклади, заклади громадського харчування та ін.

У промисловості ОВФ поділяються на промислово-виробничі та непромислово-виробничі. До промислово-виробничих фондів належать засоби праці підприємства, призначені для вир-ва промислової продукції. Непромислово-виробничі фонди — це засоби праці непромислових підприємств (підприємства с/г призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

За належністю основні виробничі фонди поділяють на власні і залучені. Власні основні фонди — це фонди, які знаходяться на балансі підприємства. Залучені — взяті в тимчасове користування в іншої організації на умовах оренди або надання послуг.

За ознакою використання основні фонди поділяють на діючі, до яких належать засоби праці, що функціонують у процесі вир-ва як в основному, так і в підсобному, і недіючі, якими вважаються фонди, які перебувають на стадії вибуття у зв'язку з їхнім зносом, на консервації або в запасі.

Для поліпшення виробничої структури основних фондів можливе впровадження таких заходів: оновлення та модернізація устаткування; механізація та автоматизація вир-ва; правильна розробка проектів будівництва та високоякісне виконання планів будівництва підприємств; ліквідація обладнання, яке не використовується та встановлення обладнання, що забезпечить правильніші пропорції між його окремими групами.

Джерелами формування майна підприємств і відповідно основних фондів можуть бути: грошові і матеріальні внески засновників, прибутки, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; прибутки від цінних паперів; кредити банків і інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів відповідних рівнів; інші джерела, не заборонені законодавством.