Форми виконання самостійної роботи

Під час вивчення навчального матеріалу використовуються різні види робіт, що дає можливість урахувати особливості питань та тем, що розглядаються, найти оптимальну форму узагальнення та краще засвоїти навчальний матеріал.

Найбільш ефективними формами роботи щодо засвоєння знань дисципліни є:

1. Робота з навчальною, науковою, науково-популярною та довідковою літературою

Це – домінуюча форма роботи в навчальному процесі сучасної вищої школи. Книги є найважливішим джерелом отримання як професійних, так і загальноосвітніх знань, сприяють формуванню великого інформаційного поля, розвитку пріоритетних навичок самостійної роботи. Робота з книгою є основою й початковим етапом усіх існуючих видів самостійної роботи, що практикуються сьогодні у вищих навчальних закладах.

Читання спеціальної літератури – це процес накопичення й розширення знань за умов сформованості вміння працювати з книгою, правильно оцінювати зміст та матеріал, швидко розбиратися в його структурі,  в зручній формі фіксувати необхідний обсяг фактичних даних.

Обов’язковим елементом читання студентами наукової та спеціальної літератури є ведення записів. Це сприяє кращому засвоєнню фактичного матеріалу, дає можливість зберегти його в зручному для використання вигляді. Записи повинні бути повними, зручно складеними, розташованими таким чином, щоб наочно демонструвати логічні зв’язки та ієрархію понять. Серед основних видів записів найбільш поширеними є:

1) Анотація (від лат. annotation – примітка, позначка) – короткий виклад змісту книги, статті або окремого текстового фрагмента з їхньою критичною оцінкою. Складання анотації не вимагає глибинного ознайомлення зі змістом книги, але потребує від студента вмінь виділяти головні цілі дослідження, його ключові моменти, кінцеві висновки. Анотуванню притаманні лаконічність й чіткість формулювань.

2) План – форма запису при читанні, яка відображає  зміст і структуру книги й дозволяє легко відновити в пам’яті її головні положення. Розрізняють:

- простий план, що передбачає умовний поділ тексту на закінчені частини, виділення ключових думок, їх коротке формулювання й запис під нумерацією; він повинен містити чітке формулювання ключової думки відповідного текстового фрагмента;

- розгорнутий план – найбільш змістовний і зручний для подальшого відтворення отриманих знань; він вимагає виділення з кожної значеннєвої частини тих окремих положень, що уточнюють головне.

3) Тези (від грец. thesis – положення) – коротко сформульовані головні положення навчального посібника, наукової або науково-популярної роботи, документального матеріалу (а також лекції, доповіді, повідомлення). Необхідною умовою для  складання тез є досить повне засвоєння змісту книги чи її окремого розділу (теми), чітке розуміння  її домінуючих ідей і  висновків. Складати тези треба в логічній послідовності, відповідно до черговості  викладення в книзі авторських думок

4) Конспект (від лат. conspectus – огляд) – один з  найпоширеніших видів записів, який передбачає письмовий огляд основних думок будь-якої друкованої роботи, а також лекції, доповіді, промови.

Найбільш простою формою конспекту є текстовий конспект, що вимагає від студентів глибинного ознайомлення з певним твором або його фрагментами, виділення ключових положень і фіксування їх у писемній формі.

У ряді випадків рекомендується складати так званий формалізований конспект, де всі записи вносяться у заздалегідь підготовлені таблиці. Різновидом формалізованого конспекту є запис у  формі відповідей на попередньо підготовлені питання.

5) Словник термінів – вибірковий запис спеціальних термінів із навчальної дисципліни, які зустрічаються в науковій літературі, підручниках та навчальних посібниках із їх детальним поясненням. Самостійна робота з термінологією повинна проводитися регулярно.