Теоретичні основи функціонування інформаційних потоків як провідних складових управління загальноосвітнім навчальним закладом

2.1. Феномен інформації у наукових концепціях минулого і сьогодення

Актуальною донині залишається проблема сучасного тракту­вання поняттєво-термінологічного апарату проблеми дослід­ження, яка відноситься до нової галузі наукового знання — ін­формаційного менеджменту. Розгляд зазначеної проблеми, за нашим висновком, доцільно провести на засадах інтеграції здобутків різних галузей наукового знання, теорій кібернетики [78, с. 4], інформатики, соціальної інформатики, інформаціології (наука про інформатизацію суспільства, використання інформаційних ресурсів і інформацій­но-комунікаційних технологій), філософії освіти, соціології освіти, педагогіки освітнього менеджменту та ін., впровадження ідей, нау­ково-педагогічних розробок і відкриттів. На основі розгляду і харак­теристики поняттєво-категоріального поля проблеми дослідження відтворюються реальні можливості систематизувати й удосконалити діючі та обґрунтувати нові поняття і терміни. Це дозволить створити логічно завершену поняттєво-категоріальну конструкцію досліджен­ня проблеми у сучасному світоглядному контексті.

Теоретичне обґрунтування феномену інформаційного управлін­ня в сфері освіти, системи інформаційного забезпечення управління загальноосвітнім навчальним закладом потребує визначення базо­вих понять, на яких ґрунтується концепція дослідження. Перш ніж їх охарактеризувати, вважаємо за доцільне окреслити понятійне коло, яке відображає наукову специфіку теми дисертаційного дослідження, зокрема інформаційного забезпечення управління.

Аналіз наукових джерел свідчить, що це стосується термінів, які до­статньо широко використовуються в таких галузях наук, як філософія, кібернетика, інформатика, соціальна інформатика, соціологія, інфор­маційний менеджмент, природознавство й інтегруються педагогі­кою як наукою: «інформація», «дані», «знання», «відомості», «комуні­кація», «повідомлення», «соціальна інформація», «види інформації», «управлінська інформація», «інформаційні потреби», «канал зв'язку», «класифікації інформації», «інформаційні відносини», «інформацій­на діяльність», а також нових понять, якими оперує педагогіка: «ін­формаційний ресурс», «інформаційний підхід», «ентропія», «синер-гія», «інформаційний шум», «інформаційний дрейф», «інформаційне середовище», «інформаційні процеси». Подальше вивчення поняття

«інформаційне забезпечення» в цілому, і управління зокрема, потре­бує застосування генетичного, ретроспективного аналізу та структур­ного аспекту системного наукового підходу до найбільш суттєвої його складової — інформації для з'ясування її сутності, структури, визна­чення її складових елементів, осмислення її ролі та співвідношення з процесом управління загальноосвітнім навчальним закладом.

Уявлення про інформацію виникло на Землі кілька мільйонів років тому, разом з першими прийомами спілкування попередниками су­часних поколінь [159, с. 134], і не втратило своєї актуальності в умовах сьогодення та визнано загальнонауковим. Розкриття змісту і структу­ри поняття «інформація» потребує окремого розгляду як етимологіч­ної, так і сутнісної сторін. Зважаючи на те, що походження поняття «інформація» є результатом інтеграції знань з різних галузей наук, ка­тегорій неоднакового ступеня узагальнення, нам необхідно розкрити його сутнісну основу та достатньо повно охарактеризувати. Слід під­креслити, що проблема інформації є актуальною в сучасних умовах у зв'язку з тим, що «...питання концептуального визначення інформації та використання його на практиці широко відкрито для інтерпрета­ції» [64, с. 3] й потребує осмислення вченими різних наукових напря­мів, які конкретизовані вище.

Джерела уявлення про інформацію сягають глибини віків, ад­же первісна людина до певного часу одержувала інформацію тільки від особистісного спілкування з природою і повністю залежала від неї. Людина на Початку свого шляху не уявляла собі іншого світу, як світ речей, що оточували її. Виникнення праці, спілкування, члено­роздільної мови сприяло налагодженню і розвитку інформаційних зв'язків людини з природою, між особами свого роду, що, в свою чер­гу, спричинило до еволюційного переходу від простого сприйман­ня навколишнього світу до понять, які характеризують і відтворюють цей Всесвіт. Накопичуючи відомості, символи-знаки, запам'ятовуючи знання, обмінюючись ними, людина поступово формувала власну ін­формаційну сферу, в якій сукупність понять постійно розширювалася у цілий їх світ. Однак протягом двох століть, аж до середини XX ст., слово «інформація» первісно пов'язували з процесами людського спіл­кування, відомостями, повідомленнями, знаками-символами, сигна­лами, знаками-копіями.

Щодо ґенези, то наприкінці XIX ст. поняття «інформація» без уживання цього терміна увійшло до фізики і використовувалося при обґрунтуванні статистичної механіки. У 20-ті роки XX ст. воно по­чало вживатися в галузі гуманітарних наук, зокрема в теорії жур­налістики, де трактувалося, як опис фактів [49, с. 25]. Наприкінці 20-х рр. (1928 р.) Р.Хартлі [379] запропонував оцінювати інформацій­ну місткість системи, що передає чи зберігає інформацію, за допо­могою міри Хартлі. До сорокових років XX ст. у світі істотно розроб­лялися і застосовувалися засоби зв'язку, виникла нагальна потреба впровадження математичних методів для розрахунків пропускної спроможності каналів зв'язку, тобто обчислення кількості інформа­ції, переданої каналами зв'язку за одиницю часу. Для розв'язання цієї проблеми необхідно було інформацію звести або представити певни­ми кількісними показниками. На той час поняття інформації було не означуваним і сприймалося лише інтуїтивно, як дещо невизначене. Власне розв'язанням цієї проблеми і зайнявся американський вчений К.Шеннон, який дійшов до висновку, що людина отримує тим більше інформації про об'єкт вивчення, чим меншою мірою залишається не­визначеність знань про нього.

З середини XX ст. це поняття включає обмін відомостями між людь­ми, людьми й автоматом, а також обмін сигналами у тваринному і рос­линному світі, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму. 1948 рік є точкою відліку історії теорії інформації. У цьому році незалежно один від одного відомі зарубіжні вчені К. Шеннон, Р. Фішер та Н. Вінер запропонували статистично визначати кількість ін­формації, без роз'яснення, якого розуміння вони надають власне цьому поняттю. Цього року було опубліковано ряд статей К. Шеннона, в яких описані ймовірні методи для вимірювання кількості інформації. Згід­но з ідеями К. Шеннона більшість видів інформації можна звести до подвійних явищ: «так — ні», «бути — не бути», «достатньо — недо­статньо», «реалізовано — нереалізовано» тощо. На основі аналізу вка­заних вище явищ ученим визначено мінімальний обсяг інформації, який був тотожний відповіді на запитання про подію, явище, процес. Одиниця виміру одержала назву «біт» (від binary — подвійний). Отри­мана відповідь може бути переданою каналами зв'язку у вигляді пев­ного сигналу, який відповідає цифрам «0» чи «1». Перший системний виклад одного з варіантів теорії інформації К.Шеннон передбачливо назвав математичною теорією зв'язку, а не теорією інформації, де ос­новою для підрахунків кількості інформації взято формулу для вира­ження ентропії складної термодинамічної системи через ймовірність її станів. Характерним для теорії К. Шеннона стало абстрагування від змісту інформації та врахування лише довжини коду повідомлення у «бітах». Таким чином, власне з 1948 року розпочинається розвиток те­орії інформації як складової кібернетики з науковим обґрунтуванням понятійно-термінологічного апарату. У цей же час було обґрунтовано одну з моделей інформації К. Шеннона — Л. Больцмана, пов'язану з по­няттям імовірності. Слід зауважити, що в цій моделі визначено етимо­логію дефініції «кількість інформації» і не розкрито власне суті поняття «інформація». Виникнення кількісної теорії інформації дало поштовх розвитку теорії зв'язку, широкому розповсюдженню різноманітних технічних засобів зв'язку, відкрило можливості її використання в різ­них галузях науки, у тому числі й у гуманітарній сфері. Дослідники стали вживати термін «кількість інформації» в оцінці та класифікації будь-яких даних, повідомлень, тверджень, фактів, знань.

Нині існує три теоретично розвинені моделі для визначення по­няття інформації: комбінаторна модель Р. В. Л. Хартлі, що стосується інформаційних властивостей систем, які складаються зі скінченого числа елементів; модель інформації A.M. Колмогорова базується на таких фундаментальних поняттях, як алгоритм, машина Тьюринга, рекурсивна функція й теорії складності обчислень; модель К. Шенно-на — А. Больцмана пов'язана з теорією ймовірності [208; 379; 394; 433]. Зрозуміло, що вищезгадані моделі «інформації» не описують розмаїт­тя реальних біологічних, соціотехнічних систем і їх математичних моделей. Існуючі моделі інформації дають можливість постанов­ки й розв'язання значної кількості проблем в управлінні складними системами.

Останнім часом поняття «інформація» широко використовується у всіх сферах: культурі, науці, техніці, освіті та людській діяльності. Во­но є одним із найфундаментальніших і таким, що «...не визначається через простіші поняття» поряд з такими філософськими категоріями, як матерія, рух, енергія. Враховуючи це, наведемо основні міркуван­ня й висвітлимо наукові підходи до дефініції (наукове обґрунтуван­ня якогось поняття) та теоретичного обґрунтування цього концепту (поняття). Поняття «інформація» в методологічному плані слід роз­глядати на стиках багатьох галузей наук, а саме: філософії, кібернети­ки, інформатики, педагогіки, соціології, природознавства. Лише тоді можна більш вичерпно розкрити його суть, ґенезу, функції й виокре­мити об'єктивну основу інтеграції здобутих цими науками знань та скласти цілісне уявлення.

Фахівці мають різні точки зору щодо розуміння суті та найістотні­ших ознак поняття «інформація», і залежно від галузі науки воно діс­тало десятки означень до його витлумачення. Зважаючи на проблему дослідження, обмежимося лише короткою характеристикою кожного з них. На рівні держави у Законі України «Про інформацію» у стат­ті № 1 подано визначення інформації, як документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільс­тві, державі та навколишньому природному середовищі [110]. Інфор­мація як наукова категорія існує і в іншому змісті — як сукупність дій суб'єкта щодо «одержання, використання, поширення (розповсюд­ження) та зберігання інформації у певному соціальному середовищі (Стаття 2 Закону України «Про інформацію»)» [110].

Великий енциклопедичний словник подає багатозначне тракту­вання цього поняття: інформація (від лат. informatio — роз'яснення, викладення) — це відомості, що передаються усно, письмово чи яки­мось іншим способом, за допомогою умовних сигналів з використан­ням технічних засобів тощо, а також сам процес передавання чи здобуття цих відомостей [35, с. 455]. Вітчизняний учений СУ. Гонча­ренко в Українському педагогічному словнику визначає поняття «ін­формація» як «одне із загальних понять науки; в широкому розумій ні — нові відомості про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним» [79, с. 150]. У словниках іншомовних слів інформація трактується в декількох модифікаціях як «обізнаність, повідомлення про стан справ або чиюсь діяльність, відомості про що-небудь» [338, с. 284]; об'єктом зберігання повідомлення про які-небудь події, чиюсь діяльність тощо; відомості, що є накопиченням переробки й передачі; у математиці, кібернетиці — кількісна міра усунення невизначеності (ентропії), міра організації системи [316, с. 481].

Філософський словник поняття «інформація» розглядає як роз'яснення, виклад, деякі відомості, сукупність будь-яких знань; одне з основних понять кібернетики [372, с. 153]. Шкільний словник іншо­мовних слів дає два визначення поняття інформації: «Інформація (від лат. слова informatio — відомості, роз'яснення) — відомості, що висвіт­люють будь-які події, стан і хід будь-яких подій»; а також: «відомості про навколишній світ і процеси в ньому, що людина дістає візуально чи за допомогою спеціальних приладів» [272, с. 70]. Логічний словник тлумачить поняття «інформація» як повідомлення про що-небудь, виклад, одну з властивостей предметів і явищ, процесів об'єктивної реальності, здатної сприймати внутрішній стан і вплив навколиш­нього середовища та зберігати визначений час, його результати, пе­редавати відомості про внутрішній стан і накопичення даних про інші предмети [218, с. 182]. СІ. Ожегов визначає інформацію як «...ві­домості про навколишній світ і процеси, що в ньому протікають, які сприймає людина або спеціальні пристрої», «повідомлення, які вони висвітлюють про стан справ і стан чого-небудь» [273, с. 392].

У термінологічному словнику з інформатики розглядається понят­тя «інформація» поряд з дефініціями «повідомлення», «відомості» та встановлюється спільне й відмінне у їх змісті. «Інформація — це зміст повідомлення; повідомлення — форма передання інформації, а відо­мості, передані в просторі і часі, і є інформацією» [354, с. 752]. Відомості в первісному розумінні латинського слова informatio — означають не передачу самих даних, а лише їх смислового змісту та сигналів у про­сторі й часі. Щодо форми вираження інформації (повідомлення) слід зазначити, що не кожне повідомлення може вважатися інформацією. До інформації можна віднести тільки те повідомлення, яке зменшує невизначеність події, явища, стану процесів або системи в тій сфері, де воно розглядається. Інформація характеризує невизначеність нашого незнання про будь-яку систему, об'єкт, явище, подію.

У синонімічному плані поняття «інформація» іноді підмінюєть­ся поняттям «дані» і на практиці дуже часто неправомірно встанов­люється їх ідентичність. «Інформація — це дані, в яких є споживач, що застосовує їх для активного впливу на систему, її регулювання та розвиток» [382, с. 196-197]. Існує й інший погляд на предмет аналізу цього поняття. Так, вітчизняний учений О. Нестеренко розглядає дані як первинну, пасивну інформацію [269, с. 67]. На думку прихильни ків теорії праксеології, дані (відомості) реєструють явища та події, що відбуваються у Всесвіті, а інформація є результатом аналітико-синте­тичного оброблення відомостей (даних) на рівні індивідуального ін­телекту людини щодо об'єкту пізнання, дослідження, управління. Це пояснюється тим, що їх оброблення свідомо здійснюється переважно конкретною людиною. Хоча може бути результатом евристики — під­свідомого оброблення відомостей (даних). У зазначеному контексті для однієї людини якісь конкретні відомості (дані) стають інформа­цією, для іншої — ні. Таким чином, із загального потоку даних реци­пієнтом вилучаються тільки нові відомості, які йому необхідні, зро­зумілі й зменшують його ентропію (невизначеність). Інші утворюють так званий у теорії інформації «інформаційний шум».

Категорія «дані» розглядається як абстрактна категорія, а її кон­кретний зміст визначається з урахуванням об'єкта пізнання — тех­нічних, соціальних, природних або футуристичних систем. Дані, що містяться в різних видах таблиць, звітах, документах, діаграмах або які знаходяться в пам'яті комп'ютера, визначаються інформацією з моменту їх використання для досягнення цілей. Інформація зазвичай виникає в результаті аналітико-синтетичного оброблення відомостей (даних), які, у свою чергу, утворені з символів. Тобто опрацювання відомостей (даних) щодо об'єкта пізнання або вивчення веде до інфор­мації, як це зображено на рис. 2.1.

Таким чином, аналіз дефініції «інформація» в імперативній та довідковій літературі [4; 119; 123; 225; 327; 344; 357; 365-367] дозво­ляє зробити висновок про застосування дослідниками діяльнісного, гностичного, кібернетичного, процесного, системно-структурного наукових підходів до її обґрунтування і багатозначність за змістовим аспектом. Філософський контекст інформації певною мірою відоб­ражено у низці наукових праць з філософії Р.Ф. Абдєєва, М. В. Воль-кенштейна, В.М. Глушкова, Н.І. Жукова, В.З. Когана, І. С.Нарського, А.Д. Урсула та ін., в яких розкрито моделі та концепції інформації, витлумачувалися поняття «інформація», «кількість інформації», «ент­ропія» та їхній взаємозв'язок. Ці вчені розглядали поняття «інформа­ція» у взаємозв'язку з найважливішими філософськими категоріями (матерія, рух, енергія); складні й різноманітні інформаційні процеси, інформаційні системи та взаємозв'язки її складових; прогнозували шляхи оптимізації та розвитку інформаційних процесів у суспільс­тві. Водночас важливий соціальний процес вироблення, передавання, використання й трансформації інформації, як зазначають учені, ще залишається найменш дослідженим у різних галузях науки, зокрема і в теорії внутрішньошкільного управління.

Розглянемо різноманітні визначення терміна «інформація», пред­ставлені у філософському енциклопедичному словнику: повідом­лення, поінформованість про стан справ, відомості про щось, які передаються людиною; невизначеність, що зменшується або зникає в результаті одержання повідомлень; повідомлення, пов'язане з уп­равлінням, сигнали в поєднанні синтаксичних, семантичних і праг­матичних характеристик; передача, відображення розмаїття в різних об'єктах і процесах живої та неживої природи [372, с. 9]. Привертає увагу до наявності в структурі поняття «інформація» таких категорій теорії зв'язку, як «повідомлення» і «передача».

У сучасному «Стислому філософському словнику» зазначено, що до цього часу не розроблено загальне визначення поняття «інформація». Найбільш загальновживані означення терміна можна звести до таких тлумачень: 1) повідомлення, опис фактів; 2) новини, нові відомості; 3) зменшення невизначеності в результаті повідомлення; 4) передача, основа зв'язку й управління в живій природі та машинах. Розповсюд­жене також визначення інформації як «відображеної різноманітності» [226, с. 120].

Наукове пізнання, що розвивалося, істотно поглибило сутність по­няття інформації та пов'язало його з категорією відображення. Саме філософське розуміння категорії відображення як загальної власти­вості матерії (первинної щодо відображення) є методологічно плід­ним для проникнення в суть поняття інформації. Н.І. Жуков розкрив зміст поняття інформації, його взаємозв'язок з такими філософськими категоріями, як матерія, пізнання, рух, відображення, структура, ти­пи й види інформаційних процесів у живій природі, суспільстві, їх субординації. Він запропонував кілька визначень цього поняття і на­голошував на тому, що людська інформація є той зміст логічного мис­лення, який сприймається за допомогою слова як того, що чуємо, так і бачимо, і який може використовуватися в процесі життєдіяльності людини. Наприклад, «Інформація» — це сторона відображення живої природи, суспільства, техніки, моменту руху, впорядкована зміна, що використовується в управлінні [103, с. 55]. «Інформація — цедоцільно впорядкована структура об'єктів і їх взаємодій» [103, с. 251]. А.Д. Ур-сул тлумачить категорію інформації як відображення різноманітності навколишнього світу. З філософського погляду різноманітність і ві­дображення в процесі розвитку матерії пов'язані між собою і взаєм­но визначають одне одного. Чим більша внутрішня різноманітність матеріальної системи, тим більше вона дає можливостей адекватно відображати зовнішній світ і вдосконалити його. Р. Н.Іванов означує термін «інформація» так: «...інформація — це твердження, факти, цифри, плюс змістові зв'язки між ними, що підкреслює певну струк­туру й логічний взаємозв'язок її елементів» [113, с. 4]. Великий інте­рес у методологічному плані становить інформаційна концепція зна­чення, яку розробив у кінці 60-х років І. С. Нарський. Він увів термін «значення знака» як інваріанта інформації, вважаючи «значення» тим, що стійко зберігається в разі перетворення інформації.

Для проведення дослідження та з'ясування суті й характерних оз­нак феномену «інформація» важливими є погляди вітчизняних і за­рубіжних учених-філософів, кібернетиків (Р.Х. Абдєєв, В. В. Верби-цький, Д.І. Дубровський, В.З. Коган, О. В. Котова, А.Д. Урсул та ін.), які знайшли відображення в науково обґрунтованих атрибутивній та функціональній концепціях інформації. Атрибутивна концеп­ція інформації (М.М. Амосов, А.І. Берг, В. Б. Баженов, В. В. Бірюков, В.М. Глушков, І. Б.Новік, A.A. Петрушенко, В.І. Сифоров, А.Д. Урсул) визначає інформацію як властивість усіх матеріальних об'єктів, тобто як атрибут матерії.

У той же час сучасний рівень наукового пізнання дозволяє пов'язувати прогресивний розвиток матерії з процесами відображен­ня та накопичення структурної інформації. Інформація як атрибут матерії, брала участь у процесах її самоорганізації, тим самим спри­яючи виникненню живого і становленню гомеостазису та феномену управління [1, с. 162].

Філософами знайдено тісний зв'язок між поняттями «відображення матерії» та «розмаїтості» і визначено через них сутність інформації як відбитої розмаїтості, що означає сукупність різних елементів, зв'язків, відносин і властивостей об'єктів. Передача розмаїтості від одного об'єкта до іншого передається в результаті інформаційного процесу.

Інформація, як семантична сутність матерії, поняття системне і відбивається у відомостях про об'єкти, мету і впливи на них. Матерія є нескінченною множиною усіх існуючих на світі об'єктів і систем з притаманними їм властивостями, зв'язками, відносинами і форма­ми руху. Системна організація матеріального світу лежить в основі існування матерії. Система є сукупністю елементів, об'єднаних єди­ною метою або функціональним призначенням, поза якої матерія не існує. З системних позицій структуру матерії можна представити у вигляді взаємодії рівнозначних елементів: Р — речовина, Е — енергія, З — знання та І — інформація (рис. 2.2).

Інформація є загальною, універсальною властивістю матерії, що знаходить прояв у її взаємодії. Семантика взаємодії елементів у сис темі визначається внутрішніми потребами саморегуляції, збереження і саморозвитку матеріальних систем будь-якого рівня складності. Ін­формація на рівні з матерією та енергією є важливим елементом сис­теми, без якого не є можливим саме існування матеріального світу, рух матерії, ні один процес управління в технічній системі, живих організмах і людському суспільстві.

Функціоналісти» (В. В. Вербицький, Г. Г. Вдовиченко, 1.1. Гришкін, Д.І. Дубровський, Н.І. Жуков, М.І. Сетров, Г.І. Царегородцев та ін.) роз­глядають інформацію як суто кібернетичну категорію, вважаючи, що вона притаманна лише суспільству, живим істотам і кібернетичним системам, тобто пов'язують її з циркуляцією інформації, біологічною та соціальною формою руху, функціонуванням самоорганізованих систем, передачею сигналів у керованих системах, які виникають з появою життя [1; 19; 103]. Останнім часом привертає увагу не тільки наявність існування двох філософських концепцій, а й тенденція пев­ного зближення різних філософських підходів до феномена «інфор­мації» як філософського явища, про що свідчить значна увага дослід­ників до інформаційної проблематики. Тому доцільним видається погляд О. В. Котової з посиланням на учених-філософів Д.І. Дубровсь-кого та В. В. Вербицького, які констатують таке зближення. Вона пише: «Це зближення йде шляхом дедалі більшого врахування специфіки взаємодії тіл неживої природи [223, с. 145]. Наявність існування двох філософських концепцій щодо розкриття поняття інформації, про­тилежних точок зору свідчить про суперечливий характер пізнання феномена інформації. Отже, інформація як філософська категорія є властивістю всіх матеріальних об'єктів Всесвіту, що цікавлять людину і слугують їй джерелом інформації, та відбиває розмаїття предметів живої й неорганічної природи.

У зв'язку з інтенсивним розвитком кібернетики, що торкнувся біль­шості галузей сучасної науки, особливо посилилась увага до інфор­мації як одного з її основних понять. Поняття «інформація» в кібер­нетиці тлумачиться як «відомості, дані, повідомлення, які знімають у суб'єкта управління невизначеність про стан об'єкта управління або сигнал, що зменшує невизначеність у певній системі» [392, с. 73]. У словниках з кібернетики подано такі визначення інформації, як од­нієї з основних невизначених категорій кібернетики, що означає су­купність будь-яких відомостей, даних тощо [339, с. 221-222]; зв'язок у будь-яких цілеспрямованих системах, який визначає їх цілісність, стійкість, рівень функціонування [337, с. 243]. У кібернетиці дається ще й таке визначення: «інформацією називається довільна фізична дія, що має супровід дії психічної» [110]. Н. Вінер у праці «Кібернетика» обмежується переліком того, що не є інформацією: «Механічний мо­зок не виділяє думки, як печінка виділяє жовч», що стверджували ко­лишні матеріалісти, і не виділяє її у вигляді енергії подібно до м'язів. Інформація є інформацією, а не матерією і не енергією» [60, с. 26]. Та­ке тлумачення не усуває невизначеності в суті поняття «інформація». Пізніше в праці «Кібернетика і суспільство» він запропонував таке визначення: «Інформація — це пізнання змісту, що береться нами із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього й при­ведення у відповідність з ним нашого мислення» [59]. Це визначення в сучасних умовах розвитку наукового знання потребує, на наш пог­ляд, певних уточнень, пов'язаних з тим, що суб'єкт не тільки присто­совується до зовнішнього світу, а й пізнає його, є рушійною силою й фактором розвитку будь-яких процесів. Як відзначає Н.І. Жуков, «...без отримання і використання інформації не може існувати управління, а без управління (або регулювання) не має сенсу говорити про інфор­мацію» [103, с. 60]. Наведена вище точка зору свідчить про неоднора­зове застосування терміна «управління» при визначенні суті інфор­мації, що свідчить про їх нерозривний взаємозв'язок.

Академік В.М. Глушков пише, що інформація в найзагальнішо-му її розумінні є мірою неоднорідності розподілу матерії та енергії в просторі й часі, мірою змін, усіх процесів, які відбуваються у світі [1, с. 170]. Багатогранне пояснення поняття «інформації» дає СІ. Ар­хангельський: «Діалектично інформація розглядається як зміст відоб­раження, як засіб впливу на мисленевий апарат. Кібернетично інфор­мація виражає собою величину, обернено пропорційну вірогідності події, повідомлення про яку надходить до відповідного приймального пристрою. Для навчального процесу, як і для всіх систем, інформація набуває змісту тоді, коли вона перебуває в русі й використовується з метою пізнання та управління» [14, с. 111]. Він дає ще й таке визначен­ня: «Інформація — це повідомлення інформованою стороною раніше невідомих відомостей» [14, с. 209] Значний внесок у розробку інформаційного підходу до явищ, про­цесів, систем різної природи вніс російський кібернетик Р.Х. Абдєєв. Інформація ним розглядається як «важлива матеріальна субстанція або середовище, яке живить дослідників, розробників, управлінські органи, якими вона створюється і безперервно оновлюється» [1, с. 161]. Автор висунув досить несподівану та оригінальну ідею. Зовсім нелег­ко було зрозуміти, що в різних системах (технічних, біологічних та інших) циркулюють однакові потоки інформації: одна і та ж інформа­ція може зберігатися на різних фізичних носіях і передаватися різно­манітними за своєю природою каналами.

Поняття інформації основне в кібернетичній теорії Н. Вінера і його послідовників, які стверджують, що всі процеси управління і зв'язки в живій природі, суспільстві й машинах — це процеси передачі, збе­реження й обробки інформації. Об'єкт і суб'єкт поглинає інформацію з навколишнього світу та використовує її для правильної моделі по­ведінки. Кількість інформації є кількістю вибору або від'ємною ен­тропією — основою і засобом боротьби з кібернетичним «шумом». У термодинамічному значенні дефініція «шум» означає збільшення ентропійного хаосу. Отже, кількість інформації в системі є мірою її організованості.

Кібернетикою доведено, що інформація має безпосередній зв'язок з процесами управління й розвитку, що забезпечують стійкість та фун­кціонування систем будь-якої природи загалом і освітніх зокрема. У найбільш узагальненому вигляді в кібернетиці поняття інформації характеризується як міра неоднорідності матерії та енергії в просторі й часі; «...міра змін супроводу усіх процесів, які відбуваються у світі»; як універсальна міра складності й структурованості систем будь-якої природи матеріального світу; як об'єктивна інформаційна характе­ристика реально існуючих систем [1, с. 170].

Важливим для нашого дослідження є наукове обгрунтування по­няття «інформація» в гялуз/ інформатики, що вивчає структуру й за­гальні властивості наукової інформації, а також закономірності всіх процесів комунікації і методи пошуку, обробки, зберігання й транс­портування інформації. В інформатиці «інформація» означає сукуп­ність відомостей, призначених для збирання, обробки, передавання, сприймання тощо, причому саме відомостей (у первісному значенні латинського слова іпїогтаПо), смислового змісту даних сигналів, які є носіями цих відомостей [397, с. 26-27]. На думку вченого В. А. Ши-рокова, «згідно з цим визначенням процес вилучення відомостей з да­них, одержання їх від неживих об'єктів, сприйняття та інтерпретації нерозривно пов'язані з розумом (спочатку тільки природним, а тепер, включаючи штучний, шахові програми і т. ін.) Саме такий первісний зміст надається мірі кількості інформації, якщо розуміти її як міру, що характеризує ступінь розкриття одержувачем (за допомогою розу­му) невизначеності нашого незнання про будь-яку величину, явище, подію, об'єкт» [397, с. 27]. Термін «інформація» у навчальному посіб­нику з основ інформатики та обчислювальної техніки пояснюється як «роз'яснення, висловлювання, обізнаність; відображення предметно­го світу за допомогою знаків і сигналів» [282, с. 7-8]. Провідні віт­чизняні вчені в галузі інформатики М.І. Жалдак і Н.В. Морзе зазнача­ють, що поняття інформації в курсі інформатики є одним з вихідних, первинних, не означуваних і тлумачать його як «роз'яснення, виклад, обізнаність» [100, с. 11-12]. їх погляди збігаються з точкою зору про­фесора А.Д. Хомоненка щодо розгляду інформації як первинного неозначуваного поняття інформатики, яке передбачає наявність ма­теріального носія, джерела, передавача й приймача інформації, кана­лу зв'язку між джерелом і реципієнтом інформації [283, с. 7]. У книзі «Проектування баз даних інформаційних систем» подається класичне визначення поняття «інформація». Це відомості, що передають люди усним, письмовим або іншим способом (виділено автором — комуні­каційним чи технічними засобами) [34, с. 5].

У ході теоретичного аналізу проблеми з'ясовано, що дефініцію «ін­формація» науково обґрунтовано з позицій теорії комунікації. Теорія комунікації виникла після того, як з'явилася можливість матеріалі­зувати звукові повідомлення за допомогою засобів звукозапису, тоб­то охарактеризувати предмети духовного світу й відокремити форми знака від його значення та вивчити те загальне, що є в усіх актах ко­мунікацій незалежно від конкретної природи знаків, які використо­вуються в процесі людської життєдіяльності, а також закономірності способів передачі повідомлень. Відповідно до основних положень цієї теорії в математичних термінах «повідомлення» розглядається насам­перед із статичних позицій, абстрагуючись від свого змісту. Б. М. Анд-рушків і О.Є. Кузьмін вважають, що «...сукупність повідомлень, які ві­дображають конкретний стан явища, події, виробничо-господарської діяльності» і є інформацією [6, с. 136].

У теорії зв'язку К. Шеннона основна властивість інформації полягає в здатності розкрити невизначеність ситуації. Міра з'ясованої невиз­наченості є мірою кількості інформації в повідомленні. Поняття «ін­формація» визначають як «передання різноманітності» (У. Росе Ешбі), «комунікацію і зв'язок, у процесі якої усувається невизначеність» (К.Шеннон), «заперечення ентропії» (Л.Бріллюен). Наведені вище тлу­мачення щодо розкриття сутності інформації випливають з відомих моделей інформації — комбінаторної моделі Р.В. А. Хартлі та моделей інформації К. Шеннона — А. Больцмана і А. М. Колмогорова.

Більшість дослідників проблеми інформації пов'язують це поняття з повідомленнями та такими його характеристиками, як непередбачу-ваність, оригінальність, новизна. На думку Ф.І. Хміля, «...у загальному розумінні інформація — це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому середовищі» [382, с. 196].

Під інформацією розуміють сприйняті, зрозумілі та оцінені відо­мості про об'єкт, які корисні для розв'язання тих чи інших завдань. Будь-яке повідомлення характеризується такою властивістю, як не-передбачуваність. Інформація, в строгому розумінні цього слова, по­дається як кількість непередбачуваності, що міститься в повідомленні. За своєю суттю ця кількість є мірою того нового, що вносить повідом­лення в середовище, яке оточує реципієнта інформації. Ця неперед-.

бачуваність залежить від оригінальності даної конкретної множи­ни знаків. Водночас можна скласти багато різних комбінацій знаків, однакових за ступенем оригінальності, але різних за своєю суттю. За визначенням А. Моля, інформація є мірою оригінальності, новизни, складності структур [263, с. 132]. Учений обґрунтовує своє визначення тим, що цю міру можна подати як ступінь неймовірного поєднання знаків певного виду, що становлять повідомлення. Інформацією можна назвати все те, що надходить з навколишнього світу і вносить будь-які зміни в середовище та яке оточує одержувача інформації, або все те но­ве, що є у повідомленні й чого немає у складі середовища. Відповідно до міркувань А. Моля, інформація є мірою виявлення нового і якісних змін у зовнішньому середовищі. Для дослідження і керівника загаль­ноосвітнього закладу, як споживача інформації, важливим є власне, що означає «нове» для нього особисто, а також має значення, чи це «но­ве» для суспільства є новим, чи відомим. Тобто інформація у ракурсі «нового» є суб'єктно детермінованим явищем. Інформація — це нове, розширене людиною знання про будь-яку ідею, явище, процес, діяль­ність чи матеріальний результат або продукт, що за своїми якісними показниками є новими по відношенню до існуючих форм і яке вико­ристовується для задоволення інформаційних потреб суб'єкта.

Таким чином, інформація є мірою всього нового, як прогресив­ного явища, як засобу зміни старого, незважаючи на об'єктивність чи суб'єктивність цього нового для особистості й непередбачуваного, що міститься в повідомленні. У контексті визначення сутності поняття «інформація» потребує уточнення сама категорія «нового», що часто характеризується як зміна. Нове — це нововведення, така властивість чи якість об'єкта пізнання, яка щойно виявлена або відкрита суб'єктом пізнання, або з'явилася на зміну попереднього стану та поєднує в собі одночасно традиційне й кардинально нове, взаємозв'язок якого до­повнює попереднє знання.

Досить повно систематизував розмаїття дефініції американський учений Ф.Махлуп. Він вважає, що «...інформація —це процес переда­чі знань, сигналу чи повідомлення; поточні дані про змінні величи­ни в певній галузі діяльності, систематизовані відомості про основні причинні зв'язки у знанні як понятті більш загального класу, до якого інформація є підпорядкованою; знання, передані кимось іншим чи набуті за допомогою власного дослідження або вивчення; знання про якусь особливу подію, випадок чи про щось подібне» [247, с. 35-37]. Інформація є повідомленням, оскільки вона відображена певною мо­вою у вигляді знаків, зображень; повідомлення є формою передачі ін­формації і може бути записане на матеріальних носіях; повідомлення доступні для відтворення без участі автора і передаються каналами зв'язку й масової комунікації за допомогою умовних сигналів, техніч­них і обчислювальних засобів.

Інформація пов'язана з розв'язанням широкого кола соціальних, культурологічних, психологічних, управлінських та інших проблем. Ідеї та засоби кібернетики, включаючи застосування методу моделювання процесів за допомогою електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), виявилися плідними при використанні в соціології та соціологічних до­слідженнях, лінгвістиці, економіці. Деякі аспекти феномену інформації в контексті соціальних систем розглянуто у фундаментальних працях таких вітчизняних і зарубіжних учених як В.П. Андрущенко, В.Г. Афа-насьєв, Д.Белл, Б.Брукс, В.Ю. Биков, К.К. Жоль, Є. М.Комлєв, Б.Ланге-форс, Р.Махлуп, А.Моль, Ю.В. Сиволоб, А.Д. Урсул, В.А. Широков та ін.

Відомий російський соціолог В. Г. Афанасьєв визначає інформацію як спосіб зв'язку компонентів системи один з одним, кожного з ком­понентів із системою в цілому, а системи в цілому із середовищем [18, с. 37]. «...Поняття інформації прийнято пов'язувати з певною систе­мою у тому розумінні, що для її одержання і циркуляції необхідний об'єкт, який є джерелом інформації, та суб'єкт, зацікавлений у ній» [382, с. 196-197]. Отже, інформація відбиває стан певної системи та його зміни у взаємозв'язку з зовнішнім середовищем. Повертаючись до етимології слова, Є. М.Комлєв у посібнику «Наукові основи уп­равління і організації праці» розглядає поняття інформація як форму зв'язку між керованою та керуючою системами [209, с. 76]. Р.Х. Абдєєв також акцентує увагу, що «...на цю — управлінську сторону, до сучас­ного часу (90-ті роки XX ст.) ніхто не звертав уваги, хоча любий про­цес життєдіяльності та розвитку в людському суспільстві пов'язаний з прийомом, обробкою інформації та управлінням, з тим, наскільки швидко і ефективно це робиться» [1, С. 65].

У працях відомих зарубіжних учених висвітлено позицію ототож­нювання інформації і знання. Б.Брукс обґрунтував основи традицій­ної інформатики і визначає інформацію як розширення знання [409]. Ототожнення означених вище концептів потребує детальної характе­ристики останнього. Учені все ще міркують над точним розумінням того, що ж таке, власне, знання та на їх співвідігошенні з інформацією та даними. Більшість проте погоджується, що на перетворення даних у знання впливають кілька факторів. Одним з них є, очевидно, досвід. Іншим — є ступінь зацікавленості й розуміння, яке вкладає індивід у цей процес. Деякі дослідники процесу управління вважають, що ми перейшли з «ери знань» до «інформаційної ери», але більшість з них насправді не знає, що це означає [86, с. 107-108].

Знанням Б. Брукс називає не особистісне, а соціалізоване знання, пов'язуючи його не зі станом чи структурою свідомості, а з процесами інформованості суспільства. Знання трактується також і як здібність людини використовувати його у своїй діяльності. Все це свідчить про те, що знання людини, його розвиток включає в себе постановку й ви­рішення проблем. Знання має багатоступеневий характер, який є по­казником складності як самого пізнання світу, так і ставлення людини до цього світу, і передусім постає, як чуттєве та раціональне. У нау­ковій сфері виділяються емпіричні та теоретичні знання. У першому випадку — це емпіричні відношення, у другому — закономірності, внутрішні зв'язки. Існують різноманітні види й позанаукового знання, до яких віднесено побутові знання. Категорія «знання» є особливіс­тю художніх образів, етичних, правових, політичних принципів та ідей і навіть релігійних догм [226, с. 106-107]. Цей погляд підтриму­ють окремі вітчизняні та зарубіжні дослідники. Слід зазначити, що А.Д. Урсул характеризує інформацію як «знання під кутом зору різ­номанітності» [363, с. 104]. О.Нестеренко зазначає, що «...інформація стала виступати в ролі знання. Знання — це перетворений практикою результат пізнання людиною дійсності.

Взагалі вся історія розвитку людства складається з епох, які вимірю­ються знаннями, що були у розпорядженні людини у відповідні часи і на які вона спиралася у своїй діяльності. Знання — це активна ін­формація, що утворюється не простим «складанням» даних у файли на магнітних носіях, а побудовою моделі того користувача, який роз­міщує в ЕОМ свою інформацію. Така модель будується шляхом органі­зації семантичних, тобто смислових зв'язків між даними» [269, с. 67]. У дослідженні СІ. Архангельського розкрито процес переходу нав­чальної інформації в знання [14]. Б. Лангефорс, ототожнюючи знан­ня й інформацію, підкреслює їх протиставлення даним, що обробляє електронно-обчислювальна машина (ЕОМ). Він стверджує, що людина вносить в інформацію (знання) не менше ніж автоматизовані процеси обробки даних. Інформація, за Б.Лангефорсом — це по суті «особли­ва форма знання, придатна для транспортування в суспільстві, тобто це означає, що інформація є перетвореною формою знання, в якій це знання подано» [428, с. 89]. В.Г. Афанасьєв також ототожнює поняття «інформації» з поняттям «знання», при взаємодії передавача й спожи­вача інформації знання набуває характеру повідомлень, відомостей, тобто стає інформацією» [19, с. 33]. Таким чином, знання відрізняють­ся своєю формою, змістом, видами, а також ступенем достовірності. Для інформації також характерні наведені сутнісні характеристики, що дозволяє стверджувати про правомірність і логічність існування позиції ототожнення інформації та знання. Аналіз дефініцій дозволяє дійти до висновку, що таке ототожнення інформації і знання мож­ливе й правомірне, оскільки знання — результат процесу пізнання, достовірність якого перевіряється практикою; це відображення дій­сності у свідомості людини через сприйняття, уявлення понять, суд­жень, ідей, теорій. Це процес розуміння, що дає можливість осягнути глибинний сенс людського буття (соціальної реальності та окремих людей); це також оцінки, які дозволяють виявити ціннісні характе­ристики явищ дійсності.

Протилежну точку зору висвітлено професором Гарвардського уні­верситету Даніелем Беллом у статті «Соціальні рамки інформаційного суспільства», яким чітко розмежовано дефініції «інформація» і «знан­ня». На його думку, інформація — це спосіб і система обробки даних, тоді як знання — це продукт інформаційної діяльності, реалізований як система суджень чи стверджень щодо деяких об'єктів, процесів, явищ [407, с. 201]. Під інформацією розуміють також процес передачі знань про різноманітність природи, корисний для суб'єкта пізнан­ня зміст про речі, факти, явища, людину, суспільство, державу тощо. Інформація існує поза її створювачем, це відчужені від їх створювача знання, які є відображенням дійсності в мисленні людини.

Важливим для проведення нашого дослідження є також і семан­тичний підхід до розгляду поняття «інформація», що локалізується і трансформується в людській мові, книжних, журнальних і газетних текстах, повідомленнях радіо та телебачення, витворах мистецтва, показах приладів тощо. У виробничій діяльності людини інформа­цію подають і передають за допомогою повідомлень у вигляді текс­тів (довідки, накази, списки, дані, звіти, таблиці, плани та інші до­кументи; наукові й художні твори різними мовами, нотні стани) й ілюстративного матеріалу (креслення, схеми, діаграми, фотографії). У будь-якому вигляді вона містить відомості про матеріальні систе­ми та їх структуру, властивості, явища, події і факти, процеси, об'єкти живої та неживої природи. Інформація відображає те, що діється зараз або відбувалося раніше в реальному світі.

Людина сприймає мову як спосіб представлення інформації, а та­кож — повідомлення, що подається певною мовою. Текстові, графіч­ні, звукові повідомлення подаються через мови народів світу і мови спілкування живих істот (тварин, птахів тощо), мову глухих, мову ес­перанто (штучна міжнародна мова), мову корабельних сигнальників. Вигляд повідомлень може бути представлений деякою послідовністю знаків, тестів, зображень, звукових відеозаписів, живописних і музич­них творів, кінофільмів. Інформація сприймається людиною через органи чуття, зберігається, аналізується, синтезується за допомогою мозку та центральної нервової системи і виробляє на її основі моделі поведінки.

Суть семантичного підходу до означеної вище проблеми в лінгвіс­тиці полягає в тому, що інформацію тлумачать як осмислені тексти, що утворені знаками певної мови. Існують системи, в яких ці знаки відмінні й усвідомлені (носії інформації). Осмислення передбачає, що знаки відомі сприймаючій системі реципієнту. Остання повинна вміщувати в собі підсистему, що дозволить пояснити кожне поняття за допомогою інших понять, так званий тезаурус. Інформація сприй­мається реципієнтом за допомогою ланцюга трансляцій — перекладу тезаурусом знаків мови носій на мову реципієнта. На основі інфор­мації, що отримана таким чином, реципієнт як система сприйняття інформації реагує на Всесвіт. Отже, вчені-соціологи тлумачать понят­тя «інформація» як соціалізоване знання, тобто частину знання, що активно використовується, або як перетворену форму знання, деякі з них ідентифікують ці дефініції, тим самим прирівнюючи значення понять «інформація» і «знання».

За ресурсного підходу інформація нарівні з природними, енергетич­ними й фінансовими ресурсами визнається як стратегічний націо­нальний ресурс, що забезпечує стабільне матеріальне і духовне зрос­тання суспільства. К. К. Жоль і Ю. В. Сиволоб у монографії «Інформація, суспільні науки, управління» розглядають проблеми формування принципово нової концепції загальнодержавних або національних інформаційних ресурсів. Згідно з концепцією інформація є винят­ково важливим ресурсом, раціональна експлуатація якого дозволяє зменшити потреби в додатковому припливі традиційних ресурсів і перейти до ресурсозберігаючих технологій [102, с. 207]. У зазначеній монографії окреслена й позиція вчених Г.Р. Громова та професора Гарвардського університету А. Оєттінгєра щодо розгляду дефініції «ін­формація» як основного інформаційного ресурсу суспільства, такого, як енергія та матерія [102, с. 57].

Поняття «інформація» у науково-технічній сфері переважно роз­глядається як спеціальний вид науково-інформаційних ресурсів, що передбачає створення спеціальних процедур їх накопичення і ви­користання [102, с. 57]. Інформаційні ресурси трактуються як обсяг інформації в інформаційній системі, «...як окремі документи і маси­ви документів у інформаційних системах (бібліотеки, архіви, фонди, банки даних та інші інформаційні системи)» [75, с. 17]. У соціоло­гічному контексті множина даних утворює інформаційний ресурс, тобто накопичуючись, дані мають зміст потенційної інформації, яка у певний проміжок часу і за певних обставин у результаті аналіти-ко-синтетичного опрацювання набуває статусу релевантних відо­мостей для окремих індивідуумів або певного кола осіб. Соціального статусу, як інформація, ресурси набувають тоді, коли існують люди, які мають інтерес до них, виникає потреба і мотивація щодо їх отри­мання, можливість і здатність їх використовувати, накопичувати та оновлювати.

Поняття «інформаційний ресурс» є багатогранним і багатоаспек-тним [207; 225; 265; 321; 407; 409; 414], яке з позицій системного та інформаційного наукових підходів ми трактуємо як упорядковану сукупність об'єктивованих відомостей, даних, знань, документів, за­фіксованих на паперових чи інших носіях (у тому числі розглядаємо і конкретних людей як носіїв інформації), які утворюють інформаційні системи (бібліотеки, архіви, бази і банки даних тощо) та призначені для використання в процесі діяльності. Інформаційний ресурс ви­користовується усіма суб'єктами, органами влади і управління всіх соціальних сфер і рівнів, а також юридичними і фізичними особа­ми, керівниками усіх соціальних сфер, зокрема ЗНЗ. Інформаційний ресурс порівняно з іншими є системоутворювальним чинником, без

суспільства», яким чітко розмежовано дефініції «інформація» і «знан­ня». На його думку, інформація — це спосіб і система обробки даних, тоді як знання — це продукт інформаційної діяльності, реалізований як система суджень чи стверджень щодо деяких об'єктів, процесів, явищ [407, с. 201]. Під інформацією розуміють також процес передачі знань про різноманітність природи, корисний для суб'єкта пізнан­ня зміст про речі, факти, явища, людину, суспільство, державу тощо. Інформація існує поза її створювачем, це відчужені від їх створювача знання, які є відображенням дійсності в мисленні людини.

Природознавство як галузь науки пояснює, що інформація є фунда­ментальною характеристикою будь-яких систем [43; 65; 66; 304; 396; 435]. У книзі Х.Хармута «Застосування методів теорії інформації у фізиці», присвяченій фундаментальним аспектам теорії інформації, зазначається, що інформацією пройняті всі матеріальні об'єкти і про­цеси реального світу, які є джерелами, носіями й одночасно спожи­вачами інформації, а також і те, що всі взаємодії в природі зумовлені інформаційними причинами (рух Землі, рух електрона тощо) [378]. Водночас у ній не подано наукове визначення інформації, а охаракте­ризовано як універсальну властивість матеріальних об'єктів, що по­лягає в здатності сприймати внутрішній стан і вплив навколишнього середовища, зберігати результати, перетворювати відомості й переда­вати їх результати іншим об'єктам.

Методологічно плідним і оригінальним є підхід сучасного вченого В. А. Широкова щодо тлумачення понять «інформація» та «кількість ін­формації» і встановлення взаємозв'язку між ними, а також розв'язання проблеми наукового обґрунтування цих концептів. Проаналізував­ши наукові пошуки вчених, починаючи з XVIII ст. стосовно визна­чення основного поняття фізики «енергія» і методології підходу до розв'язання цієї проблеми, учений ґрунтовно виклав зміст поняття «енергія» в кількох твердженнях-тезах [397, с. 27-28]. Він стверджує, що в процесі викладу розмежувалися відмінності між поняттями «енер­гія» та «кількість енергії», а вживалися вони як абсолютні синоніми. Методологічна коректність такого підходу, на думку вченого, полягає в реалізації загальнонаукового принципу узгодженості рефлексивних та операційних визначень понять, що вводяться. Використавши метод аналогії і трансформувавши інтегровані висновки щодо понять «енер­гія» та «інформація», зробивши відповідні модифікації формулювань тез-тверджень, В.А. Широков виклав стислу характеристику поняття «інформація». Отже, основна ідея розкриття суті поняття «інформація» вченими природничого напряму науки полягає в тому, що інформацію во­ни розглядають з позиції системного підходу як характеристику реаль­них систем, що веде до її сприйняття та способів визначення, близьких до визначення фізичних величин. Важливими для проведення дослід­ження є тези-твердження вчених природничої галузі, які є характер­ними і для соціальних систем та їх різновидів: усі матеріальні об'єкти і процеси одночасно є джерелами, носіями інформації, суб'єкти —джерелами, носіями й споживачами інформації; всі взаємодії в природі зумовлені інформаційними причинами. На основі викладеного вище зроблено висновок про те, що реальні об'єкти й процеси в системах різного виду мають інформаційну природу, для кількісного опису яких можна застосувати теоретичні моделі інформації.

Наведені вище авторські тлумачення поняття «інформація» слугу­ватимуть для подальшої його інтерпретації, вивчення й уточнення за­лежно від розвитку інформаційного суспільства, нових парадигм і тео­рій та напрямів у науці. Цілком зрозуміло, що інформатика, соціальна інформатика, інформаційний менеджмент є відносно новими галу­зями наукового знання, в яких відбувається процес термінологічної узгодженості їх основних понять. В історичному ракурсі процес тер­мінологічної визначеності та узгодженості є тривалим, наприклад, у фізиці щодо таких фундаментальних понять, як «енергія» та «кількість енергії», який відбувався понад два століття; можливо, такий шлях буде характерним і для понять «інформація» та «кількість інформації».

З метою визначення основних істотних складових та розкриття суті поняття «інформація» в процесі дослідження проаналізовано 126 авторських дефініцій у 135 наукових працях вітчизняних і зарубіж­них учених різних галузей науки, а також — і словниках. Застосуван­ня методу контент-аналізу щодо визначення сутності «інформація» дозволило виділити його основні субстрати та категоріальні модифі­кації. Використання низки методів: аналізу, порівняння, формаліза­ції, узагальнення та ранжування дозволило структурувати авторські визначення дефініції «інформація» за кількістю однакових трактувань її сутності. Перше місце — 21 (16,66%) належить визначенню інфор­мації, як важливої матеріальної субстанції, або середовищу, відобра­женню явищ реального, предметного чи різноманітного навколиш­нього світу. Друге місце посіло таке трактування: інформація — це відомості про що-небудь, стан і хід подій, знаки, явища; нові відо­мості про навколишній світ, що відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому середовищі, передані в часі і просторі — 19 (15,07%). На третьому місці — інформація як суто кібернетична категорія, що характеризує функціонування самоорганізованих систем, яка прита­манна суспільству, живим істотам і кібернетичним пристроям; сиг­нали, імпульси, образи, що циркулюють у технічних (кібернетичних) пристроях; кількісна міра усунення невизначеності (ентропії) — 13 (10,31%); класифікаційною основою їх об'єднання слугує застосуван­ня системно-кібернетичного підходу під час його вивчення.

Четверте місце посіли дві модифікації в її історичній еволюції: інформація від латинської — іnfоrmаtіо, роз'яснення, викладення,

обізнаність суб'єктів пізнання про які-небудь події, чиюсь діяль­ність — 11 (8,73 %) та з позицій системного підходу — як універсальна міра складності й структурованості, характеристика систем будь-якої природи —11 (8,73%). П'яте місце поділили три авторські трактуван­ня поняття: інформація з позиції діяльнісного підходу як сукупність дій суб'єкта щодо здобуття, зберігання, передавання відомостей або їх різноманітності та як обмін відомостей; з гностичного — як сукупність певних знань, їх передача про різноманіття природи, як міра невизначеності про об'єкт вивчення, та комунікативного — як пові­домлення про стан справ або чиюсь діяльність, або пов'язане з управ­лінням — по 9 визначень відповідно (7,14%). На шостому місці посі­ло визначення дефініції «інформація» на основі ресурсного підходу як стратегічного науково-інформаційного ресурсу суспільства — 5 (3,96%). На сьомому місці виявилися дві модифікації трактування: первісне — інформація як опис фактів — 3 (2,38%) та інформація як основа зв'язку й управління в живій природі та машинах, комуніка­ціях; зв'язок, у процесі якого встановлюється невизначеність, форма зв'язку між керованою і керуючою системами — 3 (2,38%). Восьме місце належить таким двом модифікаціям, як міра змін, якими суп­роводжуються всі процеси, що відбуваються у світі — 2 (1,58%), та поточні дані про змінні величини в певній галузі діяльності, дані, в яких є споживач — 2 (1,58%). Дев'яте місце розділили дев'ять різних за суттю авторських модифікацій поняття «інформація», таких, як заперечення ентропії — 1 (0,79%), оригінальність; довільна фізична дія, що супроводжується дією психічною — 1 (0,79%), об'єкт, мета, інструмент менеджменту якості — 1 (0,79%), інформація, а не ма­терія або енергія — (0,79%), міра неоднорідності розподілу матерії та енергії в просторі й часі — 1 (0,79%), процеси, в яких вона задія на: передавання, перетворення та збереження або спосіб і системи обробки даних — 1 (0,79%), величина, обернено пропорційна віро­гідності події, повідомлення, що надходить до відповідного прий­мального пристрою — 1 (0,79%), здатність системи знімати невизна­ченість— 1 (0,79%).

У процесі проведеного нами дослідження виявлено 22 авторські модифікації поняття «інформація» з позицій системно-структурного, діяльнісного, гностичного, комунікативного, системно-кібернетич­ного наукових підходів до розкриття її суті. У процесі дослідження представлено докладний виклад і аналіз сутності поняття «інформа­ція» з методологічною метою, оскільки воно ще й досі розглядається як одне з центральних і невизначених понять кібернетики, інформати­ки, соціальної інформатики й потребує термінологічної узгодженості та подальшої розробки її моделей. Як підтверджують результати контент-аналізу, на сьогодні не існує узагальненої дефініції «інформація» у будь-якій галузі науки чи конкретній сфері суспільного життя. Жод­не з тлумачень поняття «інформація» неможливо звести до однієї суті, однак більшість дослідників намагаються подати власне розуміння цього поняття, пов'язують з діяльністю людини та відображенням різ­номанітності Всесвіту.

Інтеграція знання з різних наукових галузей (філософія, кіберне­тика, соціологія управління, природознавство, лінгвістика) з метою вивчення та аналізу концепту (поняття) інформація та його основних характеристик [4; 75; 96; 119; 123; 173; 207; 225; 327; 344; 357; 365-367] забезпечує системний, цілісний характер дослідження та дозволяє зробити такі висновки.

Розвиток науково-технічного прогресу, кібернетики й теорії ін­формації як її складової та зміна наукової парадигми виявили, що теорія К. Шеннона неспроможна пояснити цілий ряд істотних фе­номенів складних структурованих систем, інформаційна природа яких здавалася безсумнівною: коли не визначено множину подій, вказати ймовірність станів системи неможливо. Це й зумовило по­дальший розвиток теорії інформації, розробку моделей інформації та подальше дослідження суті феномена інформації й виникнення таких нових галузей науки, як інформатика, соціальна інформатика, інформаціологія.

Поняття «інформація» нині широко використовується в усіх га­лузях науки, зокрема у філософії, природознавстві, соціології управ­ління, кібернетиці, інформатиці, педагогіці, освітньому та інформа­ційному менеджменті, внутрішньошкільному управлінні. Поняття «інформація» є багатозмістовним та багатогранним, і тому різні вчені, які висвітлюють окремі грані цього феномену, дають його визначен­ня. Щодо генезису поняття «інформація» слід зазначити, що до сере­дини XX ст. воно трактувалося в загальновживаному значенні цього слова як виклад, роз'яснення, відомості про що-небудь, які передава­лися усним, письмовим чи іншим способом за допомогою умовних сигналів, букв, цифр, програмно-апаратних засобів і має латинське походження.

У соціології управління більшість точок зору вчених збігаються що­до трактування феномену «інформації» з позицій системного підходу, як фактору інтеграції соціальних систем, і характеризують інформа­цію через знання під кутом зору різноманітності або ж ототожнюють її зі знаннями. Зазначена інформація характеризує ступінь незнання суб'єкта пізнання про будь-яке явище, об'єкт, подію, факт, величину матеріального світу. Знання можна визначити як інформацію, в який рівень невизначеності є мінімальним, але інформація не є знанням, доки вона не опрацьована мозком людини. У природознавстві дається визначення поняття «інформація» як універсальної властивості всіх матеріальних об'єктів, яке включає сприйняття людиною внутріш­нього стану і впливу навколишнього середовища на об'єкт, систему; збереження результатів, перетворення й передавання відомостей ін­шим об'єктам.

Найбільш загальне визначення інформації, як відображення ре­ального світу, обґрунтовано у філософи. Це поняття є загальнонауковою категорією, невід'ємним атрибутом матерії і руху, але в умовах сучасного розвитку науки ще не набуло статусу філософської категорії нарівні з поняттями «матерія», «енергія», «час» і «рух». Оскільки рух є способом існування матерії, можна стверджувати, що інформація ха­рактеризує цей спосіб як міру змін, якими супроводжуються всі про­цеси, що відбуваються в навколишньому світі, а отже, і в соціальних, освітніх, педагогічних, інформаційних, управлінських системах.

З'ясовано, що поняття «інформація» більшістю філософів і вчених із гуманітарних наук визначається як загальнонаукове, багатоаспектне й всеохоплююче поняття, що характеризує матеріальні об'єкти та їх взаємодію на всіх рівнях організації матерії, лежить в основі процесів управління й саморегулювання в живій природі та суспільстві.

У ході нашого дослідження зроблено уточнення про те, що ін­формація та інформаційні процеси, адекватно відображають реальну дійсність, властиві не тільки природним, кібернетичним, соціаль­ним, соціотехнічним, технічним та біологічним системам, а й взагалі всім матеріальним системам і об'єктам неживої природи. Інформація характеризує складність процесів, які відбуваються в системах, неод­норідність та їхню структурованість самих систем.

У процесі дослідження нами узагальнено найбільш значущі озна­ки інформації, що визначають її специфіку:

• нематеріальний характер, тобто самостійність інформації від­носно її носія;

• кількісна визначеність;

• суб'єктивний характер інформації як результат інтелектуальної діяльності суб'єкта;

• можливість багаторазового її використання суб'єктами;

• створення, збереження, копіювання, відтворення і накопичення інформації;

• збереження інформації у суб'єкта-передавача та суб'єкта-користувача інформації.

Аналізуючи поняття «інформація» з позицій системно-структур­ного та системно-кібернетичного наукових підходів, ми відмічає­мо, що воно пов'язано з певною системою в тому розумінні, що для її одержання та циркуляції необхідний об'єкт, який є носієм або дже­релом інформації: в нашому дослідженні — це ЗНЗ як мегасоціальна система, та суб'єкти-споживачі або суб'єкти-користувачі, зацікавлені в її продукуванні та використанні-суб'єкти управління та НВП.

Аналіз концепцій інформації, виявлені різноманітні її категоріаль­ні модифікації, узагальнені ознаки поняття, багатоплановість його структури та теоретичне осмислення дозволяє тлумачити поняття «інформація» в авторській інтерпретації як певну сукупність відомос­тей, отриманих суб'єктом у результаті пізнання або дослідження і пе­ реданих звуковим, графічним, письмовим способом без застосування або із застосуванням технічних засобів у просторі й часі, що характеризують властивості матеріальних систем, стан їх функціонування та розвитку, міру змін усіх процесів і діяльності суб'єктів у них, навколишньому світі, об'єктів у природних і соціальних системах та зменшують міру невизна­ченості фактів, подій, явищ.

Під інформацією слід розуміти не будь-які відомості про об'єкт пізнання, вивчення або дослідження, а лише сприйняті, зрозумілі та оцінені суб'єктом як такі, що корисні для розв'язання тих чи інших управлінських завдань і досягнення мети та прийняття управлінських рішень. Поняття «інформація» є загальнонауковим і базовим, виступає науково-теоретичною основою визначення та уточнення терміноло­гічного апарату дослідження. З інформацією пов'язані такі поняття, як дані, сигнал, повідомлення, знання, сутність та семантика.

Різноманітність станів системи, що відображається, породжує різ­номанітність видів інформації. Цей висновок є важливим для вивчен­ня та визначення видів інформації, що циркулюють у загальноосвіт­ньому навчальному закладі, а не тільки педагогічної, з якою найбільше обізнані керівники та педагоги і яка є дослідженною та найбільш за­гальноприйнятою в педагогіці й освітній практиці.