2.2. Види і джерела інформації та їх вплив на управління загальноосвітнім навчальним закладом

Одним із завдань дослідження є з'ясування джерел і видів інфор­мації, розкриття та уточнення суті понять «соціальна інфор­мація», «управлінська інформація», їхніх термінів-характе-ристик, визначення видів інформації та їх змісту в загальноосвітньому навчальному закладі (ЗНЗ).Багатий на різні форми відображення Всесвіт характеризується ви­явами різноманітних видів інформації. Відповідно до мети і завдань дослідження у науковій розвідці з огляду на сучасне витлумачен­ня поняття «інформація», яке ще не набуло чіткої концептуалізації, потребують вивчення, визначення та конкретизації види інформа­ції соціального спрямування, що надходять або створюються у ЗНЗ. У попередньому параграфі нами підкреслено, що інформація влас­тива всім видам і формам руху матерії, зокрема й соціальній її формі, що відображає розмаїття матеріального й духовного світу. Вона стала об'єктивною характеристикою не тільки живих, а й взагалі всіх ма­теріальних систем, у тому числі й об'єктів неживої природи та їх взає­модії на всіх рівнях організації матерії.

Матеріалістична діалектика, філософська теорія відображення, тео­рія інформації, кібернетика, сучасний рівень розвитку наукових знань істотно розширили види інформації. Проблеми природи матеріаль­ного світу й відображення його у свідомості особистості знайшли своє відтворення у хронологічному порядку генезису [1, с. 184-185; 159, с. ЗО] й взаємозв'язку видів інформації — фізичної, біологічної та соціальної, що характеризують якісну своєрідність процесів відобра­ження на різних рівнях організації матерії. Фізична інформація влас­тива процесам відображення в неживій природі (елементи, речовини, неорганічні структури, планетні й зоряні системи). У живій і неживій природі виникає природна естетична інформація через сполучення кольору, світла й тіні, звуків і пахощів та мистецька, що характеризує результати творчої діяльності людей як її різновид. Біологічна інфор­мація циркулює в живій природі й формує її структури.

Соціальна інформація створюється, використовується й накопи­чується в процесі управління суспільством як соціальною системою і ЗНЗ — як її різновиду. Це пояснюється тим, що людина, яка її ство­рює, формує, використовує і трансформує у процесі діяльності, — іс­тота соціальна за своєю суттю й така, що обов'язково належить до то­го чи іншого класу, нації, соціальної верстви, організації, колективу, суспільства.

У контексті зазначеного слід відмітити, що вченим О. М. Леонтьєвим обґрунтовано пріоритетність саме соціальної діяльності порівня­но з її іншими видами [ 232 ], а філософами зроблено висновок, який лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідео­логічних домінант суспільного розвитку про «...цілісність суспільства як соціальної системи, що функціонує завдяки виробництву й пос­тає як живий організм з усіма особливостями економічних, соціаль­но-політичних, ідеологічних, культурних, побутових, сімейних та інших соціальних відносин, які безпосередньо характеризують жит­тєдіяльність людей. У центрі суспільства — людина, яка є суб'єктом і головною діючою його особою, без якої воно не існує» [7, с. 109-110]. Наведені вище висновки дозволяють стверджувати, що в суспільстві та властивих йому сферах: «...праця і побут, суспільне життя й культура, поведінка (стиль життя) людей та їхні духовні цінності» [7, с. 109], зок­рема й у загальноосвітньому навчальному закладі, циркулює переваж­но соціальна інформація. Різновидом її є семантична, що створюється в людському суспільстві в ході або в результаті наукової, виробничої чи суспільно-політичної, освітньої діяльності людей і є результатом пізнання законів, закономірностей, природи, суспільства та мислен­ня. Семантична інформація є первинною, а результат її аналітико синтетичного опрацювання — вторинною. Поділ інформації на ес­тетичну і семантичну, а також на первинну та вторинну є умовним і залежно від ситуації знаходить прояв той чи інший її аспект.

На підставі зазначеного вище доцільним є визначення сутності од­ного з базових загальнонаукових понять «соціальна інформація», яке має чітко визначену роль в управлінні ЗНЗ. Російський учений-соціолог В. Г. Афанасьєв визначає соціальну інформацію як «знання, пові­домлення, відомості про соціальну систему, а також про системи при­роди тією мірою, якою їх використовує суспільство» [18, с. 238]. Однак він зауважує, що «інформація» — це знання, але не всі, якими володіє людство, а лише та їх частина, що.використовується для орієнтуван­ня, для активної дії, для управління...» [18, с. 238]. Таке трактування поняття є занадто загальним тому, що тільки вказується на мету її ви користання і не дає чіткого уявлення про сутність суспільства, його структуру, взаємозв'язки та взаємозалежності між явищами, об'єктами та суб'єктами в системі «інформація — людина — суспільство», роль людини у створенні соціальної інформації та її використанні в про­цесі діяльності.

За Н. Вінером «соціальна інформація — це визначення змісту, одер­жаного із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування й на­ших почуттів до нього» [60, с. 31]. Інші вчені дають таке визначення: «Інформацією є всі ті дані про зовнішній світ, що ми безпосередньо здобуваємо через вплив на наші органи чуття навколишніх предметів і явищ, так і опосередковано через книжки, газети, розповіді інших людей» [320, с. 63]. Розкриваючи сутність цього поняття, вчені вкла­дають у нього ще й аспект безпосередніх контактів людини з явища­ми в навколишньому середовищі, тобто з тією сукупністю природних факторів живої та неживої природи, які чинять вплив як на окрему людину, так і на суспільство в цілому. У праці вчених-соціологів В.Г. Афанасьєва та А.Д. Урсула «Соціальна інформація: деякі методо­логічні аспекти» дається визначення поняттю як відображення в сус­пільстві розмаїття природних і соціальних явищ та зазначається, що соціальна інформація — це нагромаджені в суспільстві й визнані ним знання у зміненій формі [20, с. 64]. Філософське осмислення даного поняття здійснено вченими на діалектико-матеріалістичній теорії пізнання з конкретизацією явищ у суспільстві та без розкриття суті зміненої форми знання. Пізнання суб'єктом оточуючого світу відбу­вається за умови не тільки безпосереднього вивчення, спостереження, дослідження, а й за умов його видозміни та перетворення, в результаті чого і накопичуються певні індивідуальні знання.

З представленим вище розумінням суті поняття «соціальна інфор­мація» співпадає точка зору А.Д. Урсула: «...соціальна інформація — це аспекти й результат відображення суспільством як самої соціальної форми руху матерії, так і всіх інших її форм тією мірою, якою їх ви­користовує суспільство, і мірою залучення їх до орбіти громадського життя. Інформація, яку люди здобувають і використовують у різних сферах діяльності, є соціальною за своєю природою, бо її рух спри­чиняється і спрямовується суспільством. Цікавим є висновок ученого філософа, який стверджує, що якими б не були джерела інформації, вона стає соціальною за своєю природою, як тільки потрапляє у сферу діяльності людини й використовується нею. Соціальна інформація є вищим, найбільш складним і різноманітним типом серед усіх інших видів інформацій, невід'ємною властивістю і специфічною ознакою соціальної форми руху матерії» [364, с. 194]. Це вищий тип інформації ще й тому, що «її використання пов'язане з найвищим типом доціль­ності — усвідомленістю, що властиве тільки людині, а остання, в свою чергу, пов'язана з логічним мисленням — вищим типом відображення дійсності. Матеріальним носієм, сигналом, який несе інформацію, є слово, мова — найвищий з відомих типів сигналів...» [18, с. 240]. Саме слово і є тим універсальним сигналом, яке дає можливість соціальній інформації набути матеріальної форми, завдяки якій вона може фор­муватися, сприйматися, зберігатися й передаватися, а також викорис­товуватися в процесі людської діяльності, зокрема й управлінської.

Соціальну інформацію тлумачать також і як відчужене від індиві­да знання, узагальнене й закріплене на матеріальному носієві. Інакше кажучи, така інформація — це трансформована форма знання [259, с. 1-9]. Однак таке трактування потребує визначення сутності понят­тя «знання», котре у філософії переважно трактується як елементарна форма науки та її елемент, які традиційно виникали в процесі діяль­ності людини. Знання накопичувалися і передавалися від покоління до покоління як усвідомлений набутий практичний досвід. Процес утворення нових знань, як і процес створення нової технології або техніки, можна представити як результат взаємодії людини й приро­ди, людини й суспільства, суб'єкта й об'єкта. Це дає підстави зробити висновок, що знання, накопичене людством, є рушійною силою по­дальших видозмін завдяки взаємодії людини із Всесвітом світу, резуль­татом пізнання і джерелом інформації. У процесі суспільно — прак­тичної діяльності людини змінюється не тільки обсяг знань, а й межі пізнання суб'єкта, тобто розширюється сфера застосування знань у практиці життєдіяльності, людини. Тому, власне, соціальне життя лю­дини неможливе без знань та вироблення, здобуття й використання інформації. Аналіз наведених вище трактувань поняття «соціальна інформація» дозволяє зробити висновок про те, що вченими більшою мірою акцентується увага на первинній його складовій — «соціо» і на пріоритетності законів «соціо» в системі «Всесвіт — інформація — лю­дина — суспільство», що певною мірою зміщує акценти у розумін­ні первинності природи за діалектикою її розвитку і є за науковою сутністю дещо методологічно некоректним. Сутність і специфіка со­ціальної інформації в ЗНЗ розкрито в працях [158-162].

Соціальна інформація циркулює в соціальному середовищі, сто­сується насамперед людини, соціальних груп і суспільства в цілому; суспільних взаємодій і стосунків, суспільних відносин і взаємодій між людьми, їхніх потреб й інтересів, моральних норм, ціннісних орієн­тацій і передається комунікативно в процесі людської діяльності, в уп­равлінні соціальними інституціями, процесами, явищами. Соціальна інформація циркулює в соціальному середовищі, яке можна розгляда­ти і як інформаційне, через котре будь-яка людина може отримати соціальну інформацію та її фрагменти [128]. Інформація проявляється в процесі пізнання, демонструючи загальні й багатогранні зв'язки з дійсністю у її відображенні. Тому інформація є ступенем розвитку не тільки процесу пізнання, а й суспільної практики людей, їхніх від­носин між собою й ставлення до Всесвіту, природи, соціальної дій­сності та самого себе. Соціальна інформація [342, с. 324] поділяєть­ся на матеріальну та ідеальну, що можуть взаємоперетворюватися. До матеріальної належить та інформація, яку визначає сама людина у процесі життєдіяльності, у її ставленні до різноманітних чинни­ків соціального буття, Всесвіту. Ідеальну інформацію людина свідо­мо здобуває з оточуючого соціального й природного середовищ [342, с. 324]. Соціальна інформація передається різними каналами зв'язку й засобами її передачі, створеними в суспільстві. Законом України «Про інформацію» (стаття 18) репрезентовано деякі види та розкрито в широкому розумінні для органів, установ і інституцій різних ієрар­хічних рівнів соціальної сфери сутність статистичної, адміністратив­ної, масової, соціологічної, правової інформації; інформації органів державної влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та осіб, інформації довідково-енциклопедичного характеру [110].

Статистична інформація є офіційно документованою; відображає кількісні та якісні показники, що характеризують освітні, управлінсь­кі, педагогічні, фінансові, економічні, господарські процеси й про­фесійну діяльність працівників та підвищення їх кваліфікації у за­гальноосвітніх навчальних закладах і його ресурсне забезпечення.

За результатами вивчення шкільної документації ЗНЗ з'ясовано, що показники звітної статистичної інформації визначено Державним ко­мітетом статистики України і Міністерством освіти і науки України, регіональними органами статистики та управліннями освіти з метою здійснення державного спостереження, спрямування, моніторингу та контролю. У формах державної статистичної звітності проводить­ся фіксація кількісних показників звітної та облікової статистичної інформації, що характеризують функціонування ЗНЗ та процесів у ньому на основі яких здійснюється аналіз стану функціонування, визначаються набір стратегій та проектування подальшого його роз­витку, наприклад: звіт денного загальноосвітнього навчального за­кладу (форма № ЗНЗ-1) за такими показниками: контингент учнів за класами, мова навчання та іноземні мови, розподіл учнів за профілем навчання та поглибленим вивченням предметів, віковий склад учнів, змінність навчання та груп продовженого дня; дані про кількість уч­нів, які закінчили даний клас і переведені до наступного класу або за­кінчили навчальний заклад; відомості про класи та класи-комплекти, приміщення та матеріальну базу, педагогічних працівників); звіт про чисельність і склад педагогічних працівників загальноосвітніх нав­чальних закладів (форма №83-РВК); звіт про продовження навчання для здобуття повної загальної освіти випускниками 9-х класів загаль­ноосвітніх навчальних закладів (форма №1-ЗСО); звіт дитячого оздо­ровчого закладу (табору) за літо 2007 року (форма №1).

Статистична звітна інформація про кількість працівників, їхній якісний склад, професійне навчання та склад фонду оплати праці систематизується в ЗНЗ і структурується за показниками в таких фор­мах (Ф): Ф. №1-ПВ (звіт з праці; за місяць і щоквартально); Ф. №3-ПВ (звіт про використання робочого часу); Ф. №6-ПВ (звіт про кількість працівників, їхній якісний склад та професійне навчання).

Статистична звітна та облікова фінансова інформація відображена у звітах про залишки і використання енергетичних матеріалів та про­дуктів переробки нафти (форма №4-МТП), результати використання палива, теплоенергії та електроенергії (форма №11-МТП), утворення, використання і поставку вторинної сировини та відходів виробниц тва (форма №14-МТП), капітальні інвестиції (форма №2 — інвестиції), роботу автотранспорту (форма №2-ТР), проведення процедур закупі­вель товарів, робіт і послуг за державні кошти (форма №1 — торги (тен­дери)), наявність і рух основних засобів, амортизацію (форма №11-03), обсяги реалізованих послуг (форма №1 — послуги).

Статистична інформація в ЗНЗ збирається, аналізується, узагаль­нюється у різних формах статистичної звітності, систематично від­крито публікується і подається до органів державної статистики за місцем знаходження та до управління освіти виконавчого коміте­ту міської ради (управління (відділу) освіти районної державної ад­міністрації). До статистичної інформації ЗНЗ і неопублікованих ста­тистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, установлених Законами України «Про інформацію», «Про державну статистику», забезпечується відкритий доступ замовникам освіти, громадянам, науковим, науково-педагогічним, освітнім установам, зацікавленим освітнім і державним організаціям. Система статистичної інформації, її джерела й режим визначаються Законом України «Про держав­ну статистику» (стаття 21) та іншими правовими актами в цій галузі (стаття 19 Закону України «Про інформацію»). Джерелами статистич­ної інформації в ЗНЗ є професійна діяльність суб'єктів адміністра­тивно-управлінської ланки, НВП, обслуговуючого персоналу, мережа класів, штати, НВП, матеріально-технічна база; фінансовий, еконо­мічний, господарчий, педагогічний процеси; ресурсне забезпечення функціонування ЗНЗ.

Адміністративна інформація (дані) представляє офіційно докумен­товані відомості (дані), що дають кількісну та якісну характеристику адміністративної діяльності суб'єктів управління ЗНЗ. Процеси збору, аналізу, систематизації, використання, розповсюдження та зберігання адміністративної інформації здійснюються адміністративно-управ­лінською ланкою ЗНЗ, органами державної влади, місцевого самов­рядування та юридичними особами згідно з визначеними функціо­нально-посадовими обов'язками відповідно до законодавства України з метою ефективного виконання обов'язків та завдань, що належать до їх компетентності. Джерелами адміністративної інформації є діяль­ність адміністративно-управлінської ланки ЗНЗ, їхні функціональ­но-посадові обов'язки, управлінські рішення, шкільна документація.

Масова інформація — це публічно поширювана суспільно-полі­тична, повсякденна, науково-популярна інформація за допомогою друкованих видань (преса) — газети, журнали, бюлетені, тижневики та інші разові видання з визначеним тиражем і аудіовізуальними засоба­ми: радіомовленням, телебаченням, кіно, звукозаписом, відеозаписом, що призначена для всього населення незалежно від віку, статі, освіти, виду діяльності.

Інформація органів державної та виконавчої (центральної і місцевої) влади, регіонального та місцевого самоврядування представляє офіцій-9* ну документовану інформацію імперативного характеру, що створюється в процесі їх поточної діяльності. Цей вид інформації доводиться до відома керівників органів управління освітою і ЗНЗ шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, поширення ін­формаційними службами відповідних державних органів і органів державної та виконавчої (центральної і місцевої) влади, регіональ­ного та місцевого самоврядування; друкованих ЗМІ або публічного виголошення через аудіовізуальні ЗМІ чи під час публічних виступів посадових осіб; безпосереднього доведення її до керівників сфери освіти та зацікавлених осіб.

Інформація органів державної влади є законодавчо-правовою. За­конодавчо-правова інформація є різновидом правової, що представляє сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, пра­вові відносини, правопорядок, правопорушення й боротьбу з ними та їх профілактику тощо [129]. Правова інформація відображає певні типи виробничо-правових відносин, умови життя суспільства, його со­ціальну, класову структуру та співвідношення класових сил, традиції народу, його правову культуру, систему встановлених або санкціоно­ваних державою загальнообов'язкових правил поведінки й норм, які охороняються силою державного примусу та забезпечують юридичну регламентацію суспільно-правових відносин на території усієї Украї­ни. Основними джерелами законодавчо-правової інформації 1-го рівня в галузі освіти є законодавчо-правові акти України, Закони Украї­ни — Конституція України, «Про освіту», «Про загальну середню ос­віту», «Про вищу освіту», «Про позашкільну освіту», «Про національні меншини» та ін. [107-110; 116; 280; 286]; Акт про незалежність Украї­ни; акти Президента України, Верховної Ради України та її комітетів (економічної політики, фінансів і банківської справи, екології, свобо­ди слова та інформації, освіти і науки, охорони здоров'я, материнства і дитинства, молоді, спорту і туризму); міжнародні нормативні акти (угоди, договори, конвенції, протоколи, програми, рішення, інструк­ції про міжнародне співробітництво, норми й принципи міжнарод­ного права); кодифіковане законодавство.

До джерел інформації органів державної влади 1-го рівня належать підзаконні нормативні акти: укази Президента як глави держави, які можуть бути нормативними і в яких містяться правила загального характеру та розраховані на багаторазове використання, а також ін­дивідуальні, що стосуються конкретних відносин чи осіб і мають од­норазовий характер (наприклад, призначення або звільнення особи на посаду, нагородження тощо), розпорядження і програми Президента, які є обов'язковими до виконання на всій території України; декла­рації, концепції, кодекси, постанови і розпорядження Верховної Ради України. А також нормативні та ненормативні акти органів державно­го управління, індивідуальні акти управління, акти юрисдикційних, прокурорських, контрольних органів, публічні виступи посадових осіб, прокуратура, органи правопорядку, «...правовий звичай, пра­вовий прецедент...» [ 288, с. 45], повідомлення ЗМІ, нормативний до­говір. До документів прокурорського реагування як джерел інформації 1-го рівня належать: подання, припис, протест або постанова про при­тягнення адміністративної відповідальності керівників або суб'єктів НВП. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших норма­тивних актів усім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами в найкоротші строки після набрання ними чин­ності (Стаття 22. Правова інформація). Призначення правових і нор­мативно-правових актів полягає у забезпеченні верховенства закону, насамперед Конституції України в суспільстві, і зокрема у сфері осві­ти, які детермінують розвиток правової культури та моделі правової поведінки усіх громадян суспільства й взаємопов'язані з правотворчістю, спрямованою на створення, зміну або скасування певних норм права або правових актів.

Директивно-нормативна інформація є різновидом правової, ство­рюється органами виконавчої влади — центральної та місцевої рад і місцевого самоврядування, носить переважно імперативний характер, вміщує керівні настанови вищої інстанції підлеглій, розпорядження, інструкції, що спрямовують, унормовують та регулюють діяльність усіх сфер суспільства, є обов'язковою для виконання керівниками, зокрема сфери освіти та загальноосвітнього навчального закладу. Дже­релами директивно-нормативної інформації 2-го рівня є органи вико­навчої влади: Кабінет Міністрів України, Міністерства України (див. рис. 2.3), обласна державна адміністрація (ОДА), обласна рада депу­татів, районна державна адміністрація, районна рада депутатів, уп­равління освіти і науки обласної державної адміністрації, управління (відділ) освіти районної державної адміністрації, професійна діяль­ність їхніх працівників і управлінські рішення.

Формами представлення директивно-нормативної інформації є документи, які одночасно є також і джерелами інформації 2-го рівня: документи Міністерства економіки України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства культури і мистецтв України, Міністерс­тва екології та природних ресурсів України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерства фінансів України, Мініс­терства охорони здоров'я України, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України та призначені для використання в закладах освіти [159, с. 247-248].

Директивно-нормативні документи Міністерства освіти і на­уки України щодо змісту організації та керівництва діяльністю ЗНЗ, як джерела інформації 2-го рівня, структуровано у такий спосіб, як це показано на рис. 2.4: накази, рішення колегій, державні освітні стандарти, інструкції, положення, інструктивно-методичні листи,