Висновки

Амелі Нотомб іде в постмодерністській літературі тим шляхом, який дозволяє ставити дитину у центр твору, тим розширюючи межі художнього зображення. Для дослідження цього феномену письменниці нами було систематизовано літературознавче поняття концепту, яке зводиться до розуміння його як системи, що складається з індивідуально-авторського компоненту, хронологічного зрізу, в якому творився текст, поля знань про світ, розуміння тексту інтерпретатором. Засобом концепту автор кодує твір, а читач розшифровує комунікативний коду. Відтак, під призмою цих ознак ми проаналізували три романи письменниці і дійшли таких висновків.

Концепт дитинства є одним із визначальних у концептосфері письменниці, бо охоплює значну частину її текстів. У цьому сенсі Амелі Нотомб можна назвати письменницею однієї теми, про значення якої вона сказала: «Я пишу про дитинство, намагаючись віднайти власне дитинство» [13, с. 88]. Її романи позначені автобіографічними рисами, зокрема, більшість персонажів-дітей є дівчатками, що притаманно феміністичній літературі. Авторською знахідкою письменниці стало поняття «joliesse», яке увібрало в себе неповторне авторське розуміння її героїнь-підлітків [14]. Жіночі образи письменниці схильні до анорексії, в яку Амелі Нотомб вклала образ сили, що дає «незалежність від тілесних потреб». Цією рисою наділено багато головних героїнь її творів і в таких рисах письменниця баче ідеал жіночності. La femme parfaite est très belle, maigre, vierge, enfantine et sans désir sexuel. Donc, sans traces de féminité (ідеальна жінка дуже красива, худа, цнотлива, дитяча і асексуальна. Таким є жіночі риси) [29, c. 78]. Авторкою різко засуджуються архетипи жінок, які є усталеними у сучасному суспільстві. «Society conspires against her from early infancy. Her brain is steadily filled with plaster until it sets: «If you’re not married by the time you’re twenty-five, you’ll have good reason to be ashamed»; «if you laugh, you won’t look dignified»; «if your face betrays your feelings, you’ll look coarse»; «if you mention the existence of a single body hair, you’re repulsive» ; «if a boy kisses you on the cheek in public, you’re a whore»; «if you enjoy eating, you’re a pig»; «if you take pleasure in sleeping, you’re no better than a cow»; and so on» (Суспільство налаштоване проти неї з дитинства. Її голова забита різними кліше на зразок: «Якщо ти не вийдеш заміж до 25 років, тебе варто буде присоромити, якщо ти смієшся, це означає, що у тебе немає гідності, якщо в тебе на тілі хоч одна волосина, ти гидка, якщо хлопець цілує тебе перед усіма, ти повія, якщо ти любиш їсти, ти свиня, якщо любиш спати, ти корова» і так далі) [34]. Тяжіння Амелі Нотомб до опису «жіночих проблем» є визначальною рисою постмодерного напрямку [42]. У текстах знайшли відбиток спогади письменниці про Японію, місце її дитинства, а також поведінкові моделі та ціннісні орієнтири, закладені в той час.

У романах Амелі Нотомб відбила свою позицію, що дитинство є не підготовкою до життя, а в більшості випадків єдиним справжнім життям людини. У дитинстві її герої красиві, здорові морально й фізично. Їх лякає перехід до наступного життєвого етапу, і вони в різний спосіб намагаються загальмувати дорослішання. Це можуть бути і моральні страждання, і використання штучних засобів припинення фізіологічного розвитку, і навіть смерть, до якої діти зазвичай ставляться без трагічного надриву. Дитина, перш за все виступає творцем себе і свого тіла, як власного шедевру [33].

Засобом характеротворення дитини стає обожнення її. В такий спосіб авторка не вступає в суперечку з постмодерністським принципом «смерті Бога», адже її бог плюралістичний. У романі «Словник імен власних Робер» він нагадує античного Сатурна, фізична міць якого споріднена з моральним стрижнем дівчинки-балерини. У «Метафізиці труб» обожнення носить складніший характер. Амелі Нотомб демонструє свободу думки, порівнюючи свою героїню то з пародійним образом бога-труби, то з трагедійним образом Ісуса Христа, в межах дитячого образу суміщаючи несумісне й знижуючи високе. У «Гігієні вбивці» божественність дітей синонімічна античній відстороненості, пасивності й трансцендентній безтілесності одночасно.

Діти бояться несправжнього, нікчемного і безглуздого життя в дорослому світі. Тема страху подолана авторкою тільки в романі «Словник імен власних Робер», де героїня долає перешкоди і входить у зрілість.

Отже, із мозаїки дитячих образів Амелі Нотомб створила концепт дитини, у якому домінує реальний досвід письменниці, помножений на вільну творчість постмодерніста.