Особливості комерційного і некомерційного трансферу

Трансфер технологій на комерційній основі практично завжди супроводжується оформленням ліцензійної угоди, у якій крім запатентованої інформації, можуть міститись інші положення і вимоги, обов'язкові до виконання сторонами.

Безоплатні (некомерційні) форми передачі технології, у тому числі внутрішньо-фірмовий трансфер, не потребують жорстокої регламентації.

Некомерційну форму трансфера технологій становить цінність знань, тобто непатентована інформація, до якої відносять:

• фундаментальні дослідження,

• ділові ігри,

• наукові відкриття і технологічні винаходи тощо.

Некомерційний трансфер технологій найчастіше використовується в галузі наукових досліджень фундаментального характеру. Він зазвичай супроводжується невеликими витратами і може підтримуватися як по державній лінії, так і на основі фірмових і особистих контактів.

**************************************************************************

Горизонтальний (зовнішній) і вертикальний (внутрішній) трансфер

Горизонтальний трансфер (зовнішній) – це фактичний продаж технологій як кінцевого продукту.

Вертикальний трансфер (внутрішній) – освоєння технологій власними силами і продаж готової продукції.

Форми передачі технологій по внутрішніх каналах:

• спільні підприємства, що контролюються місцевою стороною,

• ліцензування,

• міжнародні субпідрядні договори та інші.

Цю діяльність можна охарактеризувати як передачу технологій, не пов'язану з інвестиційними потоками. Спільні підприємства у світовій практиці були і є інституційною формою, за допомогою якої оминаються певні юридичні обмеження імпорту капіталу. Цією формою міжнародного співробітництва, наприклад, користується Японія.

Різниця між передачами технологій по внутрішніх і зовнішніх каналах полягає в тому, що в першому випадку фірма, яка передає технологію, проявляє суттєву фінансову зацікавленість в успішній діяльності дочірньої компанії, якій передається технологія. Вона дозволяє їй використовувати свої товарні знаки, відкриває доступ до своїх міжнародних мереж технології і маркетингу, здійснює контроль за рішеннями дочірньої компанії в галузі інвестицій, технології і збуту та розглядає діяльність дочірньої компанії як невід'ємний елемент своєї глобальної стратегії.

При передачі технологій по зовнішніх каналах відсутні одна або всі ці особливості. Що стосується провідних технологій, то іноді їх передача по внутрішніх каналах може бути єдиним доступним засобом їх трансфера.

**************************************************************************

8. За формами технології, що підлягають міжнародному трансферу, поділяють на три групи:

1) уречевлені підприємства «під ключ», технологічні лінії, агрегати, обладнання, інструменти та ін.;

2) неуречевлені: патенти, ліцензії, «ноу-хау», знання, досвід, технологічна документація тощо;

3) послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультативні, навчання персоналу і т.ін.

Основним економічним механізмом міжнародного трансфера технологій по зовнішніх каналах є патентно-ліцензійна торгівля, коли відбувається передача патентних і безпатентних ліцензій на використання винаходів, технологічного досвіду, товарних знаків тощо.

Основна частка світової торгівлі технологіями припадає на продаж безпатентних ліцензій, оскільки вони не потребують проведення додаткових НДДКР і передбачають мінімальний комерційний ризик.

Патентно-ліцензійна торгівля супроводжується укладанням патентної або ліцензійної угоди.

За патентною угодою власник патенту за певну винагороду поступається покупцеві своїми правами на використання винаходу.

За ліцензійною угодою володар винаходу надає дозвіл на використання своєї технології за певних умов.

У світовій практиці трансфера технологій найбільше розповсюдження одержали ліцензійні угоди, які передбачають комплексний технологічний обмін з наданням ноу-хау та інжинірингових послуг. Переважна частина ліцензійних угод укладається великими промисловими компаніями.

Таблиця 5.1

Основні ринкові та неринкові канали міжнародного трансферу технологій

Канал	Ринкова складова каналу	Неринкова складова каналу
Передання некодифікованого знання людини-розробника	Міжнародний ринок робочої сили: легальне транскордонне переміщення персоналу	Переманювання і вербування зарубіжного персоналу
Часткове передання некодифікованого знання організації-розробника	Міжнародний ринок капіталу: створення спільних підприємств і організація спільних науково-дослідних проектів / альянсів, прямі закордонні інвестиції, M&A – транзакції	Технологічна та інноваційна розвідка (складова конкурентної розвідки, що вивчає патенти, технології, а також винахідників та експертів, які беруть безпосередню участь у їх створенні)
Передання частково кодифікованого знання організації-розробника	Міжнародний ринок високотехнологічних товарів/послуг: торгівля	Технологічна імітація (копіювання)
Передання кодифікованого знання організації-розробника	Міжнародний ринок об’єктів інтелектуальної власності: ліцензування технологій і торгівля ними	Використання відкритих даних патентних заявок і аналіз іншої технічної інформації

Загалом, усі форми трансферу технологій передбачають отримання прибутку від господарських операцій, що дає змогу стверджувати, що фактично, вони є методами комерціалізації інновацій. На рис. 5.1 наведено основні організаційні форми передачі технологій промисловими підприємствами

Рис. 5.1. Організаційні форми передачі технологій промисловими підприємствами

Інжиніринг - набір прийомів та методів, які компанія, підприємство, фірма використовує для проектування своєї діяльності

Франчайзинг (фр. franchise — пільга, привілей) — це форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами (компаніями та/або фізичними особами), в рамках якої одна сторона (франчайзер), що володіє успішним бізнесом, відомою торговою маркою, ноу-хау, комерційними таємницями, репутацією та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій стороні (франчайзі) користуватися цією системою на певних умовах.

Процес трансфера технологій передбачає спочатку трансформацію науково-технічних розробок (звітів, макетів, зразків і так далі), потім просування на ринок технологій. На завершення після визначення конкретних потенційних покупців технології і виявлення їх специфічних вимог проводиться, як правило, доопрацювання початкового технологічного пакету відповідно до вимог конкретного покупця і отримання, нарешті, товару для реалізації - технологічного пакету, призначеного цьому покупцеві. І тільки тоді відбувається власне сам процес “купівлі-продажу”.