Тема 11 стратегічні альянси підприємств

1. Поняття і форми стратегічних альянсів.

2. Асоціація: мета створення і їх особливості.

3. Стратегічні альянси: мета створення і їх особливості.

4. Фактори і мотиви розвитку міжнародних стратегічних альянсів.

1. Поняття і форми стратегічних альянсів.

В міру глобалізації бізнесу і глобалізації конкуренції фірми дедалі більш охоче створюють спільні підприємства, котрі відомі як стратегічні альянси.

Стратегічні альянси (strategic alliance) – коаліційна організаційна форма зовнішньоекономічної діяльності фірм, сутність якої полягає у використанні комплексів зовнішньоекономічних заходів, головним чином не інвестиційного характеру, з метою отримання довгострокових переваг через координацію на різних рівнях ринкової і виробничої діяльності з корпораціями, що входять до стратегічного альянсу, зниження виробничих і реалізаційних витрат і підвищення конкурентоспроможності. Стратегічні альянси націлені на досягнення довгострокових переваг, входять в стратегічні плани компанії. За структурою стратегічні альянси суміщають, як правило, декілька організаційних форм. Включаючи спільні підприємства, ліцензійні угоди, довгострокові контракти на поставку або закупівлю продукції, проведення сумісних розробок науково-дослідних і досвідно-конструкторських робіт (НДДКР), взаємне надання реалізаційних мереж.

Стратегічні альянси – довірчі довгострокові взаємовигідні відносини між фірмами, що дозволяють кожній з них ефективно досягати довгострокових цілей, координувати та оптимізувати використання спільних ресурсів і мінімізувати трансакційні витрати. Цілі у стратегічних альянсів різні, але частіше всього – це об’єднання наукового потенціалу корпорацій, виробниче кооперування і розподіл ризиків. Поширені в таких галузях: автомобільне виробництво, ЕОМ, авіакосмічна, фармакологічна, оборонна промисловість.

Міжнародні стратегічні альянси – це глобальні форми здійснення партнерства, спільної або пайової діяльності на основі багатосторонніх контрактів (угод) компаній різних країн через здійснення спільної маркетингової, фінансової, інноваційної, інвестиційної та операційної діяльності.

Міжнародні альянси – це відносно нове утворення в глобальній економіці. Серед перших міжнародних альянсів – альянс „Форд Мотор Компані” (США) та „Мазда Моторс” (Японія), який було сформовано наприкінці 80-х років. Пізніше він відіграв вирішальну роль у створенні та розвитку спільної автомобільної компанії „Кіа Моторс” (Корея). Відтак міжнародні альянси розвивалися практично в усіх основних сферах глобальної конкуренції – телекомунікація, інформатиці, авіаперевезеннях, сфері послуг та ін.

Стратегічні альянси мають певні форми вияву. Вони визначаються функціональним призначенням створюваного альянсу, його масштабами, джерелами транс націоналізації та ін. Розглянемо деякі з цих форм.

За ступенем регіоналізації альянси можна поділити на:

- національні – створені компаніями однієї країни;

- транснаціональні – створені компаніями двох або більше країн, діють на міжнародній основі;

- глобальні – створені компаніями декількох країн, діють у глобальному масштабі.

Ступінь транс націоналізації чи регіоналізації (глобалізації) альянсу суттєво впливає на регулятивне середовище його діяльності, оскільки це передбачає необхідність урахування умов державного та міждержавного регулювання на трьох рівнях: національному, регіональному (регіональної інтеграції) та глобальному.

З економічної точки зору створення альянсів випливає з відокремлення функцій (права) власності на активи (матеріальні й особливо нематеріальні) та їх ефективного використання на міжнародній основі, а також відповідної комбінації різних функції розпорядження, використання та управління спільною діяльністю.

Основним економічним мотивом створення стратегічних альянсів є відносне скорочення прямих інвестицій і досягнення економічного ефекту за рахунок використання нематеріальних активів різних країн, пайової участі, партнерства або розподілу та комбінації функцій.

Таким чином для спільних підприємств та інших компаній, які ведуть міжнародний бізнес, стратегічне управління передбачає вибір (раціональну комбінацію) інвестиційних і не інвестиційних форм розвитку і транс націоналізації.

Основними функціональними формами міжнародних альянсів є: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.

Провідна функціональна форма – ліцензування. Ліцензування в глобальній економіці – це угода міжнародного рівня, в межах якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу в іншій країні (ліцензіату) права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією – роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є: визначення нематеріальних активів, які є винятковою власністю ліцензіара; погодження основних умов ліцензійної угоди; визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.

Об’єкти ліцензування – різні види нематеріальних активів:

- авторські права на інтелектуальні продукти – літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети;

- патенти, винаходи, конструкції, схеми;

- торговельні марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;

- франчайзинг, контракти і самі ліцензії;

- програми, системи, процедури, проекти.

Франчайзинг – це угода компаній, згідно з якою відбувається передача прав на використання торгівельної марки і способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу. Її учасниками є дві сторони: перша – компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзи).

Франчайзингова угода – угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або в системі послуг чи інше підтримує франчайзи у використанні цих прав.

Типовим прикладом франчайзинг є транснаціональні готельні системи, зокрема „Холідей Інн”, „Хілтон”, „Інтерконтінентал”, „Форум” та інші; системи швидкого харчування – „МакДоналдс”, „Бургер Кінг”, „Данкін Донатс” та інші; торговельні системи – „Маркс енд Спенсер”, „Білла” тощо.

Контракт „під ключ” – контракт на здійснення певних робіт із спорудження нового підприємства або об’єкта інфраструктури, що передбачає повну відповідальність генерального контрактора за будівництво, ефективне використання інвестиційних коштів і початок роботи підприємства за планом. Це формує взаємовідносини компаній таким чином, що вони працюють на досягнення кінцевого результату – вихід нового виробництва на проектну потужність. Такі контракти є міжнародними, оскільки в них беруть участь субпідрядники та постачальники окремих видів сучасного устаткування і технологій з різних країн.

Контракт на управління укладається між власником підприємства або компанії ті іншою компанією-оператором на здійснення ефективного управління здебільшого до компаній, які націоналізовано або приватизовано у країнах, що розвиваються, в Центральній Європі або в країнах СНД. Це означає, що компанія здійснює управління об’єктом, несе відповідальність за його роботу й отримує винагороду залежно від досягнутих результатів.

Різновидом контракту на управління є концесія – отримання прав на будівництво та експлуатацію об’єктів інфраструктури (шляхи сполучення, порти, електростанції та ін.), розробку й експлуатацію природних ресурсів або використання родовищ корисних копалин інвесторами на основі розподілу продукції між інвестором і державою.