Сюжет і персонажі твору
Герої роману чітко розмежовані на позивних та негативних. Позитивно висвітлені автором образи англосаксів (Гурт, Вамба, Локслі, отець Тук) та їхніх вождів (Ательстан, леді Ровена, Седрік, Айвенго). їм протиставлені загарбники-нормани: принц Джон, Бріан де Буагільбер, де Брасі, Фрон де Беф. Винятком є лише образ Річарда Левине Серце. З симпатією,автор змальовує також лихваря-єврея Ісаака та його дочку Ревекку.
Головний герой твору — син саксонського тана Седріка Ротервудського Уїлфред Айвенго. Цей юнак супроводжував Річарда І у Третьому Хрестовому поході. Через те, що Айвенго виступив у похід разом із королем-норманом, Седрік вважав його зрадником, зрікся сина і позбавив його спадку. Пройшли роки, але Седрік не пробачив сина і не відмовився від своїх планів: королівський престол передати
саксонцю. Англосаксів королівської крові, що по праву можуть успадкувати звільнений від загарбників трон, залишилося лише двоє: Ательстан, людина далека від політичних задумів Седріка, і леді Ро-вена, його вихованка. В юні роки леді Ровену і лицаря Айвенго пов'язували ніжні почуття, проте батько й чути не хотів, щоб його син одружився з особою королівської крові. Такий шлюб переривав династичну гілку королівського роду, якому Седрік хотів повернути престол. Автор вважає це головною причиною його гніву на Айвенго. Заради своєї високої мрії Седрік-Саксонець міг принести у жертву не тільки щастя сина, а й власне життя. Шкода, що Ательстан (а тільки його Седрік вважав гідним і для престолу і для одруження з леді Ровеною) був байдужим і до першого, і до другого. Принадами його життя було смачно поїсти і випити, досхочу виспатися. Тому Ательстан Конінгсбурзький, нащадок останнього короля саксонської династії, виглядав завжди сонним, рухи його були повільні і ліниві, і звали його Ательстаном Неповоротким.
Глави і-уі
Після довгих років війни із сарацинами та несподіваної тривалої тяжкої хвороби повертається до рідної оселі Айвенго. Не так, як блудний син з біблійної притчі — в батьківські милосердні обійми, а невпізнаним, непрощеним, в одязі паломника (мандрівника по святих місцях), у чорному плащі, що закривав його з ніг до голови.
У маєтку його батька зупинилися на ночівлю непрошені гості-нормани: лицар Ордену Храму Бріан де Буагільбер, абат Еймер зі зброєносцями і свитою та єврей Ісаак, який випадково потрапив до цієї незручної для нього компанії. Мужній воїн Айвенго, що так дав¬но мріяв потрапити до рідного дому, не зізнається рідному батькові, хто він. Він знайшов собі місце коло вогню — скромне і віддалене від столу, за яким старий Седрік приймає гостей. Тільки одного разу Айвенго втручається в розмову, коли храмовник Бріан де Буагільбер почав вихваляти себе та лицарів Ордену Храму, принижуючи Річарда Левине Серце та його сподвижників. Айвенго нагадує Бріану про турнір, який влаштовував Річард після здобуття фортеці Сен-Жан-д'Акр. У турнірі король Річард і п'ятеро його лицарів тричі виїздили на арену і тричі залишали її переможцями, а серед переможених був і Бріан де Буагільбер. Його вибив із сідла зовсім молодий лицар, ім'я якого паломник начебто «забув».
З тривогою і душевним неспокоєм леді Ровена чує довгождану звістку про коханого Айвенго — Бріан сам називає його ім'я. Хра¬мовник рішуче заявляє, що він готовий битися з Айвенго і перемогти його в наступному турнірі або будь-коли. «Паломник» обіцяє, що виклик він обов'язково передасть Айвенго, і на підтвердження того, що виклик прийнято, залишає у заклад єдину свою цінну річ — ковчег з частинкою справжнього хреста Господнього. «Не виявивши ніякої поваги до святої речі, храмовник відстебнув з шиї золотий ланцюг, жбурнув його на стіл», як свій заклад. Вже з самого початку роману автор протиставляє цих двох лицарів. Змальовуючи храмовника, письменник підкреслює його любов до розкошів та владність, хоча чернечий орден проповідує бідність та смирення.
Після вечері Айвенго зустрівся з леді Ровеною, яка хотіла поговорити з «паломником» про подвиги коханого лицаря. Вона розповіла, що повинна буде стати дружиною Ательстана, якщо він переможе на наступному турнірі,
На світанку молодий лицар будить єврея Ісаака. Айвенго переконує лихваря якомога швидше втікати: він випадково почув, як Бріан де Буагільбер наказав сарацинською мовою слугам-мусульманам захопити «собаку-жида», як тільки він покине замок. Таємно вийти з замку до того, як відкриють головні ворота, їм допоміг свинопас Гурт, хоча спочатку відмовлявся це зробити. Але коли Айвенго щось шепнув йому на вухо, Гурт радісно погодився зробити все що треба, чим викликав неабияке здивування блазня Вамби. Свинопас був єдиною людиною в батьківському домі, якій юнак відкрив своє ім'я і попросив допомоги на турнірі. Він хотів, щоб Гурт став на час турніру його зброєносцем. Хоча рабу для цього треба було втекти від Седріка, він без заперечень погоджується.
Під захистом Айвенго, який добре знає всі потаємні стежки у маєтку батька, Ісаак у безпеці добирається до міста Шеффілда. У нагороду він дає Айвенго листа до свого знайомого єврея, який торгує зброєю. Ісаак обіцяє юнаку, що там він отримає все необхідне для участі у турнірі — коня і лицарський обладунок, що не соромно мати й королю — але не в подарунок, а в оренду.