Питання для самоперевірки:

1. Ревекка, що серед своїх одноплемінників вважалася надзвичайно умілою

цілителькою, опікується Айвенго. Як сталося, що вони потрапили у полон до норманів?

2. Що у ставленні храмовника до Ревекки ганьбить цього лицаря, а разом з

• тим плямує честь Ордена Храму?

3. До якого способу надалися шляхетні нормани, щоб захопити у полон загін Седріка?

4. Хто прийшов на допомогу саксонцям, коли вони потрапили у полон?

5. Як блазню Вамбі вдається врятувати свого господаря?

Глави ххvп-хххш

Седрік під виглядом монаха зробив спробу вибратися із замку, але заблукав у його величезних галереях та переходах. Несподівано його перехоплює Ульріка, яка хоче висповідатися. Седріку довелося вислухати історію вбивства братів та батька Ульріки, який був близьким другом його батька, а також її подальше життя: як вона, молода і вродлива, стала коханкою вбивці свого батька, як використо¬вувала будь-яку можливість, щоб посіяти ворожнечу в родині Фрон де Бефів, як стала таємною причиною страшного вбивства старого Фрон де Бефа сином Реджинальдом. Седрік з огидою відштовхує стару немічну Ульріку, яка впізнала саксонця. Вона чекає співчуття від свого одноплемінника, але Седрік висловлює лише подив, що вона, замість того, щоб діяти в цей вирішальний момент, віддається відчаю і страшним спогадам. На це Ульріка відповідає: «Твоя мова пробудила в мені нову душу... Ти вказав шляхи до помсти, і будь впевнений, що я.ними скористаюсь... Коли побачиш червоний стяг на бічній башті, у східному куті фортеці, наступай сміливіше, в цей час у норманів буде багато справ всередині замку...»

Ревекка після закінчення турніру випросила дозволу в батька забрати Айвенго з поля бою. Вона була обдарована від природи гострим розумом, а лікарському мистецтву її навчила старенька Міріам, дочка славнозвісного іудейського лікаря. Міріам була спалена на вогнищі інквізиції за звинуваченням у чаклунстві, але цілительські секрети успадкувала здібна учениця. Рани Айвенго Ревекка лікувала чародійним бальзамом та заспокійливим питтям. Терпляче і віддано молода красуня опікувалася пораненим і дорогою до Йорку, і тоді, коли вони потрапили в полон до Фрон де Бефа. Коли лицарі зайнялися підготовкою до захисту замку, Ревекка вмовила Ульріку, яка повинна була доглядати пораненого, дозволити це робити їй. «Опинившись знову коло ліжка Айвенго, Ревекка сама здивувалася тій гострій радості, яку відчула... Вона торкалася до нього так ніжно і говорила так лагідно, що мимоволі виявляла набагато більшу зацікавленість, ніж сама цього хотіла». Але вона чудово розуміла, що її почуття не можуть бути взаємними. Айвенго швидко одужував, але ще не міг стати на захист старого батька і леді Ровени, через що дуже страждав.

А тим часом почався штурм замку. Зі слів Ревекки, що бачила у віконці тих, хто обступив замок і готувався до атаки, Уїлфред стежив за подіями. Чорний Лицар, розуміючи, що за допомогою луків і стріл укріплений замок взяти неможливо, повів загін до стіни передової башти. Зазнавши великих втрат, вони пробилися до укріплення. Чорний Лицар величезною сокирою став рубати ворота, не зважаючи на каміння та колоди, які обложені кидали зверху. І ось уже бій точиться в розломі, у якому зійшлися в рукопашному бою лісові стрільці Локслі і захисники башти, серед яких був і Реджинальд Фрон де Беф.

Чорний Лицар і Фрон де Беф зійшлися в смертельному поєдинку. Велетень Фрон де Беф здається нездоланним, в бою Чорному Лицарю довелося нелегко: зламався його меч, він упав, але швидко звівся на ноги та, вихопивши в одного з йоменів сокиру, наніс ворогу смертельний удар. Фрон де Беф упав, слуги швидко підхопили його і віднесли в замок. Не гає часу і його лісове воїнство, йомени закріплюють свої позиції в захопленій башті. Ніщо не може їх зупинити, хоча на них скидають каміння, колоди, а потім навіть скульптури ангелів і святих, що вінчали фасад замку.

Перевага в бою була то на боці Локслі і його друзів, то на боці норманів. Перелом у битві настав тоді, коли в замку почалася пожежа, що поширювалася з кожною хвилиною. Фрон де Беф, власник замку, одинокий і покинутий всіма, лежав у віддаленій залі і поми-рав. У свої передсмертні хвилини він бажав тільки, аби його виспові¬дав у тяжких гріхах священик. Але замість священика коло грішника з'явилася Ульріка, яку він спочатку прийняв за диявола, що прийшов по його душу. Він просить її залишити його і дати померти спокійно. «Ні, я не дам тобі вмерти спокійно. Помираючи, ти будеш думати про свої злодіяння, про стогони, які розносилися в цих стінах, про кров, якою просякла підлога твого замку...» Ульріка зловтішно повідомила, що вона влаштувала в замку пожежу і ніхто з його спільників не врятується.

Нападаючі, скориставшись розгубленістю захисників замку, яку спричинила пожежа та смерть Фрон де Бефа, підбадьорені знаком Ульріки (прапор на одній з башт), увірвалися в палаючий замок.

Де Брасі здався Чорному Лицарю в полон і розповів, що в одній з кімнат замку знаходиться Айвенго, поранений та безпомічний. Брі-ан де Буагільбер, зрозумівши, що замок приречений і втримати його не вдасться, ризикуючи своїм життям, повертається в башту до Ревекки: «Я дотримаюсь своєї обіцянки ділити з тобою і горе і радість. Нам залишився тільки один шлях до порятунку. Я подолав десятки перепон і небезпек, щоб вказати тобі цей шлях, — вставай і негайно йди за мною». Проте дівчина воліла краще загинути, ніж рятуватися з ним. Тоді лицар схопив перелякану єврейку і, не звертаючи уваги на прокльони й погрози безпорадного Айвенго, виніс її із замку. Зібравши навколо себе залишки гарнізону, Бріан пробився крізь ряди нападників до воріт.

Звільнений Ательстан, який вже приєднався до йоменів і брав участь у битві, вирішив, що на коні у Бріана Ровена, а не Ревекка, і з палицею в руках кинувся на Буагільбера. Він був визначним ледарем, але не боягузом, тому без обладунку, у шовковій шапці замість шолома, вирішив дати бій озброєному вершнику. Храмовник наніс йому сильний удар мечем по голові. Спадкоємець саксонського престолу упав замертво, а Бріан де Буагільбер без перешкод вибрався із замку.

Айвенго мало не загинув, але в цю критичну мить йому прийшов на допомогу Чорний лицар, який підхопив його на руки, як дитину, і виніс із полум'я. Юнак був у захваті від того, як бився Чорний Лицар. На таку звитягу був спроможний тільки один воїн з усіх, яких він знав — король Річард Левине Серце. Уїлфред, маючи перед собою такий прекрасний приклад честі, мужності і звитяги, роздумує про значення лицарства: «Лицарський дух відрізняє уславленого воїна від простого мужлая і дикуна, він навчає нас цінувати життя нижче від честі і брати гору над втратами, збитками, трудом і стражданнями, не боятися нічого, крім ганьби... Лицарство!.. Воно є джерелом найчистіших і найшляхетніших почуттів, опорою для гноблених, захистом для скривджених, твердинею проти тиранства! Без нього дворянська честь була б пустопорожніми балачками. І сама воля знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!" Але для всіх і далі залишалося загадкою — хто ховається під іменем Чорний Лицар або Лицар Висячого Замка (за емблемою, що прикрашала його щит).

Наступного ранку перед від'їздом додому вдячний Седрік подарував волю свинопасові Гурту і попрощався з Чорним Лицарем, пообіцявши йому дружбу до кінця своїх днів і нагороду, яку той сам побажає. А на широкій галявині, коло старого дуба, розбійники весело і люб'язно ділили між собою здобич. Локслі виявив себе справедливим ватажком: значну частину здобичі розбійники віддали вдовам, сиротам та на церкву, а решту чесно поділили. В цей момент всі згадали про отця Тука, якого вже давно ніхто не бачив. Чорний Лицар сказав, що йому було б дуже шкода, якби з веселим монахом скоїлося нещастя. І в цю ж хвилину вони почули богатирський голос п'яного монаха. Святий отець тягнув на шворці бідолашного єврея Ісаака, якого він знайшов у підземеллі, коли шукав вино. Розбійники зглянулися над нещастям Ісаака, який побивався за донькою, і за викуп відпустили його.