Проблеми забезпечення індивідуального підходу до учнів у навчальному процесі

Основний принцип побудови системи виховання полягає в тому, що воно найефективніше здійснюється «в колективі, через колектив і для колективу» [10, 32] (А. С. Макаренко). Однак це не означає, що індивідуальні особливості дитини в колективі не беруться до уваги. При всій важливості виховної ролі колективу особистість кожної дитини завжди була і залишається в центрі уваги педагога, головним об'єктом і метою виховання. Індивідуальний підхід передбачає побудову всієї системи виховання з урахуванням фізичних і духовних своєрідностей особистості кожної дитини, що зумовлюється деякими природженими відмінностями (тип вищої нервової діяльності тощо) або тими, що виникають внаслідок специфічних умов життя дитини та особливостей її виховання.

В індивідуальному підході до дитини у процесі виховання можна вичленити два аспекти — психологічний і педагогічний. Психологічний полягає у встановленні неповторної своєрідності учня, у визначенні його ставлення до оточуючих і себе самого, особливостей суб’єктивного сприймання зовнішніх впливів і специфіки реагування на них. Педагогічний аспект індивідуального підходу полягає у виборі таких засобів ї форм впливу на учня, які найбільш відповідають його психологічним особливостям, психічним станам, настроям у даний момент і завдяки цьому забезпечують оптимальний виховний ефект [4].

Вказуючи на необхідність глибокого вивчення своєрідності особистості вихованця, К.Д.Ушинський писав; «Вихователь повинен прагнути пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її слабостями і в усій її величі, з усіма її буденними, дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами. Вихователь повинен знати людину в сім'ї, в суспільстві, серед народу, серед людства і наодинці зі своєю совістю. Він повинен знати спонукальні причини діянь, історію розвитку всякої пристрасті і всякого характеру. Тільки тоді він зможе почерпнути в самій природі людини засоби виховного впливу,— а засоби ці величезні» [13, 128-129].

Здійснення індивідуального підходу у процесі виховання і навчання означає передусім виявлення загальної спрямованості особистості учнів, її схильностей, змісту й інтересів. Їх врахування допомагає вчителеві і вихователеві підтримувати і стимулювати розвиток позитивних сторін особистості учнів.

Необхідність індивідуального підходу зумовлюється тим, що на одні і ті ж засоби і форми виховного впливу кожен учень реагує по-різному, залежно від своєрідності рис його розуму, почуттів, волі, темпераменту, характеру, що виникли раніше від того, як складаються його стосунки з однокласниками, з вихователем на даному етапі. Все це спричиняє суттєві індивідуальні відмінності у ставленні кожного учня до самих виховних впливів. Ігнорування цього факту знижує ефективність впливів вихователя на учня, а Іноді дає небажані наслідки [2, 49].

Важливе значення в здійсненні індивідуального підходу до учнів має педагогічна оцінка їхньої діяльності і поведінки. При цьому об'єктом оцінки мають бути передусім мотиви дій та вчинків, а не лише їх результати. Наприклад, учень, який порушив певне правило поведінки навмисне, заслуговує іншої оцінки, ніж той, який порушив те ж саме правило неусвідомлено. В кожному випадку потрібна глибоко аргументована оцінка педагогом вчинку учня,

Ефективність впливу оцінки вихователя на учня значно знижується, спричинює небажані наслідки, якщо оцінка вчинку переноситься на оцінку особистості. Однією з вимог індивідуального підходу є чітка диференціація методів і форм виховного впливу на учнів. Наприклад, заохочення як засіб стимуляції потрібно застосовувати до кожного учня, але в першу чергу до тих учнів, в яких вчитель помічає такі риси, як нерішучість, відсутність інтересу. Заохочування по-різному впливає на учнів. На самовпевненого учня похвала може вплинути негативно: спонукати до самозаспокоєння, зазнайства, а на скромного — позитивно [8].

Такту і почуття міри вимагає також застосування вчителем і покарань як форми виховного впливу. Якщо в учня досить розвинені почуття власної гідності чи самокритичність, то у випадку порушення ним норм поведінки чи невиконання доручення, якщо це трапляється з даним учнем дуже рідко, досить обмежитись засуджуючим поглядом чи зауваженням. Стосовно ж іншого учня така форма покарання може виявитись надто «м'якою» і безрезультатною.

Але й найсуворіше покарання не повинно ображати учня, принижувати почуття його власної гідності. Таке трапляється тоді, коли вчитель супроводить покарання роздратованими репліками, погрозами, внаслідок чого навіть найсправедливішу оцінку учень сприймає як незаслужену, а тому й образливу. Результатом цього бувають порушення контакту учителя з учнем, поява в учня відчуженості, недовір'я до вихователя, подолання яких часто вимагає серйозних і тривалих зусиль педагога. Подібні випадки свідчать про те, що у виховному процесі порушується найважливіший педагогічний принцип — повага вихователя до особистості вихованця [14].

При виборі засобів і форм виховного впливу на У^чня треба враховувати також необхідність в їх періодичному варіюванні. Надто часте повторення однотипних за змістом і особливо за формою впливів, зокрема словесних, стосовно одного й того ж учня приводить до знецінення: учень звикає до них і поступово перестає впливати на них. Виникає так званий «смисловий бар’єр», при якому виховні впливи втрачають для учня смисл, який вкладає в них учитель.

Важливим фактором у здійсненні індивідуального підходу до учнів є їх самооцінка. Відомо, що вже під кінець старшого дошкільного віку у дитини складається більш чи менш виразна і стійка оцінка своїх можливостей, якостей. Таким чином, вже з першого класу вчителю доводиться враховувати індивідуальні відмінності самооцінки кожного учня. Самооцінка— завищена або занижена —справляє помітний вплив на навчальну діяльність учня, на його ставлення до однокласників, значною мірою зумовлює його поведінку, особливості сприймання виховних впливів учителя. Якщо у дитини склалася неадекватна, надміру висока самооцінка, то у неї, як правило, виявлятимуться такі риси, як зазнайство, неповага до товаришів, прагнення виділитись з-поміж них, бути в усьому першою тощо. Такі діти часто неадекватно реагують на оцінки вчителем їх навчання і поведінки, вважають їх несправедливими, заниженими. Причиною цього найчастіше бувають хиби сімейного виховання, коли батьки захвалюють дитину, в усьому потурають їй. Зловживання ж безпідставним осудом у сімейному і шкільному вихованні, надмірна строгість у ставленні до дитини й оцінці її дій можуть спричинити Іншу крайність, коли у дитини поступово виникає неадекватна, занижена самооцінка, яка теж негативно позначається на всій поведінці учня, зумовлюючи такі особливості, як боязкість, замкненість в собі, невпевненість у власних силах, безініціативність та інші [7].

У кожному із згаданих випадків необхідна, по-перше, роз'яснювальна робота вчителя з батьками з метою корекції їх оцінних ставлень до дитини. По-друге, в самому навчально-виховному процесі слід систематично створювати ситуації, в яких учні з завищеною самооцінкою мали б можливість переконуватися у безпідставності їх надмірних домагань, а учні з заниженою самооцінкою одержували б змогу частіше упевнюватись в своїх успіхах і можливостях.

Одним з важливих аспектів індивідуального підходу є врахування особливостей темпераменту учнів, що зумовлюється типом їх нервової системи [12].

Наприклад, стосовно учня-сангвініка доцільно частіше проявляти більше вимог до сталості уподобань, стійкості реакцій на явища оточення. Меланхолік потребує частого підбадьорювання, схвалення, завдяки чому можна підвищити рівень його упевненості у власних силах. У контактах з флегматиком вчитель зважає на повільність його реакцій, а разом з тим долає його інертність, тактовно стимулюючи швидкість рухів, мовлення, варіацію почуттів. У холерика, враховуючи його неврівноваженість, слід формувати стриманість, саморегуляцію своїх дій і вчинків. Урахування цих індивідуальних відмінностей тим важливіше, чим молодший учень [21].

Важливу роль в індивідуальному підході відіграє також врахування психічних станів учня, настрою, загального фізичного самопочуття, стомлюваності в процесі навчання. Загальною і важливою умовою забезпечення результативності індивідуального підходу є органічне поєднання впливів учителя на окремого учня з впливами на нього колективу ровесників. Як показує практика, переважна більшість впливів учителя на окремого учня досягає своєї мети при умові широкого використання виховних можливостей учнівського колективу.