Глава 2. Інтернет-адикція в підлітковому середовищі

Якщо людина не зуміє сам помітити небезпеку, якщо не відгородить глухою стіною ту сферу свого життя і діяльності, де панує техніка, від інших сфер свого життя і душі, він перетворюється на духовного каліку.

Данило Андрєєв. В«Роза Миру В»

Проблема інтернет-адикції (В«internet-addictionВ», В«pathological internet useВ») почала розвиватися в 1996-1997 рр.. (Принаймні саме до цього періоду відносяться перші публікації з проблеми), але до теперішнього часу немає одностайного думки про правомочність самої постановки проблеми. У перших роботах з проблеми інтернет-залежності (O'Reilly M., 1996, Epprigght T. Et al., 1999), підходи до проблемі носять початково дискусійний характер.

В даний час досить значна частина обдарованих дітей та підлітків не тільки позитивно ставиться до комп'ютерів, а й проводить чимало часу за роботою з ними. Це обумовлено рядом причин. Серед цих причин - властива таким дітям і підліткам висока пізнавальна мотивація, яка виражається в їх тязі до всього нового, ще не пізнаного; усвідомлення унікальних можливостей застосування сучасних ІТ для пізнання, спілкування або розваги; самостійне виконання ними творчої роботи в рамках проектів, що викликають у них спеціальний (підвищений) інтерес і т.п. Не слід забувати і про таку причину, як наявність характерних для обдарованих дітей та підлітків психологічних проблем і труднощів - наприклад, труднощів у встановленні і підтримці контактів з оточуючими.

Серед найбільш активно обговорюваних в даний час небезпек і негативних психологічних наслідків роботи з комп'ютерами та іншими елементами інформаційних технологій - так званий феномен залежності від Інтернету (Войскунскій, 2000а; Янг, 2000). Нерідко говорять навіть про захворювання, або синдромі В«(нарко) залежності від ІнтернетуВ», або, що те ж саме, про В«Інтернет-адикціїВ» (Internet Addiction Disorder). У визначенні поведінкових характеристик, які могли б бути віднесені до цього синдрому, великих розбіжностей між фахівцями немає. Так, відзначаються нездатність і активне небажання відволіктися навіть на короткий час від роботи в Інтернеті, а вже тим більш припинити роботу; досада і роздратування, що виникають при вимушених відволікання, і нав'язливі роздуми про Інтернет в такі періоди; прагнення проводити за роботою в Інтернеті все збільшуються відрізки часу і нездатність спланувати час закінчення конкретного сеансу роботи; майже нав'язливе бажання здійснювати підбір, переглядання і вивчення спеціальної літератури про новинки Інтернету, обговорювати їх з оточуючими; готовність витрачати на забезпечення роботи в Інтернеті все більше грошей, не зупиняючись перед витрачанням припасених для інших цілей заощаджень або улізання в борги; готовність брехати друзям і членам сім'ї, применшуючи тривалість і частоту роботи в Інтернеті; здатність і схильність забувати при роботі в Інтернеті про домашніх справах, навчанні або службових обов'язках, важливих особистих і ділових зустрічах, нехтуючи заняттями або кар'єрою; прагнення і здатність звільнитися на час роботи в Інтернеті від раніше вознікнувшіх почуттів провини або безпорадності, від станів тривоги або депресії, набуття відчуття своєрідної ейфорії; небажання приймати критику подібного способу життя зі боку близьких і начальства; готовність миритися з руйнуванням сім'ї, втратою друзів і кола спілкування через поглощенности роботою в Інтернеті; зневага власним здоров'ям і, зокрема, різке скорочення тривалості сну в зв'язку із систематичною роботою в Інтернеті в нічний час; уникнення фізичної активності або прагнення скоротити її, виправдовується необхідністю виконання термінової роботи, пов'язаної із застосуванням Інтернету; зневага особистою гігієною через прагнення проводити всі без залишку В«приватнеВ» час, працюючи в Інтернеті; постійне В«забуванняВ» про їжу, готовність задовольнятися випадкової і одноманітною їжею, що поглинається нерегулярно і не відриваючись від комп'ютера; зловживання кавою та іншими тонізуючими засобами.

Симптоматика залежності від Інтернету не завжди може бути відокремлена від симптоматики так звані В«залежності від комп'ютерівВ» або В«патологічного (надмірного) застосування комп'ютерів В». Говорять і про В«залежності від кіберпросторуВ» або про В«Залежності від віртуальної реальностіВ». Тим самим В«Інтернет-аддіктиВ» відокремлюються від всім знайомих ігроголіка і работоголиками, які надзвичайно інтенсивно застосовують Інтернет, проте не відчувають при цьому патологічного пристрасті до В«кіберпросторуВ» чи до В«віртуальної реальностіВ». Тим не менш на тісному зв'язку між Інтернет-залежністю і патологічним пристрастю до азартних ігор наполягає, наприклад, М.Гріффітс (Griffiths, 1996)

В умовах термінологічної різноголосся достатньо обгрунтованою виглядає точка зору Дж.Грохола, згідно з якою майже будь-яке людськ...е захоплення (напр., іграми, роботою, художнім, науковим чи технічною творчістю, подорожами, спортом, дегустацією їжі або напоїв, програмуванням, колекціонуванням, турботою про власне здоров'я і т.д. і т.п.) у своїх крайніх формах дає певні підстави говорити про адикції. Чи згодні ми вважати захопленого філателіста або музиканта, спортсмена або кіномана, туриста або знавця акваріумних рибок В«адиктівВ» та рекомендувати йому/їй пройти курс лікування? Чи не чи виникає спокуса назвати В«залежнимиВ» тих, хто подовгу (багато довше, ніж В«Інтернет-аддіктВ» працює в Інтернеті) говорить по телефону або дивиться телепередачі? Питання перекладається з тематики психічного здоров'я в проблематику суспільного договору про норму і патології. Так що на даний момент говорити про (нарко) залежності від Інтернету як про захворювання неправомірно, а от заявляти про такий феномен, займатися його дослідженням і наданням психологічної допомоги схильним йому людям - цілком актуально і гуманно, особливо коли мова йде про дітей, чия психіка тільки формується і вельми чутлива до різного роду діям.

В даний час робиться чимало зусиль-як організаційно-правових, так і технічних, - спрямованих на зменшення ймовірності доступу неповнолітніх до еротичних і порнографічних ресурсів в Інтернеті (такого роду ресурсів у Інтернеті досить багато). Всі ці зусилля не привели, та й не можуть, судячи з усього, привести до рішучого обмеження дітей та підлітків від ресурсів сумнівного - і вже в силу цього спокусливого - змісту. Більше того, якщо зробити основний упор на технічних ефектах (наприклад, на розробці всі досконаліших програмних фільтрів, покликаних не пропускати сексуально пофарбовані зображення і тексти на комп'ютери, за якими працюють діти), то для обдарованих дітей та підлітків відкривається нове і вельми широке поле діяльності: шукати (і знаходити, швидше за все) способи обійти заборони, В«ОбдурившиВ» очікування конструкторів програмно-технічних засобів і педагогів. Щоб не стимулювати ще один напрямок руйнівною за своєю суттю активності обдарованих дітей та підлітків, нам здається доцільним доповнити програмно-технічні та організаційно-правові заходи адекватними психолого-педагогічними зусиллями. p> Як і інші дослідники та (або) консультанти, К.Янг розробила спеціальний тест (Netaddiction.com/survey) для самостійного визначення людьми ступенем своєї В«ЗалежностіВ» від Інтернету. При цьому в роботах К. Янг не відображені в однаковій мірі всі п'ять перерахованих різновидів онлайн-залежності. Інші фахівці також значною мірою спираються на досвід тих аддиктов, хто захоплений чатами, інтерактивними іграми і навігацією по сайтах WWW - наприклад, по електронним магазинам і аукціонам. На деякі опитувальники можуть відповідати не тільки дорослі, а й підлітки; є спеціальні питання і рекомендації для педагогів і батьків, які передбачають, що їх діти можуть бути кваліфіковані як залежні від Інтернету. p> Більшість фахівців визнають, що всі адикції мають спільну основу, а позбавлення можливо тільки за згоди самого аддикта виконувати терапевтичні приписи та рекомендації. Визнаючи універсальний характер людських аддикций. М.Орман (Orman, 1996) рекомендує всім, хто прагне позбутися залежності від Інтернету, виконувати наступні дії:

1. Встановити межа часу, який можна проводити в Інтернеті;

2. Змушувати себе час від часу кілька днів поспіль не працювати Інтернеті;

3. Програмним чином заблокувати доступ до якихось конкретних ресурсів Інтернету;

4. Встановити для себе правило ні під яким виглядом не звертатися до Інтернету протягом робочого дня (якщо тільки це не входить в робочі обов'язки);

5. Ввести чутливі для себе (однак без нанесення шкоди здоров'ю) санкції за недотримання такого роду правил і обмежень;

6. Накладати на себе подібні санкції до тих пір, поки не відновиться здатність виконувати дані самому собі обіцянки;

7. Змушувати себе замість роботи в Інтернеті займатися чимось іншим,

8. Навчитися витягувати з життя інші насолоди, здатні замінити або перевершити задоволення, одержуване при роботі в Інтернеті;

9. Звертатися за допомогою щоразу, коли власних зусиль виявляється недостатньо;

10. Уникати таких зустрічей і перебування в таких місцях, які могли б спонукати повернутися до адиктивної поведінки. p> Для реалізації такого роду рекомендацій суб'єкт повинен досягти певної психологічної зрілості - наприклад, здатності до самоконтролю і самоврядуванню, розвиненою рефлексії, а також уміння і, головне, бажання передбачати можливі наслідки (особливо негативні) своїх вчинків. Все це досить проблематично для дітей і підлітків. Тим більш істотно, щоб батьки, вихователі, педагоги були здатні надати їм допомогу в діагностиці адикції і в позбавленні від неї. Для цього необхідно розробити докладні методичні рекомендації та забезпечити ними всі навчальні заклади, а також усіх зацікавлених батьків.

...

2.1 Психологічні механізми формування інтернет-адикції. Досягнення ідеального В«ЯВ» у віртуальному образі

Створення віртуальних образів, часто дуже далеких від реального образу, є компенсаторним механізмом, що обумовлює виражену інтернет-залежність. Найбільш сильним провокуючим фактором у даному випадку є набір властивостей інтернет, як засобу комунікації. Анонімність і фактична неможливість перевірки наданої про себе інформації, можливість з'єднання в віртуальному образі реальних, бажаних і цілком вигаданих характерологічних та інших особливостей, стимулюють розвиток інтернет-адикції в підлітковому віковій групі. У реальному спілкуванні з однолітками можливості ототожнення з ідеальним "Я" обмежені безпосереднім контактом, що допускає виникнення ситуацій, різко виявляють невідповідність між реальними і декларованими якостями. Ця обставина практично повністю виключено при комунікації в межах мережі. У більшості випадків спілкування в рамках мережі не припускав в подальшому перенесення відносин у фізичний світ, що залишає за користувачами повну свободу дій. p> Мережеве спілкування дозволяє підлітку жити в образах своєї мрії і здійснювати в рамках цих образів настільки бажану (як і неможливу в реальних умовах) комунікативну активність. p> 2.2 Хакерство, як форма інтерент - аддикции

Хакерство являє собою рух, що ставить за мету демонополізацію розповсюдження програмних продуктів і демократизацію доступу до інтернет-ресурсів. Помилково ототожнення хакерства з софт-піратством або шахрайством у сфері електронного бізнесу, оскільки в переважній більшості випадків діяльність хакерів не носить комерційного характеру і не використовується для вилучення матеріальних вигод. Хакери є досить організованою популяцією в рамках інтернет-субкультури, регулярно проводять зустрічі, конференції, семінари з обміну досвідом. Необхідно зауважити, що для здійснення повноцінної хакерської діяльності необхідна досить висока професійна підготовка програміста. p> Хакерство виконує ряд дуже позитивних функцій: своєю діяльністю хакери стимулюють створення систем захисту інформації, зокрема - від нелегального проникнення і розповсюдження шкідливих програм, хакери виявляють і сприяють усуненню дефектів програмного забезпечення, здійснюючи тестування програмних продуктів, забезпечують поширення в мережі програмних продуктів, дозволяючи користувачам безоплатно їх копіювати і істотно заощаджуючи їх кошти (на шкоду, зрозуміло, комерційного інтересу фірм-виробників), забезпечуючи тим самим демократизацію доступу до ресурсів, хакерство стимулює професійне зростання програмістів, хакерами виявляються і робляться надбанням користувачів (включаючи і творців ПЗ) недокументовані можливості програмного забезпечення і т.д. p> З іншого боку, хакерство завдає шкоди інтелектуальної власності, може вторгатися в комерційні інтереси виробників програмного забезпечення (Збиток, що наноситься хакерами, важко оцінити як дуже значний в масштабах фірм-виробників ПЗ), технології хакерів можуть бути використані в злочинних цілях. Інтернет-адикція у формі хакерства поширена в підлітковому середовищі в обмежених масштабах, що обумовлено, в першу чергу, високим рівнем професійної підготовки, що вимагаються від потенційного хакера. Також, багатьох підлітків потенційно привертає хакерська діяльність, що стимулює велику віддачу часу спілкуванню в мережі, що веде в підсумку до формування інтернет-залежності.