3.Культура мовлення особистості.

Культура мовлення – це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).Свідченням рівня сформованості літературної мови є наявність і фіксованість її норм — орфоепічних(правильна вимова),орфографічних, лексико-семантичних(розрізнення значень),граматичних і стилістичних — у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енциклопедіях.

У культурі мови виділяють кілька рівнів: граматична правильність, стилістична виразність, комунікативна доцільність, мовна майстерність. Абсолютно чіткої межі між рівнями немає. Мовна майстерність талановитого мовця може виявлятись уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі оволодіння мовою. Засвоюючи норми, мовець вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності. Рівень правильності мовлення досягається із засвоєнням основних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних, стилістичних) літературної мови. Стилістична виразність і комунікативна доцільність спираються на правильність. Проте без дотримання інших вимог, за якими формуються такі комунікативні якості мови, як точність, логічність, ясність, чистота, виразність, різноманітність, багатство та естетичність виражальних засобів, правильності мови не досягти.

Мова є критерієм освіченості та індивідуальності людини. Освічена людина може осягнути кілька мов. Однак важливо, щоб чужі мови не заступали мову своєї нації. Інтелектуальне зростання кожної молодої людини передбачає інтенсивне вивчення державної мови, оволодіння її літературними нормами, вироблення вміння користуватися всіма мовними одиницями залежно від умов спілкування, мети і змісту мовлення, бо мова є засобом інтелектуально-культурних досягнень особистості і способом їх презентації в суспільстві.

Спілкування людей відбувається у кількох сферах одночасно:

—        родинна: спілкування має повчальний характер. Засвоюючи мовні стереотипи дорослих, молода людина з часом намагається «вирівняти» спілкування.

—        психологічна: мовець шукає духовної сумісності з іншими індивідами і можливості реалізувати свою волю, емоції, інтелект;

—        соціальна: самоутвердження в соціумі;

— навчальна і навчально-професійна: мовець прагне реалізувати себе як громадянин на рівні виробничих, майнових, економічних відносин, досягти кар'єри, професійної майстерності.

Кожна сфера має свої правила і закони мовного спілкування, які повинна опановувати сучасна молода людина у міру свого зростання, навчання й виховання.

4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

Індивід, крім знання мови, мусить уміти використовувати її в конкретно- му контексті й ситуації, тобто володіти комунікативною компетенцію Комунікативна компетенція сукупність знань про спілкування, вер- бальних і невербальних засад штеракцп, умінь їх ефективного застосування у конкретному спілкуванні в ролі адресанта і адресата Комунікативна компетенція залежить від

• комунікативних штенцш (утримування в пам'яті сказаного і постійна кореляція плину спілкування з метою мовця, його проміжними та кінцевими результами),

• дотримання комунікативних стратегій, що допомагають досягти необхідного результату комунікації,

• знання особистості співбесідника, зворотного в'язку в комунікації, що передбачає врахування психологічних особливостей (темперамен- ту, переваг, уподобань тощо) адресата, його соціальних ролей, умін- ня долати психологічні «фільтри», розбивати психологічні «щити», уміння володіти навичками декодування «мови тіла» співбесідника (паралшгвістичних засобів) тощо,

• постійної орієнтації в умовах та ситуації спілкування,

• орієнтації і підтримання самого процесу спілкування, тобто конт- ч ролю за цим процесом,

• контролю власної мовленнєвої поведінки, емоцій тощо

• навичок та уміння завершення комунікації, виходу з неї, контролю над посткомунікативними ефектами тощо. Однак комунікативна компетенція не означає автоматичного її викорис- тання (Ф Бацевич).

Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функці- ональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної спе- цифіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови. Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта і реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації і мети спілкування доречно й правильно добираються різноманітні мовні за- соби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.

Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це «сис- тема знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування»4 , тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування. Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує про- фесійні знання, вміння і навички спілкування