19. Охарактеризувати корозійностійкі, окалино стійкі та жароміцні сталі.

Корозійностійкі сталі і сплави мають стійкість відносно електрохімічної або хімічної корозії в атмосфері, ґрунті, розчинах лугів, солей. Корозійностійкі сталі – високолеговані, містять феритно- і аустенітно-утворюючі елементи і мають різну структуру залежно від вмісту легуючих елементів. Корозійностійкі сталі розділяють на класи залежно від основної структури, яка у них утворюється після високотемпературного нагрівання й охолодження на повітрі: мартенситний; мартенситно-феритний при вмісті не менш 10% фериту; феритний; аустенітно-мартенситний; аустенітно-феритний при вмісті не менш 10% фериту; аустенітний.

Жароміцністю називається властивість матеріалів витримувати механічні навантаження при високих температурах протягом певного часу. При температурі до 600ºС звичайно застосовують термін теплотривкість. Головне значення для вибору сталей мають температура, тривалість експлуатації і характер напруженого стану. При температурах вище 450...500ºС характерні процеси повзучості та релаксації напруг. При незмінній напрузі підвищення температури випробування збільшує швидкість повзучості на стадії сталої повзучості, скорочує тривалість цієї стадії та в результаті прискорює руйнування. Аналогічно впливає підвищення напруги при незмінній температурі випробування. Показниками жароміцності є границі повзучості і границі тривалої міцності, вони визначаються при випробуванні на розтягування по стандартних методиках (ГОСТ 3248-81 і ГОСТ 10145-81). Жароміцність сталей забезпечується легуванням і термічною обробкою для одержання однорідної структури з дисперсними частками карбідів, боридів та інших з'єднань.

Жаростійкими (окалиностійкими) називаються сталі, стійкі до хімічного руйнування поверхні в газових середовищах при температурі вище 550ºС. Їх застосовують для ненавантажених або слабонавантажених виробів. Для практичного використання сталей найбільш важливим є їхній опір окислюванню. Швидкість окислювання зростає при підвищенні температури. Оксидні плівки на металах сповільнюють окислювання, якщо плівка є суцільною, щільною і міцно зчепленою з поверхнею металу.Жаростійкість визначається, насамперед, хімічним складом сталі й мало пов'язана з її структурою. Температура початку інтенсивного утворення окалини Ток приблизно однакова у сталей різних класів з рівним вмістом хрому. При рівному вмісті хрому Ток підвищується на 100…150ºС при легуванні кремнієм і алюмінієм.

20. Охарактеризувати інструментальні (різальні для штампів холодного та гарячого деформування) сталі.

Сталі, призначені для штампів холодної пластичної деформації, повинні володіти високою твердістю, зносостійкістю й міцністю, що поєднується з достатньою в'язкістю, пластичністю. У процесі деформування з більшою швидкістю штампи розігріваються до температури 200-450 ° С. Тому стали повинні бути теплостійких і мати мінімальні об'ємні зміни при загартуванню.Для виготовлення штампів складної форми, пневматичний інструмент, гибочних і витяжних штампів, ножів для різання металів, пуансонів і обтискних матриць, зубил та іншого інструменту, зазнає в роботі ударні навантаження, застосовують доевтектоїдних стали 4ХВ2С, 5ХВ2С, 6ХВ2С, а також 4ХС і 6ХС, містять 1,0-1,6% З r і 0,6-1,6% Si. Висока в'язкість сталей досягається низьким вмістом в них вуглецю і більш високим відпусткою після гарту.

Сталі для штампів, що деформують метал у гарячому стані (ударне навантаження), повинні мати високі механічні властивості (міцність і в'язкість) при підвищених температурах і володіти окаліностойкості і разгаростойкостью, тобто здатністю витримувати багаторазові нагріви і охолодження без освіти сітки тріщин (сітки розпалу). Під разгаростойкостью розуміють стійкість до утворення сітки поверхневих тріщин, що викликаються об'ємними змінами в поверхневому шарі при різкій зміні температур. Це властивість забезпечується зниженням вмісту вуглецю в сталі для підвищення пластичності, в'язкості, а також теплопровідності, що зменшує розігрів поверхневого шару і термічні напруги в ньому.Крім того, сталі повинні мати високу зносостійкість і теплопровідність для кращого відведення тепла, переданого оброблюваної заготівлею.