5.4. Поняття про нормативи праці, вимоги до них

Під час нормування праці важливим завданням є забезпе­чення більш-менш однакової інтенсивності праці на різних за змістом та складністю роботах. Це досягається шляхом вико­ристання єдиної методологічної та нормативної бази для розра­хунку норм затрат праці. Нормативну базу становлять норма­тивні матеріали для нормування праці, що охоплюють техно­логічні режими роботи устаткування та трудові нормативи. Нормативні матеріали призначені для встановлення норм пра­ці й відображають залежності між необхідними затратами пра­ці та чинниками, що на них впливають. Основна різниця між нормативами та нормами полягає у ступені диференціації еле­ментів виробничого процесу.

До основних видів нормативних матеріалів відносять нор­мативи: режимів роботи устаткування, часу, обслуговування, чисельності та підпорядкованості. Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані величини параметрів робо­ти, які забезпечують найдоцільніше його використання з ура­хуванням типу виробництва, виду устаткування, оброблюва­них матеріалів, характеру оброблення, застосовуваних інстру­ментів та особливостей виготовлення продукції.

Нормативи часу — найпоширеніший вид регламентованих затрат робочого часу залежно від конкретних умов виконання трудового процесу. У практиці технічного нормування праці використовуються нормативи підготовчо-завершального часу, основного, допо­міжного часу, часу обслуговування робочого місця і часу пе­рерв на відпочинок та особисті потреби.

Нормативи обслуговування — це регламентовані величини затрат праці на обслуговування одиниць устаткування, робо­чого місця, робочої бригади. Вони визначають необхідну кіль­кість верстатів, робочих місць, одиниць виробничої площі та інших об'єктів, закріплених для обслуговування за одним пра­цівником або їх групою, і застосовуються при нормуванні чи­сельності багатоверстатників, наладчиків устаткування, ре­монтного персоналу, прибиральників тощо.

Нормативи чисельності — це регламентована кількість робітників, допоміжного персоналу, яка потрібна для якісного виконання певного обсягу робіт або функцій. За нормативами чисельності розраховують потрібну кількість персоналу з об­слуговування великих технологічних, енергетичних, транс­портних комплексів, а також спеціалістів.

Нормативи керованості визначають кількість працівників, які повинні бути безпосередньо підпорядковані одному керів­нику.

За складністю структури розрізняють дві групи нормативів: диференційовані та укрупнені.

Диференційовані нормативи характерні для масового і великосерійного виробництв, де потрібна висока точність нор­мування праці, коли працівники виконують одну чи дві короткі операції, і тому необхідне детальне розчленування трудового процесу та встановлення тривалості кожного його елементу.

Укрупнені нормативи – це регламентовані затрати часу на виконання сталого комплексу трудових прийомів. Вони також ефективно використовуються в масовому та великосерійному виробництві.

5.5. Види норм праці, їх розрахунок

На підприємствах застосовують різні види норм праці. Най­поширеніші з них такі.

1. Норма часу — максимально допустимі витрати робочого часу (в людино-годинах, людино-хвилинах) на виготовлення одиниці продукції робітником (бригадою робітників) при най­більш повному використанні устаткування за певних організа­ційно-технічних умов.

До норми часу входить тільки нормований час. Вона скла­дається з таких елементів:

НЧ = Топ + То.р.м + Тпз + Тв.о.п + Тп.р,

де НЧ — технічно обґрунтована норма часу на виготовлення одиниці продукції; Топ — затрати оперативного часу; То.р.м — витрати часу на обслуговування робочого місця; Тв.о.п — перер­ви на відпочинок та особисті потреби; Тп.р — регламентовані перерви з організаційно-технічних причин; Тпз — витрати під­готовчо-завершального часу.

Перші елементи утворюють так звану норму штучного часу (Тшт):

Тшт = Топ + То.р.м + Тв.о.п + Тп.р,

В умовах масового виробництва підготовчо-завершальний час не враховують під час розрахунку норми часу, оскільки частка цієї категорії затрат в загальному балансі робочого часу незначна. Тому склад норми часу в масовому виробництві збі­гається зі структурою норми штучного часу.

В умовах серійного й одиничного виробництва до норми часу включають підготовчо-завершальний час у тій кількості, в якій він припадає на кожну одиницю заготовок або деталей певної партії. У цьому випадку норму часу розраховують за формулою

НЧ = Тшт + Тпз / п

де НЧ — норма часу; п — кількість виробів у партії, шт.; Т_шт — норма штучного часу, хв; Т_пз — норма підготовчо-завер­шального часу на партію виробів.

2. Норма виробітку визначає кількість продукції, яку по­трібно виготовити, або обсяг роботи, що має бути виконаний за одиницю робочого часу. Норми виробітку вимірюються в нату­ральних одиницях (штуках, метрах) і виражають необхідний результат діяльності працівників.

Нвир = Тзм / НЧ

де Тзм — тривалість зміни.

На деяких виробництвах використовують нормоване за­вдання, що визначає необхідний асортимент і обсяг робіт, які мають бути виконані одним працівником або групою (брига­дою, ланкою) за певний відрізок часу (зміну, добу, місяць). Нормоване завдання, як і норма виробітку, визначає необхід­ний результат діяльності працівників. Проте нормоване за­вдання можна встановлювати не тільки в натуральних одини­цях, а й у нормо-годинах, нормо-гривнях.

3. Норма обслуговування визначає кількість одиниць ус­таткування, робочих місць, квадратних метрів площі, які об­слуговує один робітник або бригада. Норма обслуговування визначається регламентом роботи обладнання і розраховуєть­ся, виходячи з норми часу обслуговування:

Нобсл = Тзм / НЧ_о6сл ,

де норма часу обслуговування (НЧ_о6сл) — регламентований час, що встановлюється на обслуговування одиниці обладнання, який розраховують за формулою

НЧ_обсл = НЧ*N *К,

де НЧ — норма часу на виконання одиниці обсягу робіт з об­слуговування; N — кількість одиниць обсягу роботи з обслуго­вування одиниці обладнання, робочого місця; К — коефіцієнт, який враховує виконання робітником допоміжних, не власти­вих йому, функцій, не врахованих нормою часу.

4. Норма чисельності робітників, за якими встановлюють кількість робітників тієї чи іншої категорії, потрібну для вико­нання певного обсягу робіт.

5. Норми керованості (кількості підлеглих) визначають кількість працівників, яка має бути безпосередньо підпоряд­кована одному керівникові.

Норми праці за ступенем обґрунтованості поділяються на технічно обґрунтовані й дослідно-статистичні.