8.6. Зовнішній і внутрішній ринки праці

Розрізняють зовнішній і внутрішній ринки праці. Зовніш­ній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями ро­бочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, спеціальності, а отже, потребують жорсткої класифі­кації робіт і чіткого визначення їх змісту.

На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, що об'єд­нують працівників окремих галузей, а також профспілки, ко­трі об'єднують працівників за професіями. Зовнішній ринок характеризується великою плинністю кадрів, тобто передба­чає можливість вільного переходу з одного місця роботи на інше.

Внутрішній ринок передбачає рух кадрів усередині підпри­ємства, переміщення з однієї посади (роботи) на іншу. Воно може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі. По го­ризонталі — переведенням на інше робоче місце без змін у кваліфікації, без підвищення в посаді. По вертикалі -— переве­денням на інше робоче місце з підвищенням у посаді або на ро­боту, що потребує вищої кваліфікації.

Розвиток внутрішнього ринку сприяє зниженню плинно­сті кадрів, оскільки підприємство заінтересоване в збереженні працівників, які знають специфіку його виробництва.

Профспілки об'єднують працівників підприємства неза­лежно від їхніх професій. Зайнятість гарантується тут біль­шою мірою, ніж на зовнішньому ринку праці, й у свою чергу сприяє підвищенню ефективності використання трудового по­тенціалу.

8.7. Сегментація ринку праці, її оцінки

Ринок праці обмежується певним економічним простором, який має чіткі територіальні, галузеві, демографічні, соціаль­ні, національні та інші параметри.

Сегментація ринку праці — це поділ ринку робочої сили на окремі групи за певними критеріями, залежно від поставленої мети вивчення, аналізу чи управління.

Ринок праці сегментується за такими принципами: тери­торіальний (географічний), професіонально-кваліфікаційний, соціальний, за ланками суспільного виробництва, за кількіс­ним співвідношенням покупців та продавців товару («робоча сила»), за умовами конкуренції.

З погляду територіального підходу виділяють такі ринки праці:

• внутрішній — місцевий, регіональний, національний;

• зовнішній — транснаціональний і світовий.

З погляду ланки суспільного виробництва виокремлюють ринки праці:

• внутрішньофірмовий;

• галузевий;

• національний.

Залежно від професій виділяють ринки:

• робочих кадрів (працівники переважно фізичної праці);

• спеціалістів і керівників.

За демографічним принципом ринок праці поділяється за:

• статевою ознакою — чоловіки, жінки;

• віком — молодь, особи працездатного віку, особи перед-пенсійного віку.

За рівнем освіти: працівники з вищою, середньою спеціаль­ною, середньою та неповною середньою освітою.

За часовим принципом: тимчасовий (погодинний, поден­ний, помісячний, сезонний), постійний (річний).

За юридично-правовими аспектами: офіційний (зареєстро­ваний), неофіційний (відкритий, або «чорний») ринок праці.

8.8. Функції ринку праці

Ринок праці впливає на розвиток господарства, діє в пев­них напрямах, проявляється в різноманітних формах і вико­нує різні функції, під якими розуміють рід та вид діяльності. Сучасний ринок праці виконує такі функції.

1. Суспільного поділу праці. Ринок праці розмежовує най­маного працівника і роботодавця, розподіляє найманих пра­цівників за професіями та кваліфікацією, галузями виробни­цтва і регіонами.

2. Інформаційну. Надає учасникам процесу купівлі-продажу товару, робочої сили інформацію щодо умов найняття, рів­ня заробітної плати, пропозиції робочих місць, якості робочої сили тощо.

3. Посередницьку. Ринок праці встановлює зв'язок між ро­ботодавцями і найманими працівниками, які виходять на ри­нок праці для задоволення взаємних інтересів і потреб.

4. Ціноутворювальну. Це основна функція ринку праці, що встановлює рівновагу між попитом і пропозицією робочої сили. Лише на ринку праці відбувається загальне визнання затрат праці на відтворення товару «робоча сила» і визначається його вартість.

5. Стимулюючу. Завдяки механізму конкуренції ринок праці стимулює більш ефективне використання трудових ре­сурсів з метою підвищення прибутковості виробництва, а та­кож спонукає найманих працівників підвищувати свій про­фесійно-кваліфікаційний рівень.

6. Оздоровну. Завдяки конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних підпри­ємств. Ринок праці дає змогу одержувати перевагу в конкурен­тній боротьбі працівникам з найбільш високими якісними по­казниками робочої сили. Саме ринок створює таку мотивацію праці, яка, з одного боку, примушує працівників триматися за робоче місце в умовах жорсткої конкуренції а з іншого — ма­теріально зацікавлює, стимулює їх ініціативність, компетент­ність, кваліфікованість.

7. Регулюючу. Ринок певною мірою впливає на формуван­ня пропорцій суспільного виробництва, розвиток галузей, сприяючи переміщенню робочої сили з одних галузей в інші, більш ефективні. Ринок праці регулює надлишки трудових ресурсів, їх оптимальне розміщення, а отже, й ефективне вико­ристання. В Україні ринок праці ще не виконує повною мірою усіх своїх функцій, оскільки перебуває на стадії розвитку.