Розділ і. Джерела та історіографія

1. Характеристика джерел

Перспективи історичного дослідження значною мірою залежать від наявності, повноти й доступності джерел. Виявити в них найхарактерніші ознаки, їх повторюваність, встановити певні закономірності й особливості утворення джерел і на цій основі обґрунтувати вибір методів їх опрацювання та використання допомагає класифікаційна робота. Сучасне джерелознавство розглядає класифікацію джерел як поділ всієї їх маси на групи за певною суттєвою спільною характеристикою [118].

Більша частина документів сконцентрована в архівних установах: Центральному державному архіві України в м. Києві, Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України, обласних держархівах України, а також Російському державному історичному архіві, Російському державному архіві давніх актів. Решта опубліковані і зберігаються в бібліотеках України й Росії. На жаль нам не вдалося отримати до них доступ.

Першу групу опрацьованих джерел становлять законодавчі акти і документи урядових установ, які несуть інформацію про напрями державної політики в аграрному та промисловому секторі, підтримку окремих соціальних і національних груп населення тощо. Основні законодавчі документи зібрані у виданні “Полное собрание законов Российской империи” [5, 6, 7].

1.2. Історіографія питання

Характеризуючи стан наукової розробки теми, потрібно відзначити, що економічну історію України в кінці XVIII – в першій половині ХІХ ст. в історіографії висвітлено тенденційно, що пояснюється належністю дослідника до тієї чи іншої історичної школи, яка відображала інтереси певних соціальних і національних груп. Наявну історіографію з обраної для вивчення теми можна поділити на дорадянську, радянську та сучасну.

Серед українських дослідників економічної історії, праці яких вийшли в світ у дорадянський період, варто відзначити дослідження В.Антоновича [14], І.Франка [92], М.Грушевського [37, 38]. Зокрема, В. Антонович спробував проаналізувати взаємовідносини між поляками та українцями, а також визначити пріоритети господарського життя селян і шляхти.

Розділ ІІ. Економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії наприкінці ХVІІІ – першій половині ХІХ ст.

2.1. Соціально-економічне становище населення України в першій половині XIX ст.

На початку XIX ст. переважна частина українських земель (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна) входила до складу Російської імперії. З ліквідацією політичної автономії України наприкінці XVIII ст. царський уряд посилив колоніальний наступ на її землях, запровадив загальноімперську державно-політичну систему з її уніфікаційними методами управління [58, с.211].

Уся українська територія, яка входила до складу Росії, була поділена на три генерал-губернаторства і дев'ять губерній: Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Таврійську, Херсонську та Харківську. У губерніях державну владу Російської імперії представляли губернатори, яких призначав і звільняв цар. Губернії складалися з повітів, де керували справники. Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами. Важливою державною установою була Казенна палата. Вона відала збиранням з населення різноманітних державних податків. Увесь цей адміністративно-управлінський апарат повинен був забезпечити владу царизму на місцях. Щодо найбільшої маси населення – кріпосних селян, то вся влада над ними належала поміщикам.