103. Внесок ж.-б. Сея в соціально-економічну науку.

Жан Батист Сей /І767-І83І pp./ - теоретик "справедливого соціально-економічного розподілу". Видатний французький економіст і соціолог Ж. Б. Сей набув всесвітньої слави своєю теорією "трьох факторів виробництва" (земля, праця, капітал).

Сей заклав основи «теорії розподілу» – формування доходів різних економічних суб’єктів, власників ресурсів. Капітал (засоби виробництва) породжує прибуток і процент, праця - заробітну плату, земля - ренту. Оскільки ці фактори надають виробничі послуги, вони і формують майбутню вартість товарів.

Сей заклав основи «теорії підприємництва», а Йозеф Шумпетер завершив. Сей трактує фігуру підприємця в широкому розумінні: це і новатор-промисловець, і прогресивний землероб і талановитий винахідник, які комбінують "фактори виробництва", йдуть на ризик заради отримання зиску. На його думку, саме "підприємець", а не всі капіталісти в цілому, найбільшою мірою сприяють технічному і суспільному прогресові, отже мають отримувати свою зростаючу частку доходів (за "діяльність, талант, дух порядку і керівництво"). Сей вважав, що за умов діяння об'єктивних економічних законів, вільної конкуренції і вільного продажу робочої сили ані про яку експлуатацію мови не може бути. Логіка Сея була розвинута його учнями і послідовниками у численних теоріях "гармонії класових інтересів", згідно із якими кожний з власників "виробничих факторів" зацікавлений у процвітанні інших.

Теорія «трьох факторів виробництва» і «теорія розподілу» стали основою усіх подальших розробок з макро- і мікроекономіки.

Закон Сея «Дохід, який отриманий від виробництва будь-якого обсягу продукції, коли витрачається є достатнім для закупівлі всієї продукції на ринку, для забезпечення попиту».

Сукупний попит = Сукупна пропозиція → 1) стан макроекономічної рівноваги, до якого прямує економіка; 2) кризи впринципі не можливі.

Основний недолік закону Сея в тому, що він не враховував вплив заощаджень на формування сукупного попиту. Оскільки частину своїх доходів домогосподарства і підприємці заощаджують, то сукупний попит ≠ сукупній пропозиції (сукупний попит відстає від сукупної пропозиції – це кейнсіанська теорія).

Інфляція і безробіття – це наслідки порушення макрорівноваги.

Макроекономічна політика (для відновлення макрорівноваги): грошова, податково-бюджетна, соціальна, антиінфляційна.

104. «Соціальна реформація» Дж. Ст. Мілля.

Дж. Ст. Мілль /молодший/ увійшов в історію науки як економіст, філософ, соціолог, історик, літературознавець. В 1829 р. видав філософський твір під назвою "Система логіки". Але уславив своє ім'я твором "Основи політичної економії і деякі аспекти їх застосування в соціальній філософії" /1848 р. /.

Твір Дж. Мілля обсягом майже у півтори тисячі сторінок складається з п'яти книжок, які послідовно носять назви: книга 1 "Виробництво", книга 2 - "Розподіл", книга 3 - "Обмін", книга 4 - "Вплив суспільного розвитку на виробництво і розподіл", книга 5 - "Про вплив уряду". В перших трьох книгах Мілль дав чіткий і систематизований виклад основних елементів класичної політичної економії і заклав традицію методологічного підходу до розгляду економічних відносин як системи "виробництво - розподіл - обмін". Вважаючи себе наступником Рікардо, Мілль суттєво збагатив його вчення новими ідеями епохи. Тому перші три книги "Основ" дійсно являються "підсумком, завершенням і найкращим викладом доктрин класичної школи в найбільш точній формі". Однак четверта і п'ята книги "Основ" Дж. Мілля присвячені принципово новому напряму соціально-економічної науки - соціальному реформізму. На відміну від інших представників класичної школи, він не вважав сучасний йому капіталізм ідеальним ладом і запропонував широку програму "соціальної реформації" (удосконалення капіталізму). Він твердив, що "найкращим станом людства був би такий, коли ніхто не бідний, ніхто не намагається стати багатшим, і нема ніяких причин побоюватися бути відкинутим назад із-за зусиль інших проштовхнутися вперед".

Заслуга Мілля в тому, що він не критикував капіталізм, а бачив можливість його вдосконалення і поступового еволюційного переходу до системи яку, в середині ХХ ст., називали соціальна економіка. Він закликав до соціального партнерства, надання працівникам частки в прибутку, до колективного володіння капіталом.

Мілль був прихильником (як представник класичної школи) принципу економічного лібералізму (невтручання держави в економіку), але розумів, що існують сфери економіки, де ринковий механізм безсилий і вперше ввів термін ринкове безсилля (в сучасній економіці – це ринковий провал).

Чотири провали ринкової економіки (з точки зору неокласичної школи), які обумовлюють необхідність втручання держави в економіку:

• Виробництво суспільних благ;

• Монопольні тенденції;

• Зовнішні ефекти від ринкових угод;

• Асиметрія інформації, коли учасники економічної угоди навмисно надають неповну або неточну інформацію, щоб з найбільшою вигодою продати товар.