3. Податки як інструмент державного регулювання економіки

Податки - це система обов'язкових платежів підприємств, органі­зацій і населення, які є одним із джерел доходів державного бюджету.

В умовах ринкової економіки бюджетні надходження зумовлені результатами діяльності підприємницьких структур. Завданням дер­жави стає формування таких умов, показників і ставок оподаткуван­ня, які давали б їй змогу найліпше виконувати свої функції.

Система оподаткування повинна враховувати конкретні умови країни: рівень розвитку економіки, зокрема соціальної сфери, зовніш­ню і внутрішню політику, традиції народу, географічне положення, кліматичні умови та безліч інших чинників. Тому склад податкової системи, структурні співвідношення окремих податків, порядок їх обчислення, форми розрахунків, організація податкової служби мо­жуть значно відрізнятися.

Для податкової системи України характерне переважання непря­мих податків, на відміну від країн із ринковою економікою, де голов­на частка припадає на прямі податки.

Ефективність податкової системи визначає те, наскільки ціле­спрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов'язаних з управлінням економікою, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення. Податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-роз­подільну функцію. Шляхом оптимального оподаткування доходів підприємців і населення потрібно забезпечувати дохідну частину бю­джету, якої повинно бути достатньо для фінансування соціальних програм, розвитку регіонів тощо. Систему податків треба побудувати так, щоб сприяти виробничій діяльності, посиленню стимулів, які б забезпечували розвиток пріо­ритетних галузей народного господарства і виробництв.

Історично виділяють дві форми податків - прямі та непрямі. Прямі податки - це податки, стягнуті у результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від доходу або майна, і платниками яких безпосередньо є власники цих доходів або майна.

Непрямі податки - це податки на товари і послуги, встановлювані у вигляді надбавок до ціни або тарифу. Іноді їх називають тарифікаційними.

Зовнішня відмінність між вказаними податками полягає у безпосередньому або опосередкованому відношенні влади до об'єктів і суб'єктів оподаткування.

Непрямими податками обкладаються переважно різні предмети споживання. Платниками непрямих податків виступають покупці (споживачі) продукції, товарів, робіт, послуг. Вони входять в ціну і тим самим сплачуються безпосередньо населенням.

Прямими податками переважно оподатковується земля, капітал, доходи, прибуток. Тому іноді їх називають "прибутково-майнові".

Основні переваги та недоліки прямих та непрямих податків зображено нарис. 8.7-8.8.

Як класифікуються непрямі податки?

Практика оподаткування використовує декілька видів непрямих податків - універсальні і специфічні акцизи, а також мито. Мито встановлюється на товари які переміщаються через митний кордон України та поділяється на ввізне та вивізне. Найбільш давньою формою оподаткування через відносно просту оцінку та порядок стягнення є специфічні акцизи (акцизний збір). Акцизний збір належить до категорії специфічних акцизів. Він стягується за ставками, диференційованими за окремими групами товарів. Універсальні акцизи це довершена форма непрямого оподаткування, якими оподатковується широке коло не тільки товарів а й робіт та послуг і як правило єдиною, універсальною ставкою (рис. 8.9).