7.1. Види медичної допомоги

Повідомлення літописів, записи сучасників свідчать про поширення заразних захворювань на Русі. Це активізувало вироблення найрізноманітніших методів боротьби з ними. Створювалися прикордонні застави і засідки, іноді для цієї мети розводили багаття. Про необхідність роз'єднання заразних хворих і здорових згадується у збірнику Святослава (XI ст.). Під час морової пошесті в Полоцьку в 1092 р.. жителі вдавалися до самозахисту в своїх оселях, щоб уникнути зараження при зустрічах з хворими на вулицях і площах міста. Заразні хвороби називали «солодкими хворобами», «мором», «моровою пошестю», «повальними хворобами». Народними засобами боротьби з ними залишалися виморожування, обкурювання димом.

Нарешті, слід згадати і про бані, які, як говорив Геродот, використовувалися скіфами з найглибшої давнини. Про це згадується і в літописах часів християнства. У літописі Нестора (XI ст.) міститься перша письмова згадка про руську парову баню, цілюща сила якої була відома на Русі з найдавніших часів. Здавна в ній тут лікували застуду, хвороби суглобів та шкірні захворювання, вправляли вивихи, робили кровопускання і «накладали горщики» – праобрази сучасних лікувальних банок.

У «Повісті временних літ» наведено оповідання Андрія Первозванного про бані: «Надзвичайне бачив я в Слов'янській землі на шляху своєму сюди. Бачив лазні дерев'яні, і розпалять їх до червоного, і роздягнуться, і будуть нагі, і обіллються квасом шкіряним, і піднімуть на себе молоді прути, і б'ють себе самі, і до того себе доб'ють, що ледь злізуть, ледь живі, і тоді обіллються водою студеною, і тоді оживуть». Миючим засобом тут згаданий квас, який застосовували при вимочуванні шкір.

В одному з «Ізборників» XIII ст. йдеться про рослинний миючий засіб – «мильної трави». Приїхавши на Русь, німці з подивом описували давньоруську лазню: «... і візьмуть на ся прутів молоде, б'ються самі і того ся доб'ють, егоди вилізуть ледве живі обіллються водою студеною і поки оживуть». Давньоруська лазня і до теперішнього часу широко застосовується в Росії з переконанням у її цілющу силу і з повним науковим обґрунтуванням як профілактичний засіб.

Завдяки розвитку торгівлі і зовнішніх зносин із зарубіжними країнами на Русі стали з'являтися лікарі-іноземці. Ці лікарі лікували князів і бояр.

Народ лікувався у знахарів, «відунів», «бабок», найчастіше вдаючись до «змов» та «нашіптування». У цей період широко стали використовуватися такі лікарські засоби, як шипшина, валеріанова і солодковий корінь, сабур.

На Русі процвітала хірургія як найважливіша галузь практичного лікування. Потреба в хірургії була викликана частими війнами і побутовими травмами. Виникнення анатомії на Русі, як і в інших країнах, було пов'язано в першу чергу з потребою надання лікарської допомоги при травмах і пораненнях, отриманих на війні. При описі хірургічних операцій і дії зброї застосовувалися подібні терміни: «розрізування тканин», «распластанность тілес».

7.2. Погляди на причини хвороб

Народна медицина на Русі з глибокої давнини була частиною язичницької культури. До нашого часу дійшли передані в усній формі змови, звернені до язичницьких божеств, здатні прогнати хворобу. У лікарській практиці використовувалися рослини (полин, кропива, подорожник, листя берези, кора ясена, цибуля, часник, хрін, березовий сік тощо), продукти тваринного походження (мед, кобиляче молоко, сира печінка тріски) та мінерали.

Лікарів-знахарів називали волхвами, ведунами, чарівниками, відьмами. Вони вважалися в народі посередниками між людиною і таємничими силами природи. Уособленням хвороб і негараздів у слов'янській міфології були демонічні істоти - Горе і Лихо. Наслати на людей і худобу хвороби могла і Потвора - злий дух дому. Перекази про дивовижні ліки, які рятують від хвороб і старості, дійшли до нашого часу в казках про живу воду, про молодильні яблука, про киплячі котли, скупавшись у яких, старий ставав юнаком.

У давньоруських літописах містяться численні описи епідемій, «мору», «чумних міст». З XI по XVIII ст. літописи згадують понад 50 «морів», які викликали загибель величезної кількості людей. У 1230 р. під час епідемії, наприклад, в Смоленську загинуло 32 тисячі жителів. Зберігалося уявлення про те, що морова пошесть виникає від зміни положення зірок і гніву богів. Ось фрагменти з Никонівського літопису 1371 р.: «Того ж літа бисть знамення в сонці, місця чорні по сонцю, аки цвяхи, і мла велика була, бо за єдину сажень перед собою не бачити ... а птахи повітрям не відеху летаті, але падаху з повітря на землю ...леси і бори гореху, і земля горяше; і бисть страх і трепет на всіх людях».

Никонівський літопис 1385 р. повідомляє, що під час сонячного затемнення, коли «бисть темно, аки в осінню темну ніч», в небі ходили «вогняні облаци», іскри падали на землю і розгоралися в огні й пожежі: «... і так страшно і грізно бисть, яко другу Христово пришестя думається всім». Слова літописця про «друге Христове пришестя» відбивали не тільки враження від страшної картини смерті і спустошення. Вважалося, що на наближення кінця світу вказують як небесні знаки і «морова пошесть», так і біблійні тексти. Календарі та пасхалії не складалися далі, ніж до кінця XV століття.