Рекомендації до виконання завдань теми:

В сучасній міжнародній економіці застосовується велика кількість класифікацій країн в залежності від економічних показників функціонування господарств, рівня соціально-економічного розвитку, місця у світовій економіці, географічного розташування, належності до певних угрупувань, етнокультурній, релігійній спільності.

Можна виокремити групи країн за розмірами території (великі, малі, держави-карлики), чисельністю населення, соціально-політичним устроєм (монархії, республіки), рівнем економічного розвитку, географічним положенням. Найдоцільніше скористатися двома схемами: регіональною і типологічною, яка ґрунтується на критерії економічного розвитку.

Регіональний підхід полягає в групуванні країн за географічною ознакою. Виокремлюються великі регіони, які містять компактно розташовані країни, що мають спільні риси в природних умовах, особливостях історичного і культурного розвитку.

Типологічний підхід до враховує насамперед дві основні характеристики: показники рівня економічного розвитку і соціально-економічну структуру країни.

Крім того, береться до уваги динаміка економічного розвитку, ступінь відкритості економіки, орієнтація на демократичні перебудови.

Найбільш загальний характер має класифікація, запропонована ООН. Вона виокремлює три групи країн:

• індустріально розвинуті;

• країни з перехідною економікою;

• країни, що розвиваються.

В останній групі виокремлюються дві підгрупи – нові індустріальні країни й найменш розвинуті країни.

Характерною особливістю розвитку системи зв'язків у світовому господарстві на сучасному етапі є посилення взаємозалежності економіки різних країн й активізація їх участі у міжнародному поділі праці. Визначальною рисою економічного розвитку країн стала відкрита ринкова система господарювання.

Початковим етапом даного процесу є визначення місця країни у світовому господарстві (за географічним регіоном, за рівнем доходів на душу населення та рівнем заборгованості), аналіз розвитку її зовнішньоекономічної діяльності, структурних змін, інтенсивності ведення зовнішньоекономічної діяльності та ефективності здійснення операцій із зовнішніми партнерами.

Інформація щодо приналежності країни до певного географічного регіону подається Світовим банком лише для країн з низьким та середнім рівнем доходів на душу населення (Додаток Г). Економіки також можна поділити на групи згідно з показниками валового національного доходу на душу населення, розрахованого відповідно "методу Атлас" Світового банку (Додаток А). Приналежність кожної країни до групи за рівнем доходів подано у Додатку Г.

За рівнем заборгованості країни поділяються (згідно з класифікацією Світового банку) на три групи:

• країни з дуже високим рівнем заборгованості;

• країни зі середнім рівнем заборгованості;

• країни з низьким рівнем заборгованості (додаток Г).

Для визначення приналежності країни до певної групи використовують кілька індексів:

• відношення теперішньої вартості обслуговування боргу до валового національного доходу;

• відношення теперішньої вартості обслуговування боргу до вартості експорту країни.

Якщо країни не надають статистичну інформацію про стан обслуговування боргу, то розрахунок теперішньої вартості цього показника є не можливим і тому використовують такі показники.

Приналежність країни до певної групи за рівнем заборгованості визначається за критичним рівнем трьох із чотирьох наведених нижче показників:

• обсяг боргу до валового національного доходу;

• обсяг боргу до обсягу експорту;

• обслуговування боргу до обсягів експорту;

• вартість нарахованих відсотків до обсягу експорту.

Згідно зі значеннями наведених вище показників країни можна згрупувати таким чином (додаток Б).

Для дослідження рівня розвитку будь-якої країни Світовий банк використовує систему показників, які можна згрупувати таким чином:

• показники, що стосуються населення, навколишнього природного середовища, економіки, стану ринків та глобальних зв'язків.

Визначення показників у межах кожної з груп подано у Додатку В.

Аналізуючи економіку країни, важливо знати ступінь її зовнішньоекономічної активності. Його визначають такі показники: експорт, імпорт, товарообіг зовнішньої торгівлі, відкритість економіки щодо світового ринку, залежність від світового ринку, частка іноземного капіталу в економіці країни, величина активів резидентів за кордоном тощо.

Із зовнішньою торгівлею пов’язано поняття відкритості економіки.

Відкрита економіка припускає активне використання різних форм спільного підприємства, організацію зон вільної торгівлі, ліквідацію державної монополії зовнішньої торгівлі (по більшості позицій), ефективне використання принципу порівняльних переваг країни у міжнародному поділу праці, а також розумна доступність внутрішнього ринку країни для надходження іноземного капіталу, товарів, РС, технологій, інформації у рамках, що визначені світовою конкурентоспроможністю.

Відкритою вважається економіка, де підтримуються торговельні, фінансові або будь-які інші зв’язки із зовнішнім світом, наприклад, міграція робочої сили.

Характеристики відкритості економіки:

Традиційно економіка вважається відкритою, якщо сумарний обсяг імпорту й експорту перевищує 5% від ВВП.

Перевагами відкритої економіки являються поглиблення спеціалізації та кооперації виробництва; раціональний розподіл ресурсів в залежності від ступеню ефективності; розповсюдження світового досвіду через систему МЕВ; ріст конкуренції між вітчизняними виробниками, що стимулюються конкуренцією на світовому ринку.

Відкритість економіки розраховується:

Відкритість економіки = ,

де Е_експ – обсяг експорту.

Теоретично, чим більший показник відкритості, тим глибше участь країни в міжнародних економічних зв’язках. Високим вважається показник, що перевищує 30%.

Імпортозалежність = ,

де І _імп – обсяг імпорту.

Цей показник звичайно високий в країнах, що розвиваються, і помірний або низький – в розвинутих країнах.

Інтенсивність зовнішньоекономічних зв’язків країни характеризується не тільки обсягами товарообігу, але й міжнародним рухом факторів виробництва. Рух робочої сили виявляється у міжнародних міграціях працездатного населення.

Від’їзд населення за кордон називається еміграцією, в’їзд з-за кордону – імміграцією.

Розраховується коефіцієнт еміграції (К_е), імміграції (К_і) та міграційного капіталу (К_м):

К_е = ,

К_і = ,

К_м = ,

де Р – середньорічна чисельність населення країни;

М_і – кількість емігрантів;

М_j – кількість іммігрантів.

Коефіцієнти міграції обчислюються у промиле ‰. Різниця між кількістю іммігрантів і кількістю емігрантів (М_j – М_і) становить міграційне сальдо країни.

Структура, динаміка розвитку й інші характеристики світової економіки, подібно стану розвитку національних економік, знаходить висвітлення в різних статистичних показниках.

Ступінь розвитку національної економіки вимірюється спеціальними показниками; вони дають загальну уяву про економічний потенціал країни, а також дають змогу порівняти розвиток окремих країн між собою.

У світовій практиці використовується Система національних рахунків (СНР), як система взаємозалежних показників розвитку економіки на макрорівні.

Валовий внутрішній продукт – це ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених резидентами даної країни за визначений період часу у цінах кінцевого покупця.

Валовий національний продукт (ВНП) – враховує вартість всього обсягу продукції й послуг у національній економіці, незалежно від місцезнаходження національних підприємств (у своїй країні або за кордоном). Іншими словами, ВНП – те ж, що і ВВП, плюс доходи, отримані громадянами країни з-за кордону, мінус доходи, вивезені з країни.

ВВП на душу населення – дає представлення про кількість вироблених товарів і послуг, що приходяться в середньому на одного жителя країни.

Національний доход (НД) – представляє собою ВНП за винятком суми капіталу, спожитого в економіці за рік, і непрямих податків на бізнес.

Коефіцієнт внутрішньогалузевої міжнародної спеціалізації (ВМС) визначається так:

де X – експорт товарів;

М – імпорт товарів.

Показник коливається від - 100 до +100 (у першому випадку країна є винятково імпортує той або інший товар, у другому – винятково експортує той або інший товар).

Показники, що розташовуються між крайніми крапками, характеризують ступінь залучення країни у внутрішньогалузеву міжнародну спеціалізацію.