Тема 16. Оцінка вартості прав на ів

План

1. Поняття оцінки та випадки виникнення необхідності в оцінці вартості об’єктів інтелектуальної власності

2. Підходи до оцінки та види вартості об’єктів інтелектуальної власності

3. Витратний підхід

4. Ринковий (порівняльний) підхід

5. Доходний підхід

6. Порядок оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності та оформлення звіту про оцінку

16.1 Поняття оцінки та випадки виникнення необхідності в оцінці вартості об’єктів інтелектуальної власності

Оцінка об'єктів інтелектуальної власності - це визначення їхньої вартості на дату оцінки у порядку і за допомогою методичних підходів, визначених Національним стандартом № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності". Даний документ є обов'язковим до використання всіма суб'єктами оціночної діяльності.

Суб'єкти оціночної діяльності - зареєстровані у встановленому порядку фізичні і юридичні особи, що мають у складі персоналу хоча б одного оцінювача і отримали відповідний сертифікат на право здійснення оціночної діяльності.

До суб'єктів оціночної діяльності належать також органи державної влади й місцевого самоврядування, що одержали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій щодо керування й розпорядження державним майном (у складі персоналу також повинні бути оцінювачі).

Оцінка виконується на підставі договору й має як результат звіт про оцінку й акт оцінки, оформлені відповідно до вимог Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна й майнових прав" і Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Необхідність в оцінці об'єктів інтелектуальної власності виникає в таких випадках:

• при поставленні на баланс об'єкта інтелектуальної власності, розробленого на даному підприємстві, як нематеріальний актив;

• для визначення розмірів оподатковуваної бази підприємства;

при внесенні об'єкта інтелектуальної власності у статутний фонд підприємства;

• при визначенні майнових часток у статутному капіталі підприємства при його реорганізації, приватизації й інших операціях;

• при визначенні вартості виключних прав, переданих на підставі договору;

• при визначенні обсягів компенсації, яку необхідно виплатити власникові інтелектуальної власності за порушення його виняткових майнових прав відповідно до чинного законодавства;

• при участі об'єктів інтелектуальної власності в інвестиційних й інноваційних проектах;

• при страхуванні об'єктів інтелектуальної власності;

• інші випадки.

Під час проведення оцінки майнових прав на об'єкт інтелектуальної власності встановлюється наявність матеріального носія об'єкта інтелектуальної власності і документів, які засвідчують зазначені майнові права, а також факт видачі охоронних документів, що підтверджують право використання об'єкта інтелектуальної власності (патент, виписка з держреєстру ліцензійних договорів, договір на передачу прав, тощо) та їх чинності .

16.2 Підходи до оцінки та види вартості об’єктів інтелектуальної власності

Як такого універсального точного методу визначення вартості нематеріальних активів, у тому числі й об’єктів інтелектуальної власності, на даний час не розроблено, оскільки кожний із них настільки індивідуальний, що неможливо створити певний алгоритм для достовірного й точного розрахунку його вартості. Складність оцінки об'єктів інтелектуальної власності обумовлена, у першу чергу, труднощами кількісного визначення результатів комерційного використання даного об'єкта, що перебуває на тій або іншій стадії розробки, промислового освоєння або використання, через вплив багатьох, часом різноспрямованих за своїм впливом факторів. Як свідчить практика, із 100 об'єктів промислової власності (тобто з тих, на які отримані відповідні патенти або інші охоронні документи) лише 2-3 при їхньому комерційному використанні дійсно виявляються вартісними й приносять високі прибутки, ще близько 10 дозволяють відшкодувати витрати на їхнє розроблення, а інші - збиткові.

Тому існує кілька принципів, покладених в основу оцінки. Наведемо деякі з них:

• принцип корисності: об'єкт оцінки тоді має вартість, коли має корисність, тобто задовольняє певні потреби потенційного покупця;

• принцип заміщення: розумний клієнт не заплатить більше, ніж коштують інші об'єкти на ринку, що мають аналогічну корисність;

• принцип очікування: покупець не заплатить більше, ніж покаже розрахунок очікуваного доходу від експлуатації об'єкта.

Відповідно до вказаних принципів розрізняють три основних методичних підходи до оцінки:

- витратний;

- ринковий (порівняльний);

- дохідний.

Вид вартості, що визначається в кожному конкретному випадку, залежить від цілей виконуваної роботи й характеристик об'єкта інтелектуальної власності і називається базою оцінки, яка становить собою комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур.

Вибір бази оцінки й методичного підходу до оцінки здійснюється відповідно до вимог Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

Основні види вартості, що використовуються при оцінці об’єктів інтелектуальної власності:

ринкова вартість;

поточна вартість;

ліквідаційна вартість;

вартість заміщення;

вартість відтворення;

залишкова вартість заміщення (відтворення);

вартість ліквідації;

спеціальна вартість;

інвестиційна вартість

вартість у використанні;

дійсна вартість майна для цілей страхування;

інші види вартості.

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу;

Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність до цін на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки;

Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;

Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;

Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки;

Залишкова вартість заміщення (відтворення) - вартість заміщення (відтворення) об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна — з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов’язаних із земельною ділянкою);

Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об’єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій;

Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки;

Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки;

Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об’єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;

Дійсна вартість майна для цілей страхування - вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування.