Метод формалізації

Формалізація - це відображення явища або предмету в знаковій формі якої-небудь штучної мови (наприклад, логіки, математики, хімії) і вивчення цього явища або предмету шляхом операцій із знаками.

Тобто під формалізацією розуміють особливий підхід в науковому пізнанні, який полягає у використанні спеціальної символіки, що дозволяє відокремитися від вивчення реальних об'єктів і оперувати натомість деякою кількістю символів (знаків).

Цей прийом полягає в побудові абстрактно-математичних моделей, що розкривають суть процесів дійсності, що вивчаються. При формалізації міркування про об'єкти переносяться в площину операції із знаками (формулами).

Набір знаків замінює собою висловлювання про властивості предметів. Таким шляхом створюється узагальнена знакова модель, що дозволяє виявити структуру різних явищ і процесів при абстрагуванні від якісних характеристик останніх.

Процес виведення одних формул з інших за певними правилами логіки і математики являє собою формальне дослідження основних характеристик структури різних явищ.

Яскравим прикладом формалізації є широко використовувані в науці математичні описи різних об'єктів, явищ, що ґрунтуються на відповідних змістовних теоріях. При цьому математична символіка не тільки допомагає закріпити вже наявні знання про досліджувані об'єкти, явища, але і виступає свого роду інструментом в процесі подальшого їх пізнання.

В результаті створюється формальна знакова система у вигляді певної штучної мови. Важливою цінністю цієї системи є можливість її використання в у процесі дослідження якого-небудь об'єкту абсолютно формальним шляхом (операція знаками) без безпосереднього використання об’єкту дослідження.

Інша цінність формалізації полягає в забезпеченні стислості і чіткості запису наукової інформації, що відкриває великі можливості для операції нею.

Формалізовані штучні мови не володіють гнучкістю і багатством мови природної. Зате в них відсутня багатозначність термінів (полісемія), властива природним мовам. Вони характеризуються точно побудованим синтаксисом (що встановлює правила зв'язку між знаками безвідносно до їх змісту) і однозначною семантикою.

Можливість представити ті або інші теоретичні положення науки у вигляді формалізованої знакової системи має велике значення для пізнання. Але при цьому слід мати на увазі, що формалізація тієї або іншої теорії можлива тільки при врахуванні її змістовної сторони.

Мова сучасної науки істотно відрізняється від природної людської мови. Вона містить багато спеціальних термінів, висловів, в ній широко використовуються засоби формалізації, серед яких центральне місце належить математичній формалізації. Виходячи з потреб науки, створюються різні штучні мови, призначені для вирішення тих або інших завдань. Вся сукупність створених штучних формалізованих мов входить в мову науки, утворюючи могутній засіб наукового пізнання.

Метод наукової абстракції

Абстрагування - уявне відмежування від деяких властивостей предмету, що вивчається, і відокремлення властивостей, що цікавлять дослідника. Звично при абстрагуванні другорядні властивості і зв'язки досліджуваного об'єкту відділяються від істотних властивостей і зв'язків.

Види абстрагування: ототожнення, тобто виділення загальних властивостей і зв’язків предметів, що вивчаються, встановлення схожих їх рис, абстрагування від відмінностей між ними, об'єднання предметів в особливий клас; ізолювання, тобто виділення деяких властивостей і зв’язків, які розглядаються як самостійні предмети дослідження.

Процес пізнання завжди починається з розгляду конкретних, чуттєво сприйманих предметів і явищ, їх зовнішніх ознак, властивостей, зв'язків. Тільки в результаті вивчення чуттєвого прийняття людина приходить до якихось узагальнених уявлень, понять, до тих або інших теоретичних положень. Отримання цих абстракцій пов'язане з складною абстрагуючою діяльністю мислення.

В процесі абстрагування відбувається відхід (сходження) від чуттєво сприйнятих конкретних об'єктів (зі всіма їх властивостями, сторонами і т. д.) до відтворння в мисленні абстрактних уявлень про них.

Абстрагування, таким чином, полягає в уявному відволіканні від якихось - менш істотних - властивостей, сторін, ознак об'єкту, що вивчається, з одночасним виділенням, формуванням однієї або декількох істотних сторін, властивостей, ознак цього об'єкту. Результат, що отримується в процесі абстрагування, називають абстракцією (або використовують термін «абстрактне» - на відміну від конкретного).

У науковому пізнанні широко застосовуються, наприклад, абстракції ототожнення і ізолюючі абстракції.

Абстракція ототожнення - це поняття, яке отримують в результаті ототожнення деякої кількості предметів (при цьому відволікаються від цілого ряду індивідуальних властивостей, ознак даних предметів) і об'єднання їх в особливу групу.

Ізолююча абстракція - це абстракція, яка здійснюється шляхом виділення деяких властивостей, відносин, нерозривно пов'язаних з предметами матеріального світу, в самостійну сутність.

Перехід від чуттєвого до абстрактного завжди пов'язаний з певним спрощенням дійсності. Разом з тим, дослідник дістає можливість глибше зрозуміти об'єкт, що вивчається, розкрити його суть. При цьому спочатку знаходять головний зв'язок об'єкту, що вивчається, а потім, крок за кроком простежуючи, як він видозмінюється в різних умовах, відкривають нові зв'язки, встановлюють форми їх взаємодії.

Процес переходу від до формування певних абстрактних, теоретичних конструкцій, що відображають суть цих явищ, лежить в основі розвитку будь-якої науки.

Оскільки конкретне (тобто реальні об'єкти, процеси матеріального світу) є сукупністю безлічі властивостей, сторін, внутрішніх і зовнішніх зв'язків і відносин, його неможливо пізнати у всьому його різноманітті, залишаючись на етапі чуттєвого пізнання, обмежуючись ним. Тому і виникає потреба в теоретичному осмисленні конкретного.

Але формування наукових абстракцій, загальних теоретичних положень не є кінцевою метою пізнання, а є тільки засобом глибшого, різностороннього пізнання конкретного. Тому необхідний подальший рух (сходження) пізнання від досягнутого абстрактного знов до конкретного. Отримуване на цьому етапі дослідження знання про конкретне буде якіснішим в порівнянні з тим, яке було на етапі чуттєвого пізнання. Іншими словами, конкретне на початку процесу пізнання і конкретне, таке, що осягається в кінці пізнавального процесу (його називають логічно-конкретним, підкреслюючи роль абстрактного мислення в його збагненні), корінним чином відрізняються один від одного.

Логічно-конкретне є теоретично відтворене в мисленні дослідника конкретне у всьому багатстві його змісту.

Метод сходження від абстрактного до конкретного застосовується при побудові різних наукових теорій і може використовуватися як в суспільних, так і в природних науках.