Метод ідеалізації.

Розумова діяльність дослідника в процесі наукового пізнання включає особливий вид абстрагування, який називають ідеалізацією.

Ідеалізація - це уявне внесенням певних змін до об'єкту, що вивчається, відповідно до цілей досліджень.

В результаті таких змін можуть бути, наприклад, виключені з розгляду якісь властивості, сторони, ознаки об'єктів.

Зміни об'єкту, що досягаються в процесі ідеалізації, можуть проводитися також і шляхом наділення його якимись особливими властивостями, в реальній дійсності яких немає.

Доцільність використання ідеалізації визначається наступними обставинами:

• По-перше, «ідеалізація доцільна тоді, коли підлягають дослідженню реальні об'єкти достатньо складні для наявних засобів теоретичного, зокрема математичного, аналізу, а по відношенню до випадку, що ідеалізується, можна, приклавши ці засоби, побудувати і розвинути теорію, в певних умовах і цілях ефективну, для опису властивостей і поведінки цих реальних об'єктів. Останнє, по суті, і засвідчує плідність ідеалізації, відрізняє її від безплідної фантазії.

• По-друге, ідеалізацію доцільно використовувати в тих випадках, коли необхідно виключити деякі властивості, зв'язки досліджуваного об'єкту, без яких він існувати не може, але які затемняють істоту процесів, що протікають в нім. Складний об'єкт представляється як би в «очищеному» вигляді, що полегшує його вивчення.

• По-третє, застосування ідеалізації доцільне тоді, коли властивості, що виключаються з розгляду, сторони, зв'язки об'єкту, що вивчається, не впливають в рамках даного дослідження на його суть. При цьому правильний вибір допустимості подібної ідеалізації грає дуже велику роль.

Слід зазначити, що характер ідеалізації може бути вельми різним, якщо існують різні теоретичні підходи до вивчення якогось явища.

Будучи різновидом абстрагування, ідеалізація допускає елемент наочності (звичайний процес абстрагування веде до утворення уявних абстракцій, що не володіють ніякою наочністю). Ця особливість ідеалізації дуже важлива для реалізації такого специфічного методу теоретичного пізнання, яким є уявний експеримент (його також називають розумовим, суб'єктивним, уявним, таким, що ідеалізується).

Уявний експеримент

Уявний експеримент припускає операція об'єктом (що заміщає в абстракції об'єкт реальний), що ідеалізується, яке полягає в уявному підборі тих або інших положень, ситуацій, що дозволяють виявити якісь важливі особливості досліджуваного об'єкту. У цьому виявляється певна схожість уявного (що ідеалізується) експерименту з реальною. Більш того, всякий реальний експеримент, перш ніж бути здійсненим на практиці, спочатку «програється» дослідником в думках в процесі обдумування, планування. В цьому випадку уявний експеримент виступає в ролі попереднього ідеального плану реального експерименту.

Разом з тим уявний експеримент грає і самостійну роль в науці. При цьому, зберігаючи схожість з реальним експериментом, він в той же час істотний відрізняється від нього.

У науковому пізнанні можуть бути випадки, коли при дослідженні деяких явищ, ситуацій, проведення реальних експериментів виявляється взагалі неможливим. Цей пропуск в пізнанні може заповнити тільки уявний експеримент.

Уявний експеримент може мати велику евристичну цінність, допомагаючи інтерпретувати нове знання, отримане чисто математичним шляхом. Це підтверджується багатьма прикладами з історії науки.

Метод ідеалізації, що виявляється вельми плідним у багатьох випадках, має в той же час певні обмеження. Крім того, будь-яка ідеалізація обмежена конкретною областю явищ і служить для вирішення тільки певних проблем.

Основне позитивне значення ідеалізації як методу наукового пізнання полягає в тому, що отримувані на її основі теоретичні побудови дозволяють потім ефективно досліджувати реальні об'єкти і явища. Спрощення, що досягаються за допомогою ідеалізації, полегшують створення теорії, що розкриває закони досліджуваної області явищ матеріального світу. Якщо теорія в цілому правильно описує реальні явища, то правомірні і покладені в її основу ідеалізації.