2. Поняття корпоративних прав, корпоративних правовідносин та їх правова природа

Родоначальницею сучасного корпоративного права є Великобританія, правові інститути якої лягли в основу сучасного законодавства про корпоративне право в більшості країн світу. Прообразом сучасних юридичних осіб стали так звані компанії. Пізніше їх стали називати корпораціями. Британські корпорації виникли у зв'язку з бурхливим розвитком торгівлі та відсутністю належного банківського кредитування. В основу створення та класифікації компаній корпоративного типу був покладений критерій партнерства та наявності складеного капіталу.

Стрижнем усіх корпоративних прав є правовий зв'язок, який виникає між засновниками та створеним суб'єктом. Специфіка корпоративного права виявляється, зокрема, в тому, що воно, у свою чергу, складається з низки прав, яке кожне окремо можна назвати корпоративним правом. Це право на одержання дивідендів, право на управління, право на отримання частини прибутку...

Отже, корпоративне право як право об'єктивне - можна розглядати як систему юридичних норм, що регулюють групу суспільних відносин, яка виникає у зв'язку із створенням і функціонуванням юридичних осіб у результаті реалізації суб'єктами цивільних правовідносин права бути їх засновниками (учасниками).

Корпоративне право в суб'єктивному розумінні - треба розуміти як право особи, поєднуючи зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної особи). Всі інші суб'єктивні права учасника, що випливають із його членства в тій чи іншій організації, є похідними і розкриваються через поняття змісту корпоративного права.

Зміст корпоративного права визначено у ст. 167 ГК України: "корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами".

У п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" аналогічні положення визначають корпоративні права як "право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі)...".

Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Однак слід зазначити, що законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/ або їх здійснення.

Згідно з ч. 3 ст. 167 ГК України "під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав".

Однак детальної характеристики корпоративних прав у ГК України не надано, гл. 18 ГК України дає лише визначення корпоративних прав та корпоративних правовідносин, а також зазначає особливості здійснення, оцінки, реєстрації корпоративних прав держави та порядок управління ними.

Суб'єктами корпоративних відносин є фізичні та юридичні особи тією мірою, якою вони (можуть бути) мають право бути засновниками (учасниками) організацій.

Предметом регулювання є група суспільних відносин, яка виникає у зв'язку з реалізацією суб'єктивного цивільного права на створення юридичної особи. До елементів будь-якого цивільного правовідношення належить і юридичний факт, на підставі якого воно виникає.

Моментом виникнення корпоративного правовідношення є особливий юридичний факт - реєстрація юридичної особи. На підставі вищенаведеного можна дійти висновку, що ключовим у виникненні корпоративних відносин є момент інкорпорації юридичної особи. Однак при цьому треба мати на увазі, що мова йде про правовий зв'язок, який виникає між засновниками (учасниками юридичної особи) та самою юридичною особою як похідним суб'єктом. Не варто ототожнювати поняття корпоративного права із системою норм, що регулюють процес виникнення та діяльність юридичних осіб як самостійного суб'єкта права, оскільки в такому випадку ми приходимо до підміни інституту юридичних осіб інститутом корпоративного права. Критерій інкорпорації для виникнення корпоративних відносин є безумовним, оскільки в протилежному випадку мова може йти тільки про спільну діяльність у будь-якій сфері, а такі відносини лежать поза межами регулювання корпоративного права і регулюються іншим цивільно-правовим інститутом.

Корпоративні відносини не слід ототожнювати із зобов'язаннями. Корпоративні (членські) та зобов'язальні відносини мають як схожі (перші й другі є відносними та майновими), так і відмінні риси. Зокрема, відносини з управління товариством його учасником (участь у формуванні і роботі загальних зборів, інших органів управління, контролю за їх діяльністю тощо) є корпоративними, а не зобов'язальними. Вони оформлюють не безпосередній товарообіг між учасниками, а організацію управління та використання корпоративного майна, що відрізняє їх від зобов'язань, які виступають юридичною формою конкретних актів товарообміну, з яких складається цивільний оборот.

Носій корпоративного права володіє акцією (часткою, паєм) на праві власності, однак сама по собі акція (пай, частка) не становить ніякої цінності без здійснення прав, що надаються цими титулами. Учасник господарського товариства не може самостійно їх реалізувати (одержання дивідендів тощо). Разом з тим він і не набуває права вимоги до зобов'язаної особи - господарського товариства емітента корпоративного права. Корпоративні правовідносини відрізняються від абсолютних правовідносин визначеністю сторін корпоративного правовідношення, яке реалізується через дії емітента корпоративних прав на користь носія корпоративного права як уповноваженого суб'єкта. Всі носії корпоративного права юридично пов'язані між собою, оскільки лише спільне здійснення ними своїх прав (участь в голосуванні тощо) є передумовою здійснення права на дивіденди, інші права, які випливають з володіння корпоративним правом.

Право носія корпоративного права може бути порушене як з боку емітента (наприклад, акціонерного товариства), так і третіми особами (реєстратором акцій), які можуть унеможливити здійснення корпоративного права.

Наведене є свідченням прояву рис абсолютних та відносних правовідносин у корпоративних правовідносинах, які мають власну специфіку, що втілюється у зв'язках за типом: кожен з акціонерів - до реєстратора і, як наслідок, - до акціонерного товариства.

Об'єкт корпоративних правовідносин становить фактична поведінка носіїв корпоративного права щодо здійснення своїх прав та обов'язків. Тому корпоративні правовідносини містять у собі елементи як майнових (оплата акцій, одержання дивідендів), так і немайнових правовідносин (участь у діяльності загальних зборів акціонерів, інших його органів у разі обрання до них).

Правова природа і місце корпоративних правовідносин

У цивілістичній доктрині немає усталеного розуміння поняття та природи корпоративних правовідносин, що зумовило формування в юридичній літературі різних підходів до цієї проблематики.

Питання про відносини між юридичною особою та її учасником залишаються однією з найбільш дискусійних проблем у науці цивільного права. Додаткова актуальність цих питань викликана невизначеністю природи таких об'єктів обороту, як частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та бездокументарні акції. Адекватного пояснення потребує обґрунтування визнання корпоративних відносин інститутом господарського права.

Аналіз існуючих в цивілістиці позицій щодо сутності та специфіки цих відносин дає можливість виділити п'ять основних концепцій природи корпоративних відносин: 1) особливий вид майнових відносин; 2) зобов'язання; 3) особливі правовідносини, які поєднують у собі майнові та особисті немайнові повноваження їх учасників; 4) немайнові відносини; 5) організаційно-майнові цивільні правовідносини.

З усіх зазначених концепцій особливу увагу привертають два найбільш поширені підходи до природи корпоративних відносин.

У цьому контексті одна група вчених визнає корпоративні правовідносини особливим родом цивільного правовідношення, яке складається з прав учасників господарських товариств і кореспондуючих їм обов'язків самих цих товариств (В. А. Бєлов та ін.).

Інший підхід до розуміння природи корпоративного правовідношення ґрунтується на визнанні його організаційно-майновим відношенням, яке виникає між корпоративною організацією, її учасниками та третіми особами (П. В. Степанов та ін.).

Як уже зазначалось, корпоративні (членські) правовідносини, як і зобов'язання, є відносними та майновими. Однак, відносини з управління товариством його учасником (участь у діяльності загальних зборів, інших органів управління, контроль за їх діяльністю тощо) є корпоративними, а не зобов'язальними.

Зазначене вище свідчить про наявність ознак абсолютних та відносних правовідносин в корпоративних правовідносинах.

Учасниками корпоративних відносин виступають юридично рівні особи, що виключає можливість віднесення таких відносин до будь-якого виду публічно-правових відносин за участі юридично нерівних учасників (зокрема, окремих видів господарських правовідносин). Учасник господарського товариства, іншого корпоративного утворення (зокрема, кооперативу) не має примусової влади щодо корпорації. Адміністративна влада передбачає підпорядкування примусовій владі уповноваженої особи, наділеної правом і забезпеченої функцією повеління (рос. "ведення"). Корпоративно-правова "влада" є цивільноправовою пов'язаністю приватних осіб, яка грунтується на можливості пред'явлення матеріально-правового повеління). В корпораціях відсутня примусова влада щодо учасників; останні не зобов'язані брати участь у загальних зборах, їх проведення має на меті заохочення (англ. to encourage) учасників досягнути домовленості.

Зазначене вище свідчить про обґрунтованість положень вітчизняної цивілістичної доктрини щодо доцільності визнання корпоративних правовідносин специфічним різновидом цивільних правовідносин, які відрізняються від традиційних цивільно-правових відносин (І. В. Спасибо-Фатєєва та ін.).

Інший підхід щодо цивілістичної сутності корпоративних правовідносин грунтується на ідеї майнового характеру корпоративних відносин, оскільки здійснення організаційних (немайнових) корпоративних прав спрямоване і невідривно пов'язане з товарооборотом (Є. О. Суханов та ін.).

У зв'язку з цим представники науки цивільного права розглядають корпоративні відносини як одну з категорій цивільних правовідносин (майнових або особливого/специфічного виду), тому невід'ємною складовою предмету цивільно-правового регулювання. При цьому сукупність норм, які регулюють корпоративні відносини, охоплюється поняттям корпоративного права (в об'єктивному значенні), яке кваліфікується як підгалузь, а акціонерне як його складова - як інститут (в подальшому - підгалузь) цивільного законодавства.

Заслуговує на увагу сформульована в літературі ідея щодо визнання корпоративних правовідносин як речових, заснованих на праві власності відносин з організації господарської діяльності. Прихильники такого підходу розглядають корпоративні правовідносини як відносини з планомірної організації власником своєї діяльності у формі корпоративного господарювання (С. В. Батрин).

Для виявлення природи корпоративних відносин важливим є питання припустимості кваліфікації корпоративних відносин як комплексного, публічно-правового відношення.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу позиція окремих авторів надати методологічного підґрунтя тенденції щодо виділення в багатьох юрисдикціях корпоративного права як автономного юридичного утворення, що зумовлене метою формування корпоративного законодавства - забезпеченням захисту прав акціонерів, яких усунуто від реального управління корпорацією, а також правомірних інтересів потенційних інвесторів.

Не створює публічно-правового характеру владних відносин, із притаманною їм юридичною нерівністю учасників, факт наявності в учасників права контролю, оскільки "юридична рівність учасників" не виключає відмінності в правових можливостях впливати надії корпорації.

В цьому зв'язку в сучасній вітчизняній літературі і європейській доктрині обгрунтовано зазначається, що так зване право контролю не породжує владних відносин. Це право свідчить лише про не зовсім рівне правове становище учасників.

Майнова відповідальність в корпоративних відносинах, незважаючи на певні особливості (зокрема, йдеться про додаткову відповідальність або повну відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства тощо) виконує роль визначальної ознаки юридичної особи як учасника корпоративних відносин.

На думку окремих авторів, ГК України (ст. 176) дає можливість вважати організаційно-господарськими також відносини між ревізійною комісією і правлінням товариства тощо, які залишилися за межами регулювання ст. З ЦК України. Тому в юридичній літературі пропонується ч. 2 ст. 176 ГК України доповнити абзацом, який передбачатиме організаційно-господарські відносини між органами господарського товариства.

У зв'язку з цим представники науки господарського права пропонують розглядати природу корпоративних відносин як поєднання взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських і майново-господарських відносин, які існують в нерозривній єдності які через це не можуть бути предметом регулювання різних галузей права цивільного і господарського.

В цьому контексті привертає увагу обгрунтована в господарсько-правовій літературі позиція щодо юридичної природи корпоративних правовідносин як господарських, що зумовлює необхідність їх регулювання нормами господарського законодавства (перш за все ГК України), підгалуззю якого визнається корпоративне законодавство (B.C. Щербина).

З таким публічно-правовим підходом щодо сутності корпоративних відносин не можна погодитися з огляду на відсутність у таких відносинах влади і підпорядкування між їх учасниками. Та існування юридичної пов'язаності в результаті реалізації уповноваженою особою цивільно-правового домагання, зумовленого юридичною рівністю учасників корпоративних відносин. Тому будь-який зміст прав їх учасників повинен охоплюватися різновидом прав приватних осіб, які не належать до сфери публічного права.

Відносини між органами юридичної особи є локальними актами, які створюють правові наслідки з юридичної участі одного учасника - юридичної особи-емітента корпоративних прав. Учасниками таких правовідносин виступають представники або органи юридичної особи, наділені повноваженнями представника, а не правами учасника правовідносин. Права учасника таких відносин виникають у випадку виникнення охоронних зобов'язань (при порушенні локальних, інших подібних актів). З цієї причини сумнівною видається пропозиція щодо визнання учасниками корпоративних відносин органів юридичної особи, які в дійсності є несамостійними складовими суб'єкта права. В цьому випадку, швидше, слід вести мову про правовідносини юридичної особи з фізичною/юридичною особою, яка виконує функції виконавчого органу, іншого органу юридичної особи (зокрема, спостережної ради).