4. Можливості проведення екологічного страхування в Україні

В Україні відсутнє страхування ризику забруднень на­вколишнього природного середовища, що одержало у світі назву «екологічне страхування».

Страхування аварійного забруднення навколишнього середовища орієнтується на ризики, походження яких часто не вдається ідентифікувати, а, отже, оцінити й адекватно відбити в кількісних показниках.

Величина ЕР залежить як мінімум від п'яти складових:

1) обсягу забруднюючої речовини, що надійшла;

2) виду реципієнта (об'єкта, на який впливає дане з-абруднення);

3) періоду експозиції;

4) пори року;

5) ступеня екологічної небезпеки цього хімічного чи фізичного елемента.

Головним при оцінці екологічної небезпеки підприємств і виробництв повинно стати страхове екологічне аудитування. Воно відповідає на два важливих питання:

• яка імовірність екологічної аварії на конкретному об'єкті, включеному в систему ЕС;

• який розмір збитків, що можуть бути викликані еко­логічною аварією.

Небезпека промислового виробництва може визначатися:

• за переліком шкідливих хімічних речовин, які використо­вуються у цьому виробництві в критичних кількостях;

• за кратним перевищенням граничних норм впливу на навколишнє середовище;

• виявлятися виходячи з розрахункових величин ризику забруднення і заподіюваного їм гіпотетичного збитку.

Процес страхування сам по собі винагороджує тих, хто мінімізує майбутні ризики і витрати суспільства. Відповідно, механізм приватного ринку стає інструментом регулювання і управління ризиком з можливістю значного зниження збитку навколишньому середовищу. Застосування такого прямого економічного стимулу може бути ефективним доповненням до традиційних способів економіко-правового регулювання взаємин суспільства і природи. Особлива роль у взаєминах між страхувальником і страховиком відводиться питанням страхових платежів. При розрахунках тарифів необхідно вра­ховувати той низький рівень технології виробництва, що застосовується в Україні порівняно зі світовими аналогами, відсутність у необхідній кількості і належній якості контрольно-вимірювальних приладів, що дозволять з високою імовірністю визначити рівень забруднення; низький технічний рівень і аварійний стан багатьох очисних споруд.

Страхові тарифи - це ставка страхових платежів з одиниці страхової суми за визначений період. Періодом, прийнятим за основу для затвердження тарифів, слугує 1 рік. Основна частина тарифної ставки створює фонд виплати страхового відшко­дування (нетто - ставка). Інша покриває видатки, пов'язані зі здійсненням страхування і формує дохідну частину стра­хування. Страхові тарифи треба диференціювати в залежності від ступеня екологічного ризику, а також від особливостей господарської діяльності конкретного страхувальника, тех­нічного стану виробничих фондів, захисних і очисних споруд. Така диференціація обумовлена розмірами збитків, що значно розрізняються в залежності від спеціалізації підприємства і його профілю діяльності. Якщо види ризику, наприклад, обме­жуються атмосферним забрудненням, то до факторів, що впливають на розмір тарифів, варто віднести масу можливого залпового викиду забруднюючих речовин. З цією метою рекомендується користуватися показником приведеної маси забруднювачів, що враховує клас небезпеки інгредієнта. Імовірнісний ступінь ваги наслідків знаходиться в прямій залежності від загального залпового викиду, складу реципієнтів забруднення та експозиції впливу, що, у свою чергу, визна­чаються не тільки виробничими, але і соціально-економічними, природними, кліматичними й іншими умовами. Тому ставку страхового платежу з метою диференціації відповідно до цих умов потрібно встановлювати у визначеному діапазоні. За допомогою цього діапазону варто відобразити різницю у складі реципієнтів забруднення, а також інші фактори, крім маси викидів. Такі межі обґрунтовуються тим, що структура реципієнтів в умовах міста, які враховується при розрахунку збитку за допомогою коефіцієнта, змінюються незначно. Страхова премія визначається через добуток страхових тарифів і обсягу застрахованої відповідальності. Сума, на яку застрахована відповідальність, визначається в обо­в'язковому страхуванні в розмірі, що не перевищує величину ймовірного збитку. Зважаючи на те, що система екологічного страхування покликана вчасно реагувати на претензії третіх сторін щодо відшкодування збитку від аварійного забруднення, доцільно в кожному конкретному регіоні визначити принаймні мінімальну частину збитку, що повинна бути обов'язково відшкодована.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” № 1268-XII від 26.06.91 (із змінами та доповненнями). – Відомості Верховної Ради. – 1991, № 41, ст. 547

2. Кореню П.І. Менеджмент навколишнього природного середовища. – Дніпропетровськ, 2001.

3. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. Посібник для юрид. фак. вузів. – К.: Вен турі, 1996. – 208 с.

4. Менеджмент організацій: Підручник / За заг. ред. Л.І. Федулової. – К.: Либідь, 2003. – 448 с.

5. Кораблева А.И. Экологическая экспертиза и экологическая инспекция. – Днепропетровск, 2004. – 232 с.

57